Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Куля №188

07.11.2008
Автор: Юрій ПШЕНИЧНИЙ, Дніпропетровськ  0
Народився майбутній лідер ЗУНР 3 червня 1863 р. у містечку Буськ на Львівщині в сім’ї місцевого пароха й декана греко-католицької церкви. Батько обирався віце-маршалом Повітової ради в Кам’янці Струмиловій, був знавцем історії й літератури, людиною широкого духовного світогляду, глибокої національної свідомості. Виховав трьох синів і трьох дочок. Після закінчення Академічної гімназії Є. Петрушевич записався на студії правничого факультету Львівського університету. Вже в студентські роки став одним із лідерів молодіжного руху, очолював «Академічне братство». Після отримання ступеня доктора права відбув практику в талановитого правника, директора товариства «Дністер» Степана Федака, а відтак відкрив у місті Сокалі адвокатську канцелярію. Виявив себе талановитим організатором суспільно-політичного й культурно-освітнього життя у віддаленому від галицької столиці повіті.
Автор: Микола ЛИТВИН, доктор історичних наук, професор, керівник Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України  0
Дві попередні каральні акції, проведені, як відомо, 1937 року в Карелії (27 жовтня — 1—4 листопада) і на території Ленінградської області (8 грудня), забрали життя 1620 соловчан... На місці першої екзекуції в урочищі Сандармох під Медвежогорськом десять років тому створено меморіал. Як описав російський дослідник Олександр Черкасов, у Медвежій Горі (Карелія) приречених «готували» до страти у трьох кімнатах бараку, розташованих анфіладою. У першій члени розстрільної бригади Михаїла Матвєєва «звіряли особу» в’язня, роздягали його до білизни й обшукували. У суміжній — роздягнутих зв’язували. У наступній — роздягнутих і зв’язаних оглушали ударом дерев’яної «колотушки» по потилиці. Потім вантажили по 40 душ на машину, накривали брезентом, сідали згори й так везли в урочище Сандармох. Якщо хтось із непритомних отямлювався, члени бригади його «заспокоювали» ударом «колотушки».
Автор: Сергій ШЕВЧЕНКО, журналіст, Соловки—Київ  0
Про генерала та гетьмана України Павла Петровича Скоропадського — одного з найбільш відомих персонажів вітчизняної історичної драми — завдяки моїм колегам-історикам сьогодні відомо вже немало. Однак це у своїй більшості — дані про військовий та політичний шлях відомої людини, а ось про особисте життя Павла Петровича нам поки що відомо набагато менше. Але й те, що відомо, переконливо свідчить — його особисте життя було не менш драматичним, ніж усі його військові та політичні звершення...
Павло Петрович Скоропадський, майбутній останній гетьман України, народився 1873 року в українській аристократичній родині нащадків гетьмана Івана Скоропадського. Життєвий шлях Павла визначився практично відразу й назавжди — батьки вирішили, що син присвятить своє життя військовій дорозі. Сам Скоропадський згодом згадував: незважаючи на те, що в його роду не було генералів, російський імператор Олександр III своїм указом дозволив йому навчання в престижному Пажеському Корпусі, куди майбутній гетьман України вступив 1886 року.
Автор: Володимир ГОРАК, кандидат історичних наук  0
ОУН постала у надзвичайно складних історичних і політичних реаліях. Поразка у 1922 році Української Народної Республіки (УНР), окупація більшовицькою Росією України, як результат — відхід частини українських земель до Польщі, Чехословаччини й Румунії, фактично означали втрату перспективи вибороти самостійну Україну. Українська політична еліта на початку 20-х років минулого сторіччя опинилася у стані глибокої політичної кризи й розчарування, яке посилювалося браком нових світоглядно-ідеологічних орієнтирів.
Основні політичні та інтелектуальні сили нації зосередилися на еміграції. Їхнiй кістяк становив загартований у боях за УНР військовий елемент, вояки і старшини Української армії. На території Польщі й Чехословаччини почали утворюватися українські культурні й політичні центри, які підтримували зв’язок з поневоленою Україною та шукали оптимальні розв’язки пекучих національних проблем.
Автор: Богдан ЧЕРВАК  0
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 р. під час збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією. Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти УНР, була «радянізація» України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 р. вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкуруч провели у Харкові т.зв. I всеукраїнський з’їзд рад, проголосили радянську владу та створили маріонетковий уряд — Народний Секретаріат. Все це робилося для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. «Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії» керував радянський нарком В.Антонов-Овсієнко. Протягом місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі — у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ.
Це була дивна, т. зв. ешелонна війна, яка велася головним чином уздовж залізничних колій.
Автор: Олена БОЙКО, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук  0
«Коли перед Різдвом послано було армію проти большевиків, які вже захопили Харків, то по дорозі майже вся армія, в тім числі і Богданівський полк, розбіглася по домах із зброєю і кіньми... Козаки раді були, що нарешті добилися додому.
...З газет громадянство знало, що одна українська армія поїхала на Харків через Полтаву, а друга — через Конотоп... і тішилося тим, що оточені зо всіх боків большевики будуть розбиті і знищені дощенту. Під таким враженням сила народу зійшлося в клубі стрічати Новий 1918 рік, перший Новий рік в своїй Державі; був дехто з міністрів, а між ними і голова міністерства Винниченко. Коли пробило 12 годин і всі посідали за столи, то очі всіх звернулися на Голову Уряду, сподіваючись, що він перший проголосить тост за Україну... але він сидів мовчки, нахмурившись... Тоді звернулися до М. Шаповала, міністра пошт і телеграфу; він довго відмовлявся, вагався, нарешті якось наче несерйозно, наче жартома сказав приблизно таке: «От ви, люди добрі, зібралися веселі, радісні стрічати перший Новий рік у своїй власній хаті, і не думаєте, і не гадаєте того, що цей перший рік, може, буде й останнім...»»
Автор: Підготувала Любов ПОЛІЩУК, музей Михайла Грушевського  0
Митрополит Василь Липківський (1864— 1937) — одна із найбільш трагічних фігур у сучасний історії України, людина, яка стояла у витоків творення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і віддала за її становлення своє життя. Липківський очолював УАПЦ у 1921—1927 роки. Це були часи більшовицької окупації України та розгорнутого тотального владного терору, метою якого було фізичне винищення всіх інакодумців. До них належали також ті люди церкви, які не йшли на компроміси чи на співпрацю з органами. Василь Липківський народився 1864 року в селі Попудні Київської губернії (нині Черкаська обл.). Закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослів’я; через рік став священиком і був призначений настоятелем собору в місті Липівці Київської губернії. Невдовзі він став доглядачем церковних шкіл Липовецького повіту — по суті, організатором шкільної мережі в повіті. Саме тоді проявився його талант організатора й педагога. Пізніше він став директором нововідкритої в Києві церковно-вчительської школи. Починаючи з 1917 року, протоієрей Василь Липківський став одним із лідерів українського церковно-визвольного руху — руху за утворення Української автокефальної православної церкви, церкви, яка б «говорила» українською
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
Ця унікальна людина протягом багатьох десятиліть будувала «мости» між цивілізаціями й культурами — між рідною українською та багатющою культурою народів Сходу (арабів, тюрків, персів, жителiв Індії). Водночас цей видатний учений ХХ століття зробив неоціненний внесок в українську філологічну науку — адже саме він є автором таких основоположних праць, як «Украинская грамматика» в двох томах (1907—1908 рр.), «Филология и погодинская гипотеза» (1898—1899), «Древнекиевский говор» (1906), «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922), «Нариси з історії української мови» (1924); саме він очолював Правописну комісію Всеукраїнської академії наук, яка створила перші офіційні «Найголовніші правила українського правопису» (1919—1920 рр.)... А ще він — історик, філософ, письменник, блискучий перекладач, поліглот (знав принаймні 16 живих та класичних мов), визначний організатор науки, незмінний секретар Всеукраїнської академії наук у 1918—1928 роках. І це далеко не вичерпний перелік
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Василь ОВСІЄНКО, лауреат премії ім. В. Стуса  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар