Співець української землі - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Співець української землі

Співець української землі

Художник Микола Сакс, друг Гюго та Тургенєва
Микола ЧАБАН, журналіст, Дніпропетровськ

Вісімдесят років тому, у грудні 1926 року в еміграції в німецькому Цоппоті помирав Микола Едуардович Сакс. Російська берлінська газета «Руль» відгукнеться 1 січня 1927 року некрологом на його смерть: «Н. Э. Сакс был большой русский художник и редкой духовной красоты человек. Он отдавался искусству весь без остатка и работал, несмотря на свой 77-летний возраст, с юношеским увлечением до самого последнего дня своей жизни». На жаль, ім’я нашого земляка, уродженця Катеринослава, який жив і працював на Придніпров’ї аж до свого від’їзду в еміграцію, нині незаслужено забуто.

Тим часом полотна Сакса мали величезний успіх у Паризькому салоні та в Лондоні, де він виставляв винятково картини, написані ним в Індії й на острові Цейлон. Микола Едуардович був всебічно освіченою людиною й бував у колі кращих людей своєї епохи. Він був близьким другом Тургенєва та Гаршина, листувався з ними. Живучи в Парижі, товаришував із Віктором Гюго. Український пейзажист Іван Похітонов, який рано виїхав закордон, написав єдиний портрет Миколи Сакса, який той зберігав, як кращу згадку про свого друга.

За десять днів до своєї смерті, 19 грудня 1926 року, в день св. Миколая, художника Сакса застали за роботою — він малював Троїцький собор свого рідного Новомосковська з ескізу, зробленого ним за 45 років до цього, і з захопленням і подробицями розповідав про історію цього чудового собору, побудованого запорожцями. «Предчувствие смерти, видимо, потянуло его к этой последней работе, чтобы мыслями и всей душой уйти на родину, родные места, ибо болел он тоской по России, и желание его было умереть на родной земле», — читаємо в некролозі в газеті «Руль».

Тож давайте згадаємо незаслужено забутого художника Миколу Сакса. Народився він у Катеринославі 13 березня 1849 року в родині медика Едуарда Сакса. Батько помер, коли хлопчику було лише півроку. Купецький рід Саксів, як установив дослідник Віктор Клейст, походив із Німеччини. Сакси міцно зв’язали себе з українською землею. Дід художника, німецький купець Григорій Сакс, оселився в Кременецькому повіті на Волині. Батько художника Едуард Григорович, лютеранського віросповідання, народився в 1802 році, закінчив курс наук медико-хірургічного факультету Імператорського Королівського університету у Відні й за результатами іспиту в Імператорській Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії був у 1826 році визнаний гідним звання лікаря. Того ж року Едуард (Едвард) йде на службу повітовим лікарем у Полтавську губернію. У 1836 році батько художника призначається інспектором Катеринославської лікарської управи. Наступного року Петербурзькою медико-хірургічною академією його було визнано гідним звання медико-хірурга, а в 1842-му призначено інспектором Тобольської лікарської управи. У 1846-му Едуард Сакс отримав чин колезького радника. Жив у Катеринославі.

Матір’ю художника була українка Пульхерія Матвіївна Булгарчик (1809—1886), православного віросповідання. У родині підростало десятеро дітей: Софія, Марія, Лідія, Валеріан, Ераст, Владислав, Леонід, Олександр, Володимир і Микола. Усіх їх хрещено в православній вірі (батько, як ми пам’ятаємо, лютеранин). Микола був наймолодшим у родині і, як виявилося згодом, найталановитішим. Сакси мали двоповерховий будинок у центрі Катеринослава. І, здавалося, ніщо не сповіщало лиха. Але раптом у доволі молодому віці, в жовтні 1849 року помирає глава родини, і мати залишається з дітьми на руках.

Микола Сакс був не єдиним у родині, кого віддали в науку до Катеринославської класичної чоловічої гімназії. У 1863 році її закінчили його двоє старших братів. У 1869-му гімназію в Катеринославі закінчує й Микола Сакс. Разом із ним навчалося багато цікавих однокашників — брати Струкови, майбутній губернатор Володимир Коленко, народовольці Осип Аптекман і Соломон Кац (у майбутньому відомий у Румунії письменник Костянтин Доброджяну-Геря). Одні стали захисниками режиму, інші оголосили йому війну... Тобто ще в молоді роки оточення Сакса було дуже різноманітним. Наступного, 1870 року, ту ж гімназію закінчить племінник Миколи Сакса Едуард Бродський (1851—1919). Син його сестри Софії Сакс, який за свого дядька був молодшим лише на кілька років. Поміщик Бродський стане відомим у губернії та за її межами культурним сільським хазяїном, повітовим предводителем дворянства, попечителем гімназії, яку він колись закінчив. На культурних хазяїнів Саксу пощастить: його кумом стане не менш відомий у губернії поміщик Василь Магденко, якого високо оцінить у своїх щоденниках Володимир Вернадський. Але про це згодом.

Закінчивши гімназію в Катеринославі, Микола Сакс їде до столиці, слідами свого старшого брата Володимира, який закінчив у 1868 році юридичний факультет Петербурзького університету. Але провчився Микола на тому факультеті лише з 1870 по 1871 рік. І полишив. Зрозумів, що спеціальність юриста — це не його доля, і вступив до Імператорської Академії мистецтв (закінчив курс у 1877-му).

Нам невідомі причини, що змусили обдарованого учня після п’ятирічного навчання в академії полишити її, коли до диплома залишалося зовсім небагато часу. Швидше за все — через важкі матеріальні умови. Про це говориться у знайденому в архівах листі Миколи Сакса з Новомосковська до ради академії, датованому 1876 роком. У ньому він прямо говорить, що якщо не буде надано стипендію, то він не зможе продовжити навчання. Як би там не було, наступного року він усе-таки закінчить курс в академії.

Микола Сакс віддав данину часу: в 1870–х брав участь у студентських революційних гуртках. Але його покликанням став пейзажний живопис. Ще студентом, у 1874-му за пейзажні етюди його нагороджують малою срібною медаллю Імператорської академії мистецтв. Кілька своїх картин Сакс експонував на академічних виставках: «Лес» (1878), «Деревня из окресностей Петергурга» (1881), «Овцы в степи в Малороссии» (1882) і «Вид Екатеринослава» (1886). Картина «Деревня из окресностей Петербурга» побувала й на Всеросійській виставці в Москві в 1882 році.

У 1880—1882 роках Микола Сакс жив і творив у Парижі, був членом Товариства російських художників у Парижі (повна офіційна назва: «Общество вспоможения и благотворительности русских художников в Париже»). У французькій столиці Сакс був у приятельських взаєминах із відомим художником-мариністом Олексієм Петровичем Боголюбовим, онуком самого Радищева. Там же близько познайомився з Іваном Тургенєв. Товариство російських художників виникло в Парижі в 1877-му, його секретарем був Тургенєвим. А помічником секретаря став Микола Сакс. До товариства належали такі відомі діячі вітчизняної культури, як скульптор Антокольський, художники Харламов, Похітонов та інші. Воно значною мірою сприяло популяризації російської культури у Франції. Влаштовувалися літературно-музичні вечори, їх охоче відвідували приїжджі російські художники, письменники, артисти. Подобалося все це й французам. Часто виступав із читанням своїх творів Тургенєв.

От що згадував пізніше сам Микола Сакс: «Когда я приехал в Париж, это общество уже существовало, участвовали в нем лучшие художники, писатели и музыканты. Состояло это общество под покровительством цесаревича (потом императора Александра III), председателем был посол князь Орлов и секретарем общества И. С. Тургенев. Через год после моего приезда я был избран помощником секретаря и имел счастие работать вместе с Тургеневым более двух лет».

Після свого повернення в 1882 році з Франції Микола Сакс одружився з представницею заможного роду Олександрою Михайлівною Кириловою й жив у власному маєтку — селі Андріївка (Саксовка) Магдалинівської волості Новомосковського повіту на Катеринославщині. Зараз це село об’єднано з райцентром Магдалинівка на Дніпропетровщині.

У Саксів народилося дві дочки. 1 травня 1883 року з’явилася на світ Віра. Її хрестили 3 травня того ж року в Миколаївській церкві Магдалинівки. Хрещеними батьками були родичі подружжя: «Верхнеднепровского уезда титулярный советник Константин Яковлев Бродский и Полтавской губернии Кобелякского уезда губернского секретаря Кирилова жена Эмилия Карлова». Костянтин Бродський був чоловіком Софії Сакс — сестри художника, а Емілія Кирилова — родичкою дружини художника.

На жаль, дочка-первісток Віра померла, не досягши і шести років, від дифтериту.

Інша дочка Миколи Едуардовича, Ганна, народилася 10 серпня 1893 року в Алушті в Криму. Її хрестили 15 вересня того ж року. Цього разу хрещеними були представники роду Магденків, які жили в одному повіті з Саксами, дворяни Василь Петрович Магденко та його сестра Ганна Петрівна. Василь Магденко мав дачу в Алушті (нині корпус однієї зі здравниць), так що ймовірно Сакси тоді гостювали в них.

ОДИН ІЗ НАЙКРАСИВІШИХ СОБОРІВ РІВНОГО. УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА КУЛЬТУРА ЗАВЖДИ БУЛА БЛИЗЬКОЮ М. САКСУ, ЯКИЙ ДО КІНЦЯ СВОЇХ ДНІВ ПРАЦЮВАВ НАД КАРТИНОЮ ТРОЇЦЬКОГО СОБОРУ В РІДНОМУ НОВОМОСКОВСЬКУ Навесні 1892 року в Катеринославі в приміщенні Англійського клубу відбулася персональна виставка картин художника Миколи Сакса. Рецензія на неї з’явилася 16 квітня того року в газеті «Екатеринославские губернские ведомости» і називалася «По поводу выставки картин художника Н. Э. Сакса».

«Благодаря сочувствию господ старшин здешнего Английского клуба, — писал рецензент, — в прекрасной его зале, на Пасхальной неделе открылась выставка картин и этюдов художника-пейзажиста Н. Э. Сакса. Весь сбор с выставки, как уже было сообщено, назначен в распоряжение местного Благотворительного общества. Нас искренно порадовала такая отзывчивость художника на доброе дело».

На виставці експонувалося 47 картин, дев’ять етюдів пером і олівцем близько двадцяти. Деякі види на картинах і етюдах повторювалися, починаючи з начерку. На думку рецензента, «такой прием художника особенно поучителен для учащейся молодежи, так как наглядно показывает проходимый им путь, преодолеваемые им трудности; показывает развитие его самоусовершенствования. Поэтому то у г. Сакса, например, дерево и есть дерево, а не собрание листьев; воздух и есть воздух, а не пустота».

Рецензент також відзначав, що йому особливо дорогий ідейний бік виставки: «Работы г. Сакса интересны по верности изображаемых им местностей, как географический материал для изучения нашего юга («г. Екатеринослав», «г. Новомосковск», «По р. Орели», «По р. Альме», «Монастырь в Крыму» и т. п.) и вместе симпатичны с этнографической стороны, как прекрасная иллюстрация быта нашей массовой бедноты.

Взгляните на большую картину «Деревня в окрестностях Петербурга» (Лиговка?), — продовжує рецензент. — Под серым небом вы видите, точно после погрома, полуразрушенные дощатые, прокоптелые, как земля, черные, гнилые крыши, под которыми едва заметны мрачные окна, почти заваленные навозом. Прислушайтесь: чьи-то голоса кричат нам здесь:

...жизнь терпеливая,

жизнь, как осенняя ночь, молчаливая,

приниженная, нуждой прибитая... В перерезе этой жизни на всех парах мчится поезд железной дороги, а в туманной дали чуть мерцает церковь своими позлащенными главами, точно далекий луч надежды на лучшее будущее. Не отрадна и целая серия картин из нашей местной сельской жизни («В своем огороде», «Из моего сада», «Деревня Григорьевка», «По р. Чаплинке» и др.). Под нашим «итальянским» небом, где так божественно и чудно, так ярко солнце, так зеркальны воды, опять видим те же почернелые, изорванные, гнилые, соломенные крыши крошечных малороссийских хаток-мазанок с крошечными оконцами, с камышовыми изгородями, под такими средневековыми, постоянно горящими крышами, в таких тесных помещениях, которые так верно изображены художником, видимо, полюбившим наше близкое, родное, хотя и печальное, — разумеется, и живется невесело. Наконец, мы обращаем внимание посетителей выставки на несколько картин и этюдов, кажется, впервые художественно изображающих нашу достопамятную старину — семиглавый «Запорожский собор в Новомосковске».

Цими словами закінчився відгук на виставку робіт художника Сакса. Відзначимо лише, що собор у Новомосковську має все-таки дев’ять макiвок, а не сім. До речі, хто ж безіменний рецензент? Оскільки в 1890— 1895 роках редактором «Екатеринославских губернских ведомостей» був Яків Георгійович Гололобов, то ми припускаємо, що саме він написав цей відгук. У 1912 році Гололобов дослужиться до полтавського віце-губернатора, а потім стане волинським і красноярським губернатором (до 1917 року), але в ту пору він, мабуть, мав іще народницькі переконання. Де ж сьогодні можна побачити доробок Сакса? У рідному Дніпропетровську зберігається лише одна-єдина його робота. Місцевий художній музей у 1990 році придбав його картину «Странники (Дорога к храму)». На передньому плані картини — зелений схил, дорога, що веде пагорбами вдалину. На дорозі яскраво освітлені сонцем фігурки старого й юнака в селянському одязі. На другому плані — фігурки подорожніх, група високих дерев із прозорими кронами. Удалині за пагорбами на тлі ясного блакитного неба червонокам’янi церкви з золотими макiвками. У нижній лівій частині картини підпис: Н. Саксъ, 1909.

У журналі «Російське мистецтво» кілька років тому з’явилася стаття «Альбом Миколи Сакса», що містила невелику сенсацію: нарешті знайдено хоча б альбом художника. Російська поетеса Валентина Синкевич, яка живе в США, передала свого часу створеному 20 років тому Радянському фонду культури альбом графіки «Оригинальные рисунки различных художников, автографы», що колись належав Миколі Саксу.

«О том, что Сакс был одаренным мастером, а не только человеком широкой и доброй души», читаємо у статті, «свидетельствует, например, запечатленный в альбоме пейзаж окрестностей его имения Андреевка. Безукоризненно владея техникой карандашного рисунка, художник точно передает пленэр: речка, деревья, заросли — все словно напоено каким-то влажным и удивительно свежим воздухом».

У альбомі Сакса, який порівняно нещодавно потрапив до Москви, збереглися малюнки Костянтина Савицького, Івана Похітонова, Миколи Сверчкова, Йосипа Крачковського, Івана Селезньова, Миколи Пимоненка, Олексія Боголюбова. Микола Едуардович Сакс, читаємо у статті, людина широкого розмаху, добрий і гостинний, дуже хотів повторити паризький центр Боголюбова в себе в Катеринославській губернії, в маєтку Андріївка. Приїхавши туди з Франції, він привіз і свій альбом із записами, малюнками й акварелями друзів, із якими він зустрічався на берегах Сени. В Андріївці безперервно гостювали поети, художники, які приїжджали на пленер, у тому числі й ті, які поверталися з благословенної «столиці світу». Усі вони продовжували малювати в добре знайомій їм величезній книзі, де вже були залишені такі, наприклад, немудрі рядки, датовані 1879 роком:

Милый друг, я уезжаю

Из Парижа, из Парижа.

Никогда его, быть может,

Больше я уж не увижу.

Сердце, что ты так грустишь?

Ах, Париж, Париж, Париж.

Основним образотворчим мотивом альбому стає тепер Україна — її гаї, поля, а також портретні образи місцевих жителів у національних костюмах. Після паризької суєти художники занурювалися у спокій і тишу катеринославської природи. В альбом вклеюються й листи, адресовані Саксу, — Гаршина, Тургенєва. Довгий час про листи Тургенєва не знали укладачі повного зібрання творів Івана Сергійовича, поки В. Синкевич не повідомила їм про це:

«Оригинал письма находится у меня. Я получила его после смерти Зинаиды Васильевны Монастырской, приемной дочери Сакса. Оба они покинули Россию в двадцатых годах. Сакс умер в Данциге в конце двадцатых годов, а З.Монастырская эмигрировала из Германии (Гамбург) в Америку в 1950 году. Подлинник письма Сакс хранил в альбоме с оригинальными рисунками художников, в большинстве — членов передвижных выставок. В этом альбоме, который оставила мне госпожа Монастырская, было еще два других письма Тургенева, также адресованных Саксу. В 1965 году они были переданы в Советский Союз. Монастырская рассказывала мне, что в России Сакс жил преимущественно в Киеве и в своем поместье под Екатеринославом. По ее словам, Сакс, живя в Париже, исполнял должность секретаря Тургенева».

Це тепер ми знаємо, що насправді Тургенєв був секретарем Товариства художників, а Сакс — його помічником. Але це не міняє суті. У 1908 році Микола Едуардович Сакс розділив свій маєток у Катеринославській губернії між селянами, залишивши для себе будинок у 50 десятин. Учитель Магдалинівської середньої школи (на жаль, уже покійний) Іван Мостовий збирав свого часу матеріали про життя та творчість земляка й замалював зі слів старожилів, як виглядала до революції садиба Сакса. Він же записав у 1972 році спогади жительки села Мар’ївки Ганни Маркіянівни Веремієнко:

«Н. Э. Сакса я знала хорошо, так как мне приходилось работать в его доме. У Сакса было свое хозяйство. Перед революцией у него было 25 десятин земли (деякі розбіжності з даними некролога в газеті «Руль», де вказано 50 десятин. — М. Ч. ). Почти над прудом стоял большой дом (его называли новыми комнатами), глиняный, на кирпичном фундаменте, под металлической крышей. В доме насчитывалось двенадцать комнат. Вокруг дома был сад с аллеей до пруда. В конце аллеи на пруду находилась купальня. Сад тянулся и вдоль пруда. Недалеко от дома, стоявшего в саду, стоял старый дом, называемый «старыми комнатами», глиняный, под соломой. Возле старого дома находилась пристройка, также под соломой. В этой пристройке была большая комната с большим окном на север. В этой комнате и писал Сакс свои картины. Во время революции Сакс выехал из дома и, покидая дом, сказал, что мы будем жить в нем и что все скоро будет принадлежать народу», — завершила свої спогади Ганна Веремієнко.

Художник-ідеаліст помилявся. Напевно, панську садибу було розтягнуто й пограбовано розгніваним натовпом, як переважна більшість садиб Придніпров’я. Як відзначав учитель І. Мостовий, багато картин Сакса «втрачено в бурхливі революційні роки. Напевно, останні дві картини художника були в передвоєнні роки в приміщенні Магдалинівської середньої школи. Одна називалася «Хорошо для пчел» і була приголомшливою. У ній художник відтворив тепле літнє небо, поле різноманітних польових квітів, із ледве помітним селом на обрії. На іншій картині, пам’ятаю, було передано величний, романтичний гірський (кримський? — М.Ч. ) пейзаж.

Трагічна доля чекала ці дві картини. Безжалісна, кощава рука фашистської окупації не обійшла їх. Вони згоріли разом із підпаленою німцями школою».

Микола Сакс разом із рідними виїхав у громадянську війну до Криму. Там же був у ті роки і його зять Марко Миколайович Медиш, і кум художника Василь Петрович Магденко. Зацікавлені характеристики цим людям дав у своєму щоденнику Володимир Іванович Вернадський, у ту пору — ректор Таврійського університету. Ось запис із його щоденника, датований 13(26) квітня 1920 року:

«Странные встречи: химик здесь интересный — Марк Николаевич Медиш: лаборатория чистенькая, но почти не действует. Медиш недавно; его молодой предшественник Григорович умер. Для Медиш наша фамилия близка с детства. Его бабушка Юлия Петровна Медиш в Харькове была большим другом всей нашей семьи, особенно моей матери. Она была начальницей гимназии женской — очень умный и хороший человек».

В архіві Російської академії наук збереглися листи зятя Сакса Марка Медиша до Вернадського (їхнє листування обривається 1927 роком). Після Криму Медиш із дочкою Сакса Ганною Миколаївною потрапляє до Білорусії (Горки, Оршанського округу), де організовувалася сільгоспакадемія. У 1926 р. він сподівався поїхати на два місяці попрацювати в Німеччині (ще був живий тесть), але поїздка не відбулася. Потім зять і дочка Миколи Сакса перебралися до Краснодара, де Марко Медиш у 1938-му був репресований і загинув. Ганна Медиш перебувала в роки війни на окупованій території, в 1943-му її було вивезено до Німеччини разом із сином Вадимом. Дочка художника померла в 1969 році в США.

Тепер процитуємо щоденниковий запис Вернадського про 66-річного зоотехніка Василя Магденка, кума й приятеля Сакса, хрещеного батька його дочки Ганни:

«И две другие встречи... В толпе меня поразила своеобразная почтенная и властная фигура старика среднего роста с большой окладистой седой бородой. Оказался Василий Петрович Магденко. Имя знакомо с детства. Кузен С. А. Короленко. И мое имя ему хорошо известно (...). Это крупный богатый когда-то помещик Новомосковского уезда (8000 десятин), который вел правильное хозяйство. Всю жизнь отдал скотоводству. Восстанавливал старый украинский скот. Ему очень удалось. Очень интересный с ним разговор. Сейчас, несмотря на все старания центральной большевистской власти, все дело, требующее жизни, почти нацело разрушено. Главнее разрушители — местные крестьяне. Те невежественные, дикие, пьяные каннибалы, которых так много кругом. Сохранились у крестьян всего 8 коров. Он очень верит в украинский старый скот. Сейчас ассистентом по зоотехнике — попал потому, что у него было отделение Института экспериментальной медицины. Очень любопытная и родная в России фигура».

На жаль, і Сакс, і Магденко, цікаві й рідні в цій країні фігури, виявилися більшовицькій Росії не до вподоби. Але серцем вони залишалися з рідною землею, яка їх не прийняла.

...Перед смертю Микола Сакс, етнічний німець, але син української землі, малював козацький Новомосковський собор. Його серце зупинилося вісімдесят років тому.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2006-03-25 11:57:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар