Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Завантаження
Про проект | Контакти | Мапа сайту
Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

На сторожі добутої волі

19.01.2008
Після оприлюднення М. Грушевським 7 (20) листопада 1917 р. III Універсалу, яким була утворена Українська Народна Республіка, Центральна Рада продовжувала українізацію всіх галузей життя, в першу чергу — розбудову української державності. В Універсалі окреслювались кордони УНР (зберігаємо стиль і орфографію архівного документу): «До території Народньої Української Республіки належать землі, населені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Таврія (без Криму) і всі ті частини Курщини, Холмщини, Вороніжчини та инших губерній, де більшість населення — українська». Нагадаємо, що, наприклад, Катеринославська губернія об’єднувала тоді майже всю територію сучасних Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Запорізької областей.
Автор: Володимир ШЕВЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України  0

«Італію ми зробили, черга - за італійцями»

28.07.2007
Виявилося, що дуже часто ми дивилися на світ не просто чужими очима, а очима, м’яко кажучи, неправдивими. Наприклад, запалий у студентську пам’ять вираз «Ніщо людське мені не чуже» належить не К. Марксу, як у тому переконували вузівські викладачі, а давньогрецькому філософу Теренцію. Далі ще краще: автор комуністичного вчення теж не був плагіатором. Слова видатного філософа прийшли К. Марксу на пам’ять тоді, коли його доньки складали жартівливу анкету й він просто назвав Теренція.
Все це згадується, коли, гортаючи досить сенсаційну книжку колишнього нашого президента «Україна — не Росія» зустрічаєш «рідний» крилатий вираз, що винесений у заголовок пропонованої публікації.

Автор: Віталій АБЛIЦОВ, журналіст  0

Сопіги з Підляшшя: історія українського православного роду

18.11.2006
Перший відомий представник цього роду — Семен Сопіга, який у 40-х роках XV століття був писарем великого князя литовського, а водночас польського короля Казимира Ягайлончика. Рід Сопігів походить зі Смоленщини. Коли, однак, на початку XVI століття земля ця була Великим князівством Литовським втрачена на користь Москви, Сопіги, які зберегли вірність «великим князям литовським і руським» отримали замінні маєтки. Найстарший з синів Семена — Богдан отримав маєтки на Білорусі, над Двиною і Німаном, започаткувавши більш записану в історії черейсько- ружанську лінію роду, до якої належав, між іншим, відомий канцлер Лев Сопіга, котрий керував укладанням III-ї редакції Литовського статуту. Натомість Іван отримав два маєтки на теперішньому Підляшші — Ботьки у Більській землі та Кодень, який тоді належав до Берестейської землі.
Автор: Юрій ГАВРИЛЮК, головний редактор українського журналу «Над Бугом і Нарвою». Більськ на Підляшші, Польща  0

Ціна віри

04.08.2006
Віра в Бога здатна приносити не лише духовну сатисфакцію, але й матеріальну. Батьком цієї велемудрої аксіоми є духівництво, яке споконвіку прикладалося до пожертв пастви на церкву, уриваючи собі ласий шматок на мирські потреби. Маючи грішне єство, овечки цих моральних пастухів не зуміли здолати мефістофельської спокуси, щоб егоїстично не витиснути максимум користі від релігії. До винятків з цього правила не увійшла й українська шляхта XVI — першої половини XVII століть.
Автор: Василь ПАСОЧНІК, журналіст  0

Кесарю — кесареве

24.06.2006
Від часу Петра I державною власнiстю вважалися селяни та землі, де вони мешкали. До категорії селян були зараховані вільні сільські мешканці — однодворці, ясачні татари, сибірські селяни, котрі оселилися на «пустопорожніх» землях. На придбаних імперією землях вільні сільські мешканці майже автоматично вважалися державними. Серед них — орендні в Прибалтійському регіоні, старостинські в західних губерніях, що належали колишній республіці Річ Посполита, малоросійські козаки Гетьманщини, царани, мазили й рупшаши в Бессарабії, іноземні поселення Новоросійського краю, ханські в Криму.
Автор: Валентина ШАНДРА, доктор історичних наук, Інститут історії України НАН України  0

Українська історія: замість брому додати віагри

20.05.2006
Передусім слід випередити реакцію надміру м’яковухого читача щодо віагри. Як люблять повторювати українські бюрократичні бонзи, давайте з вами одразу домовимося, що біле слід називати білим, а віагру — віагрою.
Чому Винниченкова стурбованість щодо української історії одразу викликала в ньому бажання потягнутися до плящини з бромом? Бо історія наша, дійсно, є печальною. Однак Винниченків крилатий вислів про бром пасує виключно читачеві, споживачеві історичного продукту, який, прочитавши про «тяжкі кривди», «віковічні негаразди» та «лиху долю» українського народу, одразу воліє прийняти заспокійливе, як той, хто при слові «демократія» тягнеться до пістоля.
Автор: Олесь АНДРІЙЧУК, Луцьк  0

Холмська Атлантида

23.09.2005
Протягом столiть Холмщина роздiляла iсторичну долю західноукраїнських земель i попри всі лиха та бурі жила спільним з ними культурним і релігійним життям. Ситуація змінилася пiсля остаточного розподiлу Речi Посполитої, який вiдбувся у 1795 р. Тоді спершу по річці Буг проведений був кордон поміж Австрією, під владу якої відійшло на деякий час Забужжя (Холмщина та Південне Підляшшя з клаптиком Берестейщини), Росією, що захопила Волинь та Берестейщину, і Прусією, в межах якої опинилося правобережне Північне Підляшшя. Згодом, у 1809 році Забужжя було приєднане до Варшавського князівства, а з 1815 р. увійшло до складу Королівства Польського.
Автор: Юрій ГАВРИЛЮК, головний редактор українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою». Більськ, Підляшшя, Польща  0

Вiйна, яка все ще не скiнчилась

13.08.2005
Серйозні дослідники точно відзначають, що політичні та воєнні режими, що контролювали українські землі в ХХ столітті, навряд чи можна назвати своїми для українців. Багато написано і про антиукраїнські настрої Гітлера і Сталіна, що втілювалися у конкретній антигуманній політиці. Багато написано і про ті ілюзії, що їх плекало керівництво ОУН і УПА, розраховуючи на те, що обидва диктатори знесилять один одного, внаслідок чого долю України вирішуватимуть США та Англія (на користь, зрозуміло, української незалежності).
Автор: Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук; Ян ФІКС, публіцист, кандидат iсторичних наук  0

«Термінал» союзників і Україна

30.07.2005
Черчілля відчутно непокоїла ситуація, коли Східна Європа опинилась під радянським контролем, а Червона Армія стояла в Берліні, на Ельбі та Дунаї — значно далі на захід, ніж сподівались Лондон і Вашингтон, в декількох танкових переходах від узбережжя Атлантики. Він писав: «Грізний ворог, з яким ми билися понад п’ять років, безумовно капітулював. Єдине, що залишалось зробити державам-переможницям, — це встановити справедливий і міцний лад, який охоронявся б всесвітнім органом, повернути солдатів на батьківщину... і вступити в золотий вік розквіту та прогресу...
Автор: Володимир ШЕВЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України; Марина ШЕВЧЕНКО, слухач магістратури КНУ ім. Т. Шевченка  0

Катастрофа отруєної свідомості

14.05.2005
Друга світова війна стала явищем, котре не має і, будемо вірити, ніколи не матиме аналогів у всесвітній історії. Ні за незрівнянною кількістю жертв, ні за абсолютною, тотальною жорстокістю, ні за страшними ранами, які вона назавжди залишила у свідомості сотень мільйонів людей. Ось чому той факт, що ювілейні урочистості на честь нашої перемоги вже завершуються, в жодному разі не може бути підставою для цинічного «закриття теми» або, тим більше, свідомого привнесення до цієї вічно актуальної, святої проблеми елементів кон’юнктурщини, політичних спекуляцій, дешевого формалізму. Забуття тут абсолютно непростиме; адже, як нагадував видатний мислитель ХХ століття Джордж Сантаяна, «народи, що не пам’ятають свого минулого, приречені заново його пережити». Є всі підстави вважати, що ця думка стосується й України.
Інакше кажучи, знову постає головне, глобальне питання, безмежно важливе для перспектив вселюдського майбутнього: як таке стало можливим? Колективна думка демократичних країн людства в загальному вигляді вже дала відповідь
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  2
   
    • Архів розділу
  • 2019 (44)
  • 2018 (51)
  • 2017 (51)
  • 2016 (49)
  • 2015 (42)
  • 2014 (60)
  • 2013 (101)
  • 2012 (180)
  • 2011 (94)
  • 2010 (12)
  • 2009 (11)
  • 2008 (36)
  • 2007 (27)
  • 2006 (39)
  • 2005 (36)
  • 2004 (36)
  • 2003 (35)
  • 2002 (43)
  • 2001 (29)
  • 2000 (55)
    • Останні статті
    «Щоб дерево свободи розквітло у Києві»-3
    11.10.2019
    Оборонець земель українських
    27.09.2019
    «Щоб дерево свободи розквітло у Києві»-2
    26.09.2019
    «Щоб дерево свободи розквітло у Києві»
    20.09.2019
    «У загонах був різний люд, у тому числі й нікчемний...»
    20.09.2019

    Колонки авторів

    Анна Левчук

    Живий Майк Йогансен

    Сергій Грабовський

    Антон Чехов: український вимір

    Андрій Безсмертний-Анзіміров

    Павло Скоропадський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар
    © 2011, ПрАТ "Українська прес-група"
    © Ідея Лариси ІВШИНОЇ, головного редактора всеукраїнської газети "День"
    © Концепція дизайну й розробка сайту веб-редакції всеукраїнської газети "День", Фото на логотипі з The Library of Congress
    Матеріали, опубліковані на сайті "Україна Incognita" є власністю видавця, захищені міжнародним і українським законодавством і не можуть бути відтворені у будь-якій формі без письмового дозволу видавця. При використанні публікацій з сайтів всеукраїнської газети "День" та сайту "Україна Incognita" гіперпосилання на них обов'язкове.
    bigmir)net TOP 100 Google PageRank Checker