Столиця «заполярних комсомольців» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Українці у світі » Столиця «заполярних комсомольців»
   

Столиця «заполярних комсомольців»

Із 1944 року в Особливих таборах Воркути утримували половину всіх політв’язнів. Сьогодні залишки спиляних стовпів, що огороджували тюремні зони, вічна мерзлота вичавлює крізь асфальт на вулиці міста
Микола ХРІЄНКО, спеціально для «Дня»

На каторжні роботи у воркутинські табори направляли здебільшого учасників національних визвольних рухів. Наприклад, 1953 року з понад 38 тисяч в’язнів Особливих таборів Речлагу майже 17 тисяч були так званими націоналістами, які боролися за незалежність своїх народів. Підіть у наш краєзнавчий музей — ви побачите й почуєте багато чого нового...»

ПОВСТАННЯ. КРИВАВИЙ СЕРПЕНЬ 1953-го

Після смерті Сталіна, 5 березня 1953 року, у політв’язнів СРСР (особливо в колишніх солдатів та офіцерів) з’явилася надія, що їхні несправедливі судові вироки буде переглянуто — і їх випустять з тюрем на волю. Але цього не сталося: як і раніше, каторжна праця була способом знищення політв’язнів, а концтабори як були за Сталіна, так і після його смерті залишилися не виправними, а винищувально-трудовими. Робота на вугільних шахтах була надзвичайно тяжкою, тому в’язні калічили самі себе, навіть відрізали собі кисті рук, щоб не спускатися в забій. А годували їх так званою баландою — звареним у воді місивом із гнилої картоплі, капусти, кормових буряків і цибулі.

Наприкінці липня 1953 року в концтаборах Воркути почалися стихійні страйки, які переросли в масштабне повстання. Особливою активністю вирізнилися в’язні 10-го табірного відділення, які працювали на 29-й вугільній шахті в долині Юр-Шор. Там основним контингентом були так звані українські націоналісти, а тому до страйкового комітету входили переважно наші земляки, зокрема Гук, Григорчук та Малюшенко. Очистивши тюремні зони від охоронців, повстанці висунули лише одну вимогу: перегляд несправедливих судових вироків найвищими органами влади СРСР і випуск політв’язнів на волю. Девіз повстанців — «Батьківщині — вугілля, нам — свободу!»

Відповідь із Москви: «Ні!»

У неділю, 1 серпня 1953 року, солдати й офіцери каральної дивізії МВС, озброєні автоматами й кулеметами, оточили повстанців, і генерал Масленников поставив перед ними ультиматум: «Негайно видати ініціаторів повстання й вийти на роботу! Якщо буде відмова, в’язнів буде розстріляно. На роздуми — 5 хвилин!»

«ТІНІ ВОСКРЕСЛОЇ ПАМ’ЯТІ В ДОЛИНІ СМЕРТІ». МЕМОРІАЛЬНЕ КЛАДОВИЩЕ «ЮР-ШОР» БІЛЯ ВОРКУТИ. ТУТ ПОХОВАНІ ПОЛІТВ’ЯЗНІ-ПОВСТАНЦІ, РОЗСТРІЛЯНІ У СЕРПНІ 1953 РОКУ, СЕРЕД ЯКИХ ЗНАЧНА ЧАСТИНА УКРАЇНЦІВ

Чорна стрілка годинника на руці генерала почала відраховувати 300 смертельних секунд. В’язні — живі люди — стояли непорушно по той бік колючого дроту. І після п’ятого оберту стрілки з гучномовців пролунала коротка команда: «Вогонь!»

Це було ще одне пекло, яке створили на Землі люди для людей. Вусатий тиран Сталін уже лежав мертвим поруч із Леніним у Мавзолеї, але розроблена ним система ГУЛАГу продовжувала пожирати тих, хто ще був живим і боровся проти неї.

ФОТОЗНІМАННЯ В ДОЛИНІ ЮР-ШОР

Рано-вранці, але вже наступного дня я поїхав з Воркути на попутних машинах у долину Юр-Шор (Долину Смерті), у якій — меморіальне кладовище розстріляних 1 серпня 1953 року повстанців.

Низьке сонце освітлювало сріблястим кольором землю без жодної зеленої травинки, і через це вся долина здавалася мертвою. Вибілені, відполіровані хуртовинами дерев’яні хрести стали схожими на білі кістки. Моя довга тінь сплелася з тінями хрестів, мої ноги в чоботах угрузали у відталу землю, і я, ще жива людина, відчував, що починаю зливатися з тими мертвими людьми, які лежать нижче мене у твердій, наче камінь, вічній мерзлоті.

Дістав торбинку з землею із України, набрав повну жменю й сипонув нею по могилах: «Якщо ви, дорогі земляки, не змогли повернутися звідси в рідну Україну, то свята земля прийшла до ваших могил із того краю, за який ви боролися й загинули...»

На невисокому пагорбі побачив металевий хрест із тризубом. На табличці з нержавіючої сталі вигравіруваний текст: «Вічна пам’ять жертвам комуністичного терору, борцям за волю України. Всеукраїнське товариство репресованих». Нижче — довгий список прізвищ розстріляних українців: Михайло Костів, Василь Гук, Ярослав Бочевський, Володимир Катамай, Іван Левко, Володимир Довбиш, Стефан Шкотик, Федір Дума, Мирослав Фищук, Богдан Чернецький, Яків Пашенюк...

Пам’ятний знак від України на меморіальному кладовищі «Юр-Шор» біля Воркути був першим на моєму шляху за всі попередні подорожі. По той бік Уралу таких знаків, на жаль, я не бачив ніде...

Із третього етапу журналістського проекту «Українці за Уралом»

2011-12-07 11:19:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар