«Там є справжній театр» - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » «Там є справжній театр»

«Там є справжній театр»

Непровінційне мистецтво Лохвиці
Георгій ШИБАНОВ, заслужений діяч мистецтв України, спеціально для «Дня»

Коли приїжджаю до славного козацького міста Лохвиця, що на Полтавщині, завжди ловлю прискіпливим поглядом незабутні ще з дитинства силуети її старих будівель, мальовничих куточків. Та з кожним роком все менше зустрічаю серед перехожих знайомі обличчя. Відходить у вічність старше покоління, а з ним — ціла епоха. Залишаються лише щемні спогади про «рідне попелище» і про тих, кого береже вдячна людська пам’ять.

Йшов 1901 рік. На багатолюдній вулиці Лубенській (нині Т. Шевченка) з-під риштувань виросла струнка споруда Народного дому. За клопотанням повітового земства й місцевої інтелігенції він був збудований за проектом видатного українського архітектора і художника В.Кричевського (1872— 1952). Це був справжній театр з великою глядацькою залою, балконами, з верхнім ярусом (галеркою), оркестровою ямою, гримувальними, вестибюлем.

Будинок звели в дерев’яних конструкціях iз чітко виділеним фасадом, що надавало йому певної імпозантності. Його оживляли венеційські вікна, «одягнуті» в різьблені наличники. Бічні одноповерхові прибудови були виділені трьома сполученими фронтонами над дверима й двома вікнами.

Народний дім у Лохвиці відкривали урочисто. Про це залишила свої цінні нотатки в «Киевской старине» (1902) О. Пчілка (1848—1930). Наведу їх тут частково: «На початку липня минулого літа в сусідньому куточку Полтавщини, у м. Гадячі, де я проводила літо, пройшли чутки, що у Лохвиці має відкритися Народний дім. Ми, гадячани, як найближчі сусіди лохвичан, вважали, що це, до якоїсь міри, наше загальне полтавське свято, а тому дехто із нас, у тім числі, і я з братом, лікарем А. Драгомановим, відправилась на час урочистостей у Лохвицю. Тоді ми, як справжні туристи, нікому невідомі, відправилися розшукувати у Лохвиці нове визначне місце — Народний дім. Ми знайшли його, звичайно, без труднощів. На сходах приміщення був натовп. Його двері були широко відчинені. Молебень вже закінчився. На естраді дочитувалася доповідь про історію будівництва Народного дому. Після ділового звіту був прочитаний паном В. Русиновим (предводитель повітового дворянства. — Г.Ш. ) реферат про значення театру взагалі і національного зокрема...»

Далі авторка пише, що на сцену під палкі оплеск и піднявся московський гість, земляк, історик, віце- президент нового Шекспірівського то вариства в Англії М. Стороженко ( 1836—1906), який, до речі, багато зробив для піднесення культури у повіті. Він, зокрема, передав до лохвицької громадської бібліотеки багато книжок. Того урочистого дня у Народному домі М.Стороженко з «рідкісною задушевністю» прочитав лекцію про Т. Шевченка. Опісля з великим успіхом тут пройшла перша вистава «Наталки Полтавки» І. Котляревського. Роль Наталки виконала дружина В. Русинова Ольга, виборного — М. Кропивницький, якого спеціально запросили до Лохвиці із Харкова.

Відтоді Лохвиця стала відомим театральним містом. Сюди приїздили на гастролі російські і українські мандрівні театральні трупи, зокрема, полтавського мецената і антрепренера Ф. Волика. В її складі були уславлені корифеї української сцени М. Заньковецька, М. Кропивницький, І. Мар’яненко, М. Садовський та інші. Артисти трупи Товариства російських драматичних театрів, яку тоді очолював видатний режисер і балетмейстер М. Петіпа (1849—1930), вперше у провінції, у Лохвиці, показали п’єсу М. Горького «На дні», яка користувалась, як писали сучасники, великим успіхом.

Наприкінці ХIХ століття у Лохвиці було створено напівпрофесійний театр, який з відкриттям Народного дому, одержав постійну сцену. Кістяк його трупи складався з місцевої інтелігенції: вчителів реального училища і жіночої гімназії, співаків соборного хору, обдарованої робітничої і сільської молоді. При трупі працював і невеликий театральний оркестр. Багато років нею керував талановитий режисер і музикант М. Дьяков. У його постановці на сцені Народного дому йшли п’єси І. Карпенка- Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, А. Чехова, В. Шекспіра.

МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ. ФОТО 1889 РОКУЛохвицькі актори відзначалися високою майстерністю, якої навчались у артистів і музикантів, що прибували до Лохвиці на гастролі по кілька разів на рік. 1902 року на сцені Народного дому з великим успіхом виступав і хор, з яким гастролював по Україні М. Лисенко. Завжди в переповненій його залі проходили і концерти хору народної пісні під орудою Н. Городовенка, який вчителював у рідному місті в 1907—1909 роках. На початку 20 х років у Народному домі плідно працював відомий композитор і диригент, колишній хормейстер Маріїнського театру П. Толстяков (1880— 1930). У Лохвиці він керував місцевим хором «Рух», виступав з ним у містах і селах Полтавщини. З 1925 року П. Толстяков пов’язав свою творчість з Харковом.

Iз містом була тісно пов’язана і творча діяльність «батька українського театру» — драматурга, режисера і актора М. Кропивницького (1840— 1910). Він не раз тут бував зі своєю уславленою трупою. Так, після закінчення гастролей в Одесі писав: «Тепер їдемо до Лохвиці, бо там є справжній театр...» У нього зав’язалася дружба з місцевою театральною трупою, з письменником А. Тесленком (1882—1911). У рідному селі Харківці за порадою М. Кропивницького Тесленко створив самодіяльний театр.

М. Кропивницький багато допоміг лохвицькому аматорському театру в його мистецькому зростанні. Він брав участь у виставах, здійснив постановки п’єс за участю змішаних труп міських і сільських акторів. Про це ми дізнаємося з публікації газети «Полтавський вісник» за 1903 рік, зокрема, в кореспонденції «З приводу гастролей М. Кропивницького в театрі Народного дому м. Лохвиця», читаємо:

«Років два тому відомий артист М.Л. Кропивницький виступив у с. Пізники на сцені домашнього театру як керівник вистави. Вражаюче було бачити знаменитого народного артиста в оточенні сільської молоді, яка жадібно прислухалася до його сценічних вказівок. Мимоволі народжувалася думка, що саме Кропивницькому слід би взяти на себе керівництво народними трупами, які з’явилися в різних населених пунктах повіту».

Побажання автора кореспонденції здійснилося. 27 і 28 вересня 1903 року М. Кропивницький керував постановкою у Лохвиці двох своїх п’єс: «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» і «Вуса». Комісія Народного дому з організації народних розваг звернулася з проханням до М. Кропивницького, щоб він дав згоду кілька разів приїхати до Лохвиці й допоміг у постановці вистав місцевими театральними трупами. На це уславлений актор і режисер погодився.

Виступи лохвицьких аматорів перетворювалися на справжнє театральне свято для мешканців міста і навколишніх сіл. Вони завжди приходили в переповненій залі Народного дому (вона вміщала до 500 глядачів). Це була велика школа прилучення народу до національної культури, до сценічного мистецтва. Талановита молодь повіту бралася за постановки п’єс у багатьох селах з великим ентузіазмом. Місцеві газети того часу писали про обдаровану гру сільських акторів, котрі пройшли хорошу школу у М. Кропивницького, у М. Дьякова, В. Русинова — А. Тесленка (Харківці), Т. Титаренко, П. Буця, С. Титаренка, Є. Апостол, М. Усенко, М. Апостола (Пізники), Л. Петренка (Яхники), О. Науменко, Г. Дробота (Лохвиця) та інших.

Як відомо, навчання в школах і гімназіях у ті роки велося російською мовою. Українська мова була під забороною. Молодь тягнулася до сцени ще й тому, що у виставах українських класиків гра велася рідною мовою. Часто тут звучала у виконанні акторів і українська пісня.

Пам’ятним був для лохвичан і приїзд до них влітку 1903 року М. Заньковецької (1854—1934). До речі, це був її перший виступ у провінції після гастролей у великих містах України і Росії. В. Русинов поклопотався про те, щоб якомога більше молоді з навколишніх сіл могли побачити гру великої актриси. Для цього повітове земство виділило кілька підвід. М. Заньковецька тоді була дуже розчулена надзвичайно теплим прийомом лохвицьких глядачів. Ось як про це писав в одному із своїх спогадів І. Мар’яненко, який виступав разом з нею: «Наші вистави були справжнім святом не тільки для селян, а й для нас, акторів, бо ми грали саме перед тими глядачами, для яких була написана більшість п’єс нашого репертуару, і служити яким ми вважали за свій найперший, найсвятіший обов’язок».

На базі Народного дому у 1923 році було створено театр-студію, а 1925 року вона об’єдналася з напівпрофесій ними трупами. Так виник Лохвицький державний робітничо-селянський теат р імені І. Тобілевича. Його засновниками і керівниками стали І. Онищенко й І. Синяк. Театр проіснував до 1941 року. В його репертуарі були п’єси Т. Шевченка, І. Карпенка- Каро го, М. Кропивницького, М. Старицького, Б. Грінченк а, М. Куліша, В. Шекспіра, Лопе де Вега, А. Бергера та інших драматургів.

У 50—60 х роках неабиякою популярністю користувався у Лохвиці місцевий драматичний колектив, в якому були зайняті талановиті аматори сцени І. Заславець, Г. Ємець, П. Солонуха, П. Зінченко, І. Лисенко, М. Коваленко, Г. Мірошниченко, П. Пономаренко, О. Кузьменко. Набувши високої майстерності на самодіяльній сцені, професійними акторами згодом стали Т. Мірошниченко, Б. Тріус, Г. Литвиненко.

Улітку 1978 року, у Тернопільській картинній галереї у мене відбулася пам’ятна зустріч з Н. Ужвій (тоді вона виступала з трупою франківців у місцевому театрі). Згадали і про Лохвицю. Наталія Михайлівна зі світлими іскорками у волошкових очах розповідала, як вона ще до війни, в 50 х роках виступала на сцені лохвицького театру, фотографувалася біля пам’ятника Г. Сковороді, що стояв поруч. Як завжди, прийом місцевих глядачів був надзвичайно теплим і незабутнім. Дуже засмутилася, коли довідалася від мене, що приміщення Народного дому більше не існує...

З побудовою 1974 року нового приміщення районного Будинку культури старе звільнилося і осиротіло. Щоб не мати з ним клопоту, тодішня партійна влада розпорядилася його розібрати, не потурбувавшись про збереження цієї унікальної культурно-мистецької пам’ятки. Очевидці руйнування колишнього Народного дому згадують, що багато лохвичан, особливо старшого покоління, не приховували сліз, дивлячись, як гине дорога серцю багатьох мистецька святиня. У місті не було такого мешканця, котрий би не пережив хвилини зустрічі з прекрасним у стінах цієї незабутньої історичної споруди.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"


Переглянути Україна Incognita на карті більшого розміру

2007-08-17 13:02:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар