СВIТЛО В ПIТЬМI - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » СВIТЛО В ПIТЬМI

СВIТЛО В ПIТЬМI

Володимир ЗЕМИТАН

Ми звикли до того, що наші святі звичайно далекі від нас за часом. А святий Лука жив, працював і страждав поруч із нами.

Святий Лука, в миру — Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, народився 1877 р. у Керчі. Дитинство і юність провів у Києві, закінчивши з відзнакою гімназію і художню школу. Він прагнув учитися живопису, але пристрасне бажання допомагати людям перемогло, і юнак 1903 р. закінчує з відзнакою Київський університет з дипломом хірурга. Валентину хотілося стати земським лікарем, але почалася російсько-японська війна, і випускник у складі медичного загону Київського Червоного Хреста був направлений на Далекий Схід.

У Читі, оцінивши його здібності, вчорашнього студента відразу ж призначили завідувати хірургічним відділенням. І не помилилися — всі операції, серед яких були й дуже складні, як правило, закінчувалися вдало. Слава про майстерність молодого хірурга зростала так стрімко, що випереджала його появу. Варто було йому з родиною (в Читі він одружився з медсестрою з Київського шпиталю) переїхати на нове місце проживання, як зразу ж туди приїздили хворі з інших повітів і навіть губерній. Так було в Ардатові, Лютежі, Переяславлі- Заліському.

Віддаючи всі сили і час хворим, Валентин Феліксович одночасно ночами працював над науковими статтями і дисертацією, узагальнюючи свій хірургічний досвід. 1915 р. вийшла з друку його перша книга «Регионарная анестезия». Значення її для того часу було таке велике, що Варшавський університет присудив за неї премію ім. Хойнацького, «як за кращий твір, що прокладає шлях у медицині». Наступного року молодий вчений захищає дисертацію і отримує ступінь доктора медицини.

1917р. родина Войно-Ясенецьких переїхала до Ташкента, де талановитому медикові запропонували стати головним лікарем міської лікарні та хірургом.

У Ташкенті Войно-Ясенецький, вже відомий учений і кращий у місті хірург, мав здійснити багато чого. Крім безлічі успішних операцій, він був ініціатором створення університету й зарекомендував себе чудовим викладачем, якого дуже любили студенти. Але багато довелося й пережити: втрату коханої дружини, котра залишила чотирьох дітей, зраду друзів і розчарування в них, жорстоке газетне цькування, арешти... Але саме тут здійснилося його друге народження — 1920 р. його було посвячено в духовний сан, і з цього часу почався шлях страждань і мучеництва нашого героя.

Як же це сталося? Спостерігаючи з дня на день горе, злигодні, хвороби і страждання, голод — все, що припало на долю його хворих, Войно-Ясенецький зрозумів, що лише медичних заходів тут далеко недостатньо. Люди впадали у відчай, ставали бездушними і жорстокими, як і ті, хто ними керував. Треба було лікувати, зцілювати і рятувати їхні душі, а одній лише медицині це було не під силу. В той важкий для народу час особливо важко було духівництву. Осіб духовного сану переслідували, саджали до в’язниць, засилали. Але це не вплинуло на тверде рішення вченого й лікаря. Його висвячують у духовний сан, а незабаром Валентин Феліксович стає єпископом Лукою (нове ім’я в чернецтві).

Після перших же проповідей нового єпископа було заарештовано. Зазнавши численних допитів, його було відправлено в своє перше заслання — до Єнісейська, на Ангару і в Туруханськ. Під час другого заслання його загнали на самий берег Льодовитого океану в надії, що непокірний священик живим звідти не повернеться. Усього в засланнях і в’язницях Владика Лука провів одинадцять років і саме в ту пору життя, яка вважається найбільш плідною для творчої активності.

Які ж були звинувачення? Та найрізноманітніші: і в співпраці з контрреволюцією, з білокозаками, і у шкідництві, і навіть у шпигунстві, причому відразу ж у двох місцях — на Кавказі та в Середній Азії.

СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР У СІМФЕРОПОЛІ Але ні болісні безперервні допити і тортури, ні найважчі умови в засланнях, ні хвороба серця не змогли зломити дух. Усюди, де б він не з’являвся, знаючи, що в цих забутих Богом місцях лікарів немає, єпископ-лікар починав безкоштовний прийом хворих, робив безліч операцій на шлунку, нирках, серці, очах і мозку. Слава про чудового лікаря росла, а місцева влада у відповідь на це лише погіршувала умови його життя. Бо одночасно він проводив і службу в полишених, давно порожніх храмах.

Влада чекала одного — відмови від священнослужіння, відмови Владики від духовного сану. Найбільш слабкі духом священики так і робили. Але Владика Лука був твердий у своєму рішенні: «сану єпископа я ніколи не зніму», — заявив він.

Коли професор-хірург від’їжджав у третє заслання до Красноярського краю, почалася Велика Вітчизняна війна. Розуміючи, яку користь може принести країні цей засланий, влада тут же призначила його головним хірургом евакогоспіталю №15-15 і консультантом усіх шпиталів Красноярського краю. Численні інспекторські перевірки показали, що госпіталь мав найблискучіші результати в лікуванні інфекційних поранень суглобів. За самовіддану працю професора було відзначено грамотою і подякою Військової ради Сибірської військової округи.

«Для хірурга не повинно бути випадку, а лише жива людина, котра страждає», — так вчив Войно- Ясенецький своїх помічників. Найбагатший досвід, отриманий під час роботи у шпиталях, ліг в основу нової книги професора «Очерки гнойной хирургии», за яку 1946 року його було удостоєно Сталінської премії I ступеня. До речі, сто тридцять тисяч із отриманих двохсот тисяч карбованців Владика Лука віддав дітям.

Останнє заслання закінчилося 1942 року. Госпіталь переїхав до Тамбова. Завершивши свою роботу в шпиталі, 1944 року Владика Лука вирішує, що прийшов час впритул зайнятися духовними справами. Отримавши Тамбовську кафедру, він викладає перед Синодом, членом якого він уже був, план відродження духовного життя в єпархії — навернення до духовності інтелігенції та дітей, відновлення недільних шкіл для дорослих. Величезне значення у відродженні духовності пастви мали проповіді архієпископа Луки — гранично прості й щирі; вони зачіпали найпотаємніше в душі кожної людини. Його проповіді парафіяни записували в храмі й передавали іншим. У цей же час архієпископ розпочав роботу над своєю богословською працею «Дух, душа, тело», де утверджував православне розуміння природи людини. З’єднуючи в своїй особі допитливість та ерудицію вченого з глибокою вірою релігійного подвижника, Владика Лука довів своїм життям, наскільки є плідним і гармонійним поєднання наукових знань і віри для людини.

РАКА З МОЩАМИ СВ. ЛУКИ У СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ СОБОРІ СІМФЕРОПОЛЯ 1946 року Владику Луку було призначено очолити Кримську єпархію. Він стикається там з розрухою і запустінням у містах і селах, а головне — в душах парафіян. Владика енергійно береться за нову справу. Звичайно, як завжди, він стикається з численними заборонами та перешкодами, які чинить місцеве начальство та уповноважений у справах релігії. Однак ще більше засмучується його серце, коли він бачить користолюбних, недбайливих і несумлінних пастирів-ремісників, пастирів-найманців, які займаються поборами. Безжалісно виганяє він таких зі служби, звинувачуючи їх у тому, що своєю поведінкою вони сприяють відлученню населення від церкви і Бога.

Займаючись безліччю церковних справ, натхненно читаючи проповіді, Владика Лука знаходить час і для лікування хворих. Він успішно робить операції та консультує хворих у складних випадках, вражаючи всіх тонкою лікарською інтуїцією та точними діагнозами.

Наприкінці свого життя професор-медик і архієпископ у одній особі вирішив нарешті для себе питання, що так довго його мучило: в якій іпостасі він був потрібнішим людям? У цьому йому допомогли листи та відгуки парафіян і хворих. Вони писали, що Владика відродив їх до життя, надихнув духовно, що якою не була важливою його медична діяльність, але духовна — незмірно важливіша. «Я і сам так гадаю», — дійшов висновку архієпископ. В останні роки Владика повністю осліп, але й у такому стані продовжував зцілювати людей духовно й тілесно.

Закінчив свій земний шлях Владика Лука 11 червня 1961 року. Ховав його весь Крим. 1995 року архієпископ Сімферопольський і Кримський Лука за своє подвижницьке життя в ім’я людей і Бога, за беззавітне служіння Богові й людям був зарахований до святих, а мощі святителя встановлено у Свято-Троїцькому кафедральному соборі. Люди кажуть, що він і тепер, після смерті, допомагає хворим і нещасним. 11 червня в православному календарі — день Святого Луки.

«У ньому було життя, і життя було світло людей, і світло в пітьмі світить, і пітьма не обійняла його...» (Святий Апостол Павло).

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"


Переглянути Україна Incognita на карті більшого розміру

2001-07-06 17:35:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар