Росія і горці Кавказу - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Росія і горці Кавказу

Росія і горці Кавказу

Олександр ЧАЛЕНКО

До потенційних конфліктів, які в будь-яку хвилину можуть перерости в чергове озброєне протистояння, слід би віднести аджарсько-грузинський та вірменсько-грузинський у Грузії, карачаївсько- черкеський та інгушсько-північноосетинський у Росії. Справді, мав рацію той, хто увів до складу політичного лексикону словосполучення «кавказькі Балкани».

Коли я згадую російсько-чеченський конфлікт серед етнічних, то роблю це з дуже великою натяжкою, оскільки воєнні, політичні й економічні дії з боку Росії мають характер боротьби федерального центру із сепаратизмом однієї з республік, тобто причини, що спонукали Росію до двох воєнних операцій проти Чечні, були за межами етнічних. Так, російська громада (переважно нащадки терських козаків) зазнавала систематичного насильства і витискання з республіки, але вона не вчинила при цьому жодного осмисленого озброєного опору. Навпаки, дії з боку чеченців були визначені ними як національно-визвольна війна саме проти росіян. При цьому перший президент Чечні Джохар Дудаєв апелював до свого і Росії недавнього минулого — Кавказької війни (1817—1864) та розгрому російською армією в ході цієї війни незалежної гірської держави народів Чечні і частково Дагестану. Проголошення незалежності Ічкерії трактувалося її владою як перший крок до відновлення цієї держави. Дві нинішні чеченські війни примушують нас пригадати ті події.

З-поміж причин, які спонукали Росію здійснити завоювання Північно-Західного та Північно-Східного Кавказу, можна виокремити три:

1. Природна територіальна експансія Росії як своєрідне прагнення до безпеки кордонів, закладене в ній ще з часів Чингіз-хана.

2. На початок Кавказької війни (1817—1864) після інтенсивних воєн із Туреччиною та Персією до Росії відходять території Грузії та Північного Азербайджану. Північно-Західний та Північно-Східний Кавказ із ворожим їй населенням перебувають у тилу Росії.

3. Повстання горців, що не припиняються (1767 р. в Кабарді, 1785—1791 рр. у Чечні під проводом Шейха Мансура, 1796 р. в Адиго-Черкесії), набіги на російські поселення і розбої горців.

РОСІЙСЬКА ЕКСПАНСІЯ

Перший монгольський завойовник, здійснивши тривалий воєнний похід через усю Євразію зі Сходу на Захід, не здогадувався, що подав заразливий приклад князям невеликого і малоприкметного поселення з фінською назвою Москва, яке було засновано всього лише за півстоліття до цього. Уже через три століття армії московських государів повторять щось подібне на Сході, Півночі, Півдні і Заході. Символічним видається «останній акорд» Чингіз-хана — розгром у донецьких степах російських князів. Битва на Калці 1223 р. поклала край київському періоду Русі.

Витративши за чотири століття всю свою скандинавську пасіонарність на численні походи проти Візантії та степових тюркських народів (хазар, печенігів, половців, волзьких булгар), вона не виявила щонайменшого інтересу до територіальних придбань у Євразії: степняків розгромлено, данину та запевнення в покірності з них узято, на цьому справа й обмежилася. Важко підкоряти степові народи, а освоювати їхню територію (поки вони самі «не освоїли» вашу територію) і нести їм цінності своєї цивілізації, таким чином зміцнюючи власну безпеку, навчилися тільки московські государі.

Похід Чингіз-хана окреслив контури майбутньої Росії — імперської держави, несвідомо вклавши в неї євразійську ідею, заклавши в неї територіальний експансіонізм, смак до освоєння величезних просторів Євразії. Уже Іван III звільняється остаточно від своїх учителів — Золотої Орди, а його внук, Іван Грозний приєднує до Московського царства Казанське, Астраханське та Сибірське ханства. Із приєднанням Астрахані Московська держава виявляється на південному заході по сусідству з Кавказом. У XVI столітті відносини Росії і Кавказу можна звести до двох подій. Перша — це заснування московськими воєводами в період із 1567-го по 1588 рік укріплених містечок по Тереку для захисту південних кордонів від набігів ногайців, жителів Дагестану. Друга подія — Іван Грозний після смерті своєї першої дружини Анастасії одружується з кабардинською царівною, відомою під ім’ям Марії Темрюканівни.

У ТИЛУ РОСІЇ

На початку XVIII ст. на Кавказі зустрічаються експансіоністські інтереси трьох імперій: Османської, Перської та Російської. Туреччина володіє Західною Грузією (Східна Грузія перебуває у васальній залежності), фортецями на Чорноморському узбережжі Кавказу від Тамані до Абхазії. Персія в першій третині XVIII ст. захоплює Азербайджан та Вірменію. 1734 року перська армія Надір-хана починає наступ на Дагестан. У зв’язку з цими подіями російська армія 1735 року відходить із побережжя Азербайджану за Терек. Васал турецького султана, кримський хан, який володіє прикубанськими землями, організовує постійні набіги на Кабарду, що примушує російський уряд «стурбуватися» своєю безпекою.

Результатом цього стало рішення про будівництво системи оборонних споруд, що отримали назву «Кавказькі лінії». 1735 р. засновано фортецю Кизляр, яка поклала початок основі Кизлярської укріпленої лінії (1739 р.), 1763 р. — фортецю Моздок і Моздокську укріплену лінію. Внаслідок російсько-турецької війни (1768—1774), за Кючук-Кайнарджийським миром, Кабарду було визнано володінням Російської імперії. 1777 року за пропозицією князя Потьомкіна розпочалося будівництво Азовсько-Моздокської лінії для захисту від набігів прикубанських черкесів (адигейців) та ногайців на прикордонні російські міста. 1783 року — приєднання Кримського ханства та його прикубанських володінь до Росії і розгром ногайців, які населяли Кубань. Річку Кубань було визнано прикордонною.

Катерина II своїм маніфестом бере Східну Грузію під свій протекторат. 1785 року Росією встановлено особливе Кавказьке намісництво, яке поклало початок посиленій колонізації цього краю. Починається переселення на Кавказ донських та волзьких козаків, а після скасування Катериною II Запорізької Січі козаче військо низове було перетворене на чорноморське, а пізніше — розділене на кубанське і терське. Саме на плечі цих козаків в основному падає весь тягар підкорення Кавказу.

1786 року під протекторат Росії переходить шахмахальство Тарковське в Дагестані. 1795 року знову починається вторгнення до Закавказзя перської армії під командуванням Ага-Мохаммед-хана. У відповідь на це російська армія під командуванням графа Зубова займає Дербент, Шемаху і Баку. Однак Павло I віддає наказ відвести російські війська із цих міст. Незадовго до своєї смерті він видає маніфест про остаточне приєднання Східної Грузії до Росії. Уже 1803 та 1804 рр. за часів імператора Олександра I відбувається приєднання більшої частини Західної Грузії (Менгрелія та Сванетія), а за Гюлістанським мирним договором із Персією до Росії відійшли Дагестан та Північний Азербайджан. За Бухарестським мирним договором із Туреччиною — Абхазія.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2000-03-24 17:00:10
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар