Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Серед праць узагальнюючого характеру, що вийшли друком у останні роки, варто назвати дослідження Богдана Яроша «Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-ті—50-ті роки XX століття. Історико-політологічний аспект», Станіслава Кульчицького «Комунізм в Україні: перше десятиріччя, 1919— 1928», Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного правління в СРСР (1917—1941 рр.). Джерелознавче дослідження» та інші. Поповнилися новими виданнями теми голоду в Україні початку 20-х і 30-х років, 1946—1947 років, депортацій із України, політики і репресивних акцій щодо національних меншин, культурного життя Західної України у 1939—1953 роках, діяльності Інституту історії України за умов тоталітаризму. Триває видання науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» про репресії в різних областях України, що дає можливість панорамного бачення дій комуністичного режиму, підкреслити специфіку цих дій в різних регіонах. Продовжується розробка проблем, пов’язаних із діяльністю Організації Українських Націоналістів (ОУН) і діями Української Повстанської Армії (УПА)
Автор: Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук  0
Автор:
Клара ГУДЗИК
, «День»
 0
Лев Толстой ніколи не був наївним хоча б тому, що вмів розуміти життя у всій його суперечливості. Він чудово бачив грізні ознаки наближення страшної революції. І доказ цього — не тільки слова, наведені в епіграфі, але й, наприклад, такі: «Небезпека того, що терпець народу урветься, зростає з кожним днем, кожною годиною, і вже назріла так, що ми ледве тримаємося у своєму човнику над бурхливим морем, що заливає нас, яке ось-ось гнівно поглине і пожере нас» (1882 р., стаття «То що ж нам робити?»). Або запис у щоденнику 1881 р.: «Революції не може не бути. Ще дивно, що її досі немає». Але Лев Миколайович ніколи не поділяв віри своїх молодших сучасників-революціонерів (ось хто був дійсно наївний!) у рятівничість руйнування старого. Він ставив найпростіше, але головне запитання: добре, зруйнували, а що далі? Провидець з Ясної Поляни був людиною неймовірно складною.
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ  1
Цей період в історії України завжди асоціювався з революцією і громадянською війною. Але останнім часом в Україні поширився запозичений в істориків діаспори принципово інший термін: національно-визвольні змагання. Спробуємо розібратися у цьому непростому питанні.
Початок історичного періоду, назву якого усталимо пізніше, було покладено соціальним вибухом у Петрограді. У березні 1917 року революційні солдати і робітники скинули царя. Кінець цього періоду пов’язаний iз розгромом і витісненням Червоною армією за межі України регулярних антирадянських формувань. Це трапилося одночасно на заході й півдні: 17 листопада 1920 року радянські війська зайняли Ялту і скинули білогвардійців П.Врангеля в море, 18 листопада дивізія червоних козаків В.Примакова і кавалерійська бригада Г.Котовського увірвалися в прикордонний Волочиськ. Залишки армії УНР і білогвардійці С.Булак-Булаховича, які цього разу спільно воювали проти Червоної армії, перейшли Збруч і подалися у вигнання
Автор: Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор  0
Стиль його «новелів», як називав Косинка свої твори, був ультрареалістичним, без будь-яких символічних наворотів. Граничний реалізм сюжетів та образів, глибока психологічна мотивація вчинків. Короткі речення, улюблений розділовий знак — три крапки (і після знаку оклику, і після знаку питання). Найпривабливіша частина мови — вигук — бо найбагатозначніша. (Натомість старанно уникав конкретики дієслів). Промовистість пауз і ясність багатозначності.
Це була реальна альтернатива агітпропівським принципам епохи. Те, що могло залишитися непоміченим у «езоповій мові» стилю, одразу випиналося в амбівалентності психологічних характеристик персонажів. Радянська література помічала більшовика, котрий керується у своїх діях далеко не ідеалістичними мотивами («Анкета»), проте не помічала, що подібні ж мотиви керують і куркулем («Політика»), і білогвардійським солдатом («Оповідання без моралі»). У вирі «переділу» усі рівні, бо одержимі
Автор: Леся ГАНЖА, «День»  0
Він прожив довге життя: 90 років і 2 місяці. Вже в 32 роки Черчілль увійшов до складу британського Кабінету міністрів. Але іронічна доля не раз потім чергувала в політичній кар'єрі англійського лідера зльоти з падіннями: він був і міністром (внутрішніх справ, військово-морського флоту, озброєнь, оборони), і впливовим депутатом парламенту протягом 58 років — але випало йому бувати й у центрі політичних скандалів, і потрапляти під жорстокий вогонь обвинувачень у некомпетентності, безпринципності, зарозумілих замашках. І найцікавіше: Черчілль, який у молодості дуже бурхливо й поквапно робив кар'єру (сам ще не завжди чітко уявляючи, яку саме: військового, політика, журналіста чи письменника), дочекався своєї «зоряної години» в політиці й у світовій історії після 65 років, із початком Другої світової війни. Саме епоха боротьби англійського народу з фашизмом принесла нащадку роду Мальборо всесвітню славу. В старості знаменитий англієць любив підкреслювати, що добився успіхів у житті завдяки завзятості, наполегливості, енергії й здібностям
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, "День"  0
Фільми, які ставив Леонід Биков, і фільми, в яких він знімався, за всього бажання, важко назвати кіномистецькими шедеврами. Проте мало не всі вони ставали свого часу подією і феноменом духовного життя суспільства — того суспільства, яким уже воно було, і того духовного життя, яке в ньому відбувалося. Це хоча б засвідчують приголомшливі цифри кінопрокату, про які марно мріяти сучасним кінематографістам: «Доля Марини», 1954 р. — 37,9 млн. глядачів; «Максим Перепелиця», 1956 р. — 27,8 млн.; «Альошчине кохання», 1961 р. — 23,7 млн.; «Ати-бати, йшли солдати...», 1977 р. — 35,8 млн. У 1950 — 1960-х роках Биков грав на сцені Харківського українського драматичного театру імені Т. Шевченка. А в кіно — в Ленінграді, Москві та Києві — майже одразу і майже завжди виконував головні ролі. Саме він робив ці фільми, хоча й не був їхнім режисером. А потім, коли вже став режисером, обов’язково продовжував робити свої фільми як актор
Автор: Володимир ВОЙТЕНКО,«Кіно-Коло»,спеціально для «Дня»  0
Автор: Анатолій ВЛАСЮК  0
Чого ми не знали про Скоропадського? Він належав до однієї з найстаровинніших українських козацько-шляхетських родин. Його прапрапрадід Іван Ілліч Скоропадський був гетьманом України після Мазепи, а прапрадід Яків Михайлович — останнім в історії козацької України генеральним бунчужним. Його батько, полковник гвардії, воював на Кавказі, а потім брав активну участь у громадському житті Чернігівщини як предводитель дворянства Стародубського повіту. Мати належала до старовинного роду Миклашевських, які вели своє геральдичне древо від великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха та українського-литовського князя Гедеміна. У 12 років гетьман залишається сиротою, хлопчика беруть до Петербурзького пажеського корпусу, який він закінчує 1893 року. Розпочинається блискуча військова кар’єра Павла Петровича. Він добровольцем іде на російсько-японську війну, після якої стає флігель-ад’ютантом імператора Миколи II, із 1910 року — командиром Фінляндського драгунського полку, з 1911 — лейб-гвардії Кінного полку, а в березні 1912 отримує звання генерал-майора і зараховується до Імператорського полку.
Автор: Станіслав БУШАК  0
«Покоління — це річ дуже умовна. Як правило, покоління «починається» більш-менш гармонійно, а потім всередині нього виникають дуже серйозні поділи й проблеми. Так було завжди й у цьому поколінні, яке я вважаю більш-менш своїм, воно так само є. Я можу назвати людей, які дають мені відчуття комфорту. Це Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Василь Герасим’юк, Ігор Римарук. Є трішечки старші люди, як, скажімо, Богдан Жолдак. Так само Володимир Діброва, львів’янин Юрій Винничук, творчість якого мені дуже подобається. У літературознавстві — це Тамара Гундорова, Віра Агеєва, Марія Зубрицька зі Львова. Але всі вони не ті, що цнотливо зберігають і трепетно несуть «традицію», а, швидше, мають руйнівні творчі інстинкти, схильність до іронії, навіть епатажу. Літературознавець не може поставити себе поряд з прозаїком чи з поетом за відведеною йому в культурі роллю, але те, що роблять ці люди, дає мені відчуття комфорту. Навіть якщо окремі деталі можуть не подобатися»
Автор: Людмила ТАРНАШИНСЬКА  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар