Роздуми про День перемоги - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Роздуми про День перемоги
   

Роздуми про День перемоги

Олександр Зайцев

9 травня, з кожним разом все більше показує, наскільки різне ставлення до цього свята в українців. Для одних – 9 травня –  День перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні, для інших –  День скорботи, коли один окупант змінив іншого.

В першому випадку, ключовим є наголос на словах: «радянський народ» і «Велика вітчизняна війна», які є частиною радянської міфології.  В Радянському Союзі, особливо з часів Брежнєва, «Велика Перемога» була центральним державотворчим міфом, зрештою – залишається цим міфом і в сучасній Росії. І саме це, на мою думку, відштовхує супротивників святкування.

Інша крайня позиція стосовно 9 травня полягає в тому, що для українців це не може бути святом, адже це не День перемоги, а заміна одного окупанта іншим, може навіть гіршим ніж перший. Дехто, навіть, пропонував 9 травня зробити Днем національної скорботи, адже для українців, мовляв, це була не перемога, а поразка.

Я гадаю, що обидві  позиції хибні. Слід прагнути не нав’язування однієї з цих позицій і витіснення іншої, а примирення і консенсусу.

Особисто для мене, 9 травня важлива дата. Це справді День перемоги, хоч його правильніше було б відзначати не 9, а 8 травня,  разом з більшістю народів Європи і світу. Але я  би не радив робити якісь кардинальні кроки саме зараз. Різка зміна статусу цього свята, чи навіть перенесення дати, у теперішніх обставинах  поглибить розкол між українцями і працюватиме на міф про «бандерівців», які, мовляв, хочуть знищити пам’ять про «нашу Перемогу».

Думаю, що в майбутньому, слід  міняти смислове наповнення цього свята.  Зміст 9 травня: не «День перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні», а День перемоги над нацизмом, спільної перемоги, яку досягнула антигітлерівська коаліція.

У складі цієї коаліції була й Україна, як одна з республік Радянського Союзу. Українці зробили великий внесок у цю перемогу, воюючи в лавах Червоної армії, радянського партизанського руху, Українській повстанській армії. Після розгрому нацистської Німеччини, командувач УПА Роман Шухевич видав спеціальний наказ, в якому відзначав внесок українських повстанців в перемогу над нацизмом. Він розглядав її як важливу подію, як перемогу, в яку зробили свій внесок і українці. Щоправда, в цьому ж таки наказі він відзначав, що Україна опинилася під владою нового окупанта, і тепер перед повстанцями стоїть нове завдання – домогтися перемоги і над ним.

Перемога над нацизмом, на мій погляд, була однією з двох найважливіших подій ХХ ст. (другою – крах комунізму). Тому перемога над нацизмом гідна відзначення на державному рівні. Однак, на мою думку, у цьому відзначенні слід змістити наголос: акцентувати на перемозі над одним із найбільших зол ХХ ст. – нацизмом, але при цьому не забувати, що комунізм сталінського штибу теж був злом. Тому слід говорити не про «перемогу радянського народу у Великій вітчизняній війні», а про перемогу антигітлерівської коаліції над нацизмом. Це свято слід відзначати разом з іншим  союзниками у Другій світовій війні, якими були не лише Росія, але й Велика Британія, Франція, США і всі народи Європи, які в різний спосіб боролися проти нацизму.

Є два аспекти цього свята, кожен з яких заслуговує уваги. По-перше, це День пам’яті жертв, скорботного згадування загиблих, який має в собі певні позитивні конотації. Не лише скорбота присутня, але й радість від того, що вдалося уникнути  небезпеки рабства і правого тоталітаризму, який ніс у собі нацизм.

На жаль, українцям тоді не вдалося уникнути небезпеки, який ніс у собі т.зв. лівий – радянський тоталітаризм. Але порівнюючи ці дві небезпеки, я все ж таки не поділяю погляду, згідно яким Радянський Союз і нацистська Німеччина становили для України однакову небезпеку, а, можливо, СРСР був навіть гіршим. Все-таки, попри весь тоталітарний терористичний характер радянського режиму, українців не розглядали як людей другого сорту. Вони могли робити політичну кар’єру за умови лояльності до цього режиму, так само як росіяни, білоруси, грузини і хто завгодно. Чи було б щось подібне, якби переміг нацизм? Ні. Є підстави вважати (про це йдеться, зокрема, в записах розмов Гітлера), що фюрер  готував українцям зовсім іншу долю. Українців чекало три перспективи: або загинути, щоб скоротити слов’янське населення, або бути виселеним на ту територію, яка буде залишена Росії, або залишитися на місці в ролі робочої худоби для німецьких колоністів. Отже, нацизм на той час  становив більшу загрозу не лише для світу, але й для України. Тому перемога над ним була здобутком і для українців, і про це теж треба пам’ятати.

Разом з тим, не треба робити із Дня перемоги, коли б ми його не відзначали – 8 чи 9 травня, ані антиросійського, ані проросійського свята. Воно набуває проросійського характеру, якщо наголос у цьому святі ми і надалі ставитимемо  на «перемозі радянського народу у Великій вітчизняній війні».  Термін «Велика вітчизняна війна» передбачає, що Радянський Союз був і залишається спільною вітчизною для українців, росіян і інших народів колишнього СРСР – ми, мовляв, воювали «за нашу спільну Вітчизну». Так само й термін «радянський народ», коли ми говоримо про «перемогу радянського народу», передбачає, що всі ми вийшли з цього радянського народу, і можливо, й далі до нього належимо. Такого міфологізованого змісту Дня перемоги треба позбуватися. Говорити про Перемогу слід безвідносно до Росії – це була перемога над нацизмом.

Так, ми пам’ятаємо, що Росія теж воювала з нацизмом, але ми пам’ятаємо, що з нацизмом воювали і поляки в своєму підпільному партизанському русі, воювали і британці, і американці. Воювали фактично всі демократичні сили Європи, і ліві, і праві, які вважали нацизм злом. Це була спільна перемога народів Європи і світу. Тому святкуючи День перемоги, ми не обов’язково мусимо підкреслювати свою єдність з Росією, і не обов’язково в цей день мусимо якось відштовхуватися від Росії. Треба просто відтіснити російський аспект на другий план і підкреслювати значення Перемоги для України і внесок у неї українців.

 При цьому не слід забувати про неоднозначність цієї події, оскільки ми знаємо, що частина українців – щирих патріотів, які вірили, що роблять корисну для України справу – воювала на боці гітлерівської Німеччини. Чи повинні ми в контексті перемоги над нацизмом засудити юнаків, які воювали в дивізії СС «Галичина»? Я б не став цього робити. Так само не став би і прославляти їх як героїв. Це була трагедія українців, які опинилися між двома силами, жодна з яких не бажала користі Україні, відродження українського народу, української незалежності.

Українці опинилися перед трагічним вибором – чи стати на бік Радянського Союзу, чи на бік нацистської Німеччини, чи обрати третій, найскладніший шлях, борючись і з тими, і з іншими. Стати на бік Великої Британії та США? Це не був вихід, тому що вони були союзниками СРСР і не збиралися надавати якусь окрему підтримку українському народові. Це була трагічна ситуація, і той вихід, який накинула Україні історія, був для нас не найгіршим варіантом в тих умовах. І хоча після перемоги Радянського Союзу над Німеччиною користь від цієї події для України не відразу стала очевидною, але в довшій історичні перспективі ми можемо сказати, що Україна так само виграла від перемоги над нацизмом, як і інші народи Європи.

День перемоги повинен стати для українців днем пам’яті і примирення, а не приводом для поглиблення розколу. 

Теги:
2014-05-09 10:27:07
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар