Сенсаційна знахідка в архіві - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Сенсаційна знахідка в архіві

Сенсаційна знахідка в архіві

Володимир Серветник, Львів

Свій до свого по своє!

(Гасло)

Мандруючи лабіринтами Інтернету у пошуках потрібної інформації, випадково натрапив на інтерв’ю, яке привернуло мою увагу і змусило на якийсь час відволіктись від основної роботи. Це інтерв’ю нещодавно дала голова Державної архівної служби України Ольга Гінзбург журналісту і блогеру Олександру Чаленку з приводу ініційованих КМУ (читай – Укрдержархівом) змін до архівного законодавства та однієї сенсаційної архівної знахідки.

Реноме О. Чаленка достатньо відоме, тож загальна тональність поставлених питань не була несподіваною. Інша справа – відповіді. Від державного службовця можна було б чекати більшої стриманості у демонстрації своїх політичних симпатій і антипатій. Але гору над державною людиною взяв партійний функціонер. Тому від оприлюдненого тексту розмови віє толерантністю, повним взаєморозумінням та суголосністю поглядів учасників діалогу. У стилі викривальної-мітингової риторики 30-х років ХХ століття інтерв’ю переповнене соковитими художньо-літературними зворотами на кшталт: «некоторые псевдоисторики в штатском на государственных должностях», «привычные разговоры красносердечной и оранжевой оппозиции», «клевета людей, к которым невозможно испытывать ни малейшего уважения», «флюгеры или бывшая агентура КГБ, которой были просто переполнены… все так называемые национально-демократические организации», «…на многих оппозиционеров из национал-демократов могут всплыть документы об их сексотском прошлом», «…интимные подробности работы наших национал-патриотов на органы», «…профессиональные спекулянты на теме великого голода (з малих буков – В. С.) 1932-1933 годов», «доказательства «преступлений коммунизма» (у лапках – В. С.), «псевдоисторики в штатском, которые …бьются в припадках бешенства…» і т.п. Спробуйте тепер з двох разів визначити кому – журналісту-українофобу чи державному службовцю України - можуть належати ті або інші вислови із числа наведених вище. Ото ж бо!

Про це можна було б і не говорити, адже, здавалось би, життя подає нам безліч інших, можливо, більш резонансних і драстичних подій і фактів, які завжди приковують увагу як усередині країни, так і рубежем. Можна було б не говорити, якби подібні інтерв’ю не були б часткою і опосередкованим відображенням тих справді тектонічних процесів, що відбуваються в надрах материка-України та можуть привести до доленосних для неї зрушень.

Але повернімось до інтерв’ю О. Гінзбург. Його родзинкою є повідомлення про сенсаційну знахідку – таємний наказ Гітлера нібито від листопада 1943 року про знищення боєздатної чоловічої частини українського населення при відступі німецьких військ.

Передусім насторожує і неприємно вражає, що оповідь про цю знахідку безпосередньо передує такому коментарю О. Гінзбург: «И что-то мне кажется, что никто из профессиональных спекулянтов на теме великого голода (з малих букв! – В. С.) 1932-1933 годов не станет в данном случае кричать о геноциде украинского народа. Постараются просто «не заметить». Объект для их негодования неподходящий…».

Як бачите, Ольго Петрівно, «заметили». Хоч автор цих рядків і не є «профессиональным спекулянтом», а лише українцем, майже усі старші родичі якого по батьківській й материнській лініях - мешканці різних регіонів України - пережили жахіття Голодомору, є людиною, яка знає про це із перших уст і нікому не дозволить препарувати достеменно установлені історичні факти та переводити стрілки із злочинів московського большевизму проти українського народу виключно на нічим не кращих німецьких фашистів! Адже, як вони казали, кожному – своє.

Ніхто із нормальних людей та серйозних незаангажованих дослідників не заперечує і не буде оббілювати злочини німецьких фашистів (як і сталінських катів) проти українського народу. Але у деяких істориків-архівістів, видно таки настала криза жанру, якщо для публічного заперечення Голодомору 1932-1933 років, як геноциду українського народу, використовуються такі непристойні прийоми. І якщо публічне заперечення Голодомору-геноциду членом КПУ ще якось можна пояснити вимогами партійної дисципліни і указівками промосковських вождів, то для державного службовця високого рангу, такі висловлювання є неприпустимі, бо Законом України «публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».

Але навіть якщо віднайдений наказ Гітлера і міг би кимось розглядатись як «неспростовний» аргумент у запереченні геноциду, вчиненого сталіністами, та «залізний» важіль для переведення стрілок на німецьких фашистів і використання його як димової завіси для применшення злочинів «ефективних менеджерів», то це тільки у тому випадку, якби сам документ видавався б бездоганно достовірним. Інакше сумніви, що закрадаються при візуальному ознайомленні з ним, породжують недовіру як до самого архівного матеріалу, так і до словесного пафосу пов’язаного з ним інтерв’ю.

Зазначений документ розміщено на офіційному веб-сайті Державної архівної служби України і зміст його такий:

 

«Копия

Весьма секретно

ВСЕМУ ВЫСШЕМУ СОСТАВУ АРМИИ

ПРИКАЗ

Последние события на Украине показали, что получить какую-либо помощь от украинского населения в борьбе с большевиками мы не сможем, даже украинская полиция начала саботировать.

А посему приказываю при отступлении всех боеспособных мужчин, отказавшихся эвакуироваться, уничтожать, предварительно использовав их, как живую силу для нужд военных необходимостей.

А. Гитлер.»

 

Тут же подається копія супровідного листа:

«СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

НАЧАЛЬНИКУ 4 УПРАВЛЕНИЯ НГБ СОЮЗА ССР

КОМИССАРУ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ 3 РАНГА

тов. СУДОПЛАТОВУ

Направляю Вам копию перевода на русский язык весьма секретного приказа Гитлера, адресованного высшему составу армии об уничтожении боеспособного мужского населения при отходе немецких войск с территории Украины.

Этот перевод приказа был доставлен нам одним командиром партизанского отряда МИЩЕНКО, действовавшего в тылу противника в районе Житомира.

По заявлению т. МИЩЕНКО, указанный приказ Гитлера был изъят партизанами в ноябре 1943 года у одного убитого офицера немецкой армии. Оригинал приказа после перевода был, якобы, уничтожен.

Нами приняты меры к приобретению оригинала этого приказа.

ПРИЛОЖЕНИЕ: по тексту.

 

НАРОДНЫЙ КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УССР

КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

/САВЛЕНКО/

«5» января 1943 г.

№ 21/с

г. Харьков

2/Б-а»

 

Автор свідомо наводить виявлені і оприлюднені документи у повному обсязі, бо одна справа - дізнатись про їхній зміст із уст шановного керівника архівної служби (до слова, в інтерв’ю текст відтворено текстуально точно), а інша – побачити зображення матеріалів власними очима. І якщо у першому випадку у користувача Інтернету беззастережно виникає цілком зрозуміле і праведне почуття ненависті до німецького фашизму і гітлеризму, то у другому - воно доповнюється низкою запитань і бажанням розібратись.

Тому, перш ніж оприлюднювати знахідку в Інтернеті та подавати до публікації у солідному науковому виданні, яким без сумніву є журнал «Архіви України» (що у своєму інтерв’ю анонсувала О. Гінзбург), і тим самим упроваджувати її у науковий обіг, слід було б дати відповідь або принаймні якось прокоментувати низку неузгодженостей та недоладностей, які упадають у вічі навіть при дистанційному вивченні запропонованих нашій увазі текстів, а саме:

Чому у супровідному листі на ім’я комісара держбезпеки 3-го рангу (генерала) Судоплатова (який, до речі, спеціалізувався на антиукраїнських акціях у формі різних провокацій, репресій, політичних убивств тощо) говориться, що наказ Гітлера було вилучено партизанами у листопаді 1943 року, а сам супровідний лист датовано 5 січня 1943 року? Помилка друкарки? Можливо. Але неупереджений дослідник побачить у цьому листі ще кілька чисто технічних помилок, чого у такій серйозній і вишколеній установі як НКДБ УРСР та ще й у листуванні з московським начальством зазвичай не допускали. Не будемо на них зупинятись, хто хоче бачити – нехай побачить.

По-друге, не зрозуміло, яка була необхідність партизанам, одержавши такий цінний матеріал, перекладати його, оригінал знищувати, а потім ставити під сумнів факт знищення і почати вживати заходів щодо «приобретения» оригіналу? До речі, придбати оригінал такого наказу можна було тільки у Берліні, а не в Житомирських лісах. Ось де поле діяльності для Штірліца!

По-третє, що це за такий цілком таємний наказ самого Гітлера, що з ним по Житомирських лісах можуть бігати якісь малозначимі офіцери вермахту, ім’я яких навіть не відоме? Наказ Гітлера є, а особистих документів при убитому офіцерові, як видно, не виявили. До того ж наказ адресовано «всему высшему составу армии», а це, значить, офіцерам у чинах не нижче генералів. Невже, такі накази ось так просто носили у своїх кишенях чи планшетах стройові офіцери німецької армії; а може, убитий – це радянський розвідник, що викрав того наказу у якогось фельдмаршала і ніс його до «своїх» та по дорозі випадково був убитий партизанами?

По-четверте, чи бачив хтось, особливо фаховий архівіст, що будь-який наказ, не кажучи вже про підписаний головою держави і верховним головнокомандувачем, не мав номеру, дати, місця підписання та інших обов’язкових реквізитів? Чи може, це також технічний недогляд, але вже канцелярії ставки фюрера, або недбалість партизанського перекладача?

І, нарешті останнє. Дивно, що такий винятково важливий документ рейху не тільки не фігурував на Нюрнберзькому процесі, але й за багато повоєнних десятиліть не був виявлений раніше ні в німецьких, ні в інших архівах. Адресований «усьому вищому складу армії», він повинен був виготовлятись далебі не в одному примірнику - спеціально для Житомирських лісів. Можливе пояснення цьому – те, що якісь невідомі німецькі або українські архіваріуси понищили дублетні примірники, до чого нас закликають очільники Укрдержархіву, готуючи зміни до чинного законодавства України про архіви.

Насправді ж ця історія може виглядати й так, що хтось у далеких 1943-44 роках організовував чекістсько-пропагандистську операцію, але вона з якихось причин не вдалась, або партизанський командир давав «показники» у роботі і т. п. Можуть бути й інші версії, але висувати їх, аналізувати і пояснювати повинні ті, хто запускає у науковий обіг сенсаційні матеріали та ще й з метою протиставлення їх темі Великого Голоду. Можливо, відповіді на ці питання ми одержимо в анонсованій статті «Архівів України»…

P.S. Знайти сенсаційні документи в Інтернеті можна за ключовими словами, якими - як це прийнято у всесвітній мережі - закінчується інтерв’ю: «адольф гитлер, ольга гинзбург, архивы».

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар