Трагедія високого розуму - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Трагедія високого розуму

Трагедія високого розуму

Ігор Сюндюков

Доля цієї людини воістину парадоксальна. І це вкрай сумний парадокс. Георг Кристоф Ліхтенберг (1742—1799), німецький письменник — майстер афоризмів, філософ, мислитель, педагог, спадщину якого дуже високо — і заслужено — цінували Кант, Гете, Гегель, Толстой, наш Іван Франко, за життя залишився практично невідомим ні на Батьківщині, ні в Європі. Він помер, доживши віку 57 років у тяжких злиднях, щомиті страждаючи від невиліковної хвороби — викривлення хребта. Збірка «Афоризми», яка здобула митцеві всеєвропейську славу (посмертно), вийшла друком лише через 45 років після його смерті. А остаточно Ліхтенберг був визнаний видатним письменником та мислителем лише на зламі ХІХ і ХХ століть, коли вийшло друком друге, доповнене й не цензуроване видання «Афоризмів». Історія, трапляється, віддає належне занадто пізно...

На відміну від досить знаної «когорти» мислителів, для котрих притаманні ґрунтовна енциклопедичність, хист до систематизації, від першовідкривачів нових галузей знань, Георг Кристоф Ліхтенберг бачив свою місію дещо в іншому. Його думка, якщо є доречним таке порівняння, ніби кислота, роз’їдала застарілі традиції (а в тодішній Європі це був передусім монархізм реакційного ґатунку, консервативна церква, відсутність будь-якої громадської думки), стереотипи (у тому числі загальновизнані), кліше, забобони. Ліхтенберг був спроможний іти «вглиб», відкриваючи нове в начебто давно й назавжди дослідженому і зрозумілому. Його зброєю була випробувана ще за античних часів настанова: «Піддавай усе сумніву!» І він завжди дотримувався своїх підходів та принципів.

Життя Ліхтенберга зовні не багате на події, проте є гранично насиченим внутрішньо. Він народився в родині бідного дармштадтського пастора, був вісімнадцятою (!) дитиною, наймолодшим серед братів і сестер. Хлопець рано втратив батька, і велика сім’я залишилась без засобів до існування. 1763 року мати Георга ціною колосальних зусиль домоглася оформлення стипендії для обдарованого молодшого сина, яку виплачував герцог Гессенський. Це надало можливість юнакові здобути гідну освіту: він став студентом Геттінгенського університету, де студіював математику, фізику та астрономію.

ГЕОРГ КРИСТОФ ЛІХТЕНБЕРГ (ПОРТРЕТ 1790 Р.) БУВ ОДНИМ ІЗ НАЙБІЛЬШ ГЛИБОКИХ АНАЛІТИКІВ СВОЄЇ ДОБИ — ДОБИ ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА КРИЗИ «СТАРИХ ПОРЯДКІВ» У ЄВРОПІ

Серйозний вплив на філософа здійснила подорож до Англії (1770 р., 1774—1775 рр.): Ліхтенберг не міг не звернути уваги на помітно вищий рівень політичних свобод у цій країні порівняно з монархічною, розділеною на понад 100 держав, вкрай консервативною Німеччиною. Згодом він визнав у одному з листів: «Я, власне, відвідав Англію, щоб навчитися писати німецькою». А «писати німецькою» — означало писати правду, не озираючись на злобу і забобони сучасників, писати «у стіл», без жодної надії на опублікування за життя (так зрештою і сталося). Останні 22 роки Ліхтенберг заробляв на життя, викладаючи фізику в Геттінгенському університеті й потерпаючи від постійної матеріальної скрути — мав дбати про дружину та шістьох дітей. Публікації в різних популярних журналах та кишенькових календарях фінансової ситуації аж ніяк не поліпшували. І при цьому професор фізики Ліхтенберг, сам, по суті, напівжебрак, матеріально підтримував незаможних талановитих студентів, віддаючи їм останні гроші, за власний кошт закуповував фізичні прилади, підручники, обладнання для лекцій...

Останнє десятиліття (1789—1799 рр.) було найважчим у житті видатного філософа. Постійний біль, спричинений хворобою, самотність, щоденні нестатки... Проте до кінця днів Ліхтенберг залишався глибоким, проникливим та вдумливим аналітиком, і аналіз подій Великої французької революції, сучасником та свідком якої став німецький письменник, переконливо доводить це.

***

А втім, дамо читачеві самому можливість пересвідчитися, що думки та узагальнення мислителя, долаючи просторові й часові межі, звернені й до нас. Ось лише деякі з афоризмів Ліхтенберга (разом їх налічується 310):

1. «Примусити Папу Римського відростити бороду — хіба це значить здійснити реформу?»

2. «Варто визнати, що ця людина має рацію, але не за тими законами, що їм вирішили коритися в усьому світі».

3. «До числа непорозумінь або неправильних уявлень про французьку революцію належить те, коли вважають, що народом керує купка злодіїв. А може, радше ці злодії скористалися настроєм нації?»

4. «Для розігрування великої національної драми часто потрібне виконання таких ролей, які, щоправда, чесна людина відмовилася б грати, і якщо не для затвердження закону, то для його підготовки часто необхідні люди, котрих через якихось 50 років повісили б унаслідок вимог цього ж таки закону. Адже так було завжди: історія показує нам лише величні, красиві будівлі, а брудні будівельні сходи вона прибирає».

5. «Найнижчі за статусом унтер-офіцери — найбільш пихаті».

6. «Ми живемо у світі, де один дурень породжує багато дурнів, а один мудрий — дуже мало мудрих».

7. «Хоч ми вже не спалюємо відьом на кострі, але спалюємо кожен лист, який містить гірку правду».

8. «Свобода англійців відрізняється від нашої, німецької, тим, що там вона гарантована законами, а тут залежить від доброти короля. Отже, там її можна підірвати лише підкупом членів парламенту, що, здається, зараз і відбувається. Війна в колоніях (проти незалежності США, написано 1778 р. — І. С.) ведеться проти волі англійського народу. Як добре було б, якби голоси можна було зважувати, замість того щоб підраховувати їх!»

9. «Якщо й трапляється іноді ховати живого, то сотні інших, по суті, мертвих, продовжують чіплятися за землю».

10. «Я десь читав, що думати про долю держав легше, якщо уявляти їх собі як живих людей. Вони, отже, бувають і дітьми, і допоки вони перебувають у цьому віці, монархічна форма правління є для них найкращою. Та коли діти стають дорослими, вони вже не дозволяють так поводитись із собою, тому що часто бувають розумнішими за батьків».

11. «Крім часу, є ще один засіб здійснювати великі зміни, і це — насильство. Якщо перша з цих дій є занадто повільною, то друга дуже часто береться за справу страшенно швидко!»

12. «Пригноблюють лише той народ, який дозволяє себе гнобити».

13. «Супротивники французької революції постійно твердять про те, що вона — справа декількох злочинних бунтівних голів. Дозвольте запитати: а коли великі події були справою одночасно багатьох людей? Зазвичай взагалі це було справою однієї єдиної людини. А чим же були війни наших монархів, як не справою небагатьох — короля та міністра? Це приклад непереконливого міркування».

Велика кількість умів сама по собі перешкоджає перебігу подій. Коли має статися щось велике, то тут можуть і мусять бути лише обрані люди. Інших же, масу, потрібно завжди залучати на свій бік, називайте це як хочете — переконуванням чи звабленням, — усе одно. З якою зневагою висловлюються нині також про пивоварів, парфумерів, які відіграють сьогодні непересічну роль. Але ж для цього нічого й не потрібно, крім щирого, справді людського почуття, мужності й честолюбства».

14. «Цікаво було б дізнатися, що станеться, якщо коли-небудь надійде з неба звістка, що Господь Бог найближчим часом спрямує на землю комісію з повноважних янголів, і вони, за прикладом суддів Англії, почнуть їздити Європою й ухвалювати рішення за масштабними справами, в яких зазвичай немає іншого судді, крім права сильного. Що сталося б тоді з деякими королями та міністрами? Багато хто з них, мабуть, воліли б швидше подати клопотання про «милостиву відпустку», щоб ознайомитися з ловлею китів або ж подихати чистим повітрям поблизу мису Горн, аби тільки не залишатися на своїх місцях».

15. «Річ зовсім не в тому, щоб сонце в межах якоїсь монархії ніколи не заходило, як цим раніше пишалась Іспанія. Важливо, що саме бачить сонце під час свого руху над цією державою».

***

«Якщо все має стати кращим, то все має бути іншим». Так писав Георг Кристоф Ліхтенберг. І додавав: «Якщо моя філософія є не досить сильною для того, щоб сказати щось нове, то в ній все ж таки досить мужності для того, щоб вважати не цілком достовірним те, у що всі вже так давно вірять». Він прагнув «філософії людської, а не професорської». І цим, думається, здобув право на увагу читачів усіх наступних століть.

Теги:
2019-09-13 11:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар