Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Неможливо заперечувати, що вибуху Другої світової сприяла недалекоглядна політика західних держав, зокрема США, Великобританії, Франції, низки інших країн, а також злочини сталінського керівництва СРСР, але все ж маємо не забувати історичних фактів, які свідчать, що ту війну, в жорна якої з самого початку потрапило українство, нав’язали людству німецькі та італійські фашисти, японські мілітаристи, які й є головними її винуватцями. Саме вони, а не країни майбутньої антигітлерівської коаліції, в тому числі Англія, Франція чи СРСР, розпочали ще в 1937—1938 роках агресивні воєнні дії проти інших держав (Австрія, Чехословаччина, Китай), які в 1939-му переросли у світову війну. Головною причиною цього воєнного катаклізму стала фашистська стратегія, спрямована на розширення так званого життєвого простору для європейських та азійських «арійців».
Автор: Володимир ШЕВЧЕНКО, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України  0
Пересопницьке Євангеліє, про яке більшість українців чули й знають, є загадковим пам’ятником української культури. Можна навіть сказати — містичним. Витворене в аристократичному середовищі, це Євангеліє стало національним раритетом. І це попри той факт, що наше розуміння національного часто пов’язане з простонародним.
Незважаючи на нестабільність, драматичність української історії ХVІ — ХVІІІ ст., широкомасштабні конфесійні зміни, Пересопницьке Євангеліє як дорога реліквія зберігалося, трепетно передавалася з покоління в покоління. Його тримали в своїх руках Іван Мазепа, можливо, інші козацькі гетьмани (хто зна, можливо, й Богдан Хмельницький). Торкався його й Тарас Шевченко, частково описавши книгу в своїх археографічних замітках. Іноді воно «зникало», вивозилося з України, але потім (дивним чином?) поверталося назад.
У час створення нашої держави Пересопницьке Євангеліє стало національною святинею, на якій присягають Президенти України. Чи випадково це? Напевно, ні.
Автор: Петро КРАЛЮК  0
Як свідок і учасник тих подій, добре пам’ятаю атмосферу радості, надій і сподівань на світле демократичне майбутнє України, Росії, Білорусі, інших країн. Ці надії асоціювалися з приходом до влади Л.Кравчука, Б.Єльцина, С.Шушкевича на гребені народних прагнень до свободи та справедливості. Особисто знав і зустрічався з цими людьми, на долю яких випали історичні випробування: й досі вважаю Леоніда Макаровича Кравчука, людину мудру й зважену, єдиним президентом України, гідним цього звання. Пам’ятаю свої зустрічі з Борисом Миколайовичем Єльциним — тодішнім співголовою міжрегіональної депутатської групи у ВР СРСР, людиною могутньою й суперечливою. Не забуду своїх розмов з інтелігентнішим, по-європейському толерантним Станіславом Станіславовичем Шушкевичем, головою Верховної Ради Білорусі, видатним вченим, людиною, яка гідно представляла сусідній славний народ наших «сябрів», — природних союзників України.
Автор: Юрій ЩЕРБАК, дипломат, документаліст, публіцист  0
Серед усіх країн, які 1950—1980 роками називали країнами народної демократії, а пізніше — соціалістичними, Німецька Демократична Республіка посідала особливе місце. Радянські туристи ходили, роззявивши рота, крамницями Лейпцига, Дрездена чи Східного Берліна, в яких «було все». Потрапити на службу до Групи радянських військ у Німеччині часто було верхом мрій не лише офіцерів Радянської армії, але й їхніх дружин і найближчих родичів. У відомому радянському кінофільмі початку доби Брежнєва «Твій сучасник» героїня хвалилася, що в неї є сукня з НДР, яку вона одягала з особливої нагоди. Рівень життя в східній частині Німеччини був набагато вищим, аніж у сусідній Польщі і навіть Чехословаччині, і лише Угорщина наприкінці 1960-х рр. досягла чогось подібного.
Але все це блякло в очах простих громадян першої на німецькій землі держави робітників і селян порівняно з тим, як жили такі ж німці в сусідній ФРН. Це напівголодним радянським людям здавалося, що на Одері й Ельбі все добре, а насправді все було геть погано.
Автор: Юрій РАЙХЕЛЬ  0
У перебігу чергових політичних колізій поза увагою українських медіа залишилася подія, розвиток якої може дати для нашого самоусвідомлення набагато більше, аніж будь-яка парламентська коаліція. 9 жовтня Президент України Віктор Ющенко підписав Указ №955/2007 «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних iз воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Враховуючи ту увагу, яку «День» останнім часом приділяв мазепинській темі (згадаймо лише нещодавній репортаж про освячення на свято Покрови церкви у селі Мазепинці), кому, як не цьому виданню, привернути увагу читачів до чергової події тривалих «пристрастей по Мазепі». Приємним фактом є те, що в Указі №955/2007 серед причин його прийняття згадується й «ініціатива громадськості», а «День» вже повідомляв про створення у Києві громадського комітету з відзначення цих подій, до якого увійшли знані науковці та інші небайдужі до пам’яті визначного гетьмана громадяни. Комітет звертався з відповідним зверненням до Президента, й зі змісту указу видно, що укладачі документа не оминули увагою подані пропозиції. Ще приємніше те, що київський комітет не єдиний в Україні, а отже, громадськість дійсно не дрімала.
Автор: Кирило ГАЛУШКО, директор Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського  0
Автор: Олена ЯХНО, «День»  0
Автор: Сергій ГРАБОВСЬКИЙ  0
А подія була справді епохальною: волею однієї людини, не революціонера чи хоча б демократа, а самодержавця й імператора у світлий день Великодня 1848 року — 160 років тому, мільйонна громада «бидла і мовчазної безправної худоби» водночас була проголошена з 15 травня повноцінним народом. Хлопи ставали людьми. Патент — указ цісаря Австро-Угорської імперії Фердинанда I «Про знесення всякої роботизни й інших підданих повинностей у Галичині та Володимирщині» в п.1 скасував усі повинності, звані звичайно панщиною, безумовно і з компенсацією за кошт казни. Тривалий процес вивільнення галицького селянства від принизливої та остогидлої панщини завершився. Шлях до знесення панщини, як перед тим — ліквідація кріпацтва, був нелегким, але дивним чином пов’язаним не стільки з «революційною боротьбою й демократичною інтелігенцією», скільки з династією Габсбургів
Автор: Юрій ГУБЕНІ, доктор економічних наук, професор, незалежний експерт з аграрної політики  0
ОУН постала у надзвичайно складних історичних і політичних реаліях. Поразка у 1922 році Української Народної Республіки (УНР), окупація більшовицькою Росією України, як результат — відхід частини українських земель до Польщі, Чехословаччини й Румунії, фактично означали втрату перспективи вибороти самостійну Україну. Українська політична еліта на початку 20-х років минулого сторіччя опинилася у стані глибокої політичної кризи й розчарування, яке посилювалося браком нових світоглядно-ідеологічних орієнтирів.
Основні політичні та інтелектуальні сили нації зосередилися на еміграції. Їхнiй кістяк становив загартований у боях за УНР військовий елемент, вояки і старшини Української армії. На території Польщі й Чехословаччини почали утворюватися українські культурні й політичні центри, які підтримували зв’язок з поневоленою Україною та шукали оптимальні розв’язки пекучих національних проблем.
Автор: Богдан ЧЕРВАК  0
У 27-річному віці Наталя Кобринська (до заміжжя — Озаркевич) залишилася вдовою. Її чоловік Теофіл Кобринський, талановитий співак, музикант і фольклорист, помер рано, і для молодої жінки це стало подвійною трагедією, оскільки Теофіл був не тільки господарем дому, а й «щирим повірником» її думок. Тепер їй нічого не залишалося, як покинути Снятин, де минуло п’ять щасливих років подружнього житя, і повернутися в Болехів.
А перед тим життя Наталі довгий час видавалося безхмарним. Атмосфера в домівці отця Івана Озаркевича була вельми сприятливою для духовного розвитку дітей. У «Автобіографії» 1893 року Н. Кобринська писала, що значною мірою її сформували книги з батькової бібліотеки. Спочатку то було безсистемне читання. Польські повісті, які формували «салоново-романтичний смак», Шевченків «Кобзар» і повісті Квітки-Основ’яненка, Житія святих і сповнені фантастики та легенд «Листи з Кракова» філософа й мистецтвознавця Юзефа Кремера, — юна попівна читала «все підряд». Аж поки не настав час позитивістської літератури, яка, власне, й спричинила світоглядні зрушення. Першою в цьому, новому для себе, ряду Наталя Кобринська згадала працю Г. Т. Бокля «Історія цивілізації в Англії», яку їй дав прочитати знайомий священик.
Автор: Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар