Северин Наливайко - «ідейний борець за грошові знаки» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Северин Наливайко - «ідейний борець за грошові знаки»

Северин Наливайко - «ідейний борець за грошові знаки»

Юрій РУДНИЦЬКИЙ, «День»

Різниця між людьми Наливайка й Лободи в цілому була різницею між люмпенами й воїнами. І лише те, що обидва підвернулися під гарячу руку коронного гетьмана Яна Замойського, якому вже, мабуть, набридло розбиратися, де й хто, звело їх разом.

Хрестоматійний образ «борця проти польсько-шляхетського поневолення» і «захисника православної віри» Северина Наливайка при бодай поверховому ознайомленні з описом пов’язаних з його іменем подій, що подається в творах М.Грушевського та Д.Яворницького, починає, м’яко кажучи, тьмяніти. Складається враження, що легендарного ватажка менш за все цікавили питання національного визволення.

ПЕРШІ «ЗАМОВНИКИ» НАЙМАНЦЯ

Зараз уже важко встановити, якими критеріями керувався слуга надвірного війська князя Костянтина Острозького Северин Наливайко, коли залишив князівську службу заради кар’єри військового найманця. Першим «замовником» його виступає, згідно з хроніками, німецький імператор Рудольф II. Отримавши завдаток у 100 флоринів від папського нунція Олександра Комуловича, Наливайко набрав «людей з різного народу, інколи втікачів і злочинців» (Д.Яворницький, «Історія запорізьких козаків», т. 11, стор. 96) і в червні 1594 року погромив кілька турецьких і татарських поселень на Дністрі. Мабуть, через надмірне захоплення нищенням і грабуванням безборонних «поганських» осад, йому довелося відвернути возз’єднання татарської армії з турецькою, що стояла в Угорщині, себто те, заради чого його, власне, й наймали. Немовби у відповідь кілька тижнів потому татари пройшлися «вогнем і мечем» по Покутті й Галичині. Спроба снятинського старости Миколая Язловецького залучити Наливайка, а також ватажка низових запорізьких козаків Григорія Лободу до походу в Крим для нанесення раптового удару в татарський тил, закінчилася тим, що ті, зігнорувавши попередню домовленість, кидають Язловецького заради пропозиції того ж Рудольфа II взяти участь у подіях у волоському театрі бойових дій.

ЦІНА ВІЙСЬКОВОГО АМАТОРСТВА

Розпочавши підготовку до війни на боці іноземного государя, Наливайко починає визбирувати так звані «стації», себто кошти й провізію для походу з української та польської шляхти на Браславшин, розправившися заодно з паном Каліновським, який вбив його батька. Однак, схоже, свою помсту Северин переніс і на іншу шляхту. Зрозуміло, від цього не був у захваті польський король Сигізмунд III, зате це сприяло поповненню наливайківських ватаг за рахунок голоти та різних кримінальних елементів. З таким ось «контингентом» С.Наливайко вирушив у вересні 1594 року у Волощину. Однак знову його «рейнджери» відзначилися винищенням півтисячі турецько-татарських поселень, захопленням полонених; перше ж зіткнення з регулярними частинами молдавського господаря Арона обійшлося йому втратою здобичі та загибеллю 1500 його людей. Після такої «аматорської» акції Наливайко звертається до «профі» в особі запорожців Григорія Лободи, і той із знанням справи взявся до роботи. В жовтні 1594 року Молдавія була спустошена, столиця Ясси спалена й пограбована, а молдавського господаря Лобода привів до присяги німецькому імператору.

Після цього Наливайка в серпні 1595 року помічають в Угорщині на службі у ерцгерцога Максиміліана. Той навіть відзначив наливайківських бійців військовою корогвою, проте, за свідченням іноземних авторів, яких Д.Яворницький цитує, посилаючись на П.Куліша, змушений був зрештою випхати їх з Угорщини за допомогою німецьких рейтарів, оскільки ті «думали більше про здобич, аніж про війну» (Д.Яворницький, там же, стор. 102).

До послуг С.Наливайка західноєвропейські володарі більше не зверталися. Не було необхідності вдаватися до них і полякам, оскільки вдало проведена коронним гетьманом Яном Замойським політична комбінація в Молдавії, що завершилася посадженням на господарський престол Ієремії Могили, потребувала миру з турками. Неважко уявити собі, що то значить тримати бодай короткий час без роботи тисячі озброєних людей, не прив’язаних ані до землі, ані до господарства, які не вміють інакше заробляти на прожиття, як убивством собі подібних. Наливайківські «стації» на українському пограниччі від східного Поділля до Дніпра, на Волині, а також у Білорусі, за словами М.Грушевського, «переходять в прості грабунки» («Історія України-Руси», т. VII, стор. 209); історик проводить паралель із перебуванням окупантів у чужому краю. Не гребував «народний герой» і «гостюванням» у свого колишнього пана, князя Костянтина Острозького. «Другого Косинського посилає на мене Господь Бог», писав князь своєму зятеві К.Радзивілу, згадуючи бунт шляхтича Кшиштофа Косинського, який свого часу приборкував, за іронією долі, той же Северин Наливайко.

«ЗАХИСНИК ВІРИ» ВІДЗНАЧАВСЯ ЖОРСТОКІСТЮ

Тим-то, мабуть, і пояснюється те, що коли на Україні активно почалося впровадження Берестейської церковної унії, князь К.Острозький без ентузіазму поставився до повторної появи в його володіннях колишнього слуги, але вже в іпостасі захисника віри: кілька місяців тому «захисник» грабував і нищив місто його зятя Кшиштофа в Білорусі, не жаліючи ні жінок, ні дітей. Безчинства Наливайка якраз збіглися за строками з впровадженням унії, тож гасло «за віру» перетворилося для злочинців і втікачів, що були основою наливайківського загону, на простий привід для грабунку й різанини, котрі відтоді набули, так би мовити, «ідейного» забарвлення, від чого їхня сутність, однак, не змінилася. Тож, гадається, старий князь був занадто гидливим, аби якось протистояти їм. Натомість К.Острозький віддавав перевагу спілкуванню з Григорієм Лободою, отаманом справжніх низових козаків. Можливо, між ними утворився би якийсь альянс, але Лободу «підставили» деякі місцеві пани, які, зводячи рахунки з сусідами, називали себе сподвижниками Лободи і, подібно до ватажка Наливайка, «робили несподівані наїзди на обивателів, забирали у них гроші, коней, волів... били людей, гвалтували жінок» (Д.Яворницький, там же, стор. 107). В одному з таких наїздів брав участь, до речі, священик Дем’ян Наливайко, брат Северина.

КІНЕЦЬ НАЙМАНЦЯ

Різниця між людьми Наливайка й Лободи в цілому була різницею між люмпенами й воїнами. І лише те, що обидва підвернулися під гарячу руку коронного гетьмана Яна Замойського, якому вже, мабуть, набридло розбиратися, де й хто, звело їх разом. Однак обопільна неприязнь і суперництво наливайківців і запорожців Г.Лободи тривало, доки поразка під Лубнами, за словами М.Грушевського, «не зрівняла всіх, віддавши однаково і статечних проводирів запорозьких, і наливайківських ватажків під сокиру польської корони».

1998-05-22 17:16:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар