Що Земля? Завоюємо Всесвіт! - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Що Земля? Завоюємо Всесвіт!

Що Земля? Завоюємо Всесвіт!

До 100-річчя Головного Конструктора космонавтики
Віталій АБЛІЦОВ, журналіст, м. Київ

Донька Сергія Корольова згадує, як батько палко переконував її, що зовсім скоро настане доба не просто космічних польотів, а космічного руху: поїздів, міжпланетних станцій- вокзалів... Їй здавалося це фантастикою, чимсь далеким у часі й зовсім нездійсненим. «Я бачу, що ти не віриш у це, — схвильовано зауважував С.Корольов. — Але все це обов’язково здійсниться. І ти сама незабаром переконаєшся у цьому».

Сьогодні, коли минула ейфорія від перших спроб людини відірватися від Землі й зробити непевні кроки у незвідане й таємниче безмежжя Всесвіту, слова С.Корольова, здається, знову втратили свою переконливу силу. А разом iз тим рух у космічні далі продовжується. Потік інформації про це стає все напруженішим, адже наперед виступає тепер об’єктивність та аналітика, не залишаючи місця ідеології та пропаганді. Завоювання Космосу стає реальнішою метою людства.

Тому й пропонована публікація, можливо, дещо фрагментарна. Причина єдина: життєпис Головного Конструктора сьогодні — багатотомний роман, повний драматизму, трагічних поворотів та захоплюючих сюжетів.

МІСЯЧНИЙ ПРОЕКТ — ВИМУШЕНА РОБОТА. ВІН МРІЯВ ПРО МАРС, ВЕНЕРУ, ЮПІТЕР

І справді, тепер, коли відкриваються все нові й нові сторінки життєпису Головного Конструктора радянської ракетно-космічної техніки, все чіткішим стає висновок про те, що він був найвідданішим прихильником переконання Костянтина Ціолковського: «Людство не залишиться навічно на Землі, а в погоні за світлом та простором спочатку боязко вийде за межі атмосфери, а потiм завоює весь навколосонячний простір».

Найвідданішим — серед учасників виснажливого суперництва за лідерство в реалізації ідей К.Ціолковського (а конкретніше — за майбутнє виживання людства) та його пророчих попередників. Виснажливого — у фінансово-економічному відношенні, що врешті- решт привело до глобальних геополітичних змін — сходу зі світової арени так званого «соціалістичного табору».

Сергій Корольов все своє життя до останнього дня підпорядкував здійсненню мети — зробити перші кроки у рятівну для людства невідомість: подолати земне тяжіння у фізичному, а головне — світоглядному розумінні. Перший штучний супутник Землі (1957), перший космічний апарат, що подолав земне тяжіння («Луна-1», 1959), перша людина в космосі (Юрій Гагарін, 1961), перші космічні апарати, запущені до інших планет («Венера-1», 1961, «Марс-1», 1962). Все це не було б можливим без його участі.

Суперники на іншому боці планети теж не бездіяли: перше телезображення Землі з космосу («Експлорер-6», 1959), перший політ до іншої планети з одержанням інформації про неї («Маринет-2» до Венери, 1962), перша людина на поверхні іншого небесного тіла — Нейл Армстронг («Аполлон-11», 1969)...

Останнього С.Корольов не дочекався — помер від ракового захворювання 14 січня 1966 року.

Але Головний Конструктор був і сином свого часу. І на його долі залишило сліди жорстоке протистояння ідеологій ХХ століття, і як наслідок цього: тоталітарні диктатури, війни, екологічні катастрофи...

Він був сильною особистістю, вмів зосереджуватися у собі й пам’ятати про визначальне: попередження Вчителя «Земля — колиска людства, але не можна постійно жити в колисці. Майбутнє за колонізацією (заселенням) необмежених просторів Сонячної системи. А коли Сонце охолоне, люди відкриють поселення в інших сприятливих для життя світах».

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ДОЛЬ, ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ, ГАЛАКТИК

Оскільки суперництво, протистояння — неминуча умова руху, то у двополярному (з точки зору ідеології) світі символами провідних ракетно-космічних напрямів історично стали у Німеччині, а пізніше в США Вернер фон Браун (народжений у Польщі: Вижіск, 23.03 1912), а в СРСР — Сергій Корольов (народжений у Житомирі, 12.01 1907).

Зрозуміло, що говоримо про вершинні постаті космічної гонки.

У СРСР було декілька дослідницько-виробничих центрів на чолі з В. Глушком, В. Челомеєм, М. Янгелем, якi працювали на розвиток ракетної техніки. Подібною була ситуація й у США, де В.фон Брауну тривалий час дозволяли займатися лише ракетами малої дальності, а основне навантаження несли на собі ракетники військово-морських сил (існує аргументоване припущення, що коли б США активно реалізовували пропозиції Брауна, то американці раніше від СРСР здійснили б запуски й першого штучного супутника Землі, й першого космонавта...).

Здається, вони ніколи не зустрічалися особисто, але Сергій Корольов саме на Вернерові Брауні сконцентрував свою запалену кремлівською ідеологією неприязнь (не будемо цитувати «міцні» вислови радянського провідного конструктора, які оприлюднюють його сучасники. І ось чому. У пропонованій публікації спробуємо триматися правил етики. Сергій Корольов — не просто геній. Це, як кажуть, Людина з майбутнього. Масштабність його постаті й відданість меті життя унеможливлює низький стиль висловлювання. Його непрості стосунки з дружинами, донькою, колегами тощо — справа виключно особиста).

Якщо й торкнемося конфліктних ситуацій, то лише принципових.

Почнемо з долі С.Корольова.

БУДИНОК У ЖИТОМИРІ, ДЕ НАРОДИВСЯ С.П. КОРОЛЬОВ Народився в інтелігентній родині. Батько — випускник Ніжинського історико-філологічного інституту, мати (красуня, розумниця Марія Москаленко) закінчила Ніжинську гімназію. Жили Корольови то в Києві, то в Одесі. Шлюб виявився нещасливим. Тому Сергій Корольов (бабусин пестунчик) виховувався у ніжинській родині матері.

Навчався майбутній конструктор спочатку у Київському політехнічному інституті, а потім у Московському вищому технічному училищі імені Баумана. Диплом захищав у Андрія Туполєва. На початку 30-х С.Корольов працював, зокрема, над створенням крилатих ракет з гіроскопічним автопілотом і з гірокомандною системою наведення. Двигуни для цих ракет сконструював В.Глушко. З іменем цієї не менш масштабної постаті радянської космонавтики пов’язане перше трагічне перехрестя долі С.Корольова.

1938 року обидва вони разом з колегами та однодумцями були незаконно репресовані. С.Корольов працював на золотих сибірських копальнях й внаслідок цього до кінця своїх днів ненавидів золото.

Суперечливі документальні свідчення тих часів не відкривають таємниць стосунків С.Корольова та В.Глушка, але вони не могли нормально співпрацювати, а в кінці життя зовсім розійшлися.

На початку публікації йшлося про те, що всі ми — діти свого часу.

І С.Корольов, і В.Глушко були серед тих, хто розумів важливість вирішення проблем науково-технічного поступу. Про це говорив тодішній радянський інтелектуал маршал Михайло Тухачевський, котрий як міг підтримував розвиток, зокрема, авіації та ракетної техніки. Після знищення М. Тухачевського обидва молодих послідовники маршала стали жертвами сталінської тоталітарної машини насильства.

Не принесло щастя С.Корольову й одруження з одеською красунею Оксаною Вінцентіні. Самотнім залишався він й одружившись вдруге...

Донька Головного Конструктора Наталя Корольова у своїй книжці «Отец» змалювала драматичні стосунки з найріднішою їй людиною. Коли вона — юна й безкомпромісна захисниця своєї матері — не брала телефонну слухавку, батько плакав від свого безсилля й безвиході.

Тепер про політичні системи.

Швидше всього С.Корольова можна віднести до табору прагматичних технократів. Тим більше, що його пристрасть до вічного удосконалення систем управління, керування всім і вся, фанатична вимога робити саме так, як він вирішив (бо це правильно!), були освячені високою метою: завоюванням для людства Космосу — рятівного життєвого простору майбутнього.

Але народитися С.Корольову випало в Україні, й він не міг позбутися «рудиментів» нашого виняткового національного характеру: мрійливості, романтизму, здатності бути постійно закоханим...

У 18-ліття своєї доньки він сказав їй: «Завжди люби наш народ і землю, на якій ти виросла». І якщо у московській квартирі Корольових і нині живе Україна, наші пісні, коли нащадки Головного Конструктора хвилюються, переступаючи поріг помешкань, пов’язаних з його іменем — це не може бути випадковим. Це закономірність, що називається спадковість.

Словом, ідеології для С.Корольова існували на рівні декларацій, які й він, очевидно, повинен був виголошувати.

Неприязнь же до В.фон Брауна — це неприйняття щасливішого суперника у змаганні за серце найвередливішої жінки — перемоги.

Тим більше, що й барон фон Браун, з дитинства захоплений ідеєю польоту на Марс, байдуже сприймав нацистський політичний режим (навіть називав А. Гітлера у своєму оточенні недоумкуватим ідіотом) і все, що було пов’язане з ним (формальну належність до нацистської партії, військові звання тощо). Хіба С.Корольов не був членом КПРС чи не носив погонів з великими зірками? По суті, різниця тут у тому, що В. Брауну за відмову співробітничати з Г. Гіммлером довелося відбути лише короткострокове ув’язнення у нацистській в’язниці, а С.Корольову — зазнати у сталінських катівнях нелюдських знущань.

КОСМІЧНА РАКЕТА ПЕРЕД СТАРТОМ Як відомо, обидва ракетні конструктори померли від раку. Коли С.Корольову робили останню в його житті операцію, не могли ввести у його організм наркоз, оскільки у видатного ракетника СРСР під час незаконного ув’язнення були розтрощені щелепи й рот ледве відкривався. До речі, його кат — слідчий Шестаков — дожив до нашого часу й у званні полковника мав солідну «заслужену» пенсію.

Щодо галактичних перехресть.

Сергій Корольов свято вірив у те, що ми не єдині у нашому Всесвіті. Навіть посилав експедицію на чолі з майбутнім космонавтом Георгієм Гречком на місце падіння Тунгуського метеориту. І коли той бадьоро розповідав по телефону, що експедиція нічого не виявила, наказував: «Продовжуйте пошук уламків космічного корабля!».

І ЗНОВУ МІСЯЦЬ. І ЗНОВУ ЗМАГАННЯ СУПЕРДЕРЖАВ

Після тріумфального завоювання США Місяця про природний супутник Землі як об’єкт пильної уваги космічних досліджень донедавна говорили мало. У всякому разі не так багато, як кілька десятків років тому.

Нагадаємо, що змагання між США та СРСР завершилися переконливою перемогою перших. Американці побували на Місяці, пізніше 12 астронавтів здійснили кілька успішних експедицій, збагативши науку суперцінним дослідницьким матеріалом.

СРСР (точніше, його партійні керівники) відбулися насамперед пропагандистськими заявами, «найцікавішою» з яких є твердження про те, що Радянський Союз ніколи не працював над місячним проектом, що для нього важливіші інші програми тощо.

Що це, м’яко скажемо, неправда, засвідчує інформація про те, що спадкоємець СРСР Російська Федерація сьогодні амбіційно декларує повернення до нереалізованих місячних проектів. Зокрема, передбачається створення до 2015 року постійної бази на Місяці й відпрацювання транспортної схеми для доставки на Землю насамперед гелія-3 (цей ізотоп — високоефективне й екологічно чисте паливо для термоядерної енергетики. На Місяці його не менше 1 мільйона тонн. І цей запас здатний повністю забезпечити потреби земної енергетики на ціле тисячоліття. І навіть більше).

Щоправда, керівники російської ракетно-космічної корпорації «Енергія» нічого не повідомляють про джерела фінансування вищеназваних грандіозних намірів (саме про економічну основу розвитку космонавтики йтиметься у завершенні нашої публікації, бо виключно ця обставина була вирішальною для реалізації минулих американської та радянської місячних програм).

Провідники НАСА (космічне агентство США) оголосили про серію місячних експедицій у 2018— 2020-х роках тривалістю від кількох тижнів до півроку.

Це цікаві заяви. Хоча сьогодні зрозуміло, що ніякого змагання за успішне завоювання космосу вже не буде. Занадто велика різниця в економічному (а отже, науковому) потенціалі двох країн. Є повідомлення про місячні плани інших країн, зокрема, Китаю, який в останні десятиліття успішно здійснює свою космічну програму.

Але у зв’язку зі сказаним вище, ніяк не можна не згадати про Сергія Корольова, внесок якого у радянський місячний проект величезний. Хоча, повторюся, сам Головний Конструктор реалізовував місячну програму, як кажуть, iз холодним серцем.

Наступник С.Корольова на посту керівника радянських ракетно-космічних проектів В. Мiшин стверджує, що ніяких публічних заяв щодо місячних програм Головний Конструктор ніколи не робив, це «творили» за нього журналісти. Очевидно, С.Корольов реалістично оцінював фінансові можливості СРСР та США. Американці витратили на політ на Місяць 40 мільярдів доларів.

Старше покоління добре пам’ятає хрущовські часи, коли СРСР закуповував за радянські золоті запаси зерно в Канаді та США, пусті полиці в магазинах і черги всюди, де щось можна було придбати.

Разом iз тим справді громом з ясного неба став для американців політ у космос Юрія Гагаріна.

До речі, саме ця подія ініціювала реалізацію у світі безлічі суперпроектів, наслідками чого ми користуємося сьогодні, не замислюючись над історією. Наприклад, створення комп’ютерів, пізніше iнтернету тощо.

Словом, космічний успіх СРСР (автор, насамперед, С.Корольов) викликав шок у лідерів США. Президент Джон Кеннеді публічно заявив, що до кінця 60-х років США реалізують Місячний проект і висадять на штучному супутнику Землі свого астронавта.

Більше того. Знаючи масштаб фінансових витрат на цей амбіційний проект, Д.Кеннеді з трибуни ООН запропонував Радянському Союзу працювати разом й спільно здійснити Місячну експедицію. Коли цього було досягнуто, астронавти Ніл Армстронг та Едвін Одрін крім прапора США встановили на Місяці табличку із заявою від імені людства, що вони прийшли на Місяць з миром. Президент Д.Кеннеді, як політик, не стримався й дав ідеологічну оцінку події, заявивши, що Америка виграла космічну гонку, отже переможе й у «холодній війні».

Як тепер з’ясовується, крім керівництва СРСР, ніхто в Радянському Союзі про це нічого не знав. КПРС суворо дозувала інформацію й вирішувала: що знати радянському народові, а що — ні. Не були поінформовані про все це й очільники та учасники радянських космічних програм.

Але завдання М.Хрущова треба було виконувати: у рік 50-лiття радянської влади радянська людина повинна була побувати на Місяці. Треба було конкретними справами продемонструвати переваги соціалізму над капіталізмом.

Крім того, М.Хрущов поставив перед С.Корольовим та його колегами завдання створити військову орбітальну станцію, пілотовану космонавтами, яка б несла в собі ядерну зброю, націлену на США. Ця станція повинна була постійно висіти над Вашингтоном та Нью-Йорком.

Жодне із подібних волюнтаристських завдань М.Хрущова, слава Богу, не було виконане. Згорнули й Місячну програму внаслідок невдач із випробувальними запусками ракет, що повинні були доставити на Місяць радянських космонавтів (планувався політ, зокрема, О.Леонова). Заради справедливості скажемо, що й у американців було немало проблем: під час випробування корабля «Аполлон» загинули астронавти Гріссом, Уайт, Чаффі. Але Вернер фон Браун забезпечив США успішне здійснення Місячного проекту — його ракети спрацювали 100-відсотково відмінно.

Причин радянських невдач досить багато. І суб’єктивних (насамперед, некомпетентне втручання влади й партійних органів у діяльність космічної галузі, відсутність злагоди між керівниками радянської ракетно-космічної галузі СРСР, а звідси — неузгодженість дій тощо), та об’єктивних. У першу чергу фінансових.

Завершити нашу публікацію хочеться двома цитатами й короткими коментарями до них.

«Коли дощовим липневим ранком 1969 року я стояв на мисі Канаверал, проводжаючи корабель «Аполлон», котрий повинен був доставити наших астронавтів на Місяць й забезпечити вихід першого землянина на місячну поверхню, я думав про єдину людину — українця Юрія Кондратюка — унікальну видатну особистість, без якої людство, навіть досконало освоївши космічні апарати, ще довго топталося б на навколоземних орбітах. Він заслуговує найвдячнішої пам’яті сучасників і нащадків». Так сказав один з керівників НАСА Джон Хуболт, який відстояв «місячну трасу Кондратюка» у суперечці з всесильним Вернером фон Брауном, що бачив інший варіант реалізації американської місячної експедиції (Ю.Кондратюк ще в кінці 20-х років запропонував політ на місяць, з посадкою на нього місячного модуля з космонавтом на борту й поверненням його на основний корабель, що залишався на орбіті).

Колегами Д. Хуболта під час реалізації американської Місячної програми були М. Яримович та І. Богачевський — співробітники НАСА (США), українці за походженням.

Тож чи вважати нам, що ми не причетні до успішної Місячної епопеї?

Космонавтика не знає державних і національних кордонів, адже йдеться про все Земне Людство і його майбутнє виживання.

Ю. Кондратюк, І. Богачевський, М. Яримович, С. Корольов...

І кожний iз них міг повторити слiдом за останнім, якому належать ці слова: «Краще яскраво спалахнути й згоріти, ніж нудотно й повільно тліти».

Головний Конструктор у своє 100-річчя власним коротким життям переконує нас у справедливості цих слів.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2007-01-13 15:38:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар