Реформатор, який переміг - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Реформатор, який переміг

Реформатор, який переміг

Франклін Делано Рузвельт й уроки його перетворень
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Рівно 72 роки тому, 4 березня 1933 року, на посаду президента США вступила людина, яку згодом цілком правомірно визнали одним iз найбільших державних діячів ХХ століття. Америка чекала, без перебільшення, чуда від нового хазяїна Білого дому; бо справи у країні були настільки кепські, що в наявності була не лише найважча, небувала в історії країни соціально-економічна криза, названа «Великою Депресією», а й винятково глибока криза фундаментальних, системоутворюючих цінностей суспільства.

Це чудо мав здійснити 50-річний лідер Демократичної партії США, обраний 8 листопада 1932 року значною більшістю голосом главою держави (отримав 22,8 млн. голосів проти 15,7 мільйона, відданих за його суперника, тогочасного президента Герберта Гувера), Франклін Рузвельт, чоловік з інтелігентними манерами аристократа, м’яким, оксамитовим голосом, залізною волею, рідкісним почуттям політичного прагматизму — але водночас (що у президентів США зустрічається не надто часто!) з високим рівнем освіченості та з певною системою «неприземлених» ідей. Додамо, що новий президент, прикутий до інвалідного крісла, за 4 місяці передвиборної кампанії відвідав 36 штатів(!), від східного узбережжя до західного, виступивши з 27 великими програмними промовами і з 92 короткими заявами. Такою була його відповідь на обвинувачення опонентів у «слабкому» здоров’ї та «низькій» працездатності.

Інавгураційна промова Рузвельта містила три тези, що привернули до себе увагу. Перший: суспільству життєво необхідні глибокі, радикальні реформи, далекосяжні за своїми наслідками (але не революція!). Другий: «єдине, чого ми, американці, повинні боятися — це сам страх, що паралізує волю і розум, що наперед прирікає нас на поразку». І третій: «необхідні сміливі, наполегливі експерименти, пошуки нових методів подолання труднощів... Головне — пробувати щось». Чому «сміливі експерименти» справді були необхідні? Стисло розглянемо розвиток ситуації у країні в 1929—1933 роках.

У 20-і роки і в економіці, і в ідеології США майже безроздільно панували теорії «чистого» ринку (щоб не сказати — ринкового фундаменталізму). Не тільки і не стільки університетські професори, скільки президенти Кальвін Кулідж (1923—1929 рр.) і Герберт Гувер (1929—1933 рр., обидва республіканці) з ентузіазмом ревних прихильників «ринкової» релігії проводили відповідний курс. Ось зразки подібних поглядів: «якщо федеральний уряд зникне, прості люди протягом дуже тривалого часу не помітять рішуче жодних змін в їхніх повсякденних справах. У цьому і полягає роль уряду... А людина, яка будує завод, — будує Храм. Працюючий там служить Богу. Єдиний же бізнес (гра слів; в даному контексті: «сфера докладання життєвих сил, основне заняття». — І.С. ) американського народу — бізнес». Це — президент Кулідж.

А ось що проповідував його наступник, президент Гувер: «Ми будуємо наше суспільство передусім на індивідуальних досягненнях, але ми збережемо за кожним індивідуумом рівність можливостей зайняти таке становище в суспільстві, на яке йому дають право його інтелект, характер, здібності та честолюбство». Найбільшим же ворогом індивідуалізму, за Гувером, є втручання держави в господарські справи. «Корінь же всіх бід сучасного світу — націоналізована власність, і якщо вона охопить хай невелику частину промисловості, за цим негайно стануться швидкі заходи в тому ж напрямі». А в чому ж полягає роль держави? Відповідь Гувера така: «Справа така, наче ми організатори змагання. Ми шляхом вільної й загальної освіти готуємо бігунів, даємо всім їм рівний старт. Завдання уряду — забезпечити справедливі умови в ході змагання. Виграє той, хто краще підготовлений, має кращі здібності та найтвердіший характер». Коротше кажучи, на думку Гувера, нація стояла перед великим конфліктом між «американізмом» і «соціалізмом», причому практично будь-яке втручання держави в економіку в його розумінні несло в собі елементи соціалізму. Якщо ж говорити про практичні кроки його уряду, то відзначимо тут лише два, можливо, найважливіші, аспекти: прагнення максимально знизити розмір прибуткового податку для найбагатших громадян і використання доходів бюджету передусім не на суспільні потреби, а на погашення державного боргу (тобто в конкретних умовах тих років — на виплати багатим приватним особам).

Просимо вибачити читачів за довгий відступ, але, по-перше, все це прямо стосується теми нашої розповіді (бо саме така філософія й така практика чималою мірою призвели до «Великої Депресії», вихід з якої довелося шукати вже Рузвельту), а, по-друге, щось до болю знайоме чується в усіх вищенаведених міркуваннях, чи не так? Певна частина наших сучасних українських економістів, схоже, стоїть на приблизно таких самих позиціях 75-річної давності... Адже критерієм істинності будь-якої доктрини була й залишається практика. Яким же був стан американської економіки в останні місяці правління Гувера? Ось деякі цифри. До 1932 р. у країні нараховувалося вже майже 15 млн. безробітних (майже кожен четвертий!), національний дохід США зменшився з $80 млрд. у 1929 р. до $40 млрд. в 1932 році; розорилося понад 5 тис. банків і понад 32 тис. приватних компаній. До 4 березня 1933 року, дня вступу Рузвельта на посаду президента, були закриті всі банки США; десяткам мільйонів дрібних вкладників капіталу криза принесла катастрофу і розорення.

Яким же уявляв собі новий президент, нащадок старого аристократичного сімейства, чиї представники жили в Америці вже 300 років(!), вихід із кризи? І як йому вдалося виконати поставлене завдання? Ось кредо Рузвельта: «Уявімо собі цивілізацію у вигляді дерева, на якому в процесі зростання відмирає суччя. Радикал вимагає їх відрізати, консерватор кричить — не чіпати! А ліберал іде на компроміс, він каже — давайте підстрижемо їх, щоб не пошкодити ані старий стовбур, ані нові гілки. Ця кампанія (запропонований Рузвельтом «Новий курс». — І.С. ) мала навчити країну йти визначеним їй курсом, шляхом змін, дисципліновано, уникнувши як радикальної, так і консервативної революції».

Отже, наскільки видно з наведеної заяви, ліберальна ідеологія була не чужа Рузвельту (хоча взагалі свою платформу в розмові з одним юним журналістом він, як згадував міністр праці США Ф. Перкінс, визначив дуже коротко: «Я християнин і демократ. Ось і все».). Але цікаве інше. Ліберал Рузвельт був активним і свідомим прихильником втручання держави (тією мірою, якою було необхідно) в економічне життя. Так, він проводив свій «Новий курс» досить обережно; історик Річард Тагвелл, який знав президента, писав: «Він підходив до гострих проблем як кіт, що загнав у кут пацюка більше за себе... Він був зацікавлений у всьому цьому (в реформах. — І. С. ) як працівник, який вибирає марку сталi для виготовлення машини або добрива для поля. Ці сталь або добриво могли мати чудові властивості, однак, якщо над усім домінувала необхідність досягнути конкретних результатів, тоді уявлялося абсолютно розумним, щоб мета визначала обирані засоби». Але він досяг конкретних результатів.

Було вжито жорстких заходів стосовно банківської системи: федеральна резервна система США стала значним чином фінансувати банки, але їх дозволялося відкривати тільки після обстеження й визнання «здоровими». Понад 2 тис. дрібних банків із вкладами у 2,7 млрд. доларів були ліквідовані. Але націоналізація банків була раз і назавжди знята з порядку денного. Історик Р. Молі писав: «У березні 1933 року капіталізм було врятовано за 8 днів». Серед реформаторських кроків нової влади (а про це написані сотні тисяч сторінок) відзначимо коротко закон про Цивільний корпус збереження ресурсів (на його основі було розроблено струнку систему громадських робіт, що дозволила знизити безробіття), закон про регулювання сільського господарства (що одночасно передбачав як істотні державні дотації фермерам, так і скорочення посівних площ і поголів’я худоби), курс на поступову девальвацію долара зі скасуванням його прив’язки до золота, запровадження кодексу «чесної конкуренції» в промисловості, встановлення мінімального розміру зарплати та тривалості робочого тижня (вперше в історії США!), положень про охорону праці й техніку безпеки, збільшення (дуже обережне! у 1935 році) податку на найбагатших і на спадщину, запровадження (також вперше у США) допомоги за безробіттям, інвалідністю і старістю... Ці й сотні інших «другорядних» заходів (до речі, за 13 днів березня 1933 року конгрес США прийняв більше законів, ніж за попередні 70 років!) дозволили Рузвельту пройти «по лезу ножа» і провести реформи в умовах світової кризи демократії, націонал-соціалістських, фашистських і сталінських режимів у Європі!

Якби Рузвельт не вжив термінових, продуманих заходів із порятунку капіталізму (саме це було його метою, а не революція!) — не дали б необхідного результату ані його знамениті «бесіди біля каміна» по радіо, коли він щотижня звертався до співвітчизників зі словами «Друзі мої!», ані коаліційність його уряду (до речі, там були і представники республіканців), ані його прагнення бути чесним, об’єктивним арбітром між бізнесом, владою і найманою працею. Нам же в Україні варто б мати на увазі, що заклинання про «ринкову економіку» можуть бути і досить беззмістовними (бо була ринкова економіка Гувера і також ринкова економіка Рузвельта!) і що судити про політичного діяча необхідно за головним критерієм — практичною здатністю досягати заявлених результатів.

Статтю рсоійською мовою читайте в газеті "День"

2005-03-05 14:51:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар