Символи та ілюзії - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Символи та ілюзії

Символи та ілюзії

комуністичної картини світу
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України НАН України

Недавнє минуле все ще з нами. Воно проявляється у нашому небажанні наповнити іншим змістом звичні з радянських часів терміни, у нашій нездатності поміняти місцями «очевидні» причинно-наслідкові зв’язки і, як наслідок, в історично викривленому світосприйманні. Говорячи про нас, я маю на увазі передусім себе самого. Доводиться усвідомлювати час від часу, що укорінена з вузівського віку аксіома є ілюзією. Мало втіхи, що ти першим побачив ілюзорність тої аксіоми.

За останні півтора десятиліття смисл мого наукового життя полягав не тільки у встановленні нових закономірностей вітчизняної історії ХХ ст., а й у відкиданні помилкових стереотипів, що були сформовані комуністичним вихованням. Потрібно було вибудовувати нове бачення історії України. Ідеї, серед яких i помилкові, мають здатність до самовідтворення. Годі сподіватися на те, що символи та ілюзії комуністичної картини світу відпадуть самі по собi, немов струп на загоєній рані. Тому своє бачення вітчизняної історії я прагну відтворити у шкільних та вузівських підручниках. Саме тому постійно друкую свої матеріали в газеті «День», яка серйозно ставиться до виховання історією.

НЕОБХІДНІСТЬ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ

За чотири місяці 2002 року «День» надрукував серію моїх статей під загальною назвою «Технологія незалежності: уроки минулого століття» (№№ 92, 97, 102, 139, 144, 149, 151). Зважаючи на великі розміри кожної статті, вийшла ціла книга. У позаминулому році в трьох номерах «Українського історичного журналу» з’явилася інша серія статей під назвою «Утвердження незалежної України: перше десятиліття». Задум газетної публікації полягав у зiставленні історичного досвіду радянської і пострадянської доби.

На жаль, розгорнутий (на газетний аркуш) відгук одержав тільки від свого постійного опонента — професора Івана Хмеля. «Комуніст» надрукував його інвективи, які зводилися до одного: аморально писати сьогодні не так, як писав раніше. Умовно можна вважати відгуком i пропозицію Українського історичного товариства з резиденцією в Кенті (Огайо, США) організувати видання і поширення книги у Північній Америці. Переклад рукопису уже завершено, і я сподіваюсь незабаром побачити англомовний варіант своєї книги. Українською мовою вона вийшла, як переважна більшість наших інститутських видань, тиражем у 100 примірників.

Проте мене цікавить зворотний зв’язок з читачами, хай навіть у критичному тоні. Чи мої думки сформульовані так, щоб могли сприйматися? Чи правильно я сам розумію поставлену проблему?

Існує певна технологія наукового пошуку. Нові тези обґрунтовуються фактичним матеріалом і доводяться, як правило, у монографіях. Коли вони висловлюються на газетних сторінках, то треба особливо старатися, щоб тебе зрозуміли. Як правило, газетна площа не залишає місця для всебічного обґрунтування тез. Доводиться розраховувати на те, що читачі оцінять нове бачення звичної проблеми, мобілізуючи свій власний життєвий досвід. Але потрібне інтерактивне спілкування, діалог між автором і читачами. Діалогу, на жаль, не відбулося.

7 листопада 2000 року я виступив у газеті «День» з незвичною версією жовтневого перевороту. Через два роки став бачити цю подію в дещо іншому ракурсі, тому що позначився досвід роботи над згаданими монографіями. Версія жовтневого перевороту майже не змінилася, але з’явилася можливість глибше вписати її в історичний контекст. Тому 7 листопада 2002 року «День» надрукував ще одну статтю, присвячену інвентаризації революцій 1917 року в Україні. Ось на цю статтю прийшов розгорнутий відгук киянина Олександра Карпця. Його критичний матеріал «Символи та ілюзії» «День» надрукував через місяць (№ 226) .

Вдячний опоненту, хоча майже з кожним положенням моєї статті він не погоджується. Вдячний йому за те, що створилася можливість полеміки на некомуністичній, тобто продуктивній основі. Гріх нею не скористатися. Сподіваюсь, що О.Карпець не ображатиметься, коли його незгоду з моїми судженнями я пояснюватиму неподоланими стереотипами радянської доби. Ми всі вийшли звідти.

ТЕОРЕТИЧНІ ПОСТУЛАТИ

До вибору, систематизації і узагальнення історичних фактів треба підходити з певним мірилом. Залежно від мірила, тобто методології, ми будуємо картину світу в її розвиткові. Чи ця картина наближатиметься до реальної, чи виявиться спотвореною — залежить від якості методології.

Ми вивчали у минулому лише одну методологію. Як партія, вона мала бути однією-єдиною. Тільки тепер з’явилася можливість порівняти її з іншими. Порівняння засвідчує всепоглинаючу ваду марксизму-ленінізму — псевдонауковість. Інші методології могли бути недосконалими, але кожна з них допомагала зрозуміти хоча б одну грань реальної дійсності. А марксизм- ленінізм назвати недосконалим не можна. Над його розвитком десятки років трудилися сотні наукових колективів. Проте закладені в основу цього вчення постулати перетворювали ретельно відшліфовані тисячами дослідників висновки на псевдонауковий мотлох. Марксистсько-ленінські постулати закликали створювати штучне суспільство, основні засади якого суперечили людській природі.

Опонент не згоден, коли я називаю марксизм-ленінізм комплексом псевдонаук. Доводячи мою неправоту, він перелічує безсумнівні й для мене переваги марксизму як наукового вчення. Проте тут же заявляє, що В. Ленін дуже спотворив марксизм, а тому поєднання його з ленінізмом неможливе. У такому разі, стверджую вже я, неможливе поєднання двох різних термінів в одному: марксизм- ленінізм. Поєднуючи, ми просто змушені казати про марксистсько-ленінські псевдонауки.

Не погоджується О.Карпець і з моїм твердженням про штучність поділу історичного процесу на суспільно- економічні формації. Він згодний визнати тільки те, що зміна їх не настільки очевидна. Якщо вірити Старому Завіту, пише він, то в доримському Ізраїлі (до болю знайома «дожовтнева Україна»!) сусідили рабство, феодалізм і наймана капіталістична праця. Звідси формулюється висновок: історія рухається як мінімум по спіралі, а реально набагато складніше — з тупцюванням на місці, поверненням назад та іншими «зигзагами долі».

Як на мене, то спіралі та зигзаги слід залишити математикам. Головною ознакою історичного процесу є його безперервність. Структурувати історичні факти можна і треба за певними критеріями. К.Маркс застосував мінімальну кількість критеріїв соціально-економічного ряду, а А.Тойнбі, наприклад, — не менше як два десятки. Чим відрізняється марксова формація від ленінської? У Маркса це тільки економічна категорія, у Леніна — загально-цивілізаційна.

У Маркса формації були продуктом природно-історичного розвитку — зовсім різного у різних країнах. У листі до редакції журналу «Отечественные записки» (листопад 1877 року) він відбивався від тих, кому неодмінно треба було «перетворити мій історичний нарис виникнення капіталізму в Західній Європі в історико-філософську теорію про загальний шлях, яким фатально приречені йти всі народи, хоч би які були історичні умови, в яких вони опиняються, — для того, щоб прийти кінець кінцем до тієї економічної формації, яка забезпечує разом з найбільшим розквітом продуктивних сил суспільної праці і найповніший розвиток людини» (Твори, т.19, с.118).

У Леніна, при навмисному суміщенні термінології з Марксовою, історичний процес теж розглядався як природний. Ця природність мала служити доказом і обґрунтуванням залізної невідворотності приходу «світлого майбутнього» у вигляді комунізму. Однак на етапі переходу до соціалізму і комунізму природно-історичний характер розвитку раптово вичерпувався. Ленін запроваджував невідоме Марксу поняття «соціалістичного і комуністичного будівництва». Воно могло здійснюватися навіть в будь-якій слаборозвинутій країні за умови «братньої допомоги» з боку більш розвинених країн.

У Радянському Союзі формаційний підхід до історії був закріплений у спрощеному і вульгаризованому вигляді. Тривалість існування суспільно- економічних формацій стали датувати з точністю до доби. Вважалося, зокрема, що капіталізм розпочався в Росії з підписання царського указу про скасування кріпосного права, а соціалізм — з проголошення радянської влади. В центрі всесвітньої історії радянські вчені ставили Європу, а в центрі європейської — Росію. Вся історія людства в інтерпретації ленінізму начебто засвідчувала неминучість соціалістичної революції в Росії і наступної перемоги комунізму в планетарному масштабі.

У формаційній теорії, як її розумів К.Маркс, є раціональне зерно. Так само, як і в цивілізаційній теорії А.Тойнбі. Обидві засновані на відборі фактів за певними критеріями. Об’єднання марксистського і тойнбіанського підходів до структурування фактів при опорі на ідею безперервності історичного процесу дає можливість, на мій погляд, вивчати минуле за кількома взаємопов’язаними вимірами. Кожний з них має власну динаміку — позитивну (прогрес) або негативну (регрес). Кількість вимірів є довільною, але вони можуть бути зведені до трьох — технічного, економічного і політичного.

За рівнем розвитку техніки вчені поділяють історію людства на аграрне, індустріальне і постіндустріальне суспільства. Доіндустріальне суспільство має найбільшу тривалість. Індустріальне суспільство почало формуватися під впливом переходу від мануфактурного до фабрично-заводського виробництва з другої чверті ХIХ ст. Перехід до постіндустріального суспільства ініційований Другою світовою війною.

Економічний вимір історичного процесу характеризується ступенем розвитку товарно-грошових відносин та ринку. У цьому зрізі історичного процесу (тільки в цьому!) доцільно говорити про рабство, кріпосництво, феодалізм або капіталізм. До речі, я не думаю, що в Росії коли-небудь існував феодалізм. Кріпосництво і феодалізм — це взаємопов’язані, але різні явища.

Політичний вимір історичного процесу визначається рухом від традиційного до громадянського суспільства. Важко назвати цей рух невідворотним і односпрямованим. Ми, наприклад, на століття відстали від країн Заходу. Під час загибелі традиційного суспільства у вогні революції ми відхилилися від стовпової дороги, що вела до громадянського суспільства. У нас з’явилася злоякісна мутація суспільної трансформації — тоталітарний лад.

Коли зайшла мова про Російську революцію, варто припинити розмову про методологію і повернутися до суті моєї статті, яка привернула увагу О.Карпця. Після викладу, хай навіть у схематичному вигляді, теоретичних постулатів, на яких стою, читачам стане зрозумілішою моя інвентаризація революцій, що відбулися в Україні у 1917 році.

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ РЕВОЛЮЦІЙ

Мушу визнати, що моєї класифікації революцій багато хто не сприйняв. Справді, її неможливо прийняти, перебуваючи в лабетах формаційної теорії. Не повторюючи того, що було опубліковане газетою «День» 7 листопада 2002 року, хочу в полеміці зі своїм опонентом прояснити свою позицію. Не буду сперечатися щодо того, чи існує соціалізм на Заході. Відповідь на таке запитання залежить від того, який зміст укладається в цей термін. Якщо сприймати соціалізм як формацію, то він справді не існує в капіталістичних країнах. Більше важить заперечення мого іншого твердження: про те, що буржуазії органічно притаманна демократія, тому що вона пов’язана з вільним ринковим обміном. На цьому треба зупинитися спеціально.

Таке твердження опонент називає ілюзією і стверджує, що вільного товарообміну ніколи не існувало. Адже на ринок завжди впливають політичні, релігійні, психологічні і соціальні чинники. Дійсно, перелічені й неперелічені тут чинники впливають на стан ринку. Але купівля-продаж в своїй основі є добровільною угодою. В іншому випадку вона називається інакше. Кого не влаштовує ціна або якість, той відмовляється від пропонованого товару. У монополіста доводиться купувати за всяку ціну, але монополія є тимчасовим станом ринку. Вільний обіг товарів, капіталів і робочої сили автоматично ліквідує її.

Традиційне суспільство базувалося на натуральному господарстві і через це не могло бути демократичним. Тільки з розвитком товарно-грошових відносин і ринку створилися можливості демократичної трансформації. Щоправда, при перетворенні натурального господарства на ринкове вигодами реалізації товарів поспішали скористатися всі. Зокрема й польські магнати, які покріпачували в XVI — першій половині XVII ст. українських селян, щоб мати робочу силу для виробництва зерна і його продажу на ринки Заходу; i американські плантатори, які купували у ХIХ ст. африканських рабів, щоб виробляти бавовну на продаж. В цілому, однак, розвиток ринку демократизував суспільно-політичне життя. Якщо влада не сприяла ринковим реформам, буржуазія не зупинялася перед силовим розв’язанням проблеми. Альтернативою реформам стали революції.

О.Карпець не сприймає Російську революцію 1917 року як цілісне явище. З другого боку, не можна казати, що він розрізняє в подіях 1917 року дві революції — Лютневу і Жовтневу. Наприклад, найголовнішою причиною Жовтневої революції він вважає Першу світову війну. З цього, як і з деяких інших суджень, слід зробити висновок, що Жовтнева революція неусвідомлено «напливає» у нього на весь 1917 рік.

Поділ революції на демократичний і тоталітарний етапи О.Карпець вважає схематичним. Проте в моїй статті такого поділу нема. Я стверджую, що в Російській революції демократичне і радянське почало взаємоперепліталися, тому що між собою боролися різні соціальні сили. Я стверджую також, що в революції зазнало поразки не тільки демократичне начало (розгін Установчих зборів), але й радянське. Виграв третій учасник революційних подій — більшовики-ленінці, за якими не стояла жодна серйозна соціальна сила. Вони опанували ради і під покрівлею влади рад встановили свою диктатуру. Щоб опанувати ради, більшовикам довелось відмовитися від своїх гасел і взяти на озброєння радянські. Лише з часом, після зміцнення диктатури, вони почали втілювати в життя свою комуністичну програму, яка суперечила корінним інтересам переважної більшості населення країни.

Вдивляючись у події 1917 року, ми робимо характерну помилку: те, що трапилося ПІСЛЯ жовтневого перевороту, сприймаємо як таке, що трапилося ВНАСЛІДОК цього перевороту. Скільки разів доводилося чути, що Жовтнева революція — це найбільш фундаментальне з усіх відомих історії перетворень народного життя! Не треба забувати, що більшовики здійснили переворот під чужими, тобто радянськими гаслами. Комуністична революція, яка почалася в опанованій більшовиками країні з весни 1918 року, не мала нічого спільного з революцією 1917 року. Це типова для Росії «реформа зверху», а революційний розмах надавали їй добре поставлена пропаганда у поєднанні з масовим терором.

У статтi «Символи та iлюзiї» стверджується: Ленін був єдиним, хто запропонував два зрозумілi народній масі гасла: МИР і ЗЕМЛЯ. Признаюсь, я навіть був здивований неувазі до ключових положень своєї статті. Адже в ній на очевидних фактах виявлено, якою була позиція більшовиків щодо цих двох гасел до і після серпня 1917 року. Зрівняльний поділ землі між селянами — це одне, а радгоспи з колгоспами — це зовсім інше, чи не правда? Сепаратний (іншого не могло бути) мир з Німеччиною та її союзниками — це одне, а перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську — це зовсім інше, чи не правда?

Ми знаємо, що громадянська війна — найбільш кривава з усіх, а вона тривала роками після укладення миру з Німеччиною. Ми знаємо, що після проведення більшовиками зрівняльного поділу землі була здійснена за допомогою розкуркулення і знищення голодом мільйонів селян суцільна колективізація. Ті, хто змушений був потім працювати в колгоспах десятки років, не стали заможними і щасливими. Але внаслідок зовсім незрозумілої аберрації зору і слуху комуністи залишаються в уявленні багатьох людей захисниками народних інтересів. Мабуть, усім пам’ятна телевізійна картинка iз засідання Верховної Ради, коли депутати з червоними значками обступили трибуну, не даючи можливості голосувати за прийняття Земельного кодексу. Передачу землі у власність хліборобів вони розцінювали як антинародну норму.

Шановний опонент не звинувачує мене в тому, що я постійно вношу нові нюанси в історичну картину світу, засвоєну нами з дитинства. Я ціную це над усе, тому що звик до іншого рівня наукової полеміки. Думаю, що недалекий той час, коли всі ми засвоїмо некомуністичну азбуку понять, щоб не бачити минулого у кривому дзеркалі і не дискутувати один з одним у термінологічних питаннях. Справжня картина світу в її історичній глибині набагато складніша й цікавіша, ніж та, яку нам пропонували у минулому.

Статтю росіською мовою читайте в газеті "День"

2003-01-11 12:35:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар