Cпівпраця українського підпілля з Німеччиною у 1920-х. Повз стереотипи - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Віталій Галішевський » Cпівпраця українського підпілля з Німеччиною у 1920-х. Повз стереотипи
Віталій Галішевський

Аспірант історії Національного університету "Острозька академія"

Cпівпраця українського підпілля з Німеччиною у 1920-х. Повз стереотипи

Вона була зумовлена орієнтацією на такого ж приниженого і ображеного суб’єкта європейської історії

Співпраця ОУН з нацистською Німеччиною викликає значний інтерес у науковців та громадськості як в Україні так і за кордом не одне десятиліття. Сотні і тисячі публікацій проливають світло на це питання. Більшість з них апелюють вже до 30-х рр. ХХ ст. і тому у суспільства може виникнути ілюзія причетності українського національно-визвольного руху до злочинів нацизму та інших жахіть Другої світової війни. Однак, забувають, що зв’язки українського національного підпілля з Німеччиною налагодилися задовго до утворення ОУН. Саме про це нижче.

Створена у 1921 році, Українська Військова Організація ставила собі за мету визволення території Західної України від польської окупації. До 1923 року УВО була у формальному підпорядкуванні диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича. Активізується УВО у 1922 році організовуючи експропріації і акції саботажу, у зв’язку з тим, що Є. Петрушевич звернувся до Ліги Націй з меморандумом, у якому вимагалося вирішення питання Галичини на користь українського народу. Тоді європейські чиновники заявили йому, «…що потрібно викликати якийсь рух у краю з чого було б видно, що українська людність не задоволена поляками…». Можна стверджувати, що до встановлення зв’язків з реваншистською Німеччиною Є. Коновальця підштовхнула сама політика Польщі та великих держав. Рада послів великих держав 14 березня 1923 року видала режиму Ю. Пілсудського мандат на Східну Галичину і Західну Волинь. На нараді членів УВО Є. Коновалець вказав, що надії УВО на ліберальну політику Польщі зазнали краху, і що тепер потрібно орієнтуватися на її головного супротивника у Європі – Німеччину. На цій же ж нараді Є. Коновалець повідомив про перші контакти з Генштабом Німеччини.

Євген Коновалець на Женевському озері

У листуванні Є. Коновальця з А. Шептицьким зустрічаємо вельми цікавий уривок, у якому Голова Проводу УВО говорить: «Нехай сьогодні ми знаходимося на слугуванні німецьким державним урядовцям. Але завтра ми маємо надію з її допомогою і під їхнім керівництвом здобути власну державність». Отже, орієнтація на Німеччину була вимушеним кроком.

Наприкінці 1923 року встановлюються відносини між УВО і абвером (німецькою розвідкою у міжвоєнний період та під час Другої світової війни). З боку німців контакти з УВО підтримували шеф абвера полковник Ніколаі, колишній начальник Київського гарнізону кайзерівських військ (1918 р.) генерал Гренер, полковник розвідки Гемп, співробітники розвідцентру, що діяв у Львові під прикриттям гданської фірми  «Хартвіг», розвіддвідділ  1-ї піхотної дивізії у Східній Прусії на чолі з капітаном Вейсом й інші представники спецслужб. Безпосередній зв’язок УВО з німецькою розвідкою здійснювався через полковника абвера Альфреда Бізанца, що проживав у Львові і Ганса Коха, також співробітника розвідки, що часто перебував у Львові. Зі сторони УВО з ними підтримував зв’язок Михайло Матчак.

Альфред Бізанц у 1918 році

Михайло Матчак

У Мюнхені 1923  р. створюються курси для членів УВО під керівництвом майора абвера Фосса. Спеціальні військові школи для українських націоналістів були створені німецькою владою також у Прусській Голландії (1924), Гданську (1928). Підготовка тривала півроку. Зазвичай її проходили старшини, проте до таких навчань залучали також і молоді кадри. Починаючи з середини 1927 року УВО розширює свою мережу таборів. Такі організації виникають у сусідніх країнах Чехословаччині, Німеччині, Литві, серед численних емігрантів Америки. Власне у цих країнах і отримувала УВО матеріальну, фінансову і технічну допомогу. У 1924 – 1928 рр. відкриваються вишколи розвідників,  диверсантів у Берліні, Східній Прусії.

З 1923 до 1928 р. німці передали УВО до 2  млн. марок, значну кількість зброї. Тільки через Гданськ пройшло 200 револьверів, 500 кг вибухівки, значна кількість детонаторів. Проте, ці дані виглядають дещо сумнівними, оскільки ослаблена репараціями Німеччина не могла виділити таку значну суму для УВО. Скоріше за все у цей період Українська Військова Організація отримала 9 тис рейхсмарок від німецької розвідки. Завдяки тісним зв'язкам з німецькими військовими організаціями УВО отримувало від Німеччини і постійну фінансову допомогу. Вона надходила для УВО з Німеччини через банківські і господарські установи. Організація ж фінансувалася переважно Центральним Союзом Українських Кооперативів у Львові та товариством «Дністер». ЦСУК щомісяця давав УВО 2 тисячі злотих.

УВО активно співпрацювало і з німецькою пресою та засобами масової інформації. Звернення УВО до міжнародної громадськості друкувалися у низці газет та журналів. Зокрема інтерв’ю з учасником замаху на президента Польщі С. Войцеховського Т. Ольшанським, де останній розповідає про утиски Польщі на Західній Україні, було надруковано у одній з німецьких газет. Берлінський часопис «Ахт Ур Абендблет» почав друкувати спогади Т. Ольшанського. Частину їх було присвячено політичному і моральному гніту українського народу під Польщею.

Сторінка журналу Germania у 1919 році

www.journalistik.uni-mainz.de

Німецький журнал «Германія» після подій 1 листопада 1928 року присвятив УВО значну увагу. «Германія» характеризує УВО, як незалежну від українських політичних груп, але додає, що насправді між ними існує значна співпраця, інакше неможливо було б провести настільки масштабну акцію, організацією, яка знаходилася в глибокому підпіллі. УВО служила, на думку німецьких журналістів, лише українській національній ідеї і вбачала своє завдання у військовій підготовці до боротьби за створення української держави з одного й іншого боку польського кордону. Тоді ж газета «Франкфуртер Цайтунг» писала, що українське військове товариство поширене на всіх східних українських теренах. Воно має чисельність 100 тис. чоловік.

Шпальта газети Frankfurter Zeitung у 1934 році

З сайта www.journalistik.uni-mainz.de

З цього видно, що співпраця УВО з Німеччиною у 20-х роках ХХ ст. мала вимушений характер, що був зумовлений орієнтацією на такого ж приниженого і ображеного суб’єкта європейської історії. Заклики антиукраїнсько налаштовних елементів розбиваються об стіну великої кількості історичних аналогій та здорового глузду… Ніхто ж не винить, скажімо, тих же польських патріотів, що перейшли на бік революційної Франції, а пізніше Французької імперії, у зраді та потуранні агресору. Цю позицію приймають, як і рішення польського народу, - це боротьба проти поневолення Російською імперією. Тому співпраця УВО та міжвоєнної Німеччини не повинна викликати шквалу емоцій, часто підсилених політичними уподобаннями.

Суспільству варто зрозуміти, що лише холодний розрахунок у боротьбі за національне самовизначення українства змусив керівництво організації піти на такий крок. 


2013-05-23 00:45:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар