СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ УКРАЇНИ - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ УКРАЇНИ
   

СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ УКРАЇНИ

Ніна КРАВЧЕНКО, Ніжин

Розповідь про те, як жилося вільнонайманим українцям на роботі в фашистській Німеччині, опублікована під назвою «А бургомістр ставився до нас так...» («День», №198), викликала цілком зрозумілий протест. І в нас, які все ж таки вирішили надрукувати цей не зовсім «звичний» спогад заради відновлення історичної правди, й у наших читачів, які пережили подібне. І «подібність» виявилася майже цілковитою протилежністю, за якою не тільки пекуча образа, біль, гнів. Проблема остарбайтерів залишається, ось тільки вирішити її однозначно не можна доти, доки не буде враховано всі такі «незручні» нюанси людських доль.

 

Неможливо оплатити страждання...

1943 року німці силоміць погнали на сільськогосподарські роботи підлітків і неповнолітніх, дорослих, які в Німеччині працювали по 12-13 годин на добу. Ті, кого погнали, не мали тих прав, що були в добровольців, котрі трохи раніше поїхали на такі ж роботи до Німеччини. Тих, хто не хотів їхати, хапали силоміць, їх кидали до «телятників» і везли, роздаючи «на місці» бауерам, поміщикам, як рабів, безкоштовну робочу силу.

Мене погнали примусом. Їхати не хотіла, піддавала себе тортурам: уже дорогою, сподіваючись, що мене повернуть додому, завдавала собі ран на руках, пила отруту, від якої непритомніла. Німці за це мене, непритомну, били, пошкодили голову й вухо. В результаті з 1943 року я не чую на ліве вухо. Вибили праву ключицю — вона так і не вросла в суглоб. У бауера я працювала в домашньому господарстві — доїла 10 корів, готувала їжу й годувала свиней, птицю. Попри неповноліття, працювала по 12-14 годин, роботи було стільки, що не вистачало часу й уночі виспатися. Ніхто нам нічого не платив, нікуди не відпускали, бауер і його дружина кричали «зроби те, зроби це», «швидше». Годували дуже погано — бруква варена або сьорбанка, хліба давали грамів 30. Цим я гидувала, тому їла те, що знаходила в полі i в лiсi, — сиру картоплю, гичку буряка, верхівки молодих ялинок. Спасибі полоненим — французу й поляку — вони ділилися зі мною. Француз ловив жаб, сам їв і мені давав — я ж не знала, що це було за м'ясо. Коли нас звільнили, він зізнався, чим мене годував, і досі мені погано навіть від свіжої риби або курчат.

Коли повернулася додому, потрапила до лікарні. Перенесла сім операцій, стала інвалідом 2-ї групи. Й на старості залишилася одна, з пенсією 31 гривня, без нагляду. Вся родина — п'ять чоловік — померла... Сльози за зіпсованим непосильною працею в Німеччині молодим життям ллються вже протягом багатьох десятиріч.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

1999-12-07 14:21:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар