Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 р. під час збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією. Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти УНР, була «радянізація» України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 р. вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкуруч провели у Харкові т.зв. I всеукраїнський з’їзд рад, проголосили радянську владу та створили маріонетковий уряд — Народний Секретаріат. Все це робилося для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. «Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії» керував радянський нарком В.Антонов-Овсієнко. Протягом місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі — у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ.
Це була дивна, т. зв. ешелонна війна, яка велася головним чином уздовж залізничних колій.
Автор: Олена БОЙКО, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук  0
«Коли перед Різдвом послано було армію проти большевиків, які вже захопили Харків, то по дорозі майже вся армія, в тім числі і Богданівський полк, розбіглася по домах із зброєю і кіньми... Козаки раді були, що нарешті добилися додому.
...З газет громадянство знало, що одна українська армія поїхала на Харків через Полтаву, а друга — через Конотоп... і тішилося тим, що оточені зо всіх боків большевики будуть розбиті і знищені дощенту. Під таким враженням сила народу зійшлося в клубі стрічати Новий 1918 рік, перший Новий рік в своїй Державі; був дехто з міністрів, а між ними і голова міністерства Винниченко. Коли пробило 12 годин і всі посідали за столи, то очі всіх звернулися на Голову Уряду, сподіваючись, що він перший проголосить тост за Україну... але він сидів мовчки, нахмурившись... Тоді звернулися до М. Шаповала, міністра пошт і телеграфу; він довго відмовлявся, вагався, нарешті якось наче несерйозно, наче жартома сказав приблизно таке: «От ви, люди добрі, зібралися веселі, радісні стрічати перший Новий рік у своїй власній хаті, і не думаєте, і не гадаєте того, що цей перший рік, може, буде й останнім...»»
Автор: Підготувала Любов ПОЛІЩУК, музей Михайла Грушевського  0
Українська національно-визвольна революція 1917—1920 років завершилася трагічною поразкою. І природно, що перед її керманичами постало надзвичайно складне завдання: винести гіркі, але неминучі уроки з багатющого досвіду Революції, узагальнити їх та таким чином скоригувати своє бачення майбутнього Батьківщини. Особливо важко було, мабуть, саме Володимиру Винниченку: адже він перший створив і оприлюднив цикл спогадів у трьох томах, фундаментальних за задумом та масштабом, під назвою «Відродження нації». І зараз цей твір залишається для нас воістину унікальним джерелом з історії українських визвольних змагань початку ХХ століття; більше того, саме цей тритомник Винниченка, як, мабуть, жодна наукова розвідка про ту добу, дає нам можливість з максимальною повнотою та об’єктивністю уявити собі не лише перебіг конкретних подій, але й настрої, помилки, ілюзії різних груп, класів та партій українського суспільства
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Ліберали і соціалісти XIX століття цілком щиро (і, як виявилося, наївно) вірили в те, що після завершення процесу національного визволення поневолених націй та державного возз’єднання націй розділених (Німеччина, Італія) націоналізм як політико-духовний напрям і спосіб дії «зникне», «відімре», «буде викинутий на смітник через непотрібність». Але хід історії спростував ці самовпевнені прогнози. XX століття, особливо його перша половина, пройшло «під знаком націоналізму»; століття, що почалося, можливо, буде ще більшою мірою націоналістичним. Українське суспільство стоїть, отже, перед нагальною необхідністю «дозріти» (не виробити, не сконструювати, А САМЕ так: дозріти, і то якнайшвидше, бо виклики часу є занадто грізними!) до своєї, органічної національної ідеї, яка була б адекватною реаліям сучасного світу. Англійський філософ і соціолог Ісайя Берлін цілком справедливо писав про націоналізм: «У сучасному світі це один із наймогутніших, а подекуди — наймогутніший з нинішніх рухів, і частина з тих, хто не спромігся передбачити його еволюцію, поплатилася за це волею і життям. Бо перед нами не лише абстрактна доктрина, а й могутній засіб дії»
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Цей період в історії України завжди асоціювався з революцією і громадянською війною. Але останнім часом в Україні поширився запозичений в істориків діаспори принципово інший термін: національно-визвольні змагання. Спробуємо розібратися у цьому непростому питанні.
Початок історичного періоду, назву якого усталимо пізніше, було покладено соціальним вибухом у Петрограді. У березні 1917 року революційні солдати і робітники скинули царя. Кінець цього періоду пов’язаний iз розгромом і витісненням Червоною армією за межі України регулярних антирадянських формувань. Це трапилося одночасно на заході й півдні: 17 листопада 1920 року радянські війська зайняли Ялту і скинули білогвардійців П.Врангеля в море, 18 листопада дивізія червоних козаків В.Примакова і кавалерійська бригада Г.Котовського увірвалися в прикордонний Волочиськ. Залишки армії УНР і білогвардійці С.Булак-Булаховича, які цього разу спільно воювали проти Червоної армії, перейшли Збруч і подалися у вигнання
Автор: Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор  0
Чого ми не знали про Скоропадського? Він належав до однієї з найстаровинніших українських козацько-шляхетських родин. Його прапрапрадід Іван Ілліч Скоропадський був гетьманом України після Мазепи, а прапрадід Яків Михайлович — останнім в історії козацької України генеральним бунчужним. Його батько, полковник гвардії, воював на Кавказі, а потім брав активну участь у громадському житті Чернігівщини як предводитель дворянства Стародубського повіту. Мати належала до старовинного роду Миклашевських, які вели своє геральдичне древо від великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха та українського-литовського князя Гедеміна. У 12 років гетьман залишається сиротою, хлопчика беруть до Петербурзького пажеського корпусу, який він закінчує 1893 року. Розпочинається блискуча військова кар’єра Павла Петровича. Він добровольцем іде на російсько-японську війну, після якої стає флігель-ад’ютантом імператора Миколи II, із 1910 року — командиром Фінляндського драгунського полку, з 1911 — лейб-гвардії Кінного полку, а в березні 1912 отримує звання генерал-майора і зараховується до Імператорського полку.
Автор: Станіслав БУШАК  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар