Ті, хто подав нам руку - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Ті, хто подав нам руку

Ті, хто подав нам руку

Юрій Терещенко

Початок

На шостому році надзвичайно виснажливої боротьби українського народу проти Польщі стало ясно, що остаточно звільнитися від польського ярма тільки власними силами Україна не в змозі. Молода козацька держава, що налічувала трохи більше 1 млн жителів, не могла завдати вирішального удару Польщі з її шестимільйонним населенням і далеко не вичерпаним військовим потенціалом.

Кримський союзник не був зацікавлений у зміцненні України і щоразу фактично зводив нанівець результати її воєнних перемог. Вихід із становища полягав у одержанні Україною надійної військової допомоги, яка могла би забезпечити перелом у воєнних діях і ліквідувати зв’язок із Польщею. Такою силою, на думку Б. Хмельницького, могла стати Московська держава. Мілітарний союз з Москвою на засадах Переяславської угоди (1654 р.) означав офіційний і остаточний розрив із Річчю Посполитою і кінець політики автономізму, яка довгий час переважала у взаєминах із Польщею. Україна приймала протекторат царя, залишаючись окремим державним організмом, зберігаючи свій соціально-політичний і, що дуже важливо, церковний устрій, власну адміністрацію, армію, фінанси, дипломатію, права й привілеї окремих станів.

Чисельність козацької армії визначалась у 60 тис. осіб. Гетьман як глава держави й головнокомандувач обирався вільними голосами за давньою традицією, але з наступним повідомленням Москви про вибори. Україна вступила в договірні відносини з Москвою як вільна й незалежна сторона. Природно, в очах українських політиків того часу видавалося неймовірним, що «брутальна і самодержавна Москва» зможе колись посісти місце блискучої європейської культури, притаманної шляхетській демократичній Польщі. Хмельницький намагався використати перш за все мілітарну допомогу Російської держави для остаточного розгрому Польщі й реального зміцнення державної незалежності України.

ДЛЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ДОГОВІР (НА КАРТИНІ — ПРИСЯГА ЦАРЕВІ, ЗОВСІМ НЕ ОДНОСТАЙНА) ОЗНАЧАВ, ЩО УКРАЇНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОКРЕМИМ ДЕРЖАВНИМ ОРГАНІЗМОМ

Другою важливою стороною Переяславської угоди була її відкритість і офіційність, на відміну від таємних зносин із Туреччиною у перші роки повстання. Гетьман сам вимагав від царя негайного надіслання до Києва царського воєводи, що мав переважно представницькі функції, з тим, «щоб усі сусідні володарі знали про їх підданство під високу руку Царської Величності». Ця дипломатична фраза означала практично повідомлення всім сусіднім державам про припинення підданства польському королю і добуту Україною відносно до Польщі суверенність. Абсолютна й легальна емансипація від Речі Посполитої, як в очах самих українців, так і сусідніх держав, складала найважливіший компонент Переяславської угоди.

Гетьман Пилип Орлик, зокрема, вважав Переяславську раду «найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України». Вона була урочистим визнанням міжнародного характеру Війська Запорозького в Україні й гетьмана як єдиного її володаря і репрезентанта держави. Ця подія стала повним і остаточним визнанням Української революції, утворення козацької держави, нового устрою та гетьманської влади як головної ознаки суверенності українського народу.

Встановлення воєнно-політичного союзу України з Російською державою зумовило перегрупування сил воюючих сторін. Кримське ханство перейшло на бік Польщі і з союзника перетворилося на небезпечного ворога Війська Запорозького. У лютому 1654 р. польські війська почали воєнні дії на Поділлі, де коронний гетьман Станіслав Потоцький намагався розгромити козацькі загони, очолювані Іваном Богуном.

Однак головний удар союзники мали завдати в Литві й Білорусії. На допомогу російським військам до Гомеля вирушив 20-тисячний козацький корпус, очолюваний наказним гетьманом Іваном Золотаренком, під Смоленськ — 12 тис. козаків полковника Василя Золотаренка. У червні 1654 р. російські війська, очолювані царем Олексієм Михайловичем, оточили Смоленськ, який було здобуто після тримісячної облоги.

Широкі наступальні операції розгорнулися на території Литви і Білорусії. Впали Гомель, Полоцьк, Мстислав, Орша, Борисів, Мінськ та інші білоруські міста. Восени 1654 р. вся Білорусія, що поділялася в той час на Полоцьке, Вітебське та Мстиславське воєводства, опинилася в руках російсько-козацьких військ. Південна Білорусія, де особливо активно діяли козаки Золотаренка, лишилася під управлінням козацької адміністрації.

Навесні 1655 р. війну з Польщею розпочала Швеція. Протягом липня війська шведського короля Карла-Густава X захопили Познань і більшість великопольських земель; восени оволоділи Варшавою та Краковом, король Ян-Казимир утік до Сілезії. Розпорошена польська армія була змушена вести війну на кілька фронтів, що прискорювало її воєнну поразку.

Восени 1655 р. Хмельницький спільно з допоміжним російським корпусом боярина Бутурліна вибив поляків із Поділля і розпочав воєнні дії у Галичині. Всі українські землі були визволені з-під влади польської шляхти. Польща залишилася фактично безборонною перед силами супротивників, що докорінно змінило міжнародне обстановку на сході Європи. Хмельницький прагнув максимально використати цю ситуацію для зміцнення політичного становища України, яка опинилася в центрі складних дипломатичних комбінацій. Козацький гетьман увійшов у тісні стосунки зі Швецією — традиційним ворогом Речі Посполитої, сподіваючись на її підтримку у справі приєднання до Війська Запорізького західноукраїнських земель. Перед можливим розділом Речі Посполитої до тісного союзу з Україною прагнули семиградський князь Юрій ІІ Ракочі, курфюрст бранденбурзький Фрідріх-Вільгельм, великий гетьман литовський Януш Радзивілл.

Попри укладення угоди з царем стосунки Б. Хмельницького з російським союзником дедалі більше ускладнювалися. Обидві сторони по-різному трактували роль і значення Переяславського акта. Москва розглядала його насамперед як засіб збирання під свою владу всіх земель, що входили колись до складу Давньоруської держави. Б. Хмельницький прагнув використати мілітарну допомогу Російської держави для остаточного розгрому Польщі та утвердження державної незалежності України. Ось чому на першому етапі взаємин козацький гетьман, зосередивши фактично всю повноту державної влади в своїх руках, мало зважав на детальне юридичне оформлення відносин між обома державами. Для нього головним у відносинах із Росією було втягнення останньої у війну з Польщею.

Тактика однодумців Хмельницького у Білорусії, спрямована на поширення тут безпосередньої влади гетьмана, викликала незадоволення російського уряду. Зокрема, його непокоїли контакти Хмельницького з Радзивіллами — активними прихильниками шведів. Ці прояви самостійної зовнішньої політики козацької держави йшли в розріз із намірами посилення російської експансії у Центрально-Східній Європі.

Відносини між Чигирином і Москвою ще більше загострилися 1656 р., коли Росія вступила у війну зі Швецією і розпочала переговори з Польщею. Польській дипломатії вдалося ввести в оману російських політиків обіцянками польської корони царю Олексію Михайловичу після смерті Яна-Казимира. На польсько-російські переговори з цього приводу у Вільно (серпень — жовтень 1656  р.) козацькі посли не були допущені, що викликало незадоволення гетьмана і козацько-старшинських кіл. Польська шляхта посилювала недовір’я Хмельницького до російського уряду, поширюючи чутки, ніби цар повертає козаків під владу Польщі. Зрештою Росія уклала перемир’я з Польщею і розпочала війну зі Швецією, намагаючись здобути території у Лівонії. На початку вересня 1656 р. російське військо, очолюване царем, розпочало облогу Риги. Однак взяти місто не вдалося, і царська армія відступила до Полоцька. При цьому чим далі розвивався політичний процес, тим виразніше виявлялася цивілізаційна несумісність України і Росії, яка виявилася вагомою перешкодою у розвитку двосторонніх відносин обох держав.

Непевність позиції Росії щодо Польщі змусила Б. Хмельницького до пошуків тіснішого союзу з традиційними політичними супротивниками Речі Посполитої, насамперед зі Швецією. Розпочалася інтенсивна діяльність козацької дипломатії, спрямована на військово-політичне об’єднання низки країн Центрально-Східної Європи.

Надзвичайно вагомою виявилася позиція Прусії та постать її чільника — бранденбурзького курфюрста Фрідріха-Вільгельма І, який активно намагався використати нову геополітичну ситуацію в регіоні для посилення своєї держави.

Саме «велика козацька війна», поряд із Вестфальським миром 1648 р., яким завершилася Тридцятилітня війна, належить до тих об’єктивних факторів європейської історії, що найбільше посприяли початковій фазі піднесення Прусії. Не буде перебільшенням сказати, що бурхливий розквіт Прусії в другій половині XVII ст. якоюсь мірою був одним з опосередкованих міжнародних наслідків Визвольної війни українського народу — спричинених нею радикальних змін у східній частині континенту.

Продовження

Теги:
2019-06-21 12:45:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар