Сопіги з Підляшшя: історія українського православного роду - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Сопіги з Підляшшя: історія українського православного роду

Сопіги з Підляшшя: історія українського православного роду

Юрій ГАВРИЛЮК, головний редактор українського журналу «Над Бугом і Нарвою». Більськ на Підляшші, Польща

Iсторія — це передусім розповідь про минуле, колись записувана в літописах поточних подій і літературних компіляціях вчених монахів, а зараз тиражована у шкільних підручниках. Але це минуле постає перед нашими очима також матеріально — стінами багатосотрічних храмів чи написами на каменях, в яких на віки закарбовано пам’ять про предків. Зрозуміло, Підляшшю далеко до Києва, з його тисячолітніми вже пам’ятками, але і в підляському краєвиді можна знайти сліди українського, чи, як казали в давнину, руського минулого. Одним із таких місць є містечко Кодень, розташоване на самому березі Бугу (зараз це Білопідляський повіт Люблинського воєводства Польщі).

Коли затримаємося на коденському ринку, відшукаймо невеличку вуличку, яка починається при римо-католицькому костелі Св. Анни. Зійшовши нею в сторону ріки, потрапимо на територію колишньої магнатської резиденції Сопігів. Саме тут, посеред старих дерев, червоніють цегляні стіни храму, якому вже майже півтисячі років. На перший погляд — це костел в типовому для середньовіччя готичному стилі. Але насправді — це колишня замкова церква Святого Духа, в якій у присутності вельможних руських фундаторів храму священики поминали у молитвах як Константинопольських патріархів, так і Київських митрополитів та Володимирсько-Берестейських єпископів. Хоч, з іншого боку, це зараз справді костел, бо сьогодні розпоряджаються тут римо-католики, а нечисленна громада православних українців, яким, всупереч «репатріації» до СРСР (1944—1946 рр.) та Акції «Вісла» (1947 р.), вдалося втриматися на рідній землі, мусила протягом десятиріч тиснутися у провізоричній церковці й останніми роками вдалося їм побудувати пристойний храм. Можна сказати, що зараз єдиним видимим знаком приналежності Святодухівської церкви до нашої історії є кам’яна плита з написом давньоукраїнською книжною мовою, присвячена пам’яті першого підляського воєводи Івана Сопіги, вмурована всередині церкви, над головним входом.

Підляшшя не стало «колискою» жодного визначного магнатського роду. В’язалися вони з цим регіоном, отримуючи тут земельні маєтки (винагороду за успіхи у державній службі), тобто були «на дворі» великих князів литовських і руських. Саме так на початку XVI ст. з Підляшшям зв’язалися й Сопіги, а властиво їхня гілка, яку в історичній літературі звуть коденською, або, зрідка, підляською.

Перший відомий представник цього роду — Семен Сопіга, який у 40-х роках XV століття був писарем великого князя литовського, а водночас польського короля Казимира Ягайлончика. Рід Сопігів походить зі Смоленщини. Коли, однак, на початку XVI століття земля ця була Великим князівством Литовським втрачена на користь Москви, Сопіги, які зберегли вірність «великим князям литовським і руським» отримали замінні маєтки. Найстарший з синів Семена — Богдан отримав маєтки на Білорусі, над Двиною і Німаном, започаткувавши більш записану в історії черейсько- ружанську лінію роду, до якої належав, між іншим, відомий канцлер Лев Сопіга, котрий керував укладанням III-ї редакції Литовського статуту. Натомість Іван отримав два маєтки на теперішньому Підляшші — Ботьки у Більській землі та Кодень, який тоді належав до Берестейської землі.

Як Більська, так і Берестейська землі, які у княжу добу належали спочатку до Київського, а пізніше — Волинського князівств, після завоювання їх Гедиміном у 30-х роках XIV ст., отже ще при житті останнього володаря Галицько-Волинської Русі Юрія II, належали до Трокського князівства, яким правив Кейстут Гедиминовч, а згодом його син Витовт. Можна сказати, що Трокське князівство було свого роду мініатюрою цілого Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтського, адже його південь заселяли українці — землі навколо Берестя, Дорогичина і Більська, центр — гродненські білоруси, а північ — литовці (саме там розташовувались стольні Троки). 1413 року , коли Витовт був уже великим князем литовським, князівство перетворено у звичайну адміністративну одиницю — Трокське воєводство. Однак, адміністрування з Трок віддаленими натуральними перешкодами територіями над Бугом було невигідне, тому 1513 року великий князь литовський Жиґімонт I вирішив утворити окрему адміністративну одиницю, яку названо Підляським воєводством. Його основою були території довкола старих руських городів часів Київської і Галицько-Волинської Русі — Дорогичин, Більськ, Мельник, Кам’янець і Бересть. Сама назва Підляшшя, яка почала з’являтися у документах наприкінці XIV століття, виникла на означення «литовської» території при межі з Польщею, тобто, як тоді казали, — «під ляхами».

Першим підляським воєводою став саме Іван Сопіга, який вже добре «засидівся» на цій території, будуючи в Кодні свою резиденцію з мурованим замком, невеликий фрагмент якого залишився до сьогодні, а 1511 року обдарував тутешніх мешканців міським магдебурзьким правом. Другою частиною підляських володінь Івана була маєтність з міською осадою Ботьки. Саме тут він 1517 року помер та був похований у місцевій церкві.

Аналізуючи події кінця XV століття, можна виснувати здогад, що Іван Сопіга (один із найвищих великокнязівських урядників) часто мусив бути на краківському дворі Казимира Ягайлончика, міг бути у колі осіб, які фінансували діяльність першої друкарні, котра «тиснула» у Кракові кириличні друки (до речі, Українська пошта присвятила їй свою марку). Друкарня, якою керував Швайполь Фіоль, існувала у тодішній польській столиці від приблизно 1485 до 1491 року. За цей час надруковані були чотири богослужбові книги церковнослов’янською мовою — датовані 1491 роком «Часословець» і «Осмогласник, або Октоїх», а також «Тріодь пісна» і «Тріодь цвітна», мабуть раніші, які випущено без вказування року.

Саме ці чотири літургійні книги можна вважати першими українськими друками. Добірна церковнослов’янська мова, якою вони були надруковані, засвідчує, що ініціатором цих видань не міг бути Фіоль, який був вихідцем із Німеччини й перш за все виступав як організатор друкарського підприємства та його технічного обладнання. Натомість роль видавничих редакторів, на думку вчених, взяли на себе особи, найпевніше духовного сану, із Галичини, мабуть із Перемишля, який тоді був не лише єпископською столицею, але й визначним центром української культури (згодом на перше місце висунувся тут Львів).

Згідно з родинною історією, Іван Сопіга первісно спочив у церкві в Ботьках. Саме там його син Павло мав у 1520 році покласти на могилі кам’яну плиту з насиченим українізмами написом у тодішній книжній руській мові та символічними барельєфами. Напис починається від слів: «Іоанові Симеоновичови Сопіга, наперед писареви, потом канцлірови, к тому гетманові сил Великаго князства Литовскаго и Витопскому, в конец Подляскому воєводі і маршалкови, а к тому найвышшому Великаго князства Литовскаго секретарови, Браславскому старостє. Дідичови на Кодню, з великих литовских господарей урожоному потомку...»

Далі йде заплутаний генеалогічний вивід, який мав доказати, що Сопіги є князівського роду й ведуться від Сунігайла, визначного литовського вельможі часів Витовта, який мав бути нащадком великого князя литовського Гедиміна. А як знаємо, онуком Гедиміна був Ягайло, отже, Іван Сопіга мав би бути, хоч і далеким, то все ж таки родичем династії Ягайлонів, правлячої до другої половини XVI ст. у Великому князівстві Литовському і Короні Польській. Ілюстрацією цієї нібито спорідненості були вирізані знизу герби Ягайлонів (Стовпи Гедиміна і Погоня) та Сопігів (Крини і Лисиця), увінчані князівськими митрами і поєднані стрічкою.

На життя Павла Сопіги, який у 1557—1558 роках був підляським воєводою та помер 1579 року, випали великі історичні зміни. 1566 року відбувся поділ Підляського воєводства, від якого відділено східну частину з Берестям і Кам’янцем, а після приєднання до неї Пинської землі створено нове воєводство, яке отримало назву Берестейського. Незабаром, на унійному сеймі в Любліні 1569 року, Підляське воєводство, а згодом також Волинське, Київське і Брацлавське приєднанi до Корони Польської. Берестейське воєводство, як єдина територія з українським населенням, залишилося при Великому князівстві Литовському. Таким способом маєтки Павла Сопіги опинилися в різних воєводствах і навіть різних державах. Але на цьому ж люблінському сеймі Корону Польську і Велике князівство Литовське об’єднанi у конфедеративну Річ Посполиту Обох Націй. Разом зі стрімким культурним зростом у Польщі, для якої саме XVI століття було «золотим віком», це сприяло швидкій полонізації руської магнатської верхівки, яка з часом почала також відрікатися й православної церкви.

Проте сини Павла Сопіги зберігали вірність батьківській вірі. Найбільш позитивно в історії запам’ятався Богдан Сопіга, дідич Ботьків, який 1585 року написав листа до короля Стефана Баторія з вимогою, щоб король відступив від спроб насильного примушування православних користуватися григоріанським календарем. Підтримував він також братський рух, зокрема, у Вильні, де часто перебував, оскільки займав державні пости саме в «литовських» воєводствах — був берестейським, а згодом смоленським каштеляном, пізніше — мінським воєводою.

1599 року помер другий із синів Павла — Микола, якому належав Кодень. Його син Микола (б. 1581— 1640) був уже ревним католиком. Все ж таки, хоч фінал невтішний, показана тут у загальному нарисі історія трьох поколінь підляської гілки роду Сопігів, додає барвисті камінці, з яких будуємо своє минуле. Отже, варто про першого підляського воєводу Івана та його синів і онуків згадувати не лише над Бугом та Нарвою, але й над Дніпром.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2006-11-18 17:02:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар