Спекотне літо 1939 року: можливий другий «Мюнхен»? - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Спекотне літо 1939 року: можливий другий «Мюнхен»?

Спекотне літо 1939 року: можливий другий «Мюнхен»?

Віктор ГУСЄВ, кандидат історичних наук

1 вересня 1999 р. виповнюється 60 років від дня початку Другої світової війни — найбільшого воєнного лиха в історії людства. Земляни не мають права забувати її трагічні уроки, особливо ж необхідно пам'ятати про джерела і першопричини страшної війни. Матеріал, який публікується нижче, сподіваємося, може пролити на них додаткове світло.

Листопад 1938 року. Світова громадськість продовжувала жваво обговорювати підсумки Мюнхенської угоди, висловлювати різні припущення про те, які кроки зробить нацистська Німеччина для забезпечення свого життєвого простору, якою буде реакція західної демократії на зовнішньополітичні кроки Третього рейху. Водночас у певних колах учасників вересневої операції дозрівала думка про розширення досягнутої на ній згоди. Ініціатива у проведенні таких переговорів належала лідерам Великої Британії. 26 листопада 1938 року міністр закордонних справ Німеччини Іоахім фон Ріббентроп отримав зі свого посольства в Лондоні повідомлення про те, що «англійська сторона хоче... наочно продовжити лінію Мюнхенської угоди і відкрити шлях до спільної англо-німецької угоди про визначення основних сфер впливу». Британці не заперечували, щоб Німеччина претендувала на Південно-Східну та Східну Європу, Японія — на Китай, Італія — на Середземномор'я, а Англія залишила за собою володіння своєї імперії і світові океани.

Та у нацистського керівництва відбувалися певні зміни у поглядах на Велику Британію та співробітництво з нею. У розроблених німецьким генеральним штабом 24 червня 1937 року «Вказівках на єдину підготовку до війни» підкреслювалося, що Англія може бути в числі противників Німеччини. Пізніше, у травні 1939 року, було вирішено, що однією авіацією Англію не схилити до капітуляції, що і примусило ввести для виконання цього завдання в дію військово-морський флот. Проте взимку 1938—1939 років впливові групи англійських підприємців налагоджували контакти з німецькими колегами і дипломатами, при цьому висловлюючи думку про те, що співробітництво промисловців могло б вплинути «сприятливим чином на політичне заспокоєння». 18 січня 1939 року англійці повідомили, що готові до конкретних розмов і оголосили про свої майбутні візити до Третього рейху. Переговори в Дюссельдорфі між представниками «Імперської групи індустрії» і «Федерацією британської промисловості» 15 березня 1939 року завершилися підписанням декларації про необхідність розвитку торгівлі. У день підписання угоди в Дюссельдорфі Прага була окупована німцями і оприлюднити угоду з агресором — означало накликати на себе справедливий гнів світової громадськості. Власне, і нацистів не задовольняла пропозиція британських промисловців віддати Німеччині ринки Східної та Південно-Східної Європи, які нею вже були «економічно освоєні». Найбільші німецькі корпорації розробляли плани створення «економіки великих територій», які цілком поглинали країни, розташовані в цьому районі. Тому англійцям відверто натякали, що вони не повинні чинити опору «майбутньому територіальному переплануванню».

Прем'єр-міністр Великої Британії Н.Чемберлен був добре обізнаний із позицією фюрера у цьому питанні й міг би знайти собі союзника в особі керівників Радянського Союзу. Але у відповідь на ініціативу СРСР 17 квітня 1939 року про укладення тристороннього договору (включаючи Францію) про взаємодопомогу у разі агресії, попередив, що «швидше подасть у відставку, ніж підпише союз із Радами». Його заспокоювало те, що Гітлер, заявивши 28 квітня цього року про денонсацію англо-німецького морського договору 1935 року, не виключав можливості встановлення дружніх відносин.

Г.Вольтату, довіреній особі Г.Герінга, тоді «Імперському уповноваженому за чотирирічним планом», було доручено продовжити англо-німецькі консультації, які могли призвести до другого Мюнхена. Після прибуття до Лондона у червні 1939 року він та офіційні особи з британського кабінету обговорили широке коло питань економічної співпраці двох держав, яка базується на ідеї розподілу сфер впливу, забезпечення Німеччини сировиною для її промисловості, взаємного фінансового сприяння, в тому числі надання їй вигідних позик.

У галузі політичного співробітництва передбачається укладення пакту про ненапад і невтручання у зовнішню політику один одного, а також тісна взаємодія в обмеженні озброєнь на морі, суходолі, у повітрі. Йшлося не тільки про економіку, а й про розв'язання суперечливих питань і укладення «спільної угоди». Підсумки переговорів, які продовжувалися під прикриттям міжнародної китобійної конференції у Лондоні в липні 1939 року, були позитивно зустрінуті нацистами.

Навіть після того, як в англійській пресі з'явилися матеріали про ці переговори, найближчий радник британського прем'єра Г.Вільсон за дорученням свого керівництва запропонував німцям новий варіант співробітництва Німеччини та Великої Британії, яким передбачається укладення договору про ненапад на 25 років і «поступове» повернення німцям втрачених колоній, визнання «специфічної зони інтересів Німеччини на континенті», надання Третьому рейху позики. Але фюрер «повинен дати зобов'язання не вдаватися в Європі до акцій, які б призвели до війни, за винятком тих, на які він отримає згоду Англії».

Нацистське керівництво Німеччини розуміло, наскільки вигідними для нього були пропозиції, зроблені Великою Британією, і воно було не проти налагодити тісніші контакти з видатними представниками ділового світу цієї країни. 24 червня 1939 року до Лондона прибув шведський підприємець Б.Далерус, який користувався особливим довір'ям Герінга, і котрому було доручено організувати неофіційну зустріч рейхсмаршала з групою британських промисловців. Було вирішено, що ця зустріч відбудеться 7 серпня 1939 року в Шлезвіг-Гольштейні, неподалік від датського кордону. Призначеного дня зустріч відкрилася вступним словом Герінга. Він довго розповідав про свої особисті заслуги в скликанні Мюнхенської конференції про те, як завдяки йому партнери легко порозумілися, про нещирість Чемберлена і Даладьє... Перейшовши до проблеми «взаємопорозуміння між Великою Британією та Німеччиною», він підкреслив, що це реально, «якщо Велика Британія у майбутньому переслідуватиме лише, власне, британські інтереси». Учасники переговорів порозумілися у визначенні головної сфери впливу нацистської держави — Східна та Південно-Східна Європа, при невтручанні Англії в «новий порядок». У ході зустрічі з'явився план повернення до переговорів на базі Мюнхена, а саме, скликання нової наради представників Німеччини, Англії, Франції та Італії. «Ідея зустрічі учасників Мюнхенської угоди, — підкреслив Герінг, — хороша ідея». Але він попередив, що «союз Росії й Англії закриє шлях до цієї конференції і тоді Німеччина укладе союз із Японією, що поставить під загрозу далекосхідні позиції Британської імперії».

11 серпня 1939 року в розмові зі шведським дипломатом К.Буркхардтом Гітлер заявив, що він «хоче жити в мирі з Англією і укласти з нею пакт, щоб гарантувати недоторканність англійських володінь і співробітничати з нею». У зізнанні фюрера, яке було адресовано Чемберлену, зазначалося, що все, що здійснюється ним у зовнішній політиці, «спрямовано проти Росії». «Якщо Захід такий безглуздий і сліпий, що не може цього зрозуміти, я буду змушений домовитися з росіянами. Потім я вдарю по Заходу і після його поразки об'єднаними силами повернуся проти Радянського Союзу».

Днем пізніше, 12 серпня 1939 року, в бесіді з сином заступника міністра закордонних справ Великої Британії Л.Ренсіменом-молодшим Герінг наголосив, що «Німеччина й Англія не тільки здатні стати двома великими державами в Європі, але реально ними є. А нині ми ганяємося за Росією! Німеччина розвиває торгівлю і зміцнює економічні відносини з нею, а Англія шукає політичної і економічної угоди. Все це на руку лише більшовикам. Якби почалася англо-німецька війна, то реальним переможцем був би Сталін». Герінг мав реальну можливість перелетіти Ла-Манш і побувати в Лондоні.

Однак рейхсмаршалу не судилося побувати в британській столиці. 20 серпня 1939 року всі переговори з питань урегулювання англо-німецьких відносин було припинено з ініціативи Берліна. Звісно, можна шукати причини невдалої операції в особистих якостях політичних діячів, які займалися її підготовкою. Але, передусім, треба враховувати, що вони виражали корінні інтереси своїх держав, які стояли на порозі світової пожежі. До літа 1939 року Гітлер остаточно визначив пріоритетні напрями майбутньої війни зі Сходом і Заходом. Він вірив, «що «добра сварка» принесе Рейху більше, аніж «поганий мир» із сусідніми державами. Фюреру важливо було завершити підготовку до майбутньої сутички з Радами, для чого він, перетворившись на деякий час на «голуба миру з пальмовою гілкою в дзьобі», підписав із СРСР 23 серпня 1939 року Пакт про ненапад.

До початку Другої світової війни залишалося кілька днів. Було очевидно, що черговою жертвою агресора стане Польща, кинута напризволяще Англією та Францією, котрі перебували з нею у союзницьких відносинах. Згідно із затвердженим Гітлером у квітні 1939 року планом «Вайс» війська вермахту готувалися до вторгнення на територію сусідньої держави будь-якої хвилини. Це сталося після спровокованого фашистами «глейвіцького інциденту» — рано вранці 1 вересня 1939 року.

2011-09-30 10:41:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар