Римський слід на Півдні України - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Римський слід на Півдні України

Римський слід на Півдні України

Віталій ЗУБАР, доктор історичних наук

Протягом другої половини I — першої половини II ст. для римської політики стосовно античних держав Північного Причорномор’я була характерною певна специфіка. Вона проявилася в більш жорсткому контролі з боку римської адміністрації за Тірою, Херсонесом і Боспорським царством. А в 60-і рр. I ст. і в 20-х рр. II ст. Херсонесу була надана пряма військова допомога, а в Тіру в правління Траяна було введено стаціонарний римський гарнізон. В Ольвії на початку II ст. знаходилися союзні Риму війська, зокрема, загін боспорських кавалеристів.

У середині II ст. починається новий етап у стосунках античних держав Північного Причорномор’я з Римською імперією. У цей час Херсонесу були даровані права елевтерії й одночасно у місто і ряд інших пунктів Таврики були введені римські війська. У Херсонесі також базувалися кораблі Мезійської ескадри, що здійснювали охорону морських комунікацій уздовж берегів Таврики. Із середини II і аж до третьої чверті III ст. Херсонес був основним опорним пунктом імперії в Північному Причорномор’ї і місцеперебуванням військового трибуна в Тавриці.

У третій чверті II ст. римський гарнізон фіксується і в Ольвії, котрій Рим раніше не надавав прямої військової допомоги. Силами римської вексилляції тут ведеться будівництво оборонних споруд на території південної третини Верхнього міста, котрі, однак, немає підстав розглядати як римську цитадель. Аналіз епіграфічних пам’ятників та іншого матеріалу показує, що римський гарнізон був сформований на базі підрозділів допоміжних військ Мезійської армії і переважно складався з фракійців.

В другій половині II ст. римська вексилляція продовжувала дислокуватися в Тірі. Зараз можна припускати, що гарнізони Тіри та Ольвії, з одного боку, і Таврики, — з іншого, знаходилися в різному оперативному підпорядкуванні. Перші були безпосередньо підлеглі військовому командуванню Мезії, а координація дій римських військ, розквартированих у Тавриці, здійснювалася через військового трибуна, резиденцією якого був Херсонес. Незважаючи на розширення масштабів римської військової присутності, немає підстав говорити про існування тут особливого Тавричеського лімесу, тому що зазначений регіон не був включений до складу імперії як провінція, а грецьке населення античних центрів розглядалося римською адміністрацією як союзне Риму. У Північному Причорномор’ї римські війська захищали не власне кордон імперії, а лише підступи до неї, використовуючи типово римські прийоми військової організації.

На відміну від Тіри, Ольвії та Херсонеса, на території Боспорського царства римських гарнізонів не було. Боспор мав значні збройні сили і проводив проримську зовнішню політику, виплачуючи імперії певний трибут, розміри якого в залежності від конкретних обставин могли змінюватися. В останній чверті II ст. царем Боспору став Савромат II, у правління якого римськими і боспорськими військами було завдано удару по варварах у Тавриці. В результаті Боспорської війни західний кордон царства було перенесено в район сучасного Старого Криму, а землі Південно- Західному Криму аж до середньої течії р. Альми перейшли під контроль римських військ. Слід зазначити, що активізація римської політики в Тавриці в період правління Савромата II так само, як і раніше, під час царювання Савромата I і Котіса II, хронологічно збігається з хвилями міграцій сарматських племен у степовій зоні Північного Причорномор’я і Криму.

Після закінчення громадянських війн 193 — 196 р. і затвердження на престолі Септімія Севера римська адміністрація продовжувала приділяти багато уваги античним державам Північного Причорномор’я. Тіра, Ольвія, Херсонес і Боспорське царство розглядалися імперією як римські форпости та опорні пункти, винесені за межі Римської держави. За допомогою населення цих центрів можна було не тільки стежити за розвитком становища в степовій зоні Причорномор’я, але й у разі потреби завдавати випереджальних ударів по варварах, що загрожували імперії. Заходи римської адміністрації, спрямовані на зміцнення зв’язків з античними державами регіону, що мали місце на рубежі II — III ст., добре узгоджуються з загальними напрямками зовнішньої політики Септімія Севера, спрямованої на зміцнення кордонів імперії та підступів до них.

НАДГРОБОК АВРЕЛІЯ САЛЬВІАНА, СУРМАЧА XI КЛАВДІЄВОГО ЛЕГІОНУ З ХЕРСОНЕСА. КІНЕЦЬ II — ПОЧАТОК III ст. н. е. У 214 р., у зв’язку з навалою карпів, частина міських кварталів Тіри була зруйнована. Але в результаті активних дій римських військ варвари були розбиті і загроза місту ліквідована. Можливо, й Ольвія зазнала в цей час нападу карпів, про що побічно свідчить археологічний матеріал і ряд епіграфічних пам’ятників. Однак це не призвело до загибелі зазначених центрів і, видимо, завдяки підтримці імперії вони порівняно швидко ліквідували наслідки навали. І аж до середини III ст. у Тірі та Ольвії розташовувалися римські війська, котрі були гарантами їхньої безпеки. Херсонес у першій половині III ст. також підтримував тісні стосунки з імперією. Ще в 250 р. тут дислокувався римський гарнізон і велося монументальне будівництво.

Боспор після смерті Савромата II був тісно пов’язаний з імперією. Однак економічне становище царства погіршилося і, наскільки можна судити за наявними даними, з’явилися перші ознаки політичної дестабілізації, що викликало до життя інститут співправителів. У 30-х рр. III ст. у південно-східну частину Боспорського царства вторглися германські племена, що зруйнували Горгіппію. Є підстави думати, що германці, змішавшись з місцевими племенами сарматського походження, осіли в районі Горгіппії, про що, у першу чергу, свідчить топографія знахідок варварських наслідувань римським денаріям. Видимо, саме варвари, що осіли в цьому районі, трохи пізніше розгромили Танаїс і почали морські походи уздовж східного узбережжя Понта на територію римських провінцій. З середини III ст. в результаті кризи центральної влади на Боспорі контакти з імперією слабшають і в його політичному житті дедалі більшу роль починають грати вихідці із середовища варварського населення.

У середині — третій чверті III ст. античні держави Північного Причорномор’я вступають у пізньоантичний період своєї історії, початок якого пов’язаний з так званими скіфськими або готськими війнами. В результаті варварських вторгнень на територію Нижньої Мезії і Фракії, римська адміністрація була змушена наприкінці другої чверті III ст. вивести римські війська , які були необхідні для зміцнення армій, що захищали дунайську границю імперії, з Таврики. Але близько 250 р. римські гарнізони знову з’являються в Херсонесі та Ольвії. Судячи з наявного матеріалу, вони знаходилися тут недовго і незабаром були виведені в Подунав’я. Між кінцем 50-х і кінцем 60-х рр. III ст. варварами були розгромлені Тіра та Ольвія, а наприкінці 60-х рр. III ст. територією Таврики прокотилася нова хвиля варварів, що розгромили пізньоскіфські городища і населені пункти європейського Боспору. Не виключено, що боспорський цар втік в азіатську частину царства, а владу в Пантікапеї — столиці царства, тимчасово захопив ватажок варварів, який здійснив підготовку і проведення морського походу 267 — 268 р. проти римлян. Цими подіями закінчується історія зв’язків античних центрів Північного Причорномор’я з Римською імперією. Наступна історія регіону вже була пов’язана зі Східно-Римською імперією або, як її частіше називають, — Візантією.

Незважаючи на те, що античні держави Північного Причорномор’я не були юридично включені до складу Римської імперії, їхнє населення підтримувало різнобічні й тісні контакти з римськими провінціями. Природно, що зближення з Римом призвело до певного звуження політичних прав грецьких держав. Але включення цих центрів в орбіту римської політики гарантувало їм певну допомогу, у тому числі й військову, котра дозволила стабілізувати їхнє військово-політичне становище з огляду на загрозу з боку варварів. Зближення з Римом, що найбільше яскраво фіксується в другій половині II — першій половині III ст., об’єктивно сприяло економічному підйому грецьких центрів півдня сучасної України. Тому воно було прогресивним фактором, який багато в чому зумовив існування цих античних держав в умовах варварського оточення аж до періоду готських або скіфських воєн.

В результаті тісних зв’язків з Римом, античні держави Північного Причорномор’я були включені у всесвітньо-історичний процес і, знаходячись на далекій північно- східній периферії величезного римського світу, об’єктивно сприяли прискоренню соціально-економічного, політичного і культурного розвитку багатьох народів півдня сучасної України, що вступали в різнобічні контакти з цими центрами.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"


Переглянути Україна Incognita на карті більшого розміру

Теги: Крим
2001-05-26 15:27:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар