Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Засноване вперше у Львові 1868 р., товариство «Просвіта» одним із основних напрямів своєї діяльності визначило книговидавничу справу. За перші 50 років свого існування товариство видруковало 348 різноманітних, переважно науково-популярних, книжкових видань. На підросійській частині України питання про організацію «Просвіт» стало можливим лише у розпал Першої російської революції. Під її впливом 4 березня 1906 року були прийняті «Высочайше утвержденные Временные правила об обществах и союзах». «Просвіта» стала одним із небагатьох легальних культурно-освітніх товариств, в діяльності якого книжка займала одне з провідних місць. На цей час у Києві вже діяло видавництво «Вік», засноване 1895 року. До 100-річчя видання «Енеїди» І.П. Котляревського воно видало тритомну антологію української літератури і поступово нарощувало своє книговидання. 1898 року в Петербурзі було засноване перше легальне видавниче об’єднання — «Благодійне товариство для видання загальнокорисних і дешевих книг» для випуску українських книжок
Автор: Микола НИЗОВИЙ, Харків  0
Автор: Сергій ГРАБОВСЬКИЙ  0
Видатний український та російський філолог, філософ, етнограф, публіцист і письменник Олександр Опанасович Потебня (1835—1891) був справжнім першопрохідцем наукової думки. Його інтелектуальна спадщина не лише повною мірою зберігає свою цінність і творчу «свіжість» у наші дні — більше того, можна із упевненістю стверджувати: якби результати досліджень Потебні належною мірою стали визначальною складовою нашої суспільної свідомості, то українці не вважали б проблеми рідного слова, його вдосконалення, очищення від отруйного, шкідливого «мулу», дальшого піднесення (а все це не є чимось окремим від душі народу — це, власне, і є осередок, суть народної душі!) чимось побічним, вигаданим, штучним, мало не другорядним... Саме праці Олександра Потебні переконливо доводять, що всі ті проблеми безпосередньо впливають на наше майбутнє. А якщо здобуткам ученого ще не приділено в Україні належної уваги, то це є лише яскравим свідченням гострої кризи вітчизняної культури, загальної духовної, інтелектуальної та громадської байдужості, певної обмеженості соціальних перспектив.
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Постать Дмитра Донцова (1883 — 1973) до сьогодні залишається в Україні не до кінця збагненною, не прийнятою загалом, контроверсійною в сприйняттях і тлумаченнях. Принаймні важко собі уявити, щоб у якомусь негалицькому місті громада легко назвала одну з вулиць іменем цього великого патріота, або щоб якийсь університет легко погодився на проведення конференції, присвяченої ідеям і особі цього дивовижно творчого чоловіка. Однак роль і місце Д. Донцова в українській культурі й формуванні української національної ідеології є визначними, справді етапними й доленосними.
Суперечливість сприйняття цієї постаті пояснюється поруйнованістю національної свідомості та психології українства. Українство настільки «унормувалося» в тому, що його чільні представники мають виражати якусь «поступово- випрошувальну» позицію та ідею, бути «рядовими працівниками» на ниві тяжких зусиль щоденності, що сприйняти особистість, яка із запалом відкидала будь-яку політичну нерішучість і дріб’язковість, пропагувала безнастанну національну войовничість й експансивність, не могло й не може.
Автор: Олег БАГАН, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова  0
Багато хто помилково вважає, що посада губернатора привнесена в Україну з російської управлінської традиції. Її свого часу запозичив Петро I чи то у Франції, чи то у Швеції. Достеменно відомо, що у Франції ця посада (gouverneur) була запроваджена у XVI столітті, коли король направляв у провінції свого представника, якому доручалося іменем короля управляти місцевими військами і бюрократією. У 1708 р. Російська держава вперше поділилися на вісім губерній, однією з яких була Київська з 56 повітами. Європейський взірець вдало прижився в Росії, як і на українських землях імперського періоду, неодноразово шліфувався російською дійсністю і проіснував до переломного 1917 р. Тепер він знову реанімувався, набув певного престижу. Тривалість цієї владної структури вимагає до неї прискіпливої увагу, аби зрозуміти, в чому полягала її сутність, які завдання нею виконувалися та наскільки її діяльність була ефективною. Вага посади губернатора для українського життєпростору значно зміцнилася внаслідок поширення законодавчого документу «Учреждения для управления губерний Российской империи» 1775 р., на основі якого ліквідовувалися залишки колишніх державних утворень.
Автор: Валентина ШАНДРА, доктор історичних наук  0
А подія була справді епохальною: волею однієї людини, не революціонера чи хоча б демократа, а самодержавця й імператора у світлий день Великодня 1848 року — 160 років тому, мільйонна громада «бидла і мовчазної безправної худоби» водночас була проголошена з 15 травня повноцінним народом. Хлопи ставали людьми. Патент — указ цісаря Австро-Угорської імперії Фердинанда I «Про знесення всякої роботизни й інших підданих повинностей у Галичині та Володимирщині» в п.1 скасував усі повинності, звані звичайно панщиною, безумовно і з компенсацією за кошт казни. Тривалий процес вивільнення галицького селянства від принизливої та остогидлої панщини завершився. Шлях до знесення панщини, як перед тим — ліквідація кріпацтва, був нелегким, але дивним чином пов’язаним не стільки з «революційною боротьбою й демократичною інтелігенцією», скільки з династією Габсбургів
Автор: Юрій ГУБЕНІ, доктор економічних наук, професор, незалежний експерт з аграрної політики  0
Він походив не з «національно свідомої» Західної України, але його обвинуватили у «націоналізмі». Він очолював важливі промислові підприємства і не прагнув робити політичну кар’єру. Проте у 45 років почав працювати другим, а у 49 — першим секретарем обкому партії, а потім очолив Компартію України. Наприкінці 1971 року «органи» повідомили Шелестові, що на нього як на «ставленика Москви» готують замах двоє студентів. Розповідаючи про це у спогадах, Шелест зауважує: «Неприємно все це вислуховувати, тим більше, що насправді деякі наші питання потребують докорінного перегляду. І я дійсно проводжу лінію Москви. А як же може бути інакше?». Проте серед істориків і політологів утвердилася думка, що Шелест сприяв деяким господарським реформам з метою більшої автономізації України чи «контрольованого українського автономізму», сприяв обмеженій «українізації».
Шелест підтримав обговорювану на найвищому рівні тодішнього партійного керівництва ідею спорудження погруддя Сталіну біля кремлівської стіни.
Автор: Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук  0
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 р. під час збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією. Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти УНР, була «радянізація» України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 р. вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкуруч провели у Харкові т.зв. I всеукраїнський з’їзд рад, проголосили радянську владу та створили маріонетковий уряд — Народний Секретаріат. Все це робилося для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. «Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії» керував радянський нарком В.Антонов-Овсієнко. Протягом місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі — у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ.
Це була дивна, т. зв. ешелонна війна, яка велася головним чином уздовж залізничних колій.
Автор: Олена БОЙКО, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук  0
Iсторичні та літературно-філософські репутації — річ дивна, важкопередбачувана й уперта, дуже інертна (часто всупереч давно вже встановленим достовірним фактам, які не вписуються до зручної схеми). Доля Дмитра Сергійовича Мережковського (1865—1941), знаменитого (а потім — проклятого і забутого) російського філософа, публіциста, історичного романіста, релігійного реформатора — переконливе свідчення цьому. Письменник-містик, «людина, яка метушиться між двома безоднями — «верхньою», Богом, і «нижньою», Дияволом», «запійний гравець у символи» — таку, не дуже й утішну, характеристику давала Мережковському сучасна критика (хоча Дмитро Сергійович був у 1900—1915 роках персоною по європейськи знаменитою,однак його, відверто кажучи, не любили й не розуміли, підкреслюючи до того ж його «сектантський деспотизм» і «нетерпимість»).
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар