«Точка опори» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Точка опори»

«Точка опори»

Окрім власне українського контексту, бойчукізм став основою для розвитку і єврейського мистецтва Мануїла Шехтмана
Вікторія СКУБА, «День»

«Коли кінчається зима і напровесні з’являються квіти, їх небагато, але ми знаємо, що прийде весна і квітів буде тисячі», — такою була одна з настанов українського художника-монументаліста Михайла Бойчука своїм учням. Його працею у 1917 році була створена самобутня школа українських монументалістів. Школа Михайла Бойчука проіснувала всього 20 років і згуртувала навколо себе близько сорока послідовників, але заснований ним напрям у мистецтві став художнім та культурним явищем світового рівня.

У Парижі, де Михайло Бойчук та його послідовники вперше заявили про себе, їх називали нео-візантистами. Михайло Бойчук справді спрямовував свою роботу на оновлення візантійського мистецтва, оскільки у візантизмі вбачав національні українські корені. Але разом із тим він говорив своїм учням: «Ми постільки є школою візантійського відродження, поскільки наша культура була під її впливом. «Нео-візантизм» — це лише термін для полегшого розуміння... У себе вдома ми називатимемось інакше!» І справді, в Україні цей мистецький напрям отримав назву «бойчукізм» — за ім’ям свого засновника. А сам Михайло Бойчук називав своє творіння школою українських монументалістів. Монументалізм Михайла Бойчука з його іконами та фресками для великих будівель звертався до італійського мистецтва Кватроченто. Разом зі своїми учнями він створював новий мистецький стиль — синтетичний, монументальний за характером мислення художника, який водночас ѓрунтувався на традиціях національної культури.

МИХАЙЛО БОЙЧУК. «ПРОРОК ІЛЛЯ». 1912—1913 рр.

Хоча переважно творчість бойчукістів синтезувала у собі українське образотворче начало, дехто з його учнів звертався до інших культурних витоків. Серед них — Мануїл Шехтман. У мистецтві Шехтмана монументалізм бойчукістів реалізовував себе на ѓрунті не українських, а єврейських національних традицій. За національністю Мануїл Шехтман був євреєм, тому й не дивно, що в мистецький напрямок свого вчителя він привніс щось своє, йому близьке. Водночас наявність серед учнів Михайла Бойчука людей різних як за національністю, так і за соціальним походженням ще раз підтверджує, що монументальне мистецтво бойчукістів вийшло на світовий художній рівень. Детально про творчість Мануїла Шехтмена, а також інших послідовників Михайла Бойчука пише Ярослав Кравченко у багатосторінковому дослідженні «Школа Михайла Бойчука. 37 імен» (видавництво «Оранта», 2010 рік).

Мануїл Шехтмен із Житомирщини прийшов у майстерню Михайла Бойчука у двадцятирічному віці, де одразу влився у творчий колектив художників, закоханих у свого вчителя. Після огляду Осінньої виставки Української академії мистецтв київський критик Лев Дінцес сказав про Шехтмана: «Цікавий ще один учень Бойчука. М. Шехтман — єврей, і національний колорит його порівняно молодих робіт і робить його помітним на виставці. Взявши, з одного боку, старовинні східні рельєфи, а з іншого — єврейську галузь бароко, він характерно переплітає ці чужі одне одному начала за зразком місцевих єврейських вівтарів».

МАНУЇЛ ШЕХТМАН. «ПОГРОМЛЕНІ». 1927 р.

А ще за п’ять років після огляду Першої Всеукраїнської виставки АРМУ в Харкові, де Мануїл Шехтман демонстрував свої картини «Погромлені» та «Мати», мистецтвознавець І. Врона писав: «Роботи Шехтмана — фрагменти цілої поеми, жахливої національної епопеї єврейського народу». Наступного року Мануїл Шехтман створює картину «Переселенці». У цій роботі — трагізм єврейської родини, яка змушена переїжджати з обжитих місць у мрію «місць обітованих».

Разом із тим Шехтман у своїх роботах звертався й до українських мотивів. Під час розпису Селянського санаторію в Одесі 1928 року художник створив фреску, присвячену минулому українського села. Спокійна ідилічна картина виїзду поміщицької родини з хортами на тлі пагорбів та мурованого монастиря контрастує зі сценою знущання панського економа над селянином дроворубом. Після завершення розпису санаторію Мануїл Шехтман працював завідувачем відділу мистецтва Всеукраїнського музею єврейської культури, брав активну участь у виставках радянського мистецтва у Харкові, Москві, Цюриху, Токіо. Але з початком переслідувань бойчукістів, яких звинуватили у націоналізмі, роботи художника різко отримали негативну оцінку. Картина «Погромлені» наводилася як приклад ворожого радянській ідеології мистецтва. А в 1937 році ця його робота опинилася у списку 29 творів «ворогів народу» з Державного українського музею, що підлягають знищенню. Картині дивом вдалося вціліти.

МАНУЇЛ ШЕХТМАН. «БІЖЕНЦІ» («ПЕРЕСЕЛЕНЦІ»). 1929 р.

Унаслідок ідеологічних цькувань Мануїл Шехтман ще у 1934 році переїхав до Москви, де займався оформленням спектаклів у Державному єврейському театрі. Художник загинув на початку Другої світової війни під Москвою за невідомих обставин.

Незважаючи на відмінні національні корені, саме навчання у майстерні Михайла Бойчука назавжди визначило мистецький стиль Мануїла Шехтмана. Як стверджує мистецтвознавець Людмила Соколюк, «саме бойчукізм став для Шехтмана тою надійною точкою опори, відштовхуючись від якої, художник вирішував проблеми, пов’язані з розвитком мистецтва єврейського народу».

Зображення — із книги Ярослава Кравченка «Школа Михайла Бойчука. 37 імен» (видавництво «Оранта»)

2010-10-15 09:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар