Зворотній зв'язок - Україна Incognita
Україна Incognita » Зворотній зв'язок

Зворотній зв'язок

Щирі вітання творчому колективу шанованої газети "День"! 

Хочу поділитися своїми враженнями від відвідування фотовиставки "Дня" - 2013. Про виставку довідалась з інтернету і, коли у справах приїхала до Києва,  - сумнівів щодо того, як провести кілька годин вільного часу, не було - звісно, відвідати виставку. Причин для цього було декілька: по-перше, шаную Вашу газету, по-друге, сама люблю фотографувати, хоча займаюсь цією справою не так давно. Завжди з великим інтересом і задоволенням переглядаю світлини газети "День", адже фотографія - це не тільки техніка та уміння, а, насамперед, прояв високої чутливості до всього, що тебе оточує, прояв тонкого світовідчуття і світобачення... З душевним трепетом зайшла до експозиційної зали. Перше, що вразило - це широкомасштабність фотовиставки, надзвичайне розмаїття фотоекспонатів, на яких знайшли свій прояв мало не всі сторони, кольори і відтінки людського буття, багатогранність і глибина сюжетів, а ще - географія фотоекспонатів. Найбільше сподобались  світлини, на яких проявлялись непідробні людські емоції, особливо світлини з дітьми, людьми похилого віку, тваринами. Всі ці миттєвості були побачені і увічнені не тільки професіоналами, а й аматорами, а фотовиставка дала можливість донести їх широкому загалу зацікавлених відвідувачів. Приємно порадувала затишна атмосфера фотовиставки, її декор. Особливо сподобалась ідея з яблуками. А ще великою радістю для мене виявилась можливість придбати декілька чисел глянцевого додатку газети "День" - "Маршрут №1", в яких я знайшла багато цікавої і цінної інформації.

Щиро дякую усім, хто причетний до організації і проведення фотовиставки і, насамперед, головному редактору Ларисі Олексіївні Івшиній за свято такого фантастичного фотоврожаю, що презентує Україну не тільки incognita, а як, насправді, перспективної і європейської держави. Зичу колективу газети міцного здоров’я, гарних ідей, творчих злетів і процвітання.

Цього року головний редактор "Дня" Лариса Олексіївна Івшина вперше зустрілася з донецькими студентами-журналістами, у нас навіть відбулася своєрідна міні-прес-конференція. А потім ми, під враженням від цього спілкування, вперше зробили літню школу журналістів. Ми дуже добре знаємо про вашу школу, ваша газета багатьом дала шлях у сучасну журналістику. Ми дуже хотіли б співпрацювати. Ми навіть у своїй газеті «Університетські вісті», наслідуючи вашу, відкрили історичну рубрику. А відвідавши вашу Фотовиставку, як побачила Україну такою, якою вона є насправді: абсолютно різноплановою, і кольоровою, і чорно-білою. Тішить, що чимало фото й авторів з Донецька. На виставці були представлені майже всі регіони, за що газеті «День» низький уклін, бо редакція, мабуть, одна з тих, що не залишається байдужою до сучасного запиту суспільства і розуміє необхідність об’єднання і спільних дій.

В Україні все-таки мало індексів, за якими безпомилково можна ідентифікувати Україну. «День» і його редактор, беззаперечно, це - Україна. І «Підривна література» - найкращий цього доказ. Минулого тижня пані Лариса легко і просвітлено увійшла до зали Чернігівського обласного музею. І так само легко почала з «задачки»: хто мав рацію - Грушевський чи Донцов? У питанні українського шляху. Якщо ми будемо твердити про наше європейське місце, а самі не будемо нічого для цього робити, то гріш ціна всім нашим словам. Треба постійно для цього ще й освітою і самоосвітою займатись. От і для цього «День» випустив цю серію. Але особисто для мене «задачка» про Грушевського і Донцова вирішується таким чином: більшу рацію мав третій - В'ячеслав Липинський. Коли пані Лариса говорила про «бренди», з якими асоціюється наша країна за її межами, то подумалось, що газета виконує роботу і за громадське телебачення (якого до цього часу нема), і за громадсько-культурні організації, що існують більше на папері... І про багато чого ще... Подумалося, наприклад, про таких українців, що стали «брендами» інших країн. Вже час повертати їх в Україну та для України!

Газета «День» по праву користується великою повагою та любов'ю не лише українських громадян, але і багатьох іноземних читачів. Підіймаючи важливі та актуальні і сторично-політичні питання, колектив газети не лише не дає забути історію українського народу, але і допомагає кожному сформувати своє незалежне бачення сьогодення, що є дуже важливим фактором у формуванні майбутнього покоління.

Велика кількість соціально-культурних проектів, які започатковано газетою «День», є, безперечно, важливим внеском у формування культурних цінностей наших сучасників, а отже, і культурного спадку для наших дітей.

Хотів би побажати колективу газети «День» творчої енергії, натхнення та наснаги у вашій багатогранній діяльності, що вносить величезний вклад у розвиток журналістики в Україні - втілення нових стандартів журналістики, удосконалення медіапростору.

Дорога Ларисо Олексіївно!

Перш за все хочу привітати Вас з успішним відкриттям фотовиставки. Дуже шкодую, що обставини завадили мені бути особисто на цій чудовій події і побачити її у повному обсязі.

Хочу запевнити Вас у нашій готовності забезпечити організаційну підтримку для відкриття виставки й у Львівській політехніці, яка завжди чекає на «День», і в будь-якому іншому місці Львова. Це не просто жест ввічливості, це розуміння важливості проекту, який працює для нас усіх.

Сподіваємося також на особисту зустріч з Вами. Вірю, що така розмова відбудеться у Політехніці у зручний для Вас, Ларисо Олексіївно, час.

Думаю, що цікаво буде для Вас довідатися, що наш Інститут залучив до роботи випускницю Літньої школи журналістики «Дня», студентку Львівської політехніки Юлю Костюк, яку ми відкрили для себе завдяки «Дню». Дякуємо Вам за те, що даєте унікальний шанс для талановитої молоді пізнати справжню журналістику, яка сповідує цінності свободи, правди і чесності.

Бажаю Вам від щирого залишатися такою, як Ви є, - тією, що йде на крок попереду від усіх нас.

Щиро Ваші Ірина Ключковська і колектив МІОК

Визнання і повага читачів — це беззаперечне свідчення того, який вагомий внесок весь колектив редакції робить щоденно для нашої держави та її громадян.

Своєю самовідданістю, відповідальною роботою і постійним творчим пошуком ви формуєте громадську думку, встановлюєте патріотичні погляди у суспільстві, створюєте позитивний імідж нашої країни.

Бажаю, щоб "День" залишався і надалі популярним, тиражі щодня збільшувалися, а схвальні відгуки читачів давали наснаги йти вперед і підкоряти нові вершини.

Втілення національної ідеї – це актуальна тема України усіх віків. Прикро, чесно кажучи, спостерігати таку ситуацію політичного, культурного, соціального рабства ось уже кільканадцять століть. Інколи може здатися дивним, що стільки разів ми йшли і жили ідеєю становлення нації і стільки ж губили цю ідею, занепадали духом, байдужіли до неї. В мене складається  враження, що ця ідея є таким собі перекотиполем української історії, меседжем, який пересилають зі століття в століття, щоб нагадати, мовляв, за націю от потрібно поборотись. Ото і любимо ми, українці, ставати на одні й ті ж граблі.

Скільки створено концепцій і теорій щодо правління державою, але з якихось причин в Україні вони втілюються не повноцінно. Там на правлінському олімпі кожен старається потягнути нитку в свою сторону, кожен бореться за націю, але окремо.

Т все ж що ставало на заваді українській ідеї бути втіленою у життя? Це традиційні проблеми й погані звички. В усі часи ми спостерігаємо ненависть до себе і до кожного, зокрема своїх сусідів. Так вже трапилось, що сусіди завжди нас шарпають з будь-якого приводу, то й у нас виробився такий собі рефлекс ненависті. Таким чином ми самі собі перешкоджаємо, адже звикли завжди  себе жаліти і нарікати на інших, але свої проблеми залишати на потім. З цього випливає що ми не можемо твердо стояти на двох ногах, бо коли є сила, тоді нема волі, і навпаки. А ще за нами тягнеться інша хвороба – зараження гангреною соціалізму – як тоді, так і тепер, - рівності у всьому, що залишилася ним у спадок від СРСР.

Та найголовніше – це те,що ми можемо зробити. Адже В’ячеслав Липинський у «Листах до братів-хліборобів» з «Бронебійної публіцистики» «Дня» точно висловився: «Народ ніколи не буває кращий і розумніший від своїх робітників, і він не в силі вирішити того, чого вони вирішити не можуть». Отож, дій, адже зміни починаються з тебе!

Тягнемо-потягнемо нашу націю із ярма, якоїсь недолугої меншовартості, а витягнути ще не можемо. Як ми хочемо створити одне єдине, відкидаючи інших (не таке прізвище, не така мова, віра, погляди)? Оминаючи пафосні питання та твердження, В’ячеслав Липинський в "Листах до братів-хліборобів", які вийшли у Бібліотеці "Дня", дає нам чітку, можливо, дещо ідеальну, але реальну вказівку, як вийти на щабель держави з понурого народу, котрий розривається між Заходом та Сходом.  А чи варто заглядати в давнину сиву і не дуже, аби сформувати власну націю? Проектуючи “Листи до братів-хліборобів”, розуміємо, що змінилися якісь ідеї, та їх, як завжди, сприймають по-різному. А навіщо ми роздроблюємо державу, яка була складена по шматочках? Ми не приймаємо іншої мови, переконань тощо, та одягнена вишиванка може часом виявитися фарсом, патріотичні заклики – нічим більше, ніж карикатурою. Так, власні діти формують батьківщину, але й всиновлені можуть додати зусиль до розбудови, ми ж об’єднуємося, граючись в якихось повстанців проти самих себе, проти народу.


   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар