Система інтелектуального донорства - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Система інтелектуального донорства

Система інтелектуального донорства

Кожна імперія в процесі свого зміцнення та укріплення звертає увагу на розвиток військового, економічного потенціалу – для цього необхідний вищий інтелектуальний та культурний рівень. Зрозуміло, що найкращі навчальні заклади, провідні вчені та митці притягуються до столичного регіону, таким чином виконуються відразу два завдання: розвивається загальноімперська культура підтримана державним апаратом, разом з тим послаблюється інтелектуальний потенціал підкорених народів, що перетворюються на покірне стадо «слуг государевих». На жаль, але Україні довелося зіграти роль своєрідного «донора» для Російської імперії. Відомий російський філолог, лінгвіст Микола Сергійович Трубецькой зазначав: «…та культура, яка з часів Петра живе й розвивається в Росії,  є  органічним,  безпосереднім  продовженням  не  московської,  а київської,  української  культури».  Всі ми знаємо про внесок Миколи Гоголя, Нестора Кукольника в розвиток російської словесності, проте вони були не єдиним прикладом того, як  імперській системі вдалося використати носіїв українського менталітету для створення нового культурного простору. Серед інших варто відмітити уродженця Миргородщини Василя Наріжного – автора першого побутового роману російською мовою, родоначальника реалістичної школи. Критик Віссаріон Белінський в огляді «Русская литература в 1841 году» писав про Наріжного і його епоху: «Романістів було багато, а романів мало, і серед романістів зовсім забутий родоначальник жанру Наріжний… Його романи відзначаються талантом, оригінальністю, комізмом».

Дитячі роки письменника пройшли в містечку Уставиці Миргородської сотні, Гадяцького повіту. Наріжний зростав під впливом козацького побуту, адже всього за п’ять років до народження Василя Трохимовича була ліквідована Запорізька Січ, українські землі зберігали звичаї, традиції, залишаючись самобутнім краєм. Батько письменника Трохим Іванович був козаком, служив вахмістром у Чернігівському карабінерному полку, у складі козацьких полків брав участь у російсько-турецьких війнах і пізніше за відмінну службу отримав спадкове дворянство, що відкрило нові перспективи для Василя Трохимовича, який отримав змогу навчатися в університеті. Виростаючи в оточенні української культури, Наріжний зберіг яскраві враження про рідний край, які відобразилися в його творах, зокрема у майстерних описах українського побуту та козацького життя. Важливо те, що початкову освіту Наріжний здобув у чернігівській семінарії де отримав ряд різноманітних вражень, які згодом відобразилися у його романах.

Не маючи змоги продовжити навчання у рідному краї, Василь Трохимович був змушений переїхати до Москви. Звісно, створювалася штучна система концентрації університетів ближче до адміністративно-політичних осередків влади, таким чином відбувалося вимивання інтелектуального потенціалу з підкорених територій, населення яких прагнуло навчатися, це вдало використовувала імперська система, облаштовуючи безальтернативну освіту (лише російську), не враховуючи будь-яких регіональних особливостей.

У період університетського навчання формуються літературні вподобання Наріжного. Він вивчає праці Ломоносова, Сумарокова, Державіна, знайомиться з античною та західноєвропейською культурою, захоплюється творами просвітників: Вольтера, Дідро, Руссо, Шіллера. У 1798 році вийшли у світ перші твори Василя Трохимовича - історико-героїчні поеми «Берега Альти» і «Освобожденная Москва», ранні епічні твори Наріжного наслідували відомих авторів, проте перші поетичні спроби молодого письменника свідчили про його обізнаність зі світовою літературою та її найновішими тенденціями. На цьому творчі пошуки письменника не зупинилися, він випробовує власні сили як драматург. У 1800 році Наріжний публікує трагедію "Кровавая ночь, или Конечное падение дома Кадмова" – це була своєрідна варіація на основі творів Есхіла та Софокла. На ранньому етапі творчості Василь Трохимович експериментував у різних жанрах, саме такий підхід дозволив йому обрати індивідуальний напрям у творчості.

За не з’ясованих обставин у 1801 році  Василь Трохимович покидає університет і оформлюється чиновником на Кавказі, але ненадовго, вже в 1803 році він переїжджає до Петербургу де працює в Експедиції державного господарства Міністерства внутрішніх справ. Наріжний далекий від світського товариства літераторів, залишається скромним канцеляристом, але це не заважає йому писати.  У 1809 році Василь Трохимович публікує першу частину "Славенских вечеров" – це своєрідний цикл повістей, об’єднаних ідеєю осмислення історії Київської Русі. Основними джерелами написання збірки стали: "История Российская от древнейших времен" М. М. Татіщева, літописи, Біблія, «Слово о полку Ігоревім» та усна народна поетична творчіть, тобто на базі доступного матеріалу Наріжний намагався відтворити епоху Київської Русі, зробити давню історію зрозумілішою і доступнішою загальному читачу.

Як і на багатьох інших інтелектуалів початку XIX століття, на письменника вплинули події Великої французької революції та Вітчизняної війни 1812 року. Вільнодумство, критика застарілих феодальних норм, неприйняття визнаних авторитетів – все це стало новим кредо творчості письменника. З цього часу розпочинається захоплення реалістичним романом та висвітленням у творах гострих соціальних проблем. Перший значний твір "Российский Жилблаз" представив нове в літературі, а саме сміливу сатиру на дворянсько-бюрократичну Російську імперію. Цензура швидко відреагувала на «неправильний» роман, і після виходу перших трьох частин роману, наступні були заборонені. Водночас було заборонено продавати ті книги, які вже вийшли друком, що означало повне вилучення роману із інтелектуального середовища, саме тому він залишився зовсім не поміченим серед сучасників. Після цього значно погіршилося матеріальне становище письменника, ще в 1813 році Наріжний покинув службу, вважаючи, що плодів літературної праці йому вистачить, але отримавши розгромні відгуки Василь Трохимович повертається до канцелярської роботи, на цей раз в інспекторський департамент. «Незважаючи на обмежені можливості просвітницького реалізму, роман Наріжного був видатним, прогресивним явищем в російській літературі», - зазначали дослідники творчості письменника В. Грихін та В. Калмиков. Оминаючи, різноманітні проблеми, Наріжний продовжує літературну працю, і недаремно, згодом з’являються його найкращі твори.

Джерелом натхнення для Наріжного стало звернення до української тематики. Дійсно, в першій чверті XIX століття  відбувається відродження інтересу до всього українського в колі інтелігенції. Все розпочалося з творчості І. Котляревського, згодом з’являються і наукові праці: «Грамматика малороссийского наречия» Олексія Павловського, в 1819 році друком виходить «Опыт  собрания старинных малороссийских песен» Цертелєва, в цьому ж році за участі М. Щепкіна були поставлені п’єси І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які дали початок нової української драматургії. «То був новий вітер, що повіяв по всьому простору України: повіяло народолюбством, любов’ю до свого народу, до його життя, мови, до його минувшини», - пізніше написав Михайло Грушевський. Український матеріал був багатий різноманітністю тематики і образів.

Не дивно, що на тлі загальної тенденції Василь Трохимович звертається до найяскравіших вражень зафіксованих ще в дитинстві. У 1824 році виходить новий роман «Бурсак», що став продовженням давньої української сатиричної традиції. «Творчі  принципи  Василя Наріжного визначила орієнтація  на українську  літературну  традицію  пізнього «низового  бароко»,  на  народну сміхову  культуру», - пише в дослідник О. Новик. Що стосується самого роману,  так це прекрасний комічний опис побуту бурсаків – вічно голодних молодиків, що в пошуках засобів для життя вдаються до різноманітних авантюр. Ці образи виявилися надзвичайно колоритними і популярними, навіть після появи гоголівського «Миргороду» багато критиків відзначали подібність опису бурси у Наріжного і Гоголя. Недоцільно звинувачувати Миколу Васильовича в плагіаті, але варто відмітити те, що український компонент став доволі вагомим і одним з провідних у літературному процесі Російської імперії. З виходом «Бурсака» до Наріжного прийшло загальне визнання, але це зовсім не позначилося на його матеріальному благополуччі і статусі у суспільстві.

Продовжуючи сатиричну тему Василь Трохимович пише новий роман "Два Ивана, или Страсть к тяжбам" (1825), де майстерно описує побут, звички, менталітет дрібного провінційного дворянства. Автор правдиво описує поміщицьке чванство, грубе невігластво, вводячи героїв роману в різноманітні комічні ситуації, додає яскраві описи з народного життя та побуту. Літератор Петро В’яземський в одному листі, що був опублікований на сторінках «Московського телеграфа», писав: «Наріжний переміг перший, і поки один, складність, яку, признаюсь, вважав я до нього непереможною. Мені здавалося, що звичаї, що народний побут не має або має дуже мало яскравих образів, які можна використати для створення роману», - Василь Трохимович вдало впорався зі складним завданням поставивши основні акценти на національній специфіці українського народу, що забезпечило його романам популярність та визнання.

Останнім твором письменника став роман "Гаркуша, малороссийский разбойник", але він залишився незавершеним. На цей раз Наріжний зосередив увагу на соціальній тематиці, він піднімає проблему народного месника та справедливого насилля проти гнобителів народу. У цьому творі Василя Трохимовича найбільш відчутно проявилися демократичні симпатії письменника, крім цього значно посилилися реалістичні тенденції творчості. Це був виклик імперській системі, адже порушувалися важливі питання, які були надзвичайно болючими, особливо для українців. Зрозуміло, що роман одразу був заборонений цензурою і довгий час залишався невідомим.

Письменник тяжко переживав постійні заборони, це відображалося на його емоційному стані. Обставини смерті Наріжного (21 липня 1825 року), залишаються не з’ясованими. Існує версія, що Василь Трохимович був знайдений  нетверезим, без свідомості доставлений додому де й невдовзі помер – такої версії дотримувалася дослідниця життя і творчості письменника Н. Бєлозерська. Можливо тому в жодній з петербурзьких газет не було повідомлення про смерть Василя Наріжного.

Вдало спланована імперська політика в культурній сфері досягала своєї мети. Цьому яскравим прикладом є творчість Наріжного, що принесла помітне пожвавлення у процес розвитку російської словесності та прози. Участь письменника у загальному літературному процесі не завадила йому зберігати зв’язок з рідною землею та народом, тому не дивно, що його найкращі твори нерозривно пов’язані з глибинними пластами української культури. Василь Трохимович захоплювався європейською літературою намагався її копіювати, але високоякісні літературні твори почали з’являтися лише тоді, коли він звернувся до власної традиції, цей поворот приніс йому визнання і проблеми водночас. Будучи, засновником реалістичних принципів творчості Наріжний не міг уникати важливих соціальних проблем, зрозуміло, що творча свобода не подобалася різноманітним цензурним комітетам, які намагалися направляти митців у «правильному» напрямку. Коли Наріжний звернув увагу на особливість та самобутність української побутової та сатиричної культури, він став забороненим і замовчування, але звертаючись до важливих ідей та проблем Василь Трохимович став одним з перших представників нового реалістичного напрямку, найвищої майстерності в якому досяг інший виходець з України - Микола Гоголь. 

2012-09-24 10:31:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар