Романів Стефан. – Півстоліття плідної праці задля української справи з 65-ти років життя - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Романів Стефан. – Півстоліття плідної праці задля української справи з 65-ти років життя
   

Романів Стефан. – Півстоліття плідної праці задля української справи з 65-ти років життя

Олександр Панченко

Віхи життя й діяльності одного із Провідників зарубіжного українства  Стефана Романіва через призму діяльності австралійських осередків ОУН(б), СУМ та Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА)…

 

Як відраховувати від дня народження, то рівно 65 років тому, 12 листопада 1955 року, в австралійському місті Мельборні народився знаменитий громадський та політичний діяч української діяспори, перший заступник Президента Світового Конґресу Українців, голова комісії з визнання Голодомору ґеноцидом проти українського народу, він же - офіційний представник Торгово-Промислової Палати України в Австралії Стефан Романів. Його батько Ілько Романів був родом із Тернополя, який прибув до Австралії у 1949 році, мати — німкеня з походження, народжена в німецькому місті Штуттґарті. Пан Стефан є справжнім Провідником, оскільки він - сьомий Голова Проводу ОУН з-під стягу Степана Бандери, тобто очільник ОУН-революційної, яку раніше інколи ще називали Закордонні Частини ОУН, першим Провідником яких був  Степан Бандера (02.1940-15.10.1959), а далі -- Степан Ленкавський (1959-1968), тоді - Ярослав Стецько (1968-5.7.1986), пізніше - Василь Олеськів (1986-1991), згодом - Ярослава Стецько (1991-2001) і Андрій Гайдамаха (2001-13.4.2009). - Від 13 квітня 2009 року, тобто понад 11 років поспіль, бандерівське крило ОУН у цілому українському світі очолює Стефан Романів, який часто буває в Україні, хоча натепер замешкав в австралійському  Мельборні.

Про нинішнього ювіляра Стефана Романіва  можна довідатись, зокрема, із ґасла на Вікіпедії та наступних книг - «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник»,  «Вільна думка» і Товариство Збереження Української Спадщини в Австралії, Сідней, 2001 рік; «Енциклопедія української діяспори», том 4 (Австралія – Азія – Африка),  спонсор видання Наукове Товариство ім.Шевченка в Америці та Фундація приятелів енциклопедії українознавства, Київ-Нью-Йорк-Чікаґо-Мельборн, 1995), «Українці в Австралії» (том ІІ, Союз українських організацій Австралії, Мельборн, 1998), як також багатьох статей, книг споминів та мемуаристики. 

Наприклад, у доволі ґрунтовній книзі «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник» (Сідней, 2001), на сторінці 317 зазначено, що «Романів  Стефанодин із найвидатніших українських громадських діячів в Австралії, учитель середніх шкіл, комісіонер Комісії Етнічних справ при стейтовому уряді Вікторії…. Провідний член ОУН та Організації Визвольного Фронту. Голова УНВ та СУОА, очолював Шкільну Раду на Вікторію, учитель Української Школи, учасник ІV світового злету СУМ у Римі, голова української делегації з Австралії на світовому з’їзді українців у Києві, Голова Національного Фонду при СУОА…». 

У «Енциклопедії української діяспори», том 4 (Австралія – Азія – Африка),  спонсор видання Наукове Товариство ім.Шевченка в Америці та Фундація приятелів енциклопедії українознавства, Київ-Нью-Йорк-Чікаґо-Мельборн, 1995), автор гасла про Стефана Романіва мій давній приятель св.пам.Мирослав Болюх  (*12.01.1921-†10.08.2012) на с.171 цієї книги писав, що Романів Стефан «…1973 був обраний до управи УГВ, 1986 став її головою. На цій посаді скріпив плянування громадської діяльності, заохочував до громадського життя членів з молодшої ґенерації.  Голова Визвольного Фронту у Вікторії (з 1983) і в Австралії (з 19089). Тереновий провідник ЗЧ ОУН..».

Згідно з тлумачними словниками української мови «ювілей» це - урочисто відзначувана річниця якої-небудь події або діяльності певної особи,  яка зазвичай обчислюється в круглих і переважно великих числах. - Відомий редактор з часопису американських українців «Свобода» (Н.Дж., ЗСА ) Левко Хмельковський, який тривалий час редагує цю всесвітньо відому україномовну газету, яка є найстаршою серед інших газет української діяспори і є автором понад десятка книг, - цікаво уточнює поняття «ювілей». Пан Левко пише, що «…редаґуючи різні тексти про новини, я бачу, що тепер слово ювілей застосовують до будь-яких річниць – 10-річний ювілей, 20-річний ювілей. Водночас я знаю, що у Біблії є чітке визначення, що таке ювілей…. Прочитаємо з Біблії, що таке ювілей насправді. Книга Левіт, 25: 11-12: «Ювілей – це рік 50-річчя буде для вас, не будете сіяти і не будете жати саморосле колосся, і не будете збирати грон з необрізаних виноградин, бо це ювілей, святощі будуть для вас». Давньоєврейське слово «йовель» означало «баранячий ріг», пізніше — «рік свободи». Так називали встановлений пророком Мойсеєм рік, коли продані і віддані під заставу землі поверталися до колишніх власників, раби отримували свободу, прощалися борги боржникам. Цей «рік свободи» наступав кожні 50 років, після семи семиць, тобто після семи семиріч. Число сім у давніх традиціях вважалося священним, а помножене на сім — священним у квадраті, тому рік, наступний за таким поєднанням років мав обов’язково не пройти даром, а бути якимось особливим. Мені доводилося чути про Книгу ювілеїв, але я не зустрів її у Біблії, тому що ця книга не була включена до канону Біблії. Але вона існує як апокриф, як історичне джерело. Книга Ювілеїв — книга, що переповідає старозавітні книги Буття та Вихід. Повний текст книги знайдений у сорокових роках XIX століття, а до цього часу були відомі тільки короткі уривки. Більшість християнських церков відносить текст книги до апокрифічної літератури. Отож я читав, що Книга Ювілеїв розповідає історію світу від його створення до передання табличок з Законом Мойсеєві на горі Синай. Розповідь прикрашена різними деталями, які датовані за ювілеями, роками, тижнями і днями. Цей поділ згідно книги було відкрито Мойсеєві на горі Синай і у якому число 7 відіграє визначальну роль.  Наприклад «змій спокушує Єву через сім років у другому місяці сімнадцятого дня». Отже Книга Ювілеїв є вільним переказом біблійних оповідань, що містяться в Книзі Буття і в Книзі Вихід. Автор намагається викласти біблійні події в строго послідовному порядку і вказати точно рік вчинення їх від створення світу. Він визначає період часу від створення світу або від Адама до вступу євреїв в Землю обітовану рівно в 50 ювілеїв, вважаючи при цьому в кожному ювілеї, всупереч Мойсеєвому законові, не 50 років як прийнято у періодах Ювілейного року, а тільки 49 років, тобто рівно сім раз по сім. За цими ювілеями він і розподіляє всі описувані в його книзі події… Настанова про ювілей була дана Мойсеєві від Бога як Закон. Про це сказано у Третій книзі Мойсеєві (Левит, 25:10): «І освятите рік 50-річчя, і оголосите волю в Краю для всіх мешканців його — ювілей він буде для вас: і вернеться кожен до своєї посілости, і кожен до родини своєї вернеться». Староєврейське слово йовель співзвучне із словом що позначало звук баранячого рогу шофара і до нас дійшло, можливо трансформувавшись, з слова ювіляр, що означало звук шофара, який оголошував цей особливий рік. Якщо це був Закон, то варто перейтися по його, так би мовити, статтях… Звичай святкувати ювілейні роки та їхню назву християни узяли з Біблії. У ній Бог через пророка Мойсея ще 3500 років тому заповідав своєму народу відзначати ювілеї. Порушення ювілейних років є дуже великим гріхом. Коли тепер відзначають ювілеї у інші річниці, то ми не можемо цього заперечувати, але варто пам’ятати про ті настанови, які були дані на ювілей у Старому Завіті. Божі настанови прощення, любови, рівности. Усі вони відповідають Христовим настановам про любов до Господа і до свого ближнього, тому треба їх дотримуватися. І не тільки на ювілей…».

Таким чином, відзначаючи своє 65-ліття від дня народження, Стефан Романів, очевидно, може відзначати й майже півстоліття своєї громадської праці, тобто справжній ювілей своєї діяльності, якщо брати за початок відліку його участі у роботі молодечих організацій українства на австралійських теренах. 

Відомо, що Спілка Української Молоді, скорочено (СУМ) (Ukrainian Youth Association) – це організація спочатку дорослої молоді, згодом із юнацькими відділами (Юний СУМ), була створена 1946 року у Західній Німеччині. СУМ постав на традиціях київської групи, що була розкрита, разом із Спілкою Визволення України в УРСР, як антикомуністична підпільна організація молоді на Великій Україні. На еміґрації творення СУМ підтримали керівні чинники ОУН (з-під стягу Степана Бандери) з думкою, що існуюча організація Пласт не охоплює всієї, головно  східноукраїнської молоді. СУМ розрісся у всіх країнах поселення повоєнної еміґрації до масової організації, яка перебувала під сильним впливом і входила до складу Українського Визвольного Фронту (УВФ). Організація й членство займалися переважно культпросвітньою діяльністю серед дорослої молоді. До Австралії вже при кінці 1940-их pоків прибули окремі організовані члени СУМ із Західньої Німеччини й Австрії. Невдовзі вони почали творити свої гуртки й осередки в переселенчих таборах, головно в околиці Сіднею (табори в Ґреті, Мурбенк-Ліверпулі, Блектавні та ін.). Пізніше постали осередки в Мельборні й околиці, Аделаїді, Перті та інших містах Австралії.  У 1951 році  Центральний Комітет СУМ в Мюнхені уповноважив Зіновія Грабика створити центр СУМ в Австралії. У травні того ж року в Мельборні відбувся організаційний крайовий з’їзд СУМ. Головою  крайової управи СУМ в Австралії Стефан Романів став у 1984-ому році й перебвав на цьому становищі рівно 10 років….  Але серед 48 делеґатів ХІ Краєвого З’їзду  СУМу у Мельборні ще 25-26 березня 1978 року знаходимо Стефана Романіва, як члена осередку ім.Гетьмана Івана Мазепи у Мельборні (він тоді був на становищі головного виховника та провадив осередком  шість років, до 29 липня 1984 року), тоді ж  Стефан ввійшов до складу обраної Крайової управи (М.Моравський – голова), а 25 серпня 1984 році на ХІІІ Крайовому з’їзді СУМу в Австралії Стефан Романів був  одноголосно обраний вже Головою краєвої управи.  До речі, 29-30 березня 1991 року у Мельборні  до складу очолюваної Стефаном Романівим краєвої управи було обрано в якості секретаря Таню Захаряк, мати якої Тетяна Волинець (з дому - Черевань) (*12.02.1924-†22.01.2017), найстарша донька патріотичних батьків козацького роду Матвія та Хемійки Череванів), походила із старовинного козацького містечка Глинськ, неподалік від сотенного міста Лохвиці, що на історичній Полтавщини її чоловік Роман Захаряк був обраний  тоді головою контрольної комісії.

Стефан Романів, як член СУМ-у, ймовірно, рано ввійшов і до складу найчисельнішої на теренах Австралії Організації Українських  Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери, яка є відома від другої половини 1940-их років також як Закордонні Частини ОУН. На перших порах Організація  мала повністю законспіроване членство, але її окремі діячі явно визнавали свої погляди, хоча, з огляду на можливі репресії з боку совєцьких спецслужб та з уваги на австралійські державні  органи, не ідентифікували себе виразно з цієї Організацією. Така настанова поступово змінювалася. На початку  1950-их років, як зазначено в ЕУД-4,  ЗЧ ОУН могли мати в Австралії кілька сот (250-300) організованих членів та вдвічі більше симпатиків. Вони створили складну організаційну мережу - від місцевих малих груп-ланок (кущів) до стейтових проводів і теренового проводу в цілій Австралії. У 1950 році вже була покликана до життя організаційна структура у стейтах та окремих осередках завдяки активності П.Сороки, Василя Коцюмбаса, Омеляна Кошарського, В.Литвина, С.Міська, Л.Склепковича, Зиновія Грабика, М.Шегедииа, Богдана Умриша, Василя Пундяка. Головами теренового проводу були: З.Грабик, В.Коцюмбас, В. Литвин (1970), О.Кошарський, Лев Новицький (1970-80), Ю.Венгльовський (1981-89) та Стефан Романів (після 1989). ОУН з-під стягу Ст.Бандери видавала в Австралії журнал «Наш Фронт». Якраз за очільництва цієї ОУН  Стефана Романіва, від 1991 року став появлятися квартальник «Наша Мета» (редактори -  М.Добриденко та Т.Андрушко). За сприяння й спонсорства ЗЧ ОУН виходив англомовний журнал «Ukrainian Review». У 1990-их pоках середовище ОУН посилило англомовну пропаґанду через Українську Центральну Інформаційну Службу і видання місячного бюлетеня «In Ukraine». Згідно з інформаціями професора Василя Маркуся, за ініціятиви діячів ОУН виникли леґальні організації - Ліґа Визволення України, Спілка Української Молоді (СУМ), Станиця Вояків УПА. Всі вони разом творять Український Визвольний Фронт. Ця організація та її симпатики жертвували поважні суми на українські політичні цілі в Европі й Азії, які здійснювалися під еґідою ЗЧ ОУН та АБН, зокрема, підтримували місії АБН на Формозі та в Японії. Австралію кількакратно відвідували Ярослав та Слава Стецьки, інші  лідери й члени проводу ЗЧ ОУН. Діячами цієї організації в Австралії були - В.Чор, Р.Драґан, Ю.Борець, С.Григорців, О.Нагірний, С.Лисенко, Лев Томин, Степан Гриців, Григорій Гірняк, Микола Климко, Іван Легкий, Дмитро Решітник, Осип Тарнавський, В.Янківський, Микола Мороко, М.Менцінська, М.Моравський, Роман Дума. Вплив ОУН з-під стягу Степана Бандери, яку від 1989 року очолює Стефан Романів, є помітним у багатьох українських громадських організаціях Австралії.

Серед громадських організацій українства в Австралії слід особливо відмітити Союз Українських Організацій в Австралії (СУОА) (Australian Federation of Ukrainian Organizations), яку натепер очолює Стефан Романів, як  центральне об’єднання українських громадських організацій Австралії для координації їх праці та репрезентації назовні. СУОА був заснований у Мельборні ще 70 років тому, в 1950 році як Об’єднання Українців Австралії. 4-ий надзвичайний з'їзд Об'єднання у грудні 1953 року прийняв теперішню назву та затвердив новий статут. Членами СУОА є незалежні стейтові загально громадські  організації (т.зв. громади), а також культурницькі, політичні, виховні, економічні й професійні організації, які мають осередки (філії) не менше ніж у двох стейтах, понад 100 членів і крайову централю. До почесних членів належать Українські Церкви, зокрема УКЦ та УАПЦ (тепер – ПЦУ). На почаку 1970-их pp. Членами СУОА були - Об’єднання Українських Громад Нової Південної Валії, стейтові громади - Українська Громада Вікторії, УГ Західньої Австралії (натепер її очолює нащадок уродженців історичної Полтавщини Микола Мовчан), Українські громади – Південної Австралії, Канберри, Квінсленду, Тасманії  місцеві громади в Нортгамі, ЗА, та Окслей, Квінсленд; крім них, на правах крайових організацій - Братство колишніх Вояків 1-ої Дивізії Української Національної Армії, Леґіон імені Симона Петлюри, Наукове Товариство ім. Т.Шевченка в Австралії, Об’єднання Українських Католицьких Організацій Австралії, Пласт, Спілка Української Молоді, Союз Українок Австралії, Союз Українських Комбатантів, Спілка Українських Образотворчих Мистців, Українська Центральна Шкільна Рада, Товариство Сприяння Українській Національній Раді в Австралії, Союз Гетьманців Державників, Українське Вільне Козацтво. До 1992 року новими членами стали - Ліґа Визволення України, Рада Українських Кооператив Австралії, Фундація Українознавчих Студій в Австралії, Українське  Лікарське Товариство, Спілка Визволення України. У 1993 році СУОА об'єднував 30 стейтових громад та крайових організацій.  Згідно з інформаціями мого давнього приятеля св.пам. інж.Мирослава Болюха, з'їзди делеґатів СУОА збираються за статутом що два (від 1989 року, що три роки); вони вибирають управу, контрольну комісію і суд. Від початку заснування СУОА делеґатські з'їзди відбувалися й обирали голів управ у такому порядку: 1-ий з’їзд в Мельборні 9-11.6.1950 (голова -  Василь Болюх); 2-ий в Сіднеї 10-11.6.1951 (гол. В.Соловій); 3-ій в Сіднеї 14-15.6.1952 (гол. Ф.Мельників); 4-ий надзвич. у Сіднеї 26-30.12.1954 (гол. М.Шеґедин); 5-ий в Мельборні 24-26.12.1955 (гол. Л.Гаєвська-Денес); 6-ий в Мельборні 25-26.12.1957 (гол. Б.Шемет); 7-ий 24-25.12.1959 (гол. М.Болюх); 8-ий в Мельборні 23-24.12.1961 (гол. М.Болюх); 9-ий в Мельборні 27-29.3.1964 (гол. М.Болюх); 10-ий в Мельборні 24-25.4.1966 (гол. М.Болюх); 11-ий у Мельборні (гол. М.Болюх); 12-ий в Мельборні 7-8.11.1971 (гол. М.Цюрак); 13-ий в Аделаїді 17.6.1974 (гол. М.Свідерський); 14-ий в Сіднеї 31.12.1976 (гол. Ю.Денисенко); 15-ий в Сіднеї 13-16.4.1979 (гол. Ю.Денисенко); 16-ий в Сіднеї 16-18.10.1981 (гол. Ю.Денисенко); 17-ий у Сіднеї 15-17.6.1984 (гол. М.Моравський); 18-ий в Мельборні 7-8.6.1986 (гол. М.Моравський); 19-ий в Мельборні 13-14.5.1989 (гол. М.Моравський); 20-ий у Мельборні 6.6.1992 (гол. М.Моравський)... -  Від 5-их Загальних Зборів, які відбулися 3 червня 1995 року, дирекцію очолив новообраний голова СУОА Стефан Романів. - Осідок СУОА (раніше Об'єднання Українців Австралії) знаходився переважно у Мельборні і Сіднеї, за винятком 1971-73 (в Аделаїді). Управа СУОА працювала на громадських засадах; діяло 8-10 референтур зі своїми приміщеннями в Народних домах у Мельборні, Сіднеї та Аделаїді; деякий час були платні керівники канцелярії. Фінанси СУОА складалися, насамперед, із членських внесків організацій та добровільних пожертв громадян (по 5 дол. від особи як своєрідний «нац. податок»). У 1960-70 діяла популярна «асекураційна акція» (організатор  - один із колишніх довоєнних директорів Львівського театру опери і балету, актор театру Л.Курбаса в Мельборні й мистецький керівник аматорського гуртка СУМ «Заграва» Ярослав Гевко, (*27.10.1908-†24.03.1987)), яка приносила необхідні фонди, завдяки чому видано книгу «Українці в Австралії». СУОА сприяє самоорганізації українців на місцях через стейтові та місцеві загально громадські структури і крайові централі, координує їхню діяльність, плянує спільні акції, контактується з австралійськими урядовими чинниками та об'єднаннями інших етнічних груп, допомагав у справі українського визволення (захист політв'язнів в Україні, протести проти русифікації тощо), плекає українське  шкільництво, популяризує українську культуру, входить в українську загальнодіяспорну структуру (від початку  став членом СКВУ). До здійснених Союзом успішних акцій слід зарахувати: відзначення круглих річниць голоду 1932-33, 250-річчя гетьмана Івана Мазепи (1960), Року Шевченка (1961), круглих ювілеїв проголошення Незалежности України, 20-ліття українського поселення в Австралії, проведення Місячника української культури (1954), Фестивалів української пісні і танцю тощо. 1967 року було організовано перший здвиг українців Австралії, і з того часу подібні здвиги повторювалися в головних  осередках що два або що три роки. Управа Союзу випускає свій неперіодичний «Бюлетень СУОА». В 1966 році СУОА у співпраці з НТШ видав солідний Збірник  матеріялів до історії поселення українців в Австралії п.з. «Українці в Австралії». Крім названих вище, активними діячами СУОА упродовж останніх 45 pоків були: Я.Булка, В.Білинський, П.Верещака, Роман Ґіжевський, І.Ващишин, Ю.Венґльовський, Л.Лаврівський, С.Мисько, В.Шевченко…

Пишучи про «Національну Фундацію Союзу Українських Організацій Австралії»,  уродженець прикарпатського села Стебник, член дирекції української кооперативи «Дністер», голова осередку СУМ у Мельборні (1959-61, 1964-65), співорганізатор відділів АБН та УВФ у стейті Вікторія, член управи СУОА Степан Лисенко (*24.10.1924), зокрема,  зазначав, що  « …5-ті Загальні Збори відбулися 3 червня 1995 р…. Дирекцію очолив Стефан Романів, новообраний голова СУОА …6-ті Загальні Збори Національної фундації СУОА відбулися 25 травня 1997  р. У зборах взяло участь 28 звичайних і 14 корпоративних членів.. До дирекції шостого вибори ввійшли, як невиборні директори: С.Романів, Владика Петро Стасюк (УКЦ), В.Бурштедт (УАПЦ), О.Венгринович (РУКА)…».

 Згадуючи про Українську Громаду стейту Вікторія у 1986-96 роках, автор допису  Степан Лисенко, зокрема, зазначав, що «чергові 38-мі Загальні Збори відбулися 21 вересня 1986 р. Цією датою позначено початок нового періоду в історії УГВ. Від керма УГВ відійшов Степан Лисенко… Одинадцятим Головою УГВ став народжений вже в Австралії тридцятирічний Стефан Романів. Незважаючи на свій молодий вік він мав чималий досвід громадської праці,… організаційного референта й заступника голови УГВ за головства Б.Шемета й С.Лисенка… 41-ші Загальні Збори відбулися 17 вересня 1989 р. Голова громади С.Романів звітував, управа шукала нових метод для приєднання молодшої ґенерації до УГВ. Тому випущено українською і англійською мовами брошурку «Хто, як не ми?», в якій насвітлено ролю громади в збереженні національної ідентичности українців в Австралії. Зроблено заходи спровадження українських біженців в Польщі, які опинилися в Австрії, Греції й Італії. Наладнано інформаційну службу, яка факсом діставала найновіші інформації про події в Україні…».  

Оксана Любов Тарнавська (*22.07.1926) яка відійшла на Вічну ватру щойно 12-го вересня 2020 року, активістка пластового і громадського життя у Мельбурні, пластунка сеніорка керівництва з Куреня «Ті, що Греблі Рвуть», членкиня Крайової Пластової Ради (1993-97), - пишучи про молодечий кафедральний хор при Українській Католицькій Церкві Верховних Апостолів Петра і Павла в Мельборні, який був заснований 4 жовтня 1959 року, називає серед пізніших  голів управ (старост)  хору й Стефана Романіва.  – Знаходимо ім’я та прізвище Стефана Романіва й у дописі Павла Сеніва, уродженця (*16.05.1926) Боснії,  серед членів драматичного гуртка «Заграва» при Осередку СУМу у Мельборні, який діяв  у 1960-70 роках, незмінним керівником і натхненником якого був у уродженець львівської Золочівщини, в часі німецько-совєцької війни - учасник Похідних груп ОУН(б)  Петро Сорока (*12.07.1913-04.08.1996).

Св.пам. Тетяна Сліпецька (з дому – Балкова) (*24.12.1921-†13.09.2013), уродженка села Веселі Терни на Січеславщині,  дружина колишнього члена Похідних груп ОУН (б), уродженця села Порохняк, що на Ярославівщині, пізнішого члена управи СУОА Мирослава Сліпецького (*16.10.1913), - у своєму дописі «Українське шкільництво в Австралії» зокрема зазначає, що «…26-27 січня 1991 р. в Нобл Парку відбувся 12-ий Учительський З’їзд, Головою з’їзду був Стефан Романів. Присутні були 42 вчителі і 20 гостей…». Стефан Романів був також керівником та вчителем Української братської школи ім. Митрополита Андрея Шептицького в Мельборні в 1980-96 роках, яку було засновано ще в липні 1951 року за ініціятиви о. д-ра , пізніше – Єпископа, Кир Івана Прашка та Братства Св. Верховних Апостолів Петра і Павла, головою якого в той час був уродженець Борислава Ілля Яворський (*02.08.1897-†17.01.1964).  Підпис Стефана Романіва, як Голови УГВ (поряд віцеканцлером Мелом Лоґаном) є також при остаточному укладанні угоди про створення Допомогового  Фонду Українознавчих Студій (ДоФУС) у 1988 році.

Австралійський українець Стефан Романів від юних літ включився в українське громадське, а згодом і в політичне життя на австралійських теренах,  відвідував українську греко-католицьку церкву у Мельборні, рідну українську школу. Закінчив педагогічний університет у Мельборні, працював учителем початкової школи. Він був, як зазначалось вище, головою осередку СУМ у Мельборні, Крайової управи СУМ в Австралії, головою парафіяльної ради Української греко-католицької катедри в Мельборні. Очолював парламентську комісію з питань багатокультурності в штаті Вікторія. Нині є виконавчим директором організації (Комюніті ленґвіч ін Австралія), яка відповідає за вивчення іноземних мов і збереження культур. В Австралії майже 70 мов, які діти можуть вивчати у школах. Багаторічний голова української громади у Вікторії, голова Союзу українських організацій в Австралії, довголітній керівник української братської школи та голова шкільної ради, колишній заступник голови Світової управи Спілки української молоді (СУМ). Від 2008-го по 2018-ий рік Стефан Романів був Генеральним секретарем, а 27 листопада 2018 року був обраний Першим заступником Президента Світового Конґресу Українців (СКУ). Також він є Голова комісії з визнання Голодомору ґеноцидом проти українського народу. У рядах ОУН(р) він працює довгі роки на різних посадах — крайових та світових.  Разом з дружиною Настасією мають двох дорослих дітей — Петра і Терезу та внуків.  Стефан Романів  нагороджений Відзнакою Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету Української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань та з нагоди 25-ї річниці незалежності України,  орденом «За заслуги» І ступеня (2008) — за вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань та з нагоди 17-ї річниці незалежності України; орденом «За заслуги» II ступеня (2007) — за активну громадську діяльність, вагомий особистий внесок у висвітлення правди про Голодомор 1932-1933 років в Україні; орден «За заслуги» III ступеня (2006) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, популяризацію історичних та сучасних надбань українського народу, активну участь у житті закордонної української громади;

Досить вимовними, як на мене,  є наголовки його численних промов та інтерв’ю, як от «Українців 60 мільйонів і ми усі маємо воювати проти Путіна і російської аґресії»; «У діяспорі нас учили, що українська нація не обмежена територією», «Мусимо обстоювати українську позицію», «Треба в себе вірити і брати відповідальність», «Двомовність, тримовність і Державна мова в нормальних Державах»…

Вперше про Стефана Романів я написав рівно 5 років тому у числі 47  газети «Час і Події» (Чікаґо,ЗСА) 19 листопада 2015 року у своїй статті «Стефан Романів і Полтавщина. - Слово з нагоди 60-річчя видатного українського громадсько-політичного діяча», якому, зокрема, зазначав, що «З паном Стефаном Романівим, який у ці листопадові дні відзначає своє 60-річчя, я запізнався кілька років тому, коли готувався до відвідин австралійського Мельборна, щоб віддати шану та провести в останню путь свого старшого друга Мирослава Болюха, видатного діяча українського національно-визвольного та кооперативного руху, чолового організатора українського життя в Австралії у повоєнні роки минулого сторіччя. - Не знаючи, що робити й куди бігти чи йти, я попросив поради для полагодження всіх питань, пов’язаних із моїм майбутнім візитом до Австралії, у пані Олі Москалюк, що також замешкала у Мельборні й першою повідомила мені про відхід у Вічність мого старшого друга. Тоді ж виявилося, що в Україні працює такий собі Стефан Романів, народжений в Австралії українець, який тоді посідає високе становище Голови Проводу Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери, який одночасно є одним з очільників Світового Конґресу Українців. Невдовзі пролунав дзвінок із Києва, голос при іншому кінці дроту повідомив: «Я – Стефан Романів, на прохання Олі Москалюк з Мельборна буду тобі допомагати». Несподіване звернення до мене на «ти» зовсім невідомої для мене людини викликало у мене, загалом, позитивні емоції, хоча у материковій Україні так і не прийнято одразу звертатися до досі невідомої людини. Очевидно, той, хто телефонував – провідник Стефан Романів – уже знав дещо й про мене. Йому, ймовірно, було відомо, що я щойно став першим лауреатом високої премії імені Героя України Степана Бандери. Бо ж Степана Андрійовича Бандеру вважають за свого духовного провідника чи не найчисельніші українські націоналістичні сили – Конґрес Українських Націоналістів (КУН) й ОУН-революційна, коло керма якої був тоді й залишається натепер Стефан Романів. Очевидно, повз вуха останнього не могла пройти важлива інформація про присудження у 2012 році Львівською обласною радою премії імені Степана Бандери чотирьом пошукачам, а серед них і мені, в номінації «політична діяльність». - Між тим, Стефан Романів є одним із найяскравіших популяризаторів ідей українського національно-визвольного руху й сучасних прагнень українства. Народився він 12 листопада 1955 року у родині вихідця з Тернопільщини Ілька Романіва, мати його була німкенею, походила із Штудґардта. Від молодих літ Стефан відвідував українську греко-католицьку церкву у Мельборні, рідну українську школу, закінчив тамтешній педагогічний університет, працював учителем початкової школи. Згодом був головою осередку Спілки Української Молоді у Мельборні, крайової управи СУМ в Австралії, головою парафіяльної ради Української греко-католицької катедри в Мельборні, потім очолював парламентську комісію з питань багатокультурності в штаті Вікторія. Нині він є виконавчим директором організації (Комюніті ленґвіч ін Австралія), яка відповідає за вивчення іноземних мов і збереження культур. В Австралії майже 70 мов, які діти можуть вивчати у школах. Пан Стефан є багаторічним головою Української Громади у Вікторії (УГВ), головою Союзу Українських Організацій в Австралії (СУОА), багаторічним керівником Української братської школи та голова шкільної ради, є також заступником голови Світової управи Спілки Української Молоді, а від 2008 року – Генеральним секретарем Світового Конгресу Українців (СКУ) та головою комісії з визнання Голодомору геноцидом проти українського народу.


Стефан Романів, між іншим, побував й у нас, у Полтаві, де поділився своїми роздумами щодо перспектив співпраці нашої держави з діаспорою, а також пригадав історії своїх батьків, через долі яких прокотилося важке колесо нашої спільної історії. Перебуваючи в нашому обласному центрі Полтаві, він, зокрема, казав, що «...приїхав сюди, аби продовжити діалог з Україною і ближче познайомитися з Полтавою. В Україні, до речі, вперше відчув, що таке мороз 20 градусів (в Австралії зараз 39 градусів тепла)! Декілька днів тому, ще до приїзду в Полтаву, йду вулицею Києва – сніг, вітер, руки тримаю в кишенях, а тут задзвонив мій мобільний. Мусив відповісти, що передзвоню – не міг на такому холоді телефон тримати. Я приїхав з Австралії легко вдягнутим. Тут ми з дружиною пішли до магазину, купили мені шапку, рукавиці. Ваш земляк Дмитро Нитченко – письменник, культурний діяч, живучи в Австралії, пропагував Полтавщину, дуже нею пишався. Він був головою літературно-мистецького клубу в Мельборні, створив першу в Австралії кафедру україністики. Нині там діє невеличке товариство славістів, до нього входять люди, чиї батьки – з Полтави. Вони проводять міжнародні конференції. - Мій батько – українець із Тернопільської області. Його примусово відправили на роботу в Німеччину під час Другої світової війни. Там він познайомився з моєю мамою – німкенею. 1949 року вони разом виїхали в Австралію. Моя дружина Анастасія – теж українського походження, її батьки з Юґославії. Маємо сина Петра, якому 29 років. За фахом я – вчитель. Мене дуже часто запитують: «Якщо ви такий великий патріот, то чому не живете в Україні? Адже тепер вона самостійна». 1949 року мій батько мав вибирати: повертатися в совєцький союз чи не повертатися. В ті часи це було нелегке рішення. Багато українців, яких примусово вивезли у Німеччину, після закінчення Другої світової війни додому не повернулися. Вони подалися в Канаду, Америку, Австралію, інші країни. Приїхавши в чужу країну, українці починали створювати свою громаду, відчуваючи себе частиною світової української нації. Вони гуртувалися, будували українські школи, церкви, народні доми, започатковували організації – такі, як, наприклад, «Пласт». Союз українок сьогодні є в кожній країні, де живуть українці. А вони є скрізь – в Аргентині, Африці, Японії та ін. Українські громади в різних країнах світу створили свої кредитні спілки, банки, бібліотеки. - До 1991 року українці в діяспорі були, можна сказати, амбасадорами тієї України, якою ми всі хотіли бачити Українську державу, – самостійною, незалежною. Відбувалися величезні демонстрації – ми виходили на вулиці, намагалися дати світові знати, що є Україна і що вона поневолена комуністичним режимом. Ми вимагали звільнення Юрія Шухевича, Левка Лук’яненка. Закордонні українці хотіли гуртуватися, бути частиною української спільноти.

 

Особисто мені жити в Австралії і бути лише австралійцем дуже важко – щось у серці, крові каже, що я є частинкою української нації. В українських школах у діяспорі нас учили, що українська нація не обмежена територією. І наші діти сьогодні почуваються частиною українства. За нашими підрахунками, від 17 до 20 мільйонів українців живуть за межами України. А в Україні – 45-46 мільйонів. - Ми повинні розуміти, що ми є цілість і одне одного доповнюємо. Коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, ми першими забили на сполох, ми дали світові знати, що сталося. Бо тодішня влада СССР усе приховувала. Діяспора мусила через свої парламенти, своїх міністрів повідомляти, що на території України – світова катастрофа. Крім того, ми надавали Україні фінансову й медичну допомогу, робимо це й сьогодні. А 2008 року ми відзначали 75-і роковини Голодомору геноциду в Україні. Світові акції з цього приводу були ініційовані Світовим Конгресом Українців та президентом України. Три роки тому розпочалася акція «Україна пам’ятає, світ визнає». Ми провели опитування – виявилося, що в Україні 38 відсотків населення щось знає про Голодомор. А сьогодні про ту трагедію знає вже 80 відсотків людей, які проживають в Україні. Відбулася акція незгасної свічки, започаткована в Австралії, яка обійшла 33 країни світу з Україною включно. Ми й далі працюємо через наші парламенти в Австралії, США, Канаді, Колумбії – щоб увесь світ визнав Голодомор геноцидом. Найбільшим противником цього є Російська Федерація. Ми не проти росіян – ми проти тієї системи, яка не дає Україні розвиватися. Наші діти ще розмовляють українською мовою, але вже їхні діти можуть її не знати. Тому Україна мусить нам допомогти: потрібен обмін, щоб наші діти спілкувалися з вашими. Мій племінник побував в Україні і сьогодні бачить Україну зовсім інакше, хоче вчитися й залишитися тут. Ми підписали з Міністерством культури України меморандум – щоб колективи з України їхали в діаспору, а наші приїжджали виступати сюди. Ще один меморандум підписали з питань спорту. На світових олімпіадах спортсмени з України і діяспори можуть доповнювати одне одного. Українська молодь у діяспорі постійно шукає можливість спілкуватися. І спілкується – з допомогою Інтернету й інших досягнень сучасного прогресу. Світ сьогодні дуже маленький...». - Слід зауважити, що духовна столиця українців – Полтава – завжди вабила до себе Стефана Романіва, бо про неї він завжди згадує з особливою пошаною та милістю. - …А кілька років тому Стефан Романів справив на мене враження обов’язкової й ділової людини. Він, здається, нічого не забував, незважаючи на велику завантаженість, час від часу між нами відбувались інтенсивні перемовини, він часто телефонував, надсилав повідомлення електронною поштою, просив зробити те чи інше для полагодження справ щодо видачі мені візи.

Я ж тоді, до свого сорому, до налагодження контактів з паном Стефаном навіть не знав і не відав, що Австралія, де проживають десятки тисяч етнічних українців, не має в Києві свого посольства (як вони там кажуть – амбасади), а лише консульство (консулят) при вулиці Симона Петлюри (раніше – вулиця Комінтерну) у нашій столиці. «…Все, – подумалось тоді, – якщо посольство Австралії є, як кажуть московіти, в «білокам’яній», то не бачити мені візи для виїзду до Австралії, як своїх вух!».  Бо я вже знав, що навіть тоді певним особам з України, що мають націоналістичні погляди й антимосковську настанову, або забороняють в’їзд до Московщини, або ж, маючи певні важелі, чинять інші перешкоди чи неподобства щодо отримання ними дозволів на виїзд до інших країн. Так було з багатьма нашими політологами, істориками, журналістами. «Чорний» список точно є!» – міркував я. Але хто я – мешканець Лохвиці, провінційного містечка на Полтавщині – для всесильних пазурів прикордонної служби ФСБ, яке ніколи в путінській Московщині ніколи не переставало бути зловісним КҐБ. Сподівався я тоді на те, що, маючи вагому причину для виїзду – участь у похороні мого старшого друга інж. Мирослава Болюха та виклик від панства Москалюків з Австралії, які там на постійно замешкали, як виняток, мені «дозволять», не помітять моєї інтенсивної діяльності в Інтернеті в антимосковській площині. «Та, зрештою, – думав я, – добре, що дозволи на в’їзд до країни дає уряд Австралії, хоча й «сидять на паперах» у московському офісі посольства ті ж таки, вишколені не без допомоги ФСБ (КҐБ) московіти. Як виявилось, мої побоювання були марними: виклик від панства Москалюків з Мельбурна був чинним. Знову ж таки – тепер не було потрібно ні стікера у закордонному моєму паспорті (а його я мав, бо кілька разів за останніх 14 років відвідин Мюнхена, тамтешнього Українського Вільного Університету для захисту своєї докторської дисертації), ані квитків для перельоту до Австралії у традиційному розумінні цього слова. Як віза, так і квитки були мені передані за допомогою електронної пошти Стефаном Романівим, що тоді перебував у Києві та Олею Москалюк із Мельборна. Стефан Романів – дуже діяльна людина, він щороку по кілька разів тривалий час буває в Україні, тут він спричинився до підтримки акцій Революції Гідності у Києві, передаючи значні кошти на потреби патріотів від українців Австралії. Пізніше Стефан також активно допомагав відважним українським бійцям та командирам під кривавої війни з путінською Московщиною на Донбасі. Він надавав неабияку підтримку та сприяння в часі підготовки й проведення візитів глави УГКЦ Святослава (Шевчука) та Президента України Петра Порошенка до Австралії, а вже зовсім нещодавно перебував у Вашинґтоні, де взяв участь у відкритті Меморіалу жертвам Голодомору-ґеноциду української нації московськими большевиками…».

…А за час, що минув від 2012 року, завдяки зусиллям у тому числі й Стефана Романіва в Україні, у стольному граді Києві,  було відкрито повноцінне Посольство Австралії та започатковано перемовини щодо встановлення безвізового режиму між Україною та Австралією!  

…Ось таким надзвичайно знаменитим виявився мій тодішній добровільний помічник під час організації мого візиту у серпні 2012 року до австралійського Мельборна, справжній Провідник різних українських організацій Стефан Романів, що часто подорожує та довший час працює в Україні і для української справи, намагаючись згуртувати таке розкидане по світах українство в одну-єдину національну спільноту, і який цьогорічного листопада відзначає свої славні 65 років та майже півстоліття своєї громадської праці на українській ниві.  Як мовиться, жнива у нас великі, а робітників подібних Стефану Романіву, на жаль, мало... – То ж, Многії Літа, Друже Стефане! Засилаю Тобі найщиріші зичення від себе та всіх своїх земляків-полтавчан за нагоди твоїх уродин. - З роси й води!

Автор допису др. Олександр Панченко промовляє перед українською громадою, - Мельборн, 2012-ий рік

Олександр Панченко, доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен), - адвокат з міста Лохвиці Полтавської області

       

Теги:
2020-11-11 00:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар