Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Автор: Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук  0
У часи Маркіяна Шашкевича Броди були прикордонним з підросійською Україною містом, у якому домінувало єврейське населення — 72%. І домінувала торгівля. Діяло магдебурзьке право. Це — після Львова — було друге найбільше місто краю. Тут навіть розміщувалося російське консульство (у 1827—1895 роках).
А все ж український характер нелегко було приглушити чи затерти. 1648 року в Бродах два місяці господарювали козаки Богдана Хмельницького На зламі ХІХ—ХХ століть тут густо поставали читальні «Просвіти» та інші культурно-господарські товариства. І коли на початку 1903 року наддніпрянець Сергій Єфремов їхав у гості до галичанина Івана Франка, то дуже хвилювався. «У Бродах, — згадував він, — я вперше на віку міг читати українські урядові написи.., міг у кіоску оглядати й їсти очима всякі заборонені в Росії видання, одкладаючи ласування ними на потім. Почував себе так, мов вирвався з тісної, душної клітки на широкий, вільний, хоч і незнаний та навіть страшний світ...» Подібне відчуття охоплювало і супутників Єфремова Миколу Лисенка та Євгена Чикаленка
Автор: Петро ШКРАБ’ЮК, письменник, доктор історичних наук, Львів  0
Суспільство, переважна частина якого звикла будувати стосунки за принципом: «Тільки не чіпайте мій гаманець, а так — робіть, що вам заманеться» — просто приречене на несвободу. І, поклавши руку на серце, нічого іншого, крім оцієї «коритної» несвободи, не варте. Мав рацію видатний французький мислитель ХVІІІ століття Люк де Клап’є Вовенарг, який стверджував: «Замало раціонально обѓрунтувати цінність свободи — треба мати звитягу за неї боротися. І тут потрібний не так розум, як вчинок й сильна воля».
Живий приклад життя видатних українців — найкраще підтвердження слушності цієї думки. Шлях, що його пройшов Микола Данилович Руденко — від переконаного комуніста, секретаря правління Київської організації Спілки письменників України до мислителя, який насмілився публічно кинути виклик економічним постулатам вчення Карла Маркса, до самовідданого правозахисника, політв’язня, який в основу всіх цінностей свого життя поклав несхибну вірність Україн
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Германо-польський пакт поклав початок виходу третього рейха із зовнішньополітичної ізоляції, в якій він перебував із моменту приходу фашистів до влади, а також укладання двосторонніх договорів Німеччини з іншими сусідніми державами, що було істотним ударом по пропозиціях про систему колективної безпеки. Ця угода не зобов’язувала нацистів визнавати західні кордони Польщі, вона зірвала підготовку Східного пакту про взаємодопомогу між СРСР, Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією та Польщею, яким планувалося створити бар’єр проти гітлерівської агресії у Східній Європі. Але до певного часу нацисти відкрито не пред’являли полякам своїх територіальних претензій. При підписанні пакту про ненапад Гітлер назвав Польщу «останньою барикадою цивілізації проти небезпеки більшовизму». 1935 року Г. Геринг під час приїзду до Польщі «на полювання» в розмові зі смертельно хворим Ю. Пілсудським «подав думку про спільний германо-польський похід на Росію, вказавши на вигоди, які ця акція дала б Польщі в Україні». 1936 року І. Ріббентроп заявив, що «Гітлер розігрує польську карту у своїй зовнішньополітичній грі». Коли в грудні 1938 року нацистська «п’ята колона» в Литві запропонувала план озброєного повстання з метою приєднання Клайпеди до Німеччини, ця акція була скасована
Автор: Віктор ГУСЄВ, доктор історичних наук, професор  0
Автор: Сергій ГРАБОВСЬКИЙ  0
Автор: Віктор ОРБАН. Проект Синдикат для «Дня»  0
Постать Дмитра Донцова (1883 — 1973) до сьогодні залишається в Україні не до кінця збагненною, не прийнятою загалом, контроверсійною в сприйняттях і тлумаченнях. Принаймні важко собі уявити, щоб у якомусь негалицькому місті громада легко назвала одну з вулиць іменем цього великого патріота, або щоб якийсь університет легко погодився на проведення конференції, присвяченої ідеям і особі цього дивовижно творчого чоловіка. Однак роль і місце Д. Донцова в українській культурі й формуванні української національної ідеології є визначними, справді етапними й доленосними.
Суперечливість сприйняття цієї постаті пояснюється поруйнованістю національної свідомості та психології українства. Українство настільки «унормувалося» в тому, що його чільні представники мають виражати якусь «поступово- випрошувальну» позицію та ідею, бути «рядовими працівниками» на ниві тяжких зусиль щоденності, що сприйняти особистість, яка із запалом відкидала будь-яку політичну нерішучість і дріб’язковість, пропагувала безнастанну національну войовничість й експансивність, не могло й не може.
Автор: Олег БАГАН, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова  0
Багато хто помилково вважає, що посада губернатора привнесена в Україну з російської управлінської традиції. Її свого часу запозичив Петро I чи то у Франції, чи то у Швеції. Достеменно відомо, що у Франції ця посада (gouverneur) була запроваджена у XVI столітті, коли король направляв у провінції свого представника, якому доручалося іменем короля управляти місцевими військами і бюрократією. У 1708 р. Російська держава вперше поділилися на вісім губерній, однією з яких була Київська з 56 повітами. Європейський взірець вдало прижився в Росії, як і на українських землях імперського періоду, неодноразово шліфувався російською дійсністю і проіснував до переломного 1917 р. Тепер він знову реанімувався, набув певного престижу. Тривалість цієї владної структури вимагає до неї прискіпливої увагу, аби зрозуміти, в чому полягала її сутність, які завдання нею виконувалися та наскільки її діяльність була ефективною. Вага посади губернатора для українського життєпростору значно зміцнилася внаслідок поширення законодавчого документу «Учреждения для управления губерний Российской империи» 1775 р., на основі якого ліквідовувалися залишки колишніх державних утворень.
Автор: Валентина ШАНДРА, доктор історичних наук  0
Автор: Віталій АБЛІЦОВ, публiцист  0
Рівно століття з чвертю тому, 14 березня 1883 року, у своїй лондонській квартирі тихо помер (близьким здалося, що він заснув) найбільш, мабуть, суперечливий мислитель ХIX століття, автор «Капіталу», «Маніфесту Комуністичної партії» та ще сотень наукових праць з філософії, політичної економії, соціології, історії, естетики (зауважимо, що дійсно повне зібрання його творів досі не видане ні українською, ні російською мовами...). Читач, очевидно, вже здогадався, що йдеться про Карла Маркса. Десятиліттями канонізована (хіба що ікони не писали!) й багаторазово проклята; об’єкт тоталітарного обожнювання й вкрай жорстокої критики, ця людина уже, принаймні, не належить до розряду тих, чиї ідеї здані до історико-музейного архіву. Маркс і не меншою мірою «марксисти» всіх різновидів і калібрів, від Плеханова до Сталіна, від Грамші й до Пол Пота (до речі, відомі різкі висловлювання Маркса, який неодноразово відмежовувався від своїх «соратників» і заявляв: «Якщо це марксизм, то я не марксист!»)
Автор: Василь БАРАНОВСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор, академік Української Академії політичних наук, Олександр КАРПЕЦЬ  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар