Рідна Комуністична партія, батько Сталін, дорогий Iлліч... - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Рідна Комуністична партія, батько Сталін, дорогий Iлліч...

Рідна Комуністична партія, батько Сталін, дорогий Iлліч...

Про маніпуляції в мові політичної пропаганди
Лариса МАСЕНКО, професор кафедри української мови НаУКМА, доктор філологічних наук

На відміну від нацистського тоталітаризму, який не приховував антилюдської сутності своєї ідеології, комуністичний тоталітаризм тримався не лише на терорі, а й на ошуканстві. Совєтська пропаганда постійно використовувала слова, позичені з європейського політичного лексикону демократичного й гуманістичного спрямування. І хоча в реаліях антилюдського режиму такі слова, як «свобода», «рівність» і «братерство», втрачали будь-який сенс, влада продовжувала їх вживати з метою маніпулятивного впливу на масову свідомість. Як зазначав польський філософ Лешек Колаковський, мета пропаганди в комуністичних країнах полягала в тому, щоб не просто брехати, а нищити саму ідею правди в нормальному розумінні цього слова.

Варто розглянути, зокрема, таку маніпулятивну технологію, як використання в мові політичної пропаганди слів, взятих зі сфери родинних стосунків. Наприклад, назву Комуністичної партії часто вживали з означенням «рідна» — радянський народ будував світле майбутнє під проводом рідної Комуністичної партії. Абсурдність такого сполучення слів полягала в тому, що слово «партія», яке походить від латинського кореня зі значенням «частина», позначає об’єднання людей за політичними поглядами, а не родинними зв’язками, отже, партія не може бути «рідною» навіть для членів такого об’єднання, не кажучи вже про все населення країни.

Ще один поширений штамп совєтського агітпропу, який досі лишається впливовим, — це «братні народи». Народи Радянського Союзу називали не інакше, як «народи-брати», «сім’я народів», «єдина родина» тощо. Треба сказати, що марксистська пропаганда почала активно використовувати зазначене формулювання ще до більшовицького перевороту 1917 року. В епістолярній спадщині Лесі Українки знаходимо промовистий факт, який свідчить про те, що поетка ще в той час розпізнала фальш у цьому штампі з інтернаціоналістської риторики марксистів. У листі до Михайла Кривинюка від 18 лютого 1903 р. вона писала: «Пора стати на точку, що «братні народи» просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але, в ґрунті речі, зовсім не мають ідентичних інтересів, і через це їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської «внутрішньої політики».

Зі ще давнішою традицією — традицією східних деспотій — пов’язувало тоталітарну пропаганду найменування Сталіна «батьком народів». Рідкісна аморальність і цинізм більшовиків полягали в тому, що, вживаючи родинну лексику з метою інтимізації мови політичної пропаганди й олюднення в масовій свідомості образів більшовицьких вождів, вони водночас у реальному житті з найбрутальнішою жорстокістю нищили всі міжлюдські контакти й прив’язаності — й не тільки громадські та товариські, а й родинні. Адже культ Павліка Морозова вкладав у незрілу дитячу свідомість переконання в тому, що стежити за рідним батьком і доносити на нього владі — це «правильна» поведінка.

І знов-таки про небезпеку приходу до влади таких «батьків народів» пророчо попереджала у своїх творах наша геніальна поетка, яка досі лишається в українській культурі непочутим пророком. Згадаймо слова Неофіта-раба з драматичної поеми «В катакомбах»:

Я честь віддам титану Прометею,
що не творив своїх людей рабами,
що просвітив не словом, а вогнем,
боровся не в покорі, а завзято,
і мучився не три дні, а без ліку,
та не назвав свого тирана батьком,
а деспотом всесвітнім, і прокляв,
віщуючи усім богам погибель.

Водночас із небіжчика Лєніна комуністична пропаганда, цілком у дусі ієрархічної спадкоємності, ліпила образ лагідного дідуся. Словесним вираженням такого портрета було широко вживане наймення Ілліч, позиченого з пошанівної форми звертання до старших людей, загальноприйнятої в російських селянських середовищах, звідки вона свого часу поширилась і в селах підросійської України. Ім’я по батькові Ілліч, як і вся інша «родинна» лексика з арсеналу совєтської пропаганди, апелювала до глибинних структур масової свідомості, олюднюючи образ вождя світового пролетаріату.

Натомість істинне обличчя «лагідного дєдушкі», забальзамоване тіло якого досі є об’єктом поклоніння в мавзолеї на центральній площі Москви, постає з текстів його наказів і резолюцій. Про їхній зловісний зміст нещодавно нагадала львівська газета «Post Поступ» (ч.1 за 2012 р.). Ось лише декілька з наведених прикладів. На листі Дзержинського від 19 грудня 1919 р. про майже мільйон полонених козаків Лєнін наклав резолюцію: «Расстрелять всех до одного».

11 серпня 1918 р. Лєнін надіслав більшовикам у Пензу такий наказ: «Повесить (непременно повесить), чтобы народ видел, не менее 100 зажиточных крестьян. Для исполнения казни подобрать людей потверже».

1 травня 1919 р. Ілліч надіслав Дзержинському такий наказ: «Необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше. Церкви подлежат закрытию. Помещения храмов опечатывать и превращать в склады».

І нині, коли ці та інші документи, що показують справжнє обличчя цього нелюда й садиста, вже оприлюднені, в Росії та в Україні, за інформацією автора цитованої статті Романа Криловича, можна нарахувати майже 2,5 тисячі пам’ятників Лєнінові й до 30 тисяч бюстів.

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар