Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Автор: Iгор СЮНДЮКОВ  0
Автор: Володимир ГОРАК, кандидат історичних наук  0
Згідно з концепцією Майкла Робертса на 1560–1660 рр. припав час змін в стратегії та тактиці військової справи. В європейських арміях було широко застосовано вогнепальну зброю, що підвищило роль піхоти. Це призвело до цілої низки змін, оскільки нові чисельні, навчені та постійні армії вимагали зовсім нового забезпечення та фінансування, тобто нової форми держави. Концепція військової революції піддавалася критиці багатьох істориків, однак основні її постулати майже усіма дослідниками визнані доцільними. Українське козацтво успішно засвоїло уроки не тільки європейської військової революції, але й зробило багато інших запозичень на Сході, зокрема в яничар.Значущість військової потуги козацтва з другої половини XVI ст. стала очевидною. Тільки в останній третині XVI ст. понад 15 з 27 претендентів на молдавський престол шукали підтримки у Війська Запорозького. Згідно з татарськими свідченнями протягом 1574 р. козаки п’ять раз нападали на їхні володіння.
Автор: Василь КОНОНЕНКО, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України  0
Автор: Анатолій КОТОВ, історик, журналіст  0
Йшов 1987 рік. Третій рік Горбачовської перебудови. Крижаний масив, що скув шосту частину земної кулі й міг існувати лише при низькій політичній температурі — той радянський льодовик уже злегка потріскував і танув. У Москві, в Прибалтиці, на Кавказі. Лише не в Україні. Отож нічого дивного, що великий ювілей, який того року мав стати справжнім загальнонаціональним або, по-тодішньому, всенародним святом — той ювілей минув без найменшої уваги. Йдеться про 800-ту річницю з часу першої письмової згадки імені «Україна».
Воно й зрозуміло: навіщо було б справляти іменини країни, що її при «мудрій ленінській національній політиці» намагалися якомога швидше скинути в пітьму безпам’ятства й небуття. Отож, ніякого ювілею національного імені в країні, де, як писав Довженко, зневажається саме слово «національний», бути не могло. Й лише у Львові на тихій вулиці Карпатській в майстерні скульптора Любомира Терлецького на стіні до ряду медалей і мистецьких виробів на історичну тему додався ще один рельєф — велична скорботна жінка простягає руки над домовинами полеглих воїнів. Поруч укомпоновано дату «1187» і напис — «Украина много постона».
Автор: Василь ГЛИНЧАК, заслужений журналіст України, мистецтвознавець  0
Хоч як це дивно, але досі мали по суті лише одне фундаментальне наукове дослідження, присвячене життю й діяльності Івана Сірка. Книгу Дмитра Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська запорозьких низових козаків» (1894). Відтепер, на нашу думку, найповнішою й найбільш точною біографією цього козацького ватажка стала праця визначного сучасного джерелознавця, доктора історичних наук Юрія Мицика «Іван Сірко». Побудована на тридцятирічному ретельному вивченні набутків істориків та архівних матеріалів України, Росії, Польщі та Німеччини, вона, з одного боку, розвінчує чимало міфів, що почали переслідувати знакову постать ще за життя, а з іншого — переконливо доводить, що й без дитячих казочок та недолугих легенд життєпис великого українця не стає менш привабливим чи недостатньо славним.
Для сьогоденної України є надзвичайно актуальною правдива розповідь про особистість легендарного кошового отамана Запорозької Січі
Автор: Федір ШЕПЕЛЬ, Кіровоград  0
Автор: Петро КРАЛЮК  0
Листопад 1938 року. Світова громадськість продовжувала жваво обговорювати підсумки Мюнхенської угоди, висловлювати різні припущення про те, які кроки зробить нацистська Німеччина для забезпечення свого життєвого простору, якою буде реакція західної демократії на зовнішньополітичні кроки Третього рейху. Водночас у певних колах учасників вересневої операції дозрівала думка про розширення досягнутої на ній згоди. Ініціатива у проведенні таких переговорів належала лідерам Великої Британії. 26 листопада 1938 року міністр закордонних справ Німеччини Іоахім фон Ріббентроп отримав зі свого посольства в Лондоні повідомлення про те, що «англійська сторона хоче... наочно продовжити лінію Мюнхенської угоди і відкрити шлях до спільної англо-німецької угоди про визначення основних сфер впливу». Британці не заперечували, щоб Німеччина претендувала на Південно-Східну та Східну Європу
Автор: Віктор ГУСЄВ, кандидат історичних наук  0
Вчився Михайло Грушевський в Тифлісі, де закінчив гімназію, пізніше в Київському університеті Св. Володимира. Вся його титанічна громадсько-політична діяльність пов’язана в основному зі Львовом та Києвом. У Львові, що належав тодi Австро-Угорщині, минуло 20 років життя видатного вченого. Приїхав він сюди в 1894 році на запрошення Львівського університету для праці на посаді професора кафедри всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи. Встановив зв’язки з прогресивними галицькими діячами, активно включився в діяльність Наукового товариства ім. Шевченка, де очолив Історико-філософську секцію. Через три роки Михайла Грушевського було обрано головою Товариства і головним редактором його видань. У Львові вчений розпочав свою фундаментальну працю — «Історію України-Руси». Останні роки життя видатного вченого пройшли в Москві.
Автор: Тетяна КОСТЕНКО, мистецтвознавець Львів - Холм - Москва. Фото автора  0
У дослідженнях М.Грушевського про найдавніший український фольклор, старокнижні пам’ятки й ділове письменство одним з важливих компонентів була саме мова. Опираючись поряд з іншими й на мовні риси пам’яток, Михайло Грушевський відкинув теорію Погодіна про те, що в Києві за часів князя Володимира жили великороси, а не малороси, довів, що «Київський період перейшов не у Володимиро- Московський, а в Галицько-Волинський ХIII ст., потім Литовсько- польський ХIV — ХVI ст.». Це означало, що не втрачалися ланцюжки безперервності української мови, і форми старої мови поступово трансформувалися та органічно заступалися новими, що і в давні (княжі) часи, й у нові мова в нас була одна — українська. Спростовуючи теорії про те, що український народ — це «отрасль народа русского», зіпсована впливом Польщі, та що це ніби новий народ, який переселився в ХI— ХVI століттях в Україну, Михайло Грушевський писав, що сучасний українець — прямий нащадок тих людей, які жили на півдні Руси з Х століття
Автор: Любов МАЦЬКО, доктор філологічних наук, професор  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар