«Ти підеш за мною!» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Ти підеш за мною!»

«Ти підеш за мною!»

Максиміліан РОБЕСП’ЄР: свобода через кров
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Громадяни Франції! Відтепер, щоб захистити свободу, ми повинні неухильно рухатися до деспотизму свободи.
М. Робесп’єр. Із виступу в Конвенті 17 квітня 1794 р.

Середньоосвічена людина чомусь глибоко упевнена, що вже про кого, але про Робесп’єра вона давно вже все знає із шкільного підручника історії. Вождь якобінців, полум’яний революціонер, вельми передовий для свого часу (це — радянські підручники); кровожерливий фанатик, тиран, що правив виключно за допомогою терору і був готовий в ім’я високої, благородної мети відправити на гільйотину десятки тисяч людей (таким є більш сучасний погляд).

Треба визнати, що чим більше дізнаєшся про лідера Французької революції, тим більше переконуєшся, що він давав достатньо мотивів саме для другої точки зору із двох крайніх, наведених тут. Але є й інший бік проблеми. Сучасні мислячі люди, аналізуючи «досягнення» тоталітарних режимів ХХ віку, що леденять душу, шукають джерела їхньої практики геноциду. Адже тільки пізнавши першопричини «ракової пухлини» деспотизму, можна запобігти її появі у майбутньому.

Сен-Жюст, Максиміліан Рoбeсп'єр і Кутон

Але найближча за хронологією історична ланка — зовсім не обов’язково найближча у причинно-наслідковому зв’язку подій. Саме трагедія Великої Французької революції й перетворює Максиміліана Робесп’єра у фігуру глибоко символічну; коротке життя цієї людини, що закінчила його там само, куди вона відправляла сотні своїх ворогів та колишніх друзів — на гільйотині, вимагає осмислення тут і тепер. Більш того, якщо колись певна, дуже далека від долi людства (але не всезнаюча) сила запропонує роду людському проілюструвати конкретним прикладом, як «злоякісно» перероджується борець за свободу, прикриваючи дзвінкими патріотичними фразами неприборканий деспотизм — то, можливо, найбільш гідною відповіддю буде історія життя Робесп’єра.

ЧУДОВИСЬКО ЧИ ЛЮДИНА?

Ця людина не була наділена здібностями блискучого оратора, ніколи не мала значних багатств — її з повним правом прозвали в народі Непідкупним. Коли верхи суспільства живуть виключно сьогоднішнім днем, то протестові рухи часто очолюють люди дійсно безкорисливі. Але Робесп’єр був, можливо, першим в історії прикладом лідера, метою якого була не нажива заради влади, але влада як така. Як він зумів так приголомшити Францію, що, як говорив один із героїв Бальзака, «після нього аж до 1830 року (тобто 40 років! — І.С. ) крамарі вже не втручалися у політику»? Тут бачимо певну загадку. Відповідь, можливо, допоможуть дати люди, які особисто добре знали Непідкупного та мислячі сучасники.

Ось як Бертран Барер, дуже цікава особистість, довгий час найближчий соратник Робесп’єра, радикал крайніх поглядів, а згодом — активний учасник змови проти нього, малює портрет вождя революції: «З одного боку, чесність, любов до свободи, вірність принципам, співчуття біднякам, відданість справі народу, з іншого боку, страхітлива похмурість, уїдлива лють по відношенню до ворогів, огидна заздрість до тих, хто своїми талантами перевершував його, пристрасть бути у всьому першим, безмежна підозрілість, фанатична відданість законам, яка спонукала його віддавати перевагу їх виконанню перед самим існуванням народу». Виразно, чи не так? Чи не проглядають тут типологічно спільні риси авторитарних лідерів будь- якої епохи?

Повалення Робесп'єра в Конвенті 9 термідора

Дуже цікавими є оцінки маркіза де Сімонвіля, одного з небагатьох вцілілих у роки революції французьких аристократів, людини розумної та спостережливої, яка прагнула зберегти об’єктивність у вирі кривавих подій. Він писав про Непідкупного (повністю, до речі, визнаючи його безкорисливість): «Людина із фізіономією хворої лисиці, яка лякає тих, хто пильно дивиться на нього, він у глибині душі напевно відрізняється браком сміливості; він дуже вправно вміє висунути вперед інших з тим, щоб самому опинитися позаду. Його красномовство — водянисте; в його крикливому голосі помітний брак виразності, його ніяк не можна назвати оратором. Чому ж нині він має такий надзвичайний вплив на Конвент? Правду кажучи, я просто думаю, що він вселяє страх. Він говорить, що він великий друг і захисник свободи, але я у цьому дещо сумніваюся, оскільки він захищає її тільки тоді, коли йдеться про нього самого».

Будучи 25-річним юристом (до речі, блискучим юристом, одним із найкращих випускників Сорбонни!), Робесп’єр писав другові: «Для мене принципи — найдорожче у світі. Найголовніші ж із них — свобода і право на життя. Що може бути більш священним та недоторканним, ніж життя людини?» У ті роки він рішуче виступав за повне скасування смертної кари у Франції. Через 10 років він же зі своїми однодумцями: Сен-Жюстом, Кутоном, тим самим Барером відправить на гільйотину, за різними оцінками, від 18 до 65 тисяч осіб...

ВЕЛИКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Чому так сталося? Мабуть, одна із головних причин — дурманний політичний азарт, коли здається, що заповітна мета зовсім близька, загальне благо вже поруч, настане через кілька років; треба тільки відстояти свою владу (ні, не свою, а народу!), адже тільки маючи владу, ми зробимо те велике, що ніхто, крім нас, не зробить... І ось вже почала розкручуватися пекельна спіраль політичної боротьби, де немає і не може бути друзів та постійних союзників, а є лише ті, хто поки що не заважає і тому тимчасово може бути терпимий.

Сцена арешту якобінців в Ратуші, 10 термідора. Жандарм Мерда стріляє в Робесп'єра

Ілюстрації з сайту pro100-mica.livejournal.com

Більшовики іноді любили називати себе «якобінцями». Але навіть найбільш освічені та інтелектуально могутні з них (Ленін, Троцький, Бухарін), мабуть, дуже поверхово знали історію Великої Французької революції. Адже просто вражає кількість збігів у політичній практиці двох страшних соціальних катаклізмів XVIII та ХХ століть! Дійсно, поняття «ворог народу» було уперше введено аж ніяк не більшовиками; цей термін (а також вражаюче тавро: «підозрілий»!) — породження 1793 року. Один із найбільш зловісних органів революційної диктатури іменувався «комітет громадської безпеки» (1793— 1794 роки: текстуальний збіг зі знаменитою установою ХХ віку майже повний!). А такі політико-економічні прийоми, як запровадження найсуворішого регулювання зарплати та максимуму цін (до речі, вірна ознака навислої над суспільством загрози диктатури)? Іноді здається, що та велика Революція — не що інше, як величезний історичний демонстраційний стенд. На повчання всім нам...

ТІЄЮ Ж ДОРОГОЮ

Але ж вихідні передумови були цілком прогресивними та благородними. Справді, тупість і тваринна жадібність правлячих кіл переходили вже всі межі. Королівський двір не тільки жив у розкоші, що ображала моральне почуття народу (і це на фоні постiйного голоду і неврожаю в селянській тоді Франції!), — верхи вважали, що це так і повинно бути, а інше неможливе. За подібне в історії завжди настає розплата. Джерела революції — не у фанатизмі Робесп’єра, а у невимовній черствості королеви Марії-Антуанетти, яка, дiзнавшись, що до стін Версальського палацу прийшов народ вимагати хліба, відповіла: «Дуже дивно! Ось нахаби: якщо у них немає хліба, чому ж вони не хочуть їсти, наприклад, тістечка?» Якщо жити за принципом: «Після нас — хоч потоп», то соціальний потоп настає, як правило, не «після нас», а набагато раніше...

І ось — «протестна» передвиборна програма Робесп’єра на світанку революції, 1789 року. Вчитаємося в неї: можливість для всіх громадян займати будь-яку державну посаду; гарантії особистої недоторканності будь-якого француза; повна свобода преси; віротерпимість; пропорційний розподіл податків (надактуальна проблема! Додамо сюди й найгостріший бюджетний дефіцит — одну із головних причин революції. — І.С. ); скасування всіх привілеїв та зловживань; обмеження прав виконавчої влади...

Це ж, по суті, загальнодемократична платформа (і не тільки для того часу!). Але логіка терору, логіка сили призвела до того, що колишні демократи стали радикалами, які винищили один одного. Коли славнозвісного якобінця Жоржа Дантона разом iз колишнім найкращим другом Непідкупного, Каміллом Демуленом, везли на гільйотину — могутній, бикоподібний Дантон громовим голосом проголосив: «Робесп’єр! Я чекаю на тебе! Ти підеш за мною!». Цей прогноз справдився через 3 місяці та 23 дні...

Дуже своєрідний поет, колишній радянський громадянин, який з 1988 року живе в Ізраїлі, дотепник, філософ та грубуватий мудрець, Ігор Губерман якось написав: 

«Возглавляя партии и классы,
Лидеры никак не брали в толк,
Что идея, брошенная в массы — 
это девка, брошенная в полк!».
Різко, відверто, з певним нальотом цинізму... І все ж, у зв’язку з темою нашої розповіді — є про що замислитися, чи не правда?

2012-05-06 10:55:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар