Секрет просування - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Секрет просування

Секрет просування

Марія КАШУБА

Батьківщиною відомого церковного й культурно-історичного діяча України й Росії є мальовниче село Явора на Турківщині (нині Львівської області). Народився він 1658 року в сім’ї дрібних шляхтичів — Івана та Юхимії, хлопчика охрестили Семеном. Дбаючи про належну освіту сина, родина переселилася в село Красилівка біля Ніжина, звідки Семен вступив у Києво-Могилянський колегіум — на той час єдиний в Україні вищий навчальний заклад. Сталося це 1673 року. Допитливого і старанного в навчанні хлопця помітив тодішній ректор Варлаам Ясинський. Він скерував свого улюбленця на навчання за кордон — С. Яворський продовжував вивчення філософії у Львові й Любліні, а богословія — у Познані та Вільно, звідти й привіз записи відповідних курсів, які згодом використав для підготовки власних. Щоб навчатися у католицьких закладах, йому довелося прийняти уніатство, однак ненадовго, бо після завершення навчання він повернувся до Києва, де знову прийняв православ’я як магістр філософії й вільних наук та вчений-богослов. При посвяченні в чернецтво дістав ім’я Стефан.

Ерудований магістр починає викладати у Києво-Могилянському колегіумі спершу курс поетики, згодом риторики, філософії й богословія. Збереглися студентські записи курсів філософії й богословія, а від курсу поетики — тільки складені професором латиномовні вірші, що засвідчують його непересічний поетичний талант, який помітили сучасники, надавши С.Яворському титул «лавроносний поет». Він став відомим, його поезія вважалася зразковою, донині вірші не втратили свого значення й посіли гідне місце в антології української поезії. Серед них — латиномовний панегірик Варлаамові Ясинському «Геракл після Атланта» та «Прощання з книгами», яке називають елегією. Вірш привернув увагу неокласика Миколи Зерова, у його перекладі українською мовою так звучать перші рядки:

В путь вирушайте книжки,

що гортав я і пестив,

В путь, моє сяйво, ідіть!

Втіхо й окрасо моя!

Іншим щасливішим душам

поживою будьте однині,

Інші блаженні серця

нектаром вашим поїть!

Горе мені: мої очі

розлучаються з вами навіки

Та й не спроможуться

вже душу мою наситить.

Ви бо єдині були мені

нектаром, медом поживним;

З вами на світі, книжки,

солодко жити було.

Ви мені скарб найдорожчий,

ви слава моя щонайбільша,

Ви повсякчасна любов

і раювання моє!

Ви просвітили мене,

превелебні дали мені титла,

Шану вельможних людей

подарували мені.

У 1691 — 1693 роках С. Яворський викладав курс філософії під назвою «Філософське змагання», а після нього — трирічний курс богословія. Перекладач і дослідник філософського курсу Ігор Захара стверджував, що С.Яворський дозволив собі відступи від схоластичного методу викладання, намагався наблизити філософію до потреб тогочасної людини. Це спостерігається в розділах «Логіка», а особливо «Натурфілософія». Пояснюючи властивості природних тіл, професор вдається до самої природи, як читаємо, наприклад, у розділі «Метеорологія», де йде мова про природні тіла — не тільки про атмосферні явища, а й про зміни земної поверхні, утворення гір, річок і озер, мінералів, корисних копалин тощо. Професор намагається ілюструвати свої думки посиланнями на природничо-наукові праці не лише античних та середньовічних учених, а й науковців тогочасної Європи, полемізує з представниками схоластики, авторитетними у єзуїтів. Власні міркування С.Яворського містить параграф «Про сільське господарство», де є матеріал про властивості ґрунтів, їх урожайність, даються поради землеробам щодо покращення культури їхньої праці. Не менш цікавий і розділ «Психологія», де професор уперше вдається до пояснення не тільки душі й анатомії людини, а й її харчування, дає поради щодо здорового способу життя.

СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ — ТАЛАНОВИТА, ОСВІЧЕНА Й ЧЕСТОЛЮБНА ЛЮДИНА, УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ ЗА ЦАРЯ ПЕТРА ЗРОБИВ КАРКОЛОМНУ КАР’ЄРУ Й ЩОСИЛИ НАМАГАВСЯ «ЄВРОПЕЇЗУВАТИ» МОСКОВСЬКУ ДЕРЖАВУ

Колегіум незабаром став Академією (1694), професор філософії й богословія виділявся серед колег глибокою ерудицією й прагненням займатися літературною працею, науковими дослідженнями, проте доля розпорядилася по-іншому. Талановитого й освіченого ієромонаха потребує Церква. Розквіт таланту С.Яворського припадає на часи гетьманування Івана Мазепи, який також закінчив Києво-Могилянську академію і всіляко сприяв її процвітанню.

Дослідниця української історії ХVІ — ХVIII ст. Тетяна Таїрова-Яковлєва у монографії «Іван Мазепа» опублікувала документальні свідчення активної співпраці двох українських інтелектуалів — гетьмана Івана Мазепи та майбутнього глави Синоду Стефана Яворського. Неодноразово наголошуючи на щирій релігійності Мазепи і його відданості українському православ’ю, авторка привертає увагу до політики, яку вів гетьман, впливаючи на стосунки московської та української православних церков. Так, «скориставшись смертю патріарха Йоакима, він завуальовано, але наполегливо проводить лінію на послаблення підлеглості української церкви Москві. У цьому контексті важливим кроком було призначення архімандритом Києво-Печерської лаври мирянина, генерального судді Михайла Вуяхевича, причому навіть без благословення Московського патріарха (1690 рік). Сприяв Мазепа й іншим діячам українського православ’я, започатковуючи їхню майбутню кар’єру. Щодо Стефана Яворського, то Мазепа розпочав його «просування» із доручень різних справ у Москві, привертаючи до його особи увагу царя особистими листами.

 «Лавроносний поет» написав польською мовою панегірик на честь Мазепи з нагоди його перемоги — здобуття під час Азовського походу фортеці Кизи-Кермен, яка капітулювала на початку серпня 1695 року. Співавтором вірша був Інокентій Монастирський, тут відзначено, що ця подія запише у книгу вічності «рицарскую несравненную храбрость Вашей Милости в делах воинских... Этим подвигам все рукоплещет християнство, а мы прибавляем к тому свои громогласные восклицания... ибо Ваша Милость притупил еси острый меч на выщербленный и мужественно сокрушив гордые рога кичливой басурманской спеси». Тоді ж оспівав подвиги гетьмана й Пилип Орлик, створивши панегірик «Алцид российский», де особливо виділив ораторський талант Мазепи, вважаючи, що «його красномовство... сприяло героїчному духові та відвазі козаків під час бойових дій». Важливо, що поетичний талант Орлика під час навчання в Академії помітив і розвивав професор Стефан Яворський. Знавець багатьох мов, високоосвічений і талановитий Пилип Орлик став особливо близькою людиною в оточенні Мазепи, як і улюблений племінник Іван Обидовський, який готувався прийняти у спадок гетьманську булаву. Це був не бездарний «протеже» іменитого дядька, а талановита й освічена людина, з манерами шляхтича, що цілком заслуговувала високого становища Ніжинського полковника. Мав сприяти його кар’єрі також шлюб із дочкою Василя Кочубея — Ганною, а вінчав їх Стефан Яворський у 1698 році.

Від 1700 року починається московський період діяльності С.Яворського. Після смерті патріарха Адріана, противника будь-яких реформ, зокрема й церковних, Петро І вирішує ліквідувати цю посаду і доручає Стефану відати питаннями релігії, а для управління церквою відновлюється Монастирський приказ. Ліквідація патріаршества збігалася з рішенням царя просувати на керівні посади українське освічене духівництво на противагу реакційному московському. Українці могли стати «природними агентами вестернізації й модернізації в церковній сфері». У Москву переважно вирушали вибрані українські інтелектуали з ентузіазмом і просвітницькими сподіваннями, не очікуючи на швидке розчарування.

Негативне сприйняття українців у Москві документально засвідчив Микола Костомаров, дослідник біографій перших киян, запрошених перекладати Біблію, — Єпіфанія Славинецького й Симеона Полоцького, випускників Могилянки. У Москві утвердилася думка, що вчені-кияни «заражені» латинською єрессю, ніби подорожуючи за кордоном і завершуючи там своє навчання, вони засвоюють іноземні поняття і звичаї, від яких нічого доброго не варто чекати. Особливо багато киян переселилися у Москву після усунення братів Ліхудів від керівництва освітою. У доносах писали, що «кияни все давнє благочестя змінили, перейшли від смиренного на горде, від скромного на пишне; і в одязі, і у вчинках, і у звичаях — все у них латиноподібне». Та київській науці не було завдано удару. В Москві з початком ХVIII ст. цілком торжествували кияни. «Малорусс Стефан Яворский, назначеный местоблюстителем патриаршего престола после умершего Адриана, внушил царю Петру, что киевские ученые могут быть всего полезнее для русского просвещения. И царь, задавшись мыслью пересадить Россию в западное просвещение, видел в малорусских духовных превосходное орудие для своих целей; с тех пор малоруссы заняли места преподавателей в Московской академии; преподавание шло по киевскому образцу; даже большинство учеников в Москве было из малороссиян; наконец, на все важнейшие духовные места возводимы были малороссияне», — читаємо у М. Костомарова.

Продовження

Теги:
2020-06-26 11:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар