Зворотній зв'язок - Україна Incognita
Україна Incognita » Зворотній зв'язок

Зворотній зв'язок

Моє враження як у пересічного глядача щодо України, що постає з представлених на виставці фотографій, — хороше. На цих світлинах я бачу цікаву країну з великим майбутнім. Як ректору мистецької академії, мені хочеться відзначити кількома словами високу художню якість робіт. Тут здебільшого репортажний жанр, але в цьому жанрі вміщено цілу низку цікавих мистецьких знахідок: це точні відтворення моменту, на багатьох фотографіях дуже вдале компонування кадрів, деякі знімки цікаві за кольором і близькі до живопису. Є чорно-білі, що правильно зроблені чорно-білими. Там автор зосереджується на самому моменті, на його графічній подачі. Це чудовий проект, автору якого —  шановній пані Ларисі Олексіївні Івшиній — велика вдячність. Скажу більше: на цих роботах сучасним дизайнерам можна навчатися виконувати високохудожні твори фотографічного мистецтва. На вашій фотовиставці я вперше, але тепер, поза всяким сумнівом, стану її постійним відвідувачем.

Талановитість будь-якої фотографічної виставки полягає в тому, щоб дати точний образ часу і країни. Образ України, який у мене склався під час перегляду виставки «Дня», відповідає моїм внутрішнім враженням. Це країна, в якій люди живуть у досить тяжкому соціальному стані, іноді навіть не розуміючи, в яку часову порожнечу вони провалилися. До речі, фотографії, зняті дітьми, бувають набагато точнішими, ніж світлини дорослих фотографів. Діти просто не здатні викривити побачене... А загалом фотограф не має виставляти щось театральне, він просто рефлектує з часом, у якому живе.З приводу виставки — враження оптимістичне, адже це важливо, коли експозиція показує точний образ країни й часу...

З великою насолодою переглянув на Фотовиставці "Дня"-2013 світлини, які повною мірою відображають загальноукраїнську картину сьогодення. Дивлюся на блискучий політичний репортаж і розумію — якою могутньою в нім є езопова мова. Не завжди речі називають своїми іменами, але ці світлини ніби знімають з певних моментів завісу  невідомості. В цьому — особлива сила фото. На Фотовиставці «Дня» багато представлена жанрова і тематична палітра фотографій. Гріють душу знімки з дітьми, їхні природні реакції на довколишній світ. У них помітна впевненість у майбутньому. Хотів би відзначити виважений підхід до релігійних фото. В Україні часто застосовують селективний підхід до православ’я, як вищої релігії. Однак у цій експозиції ми бачимо іудейство, іслам, виважено подані знімки з підтекстами до християнської моралі. Тобто все збалансовано саме так, як має бути у багатонаціональній державі. Тож хочу подякувати «Дню» за такий захід і побажати вам невичерпної наснаги на нові проекти. Сподіваюся, ваші ініціативи підтримуватимуть благодійники та інші ЗМІ.

Серія "Підривна література" газети "День" вкотре підтверджує відому істину: коли хочеш змінити світ – почни із себе. Невеликі за обсягом, однак глибокі за силою думки праці відомих письменників, громадських і політичних діячів спонукають по-новому подивитися на розвиток національної культури, відкрити нові штрихи у, здається, добре знаних, рідних "українських силуетах", знайти нові точки опори духу, які не лише допомагають тримати інтелектуальну рівновагу, а й додають такої необхідної відваги дії.

Справжнім відкриттям для мене стали праці Симона Петлюри, Михаїла Хейфеца, Єжи Гедройца, Андрея Шептицького, які вкотре переконують, що можна бути вільним і за колючим дротом, як Стус чи Чорновіл, і бути рабом на волі, в першу чергу рабом власних стереотипів. Звільнення від усього, що диктує рамковість думки (обов'язкову першопричину рамковості світогляду, вчинків) - процес поступовий. Не можу не погодитися з білоруською письменницею Світланою Алексієвич, яка зауважила: "Вільних людей не зробити за один день. Це не швейцарський шоколад і не фінський папір. Процес сотворіння людини дуже тривалий".

Нова серія газети "День" переконує: щоб побудувати "рідну хату", потрібно, насамперед, струсити з себе той попіл, яким нам віками запорошували душу, і з гідністю, ясним розумом і усмішкою на обличчі поступово й наполегливо творити себе й Україну.

За дорученням педагогічного та учнівського колективу Локачинської школи-гімназії висловлюю щиру подяку газеті "День" і особисто головному редактору Ларисі Івшиній за чудовий подарунок - серію "Підривна література", за якою ми у гімназії готуємося провести конференцію. У ній візьмуть участь педагоги, члени шкільного наукового товариства "Лідер" та представники громадськості. Переконана, що цей просвітницький захід спілкування з мудрими авторами через їхні твори нікого не залишить байдужим. Успіху тобі, улюблена газето! Чекаємо новинок від "Бібліотеки "Дня".

Ще два-три роки тому фотовиставка включала більше політичних епізодів. І це створювало певну напругу. Зараз вона включає великий спектр  інших аспектів нашого життя. Україна постає не спеціально прибраною для приїзду високого чиновника,  а — стурбованою, злиденною, напруженою і водночас тою, яка все ще сподівається на краще, дуже терплячою. Фотороботи дозволяють замислитися над буденним у всіх його проявах і при цьому не заангажуватися під певний політичний лозунг чи тему.

Виставка більше розвантажує, аніж завантажує. Мені здалося, що люди почали більше думати, вони озираються довкола, ловлять різні моменти в житті і хочуть,  аби  це побачив ще хтось. Мені запам’яталися світлини про  природу, тварин,  агросектор, бо я з цим працюю. Особливо вразила своєю позитивністю робота «Залицяльник»: цікаво  і смішно.

Окремі політичні сцени інтригуючі, наприклад, Луценко вітається зі своїм непримиренним ворогом  Кучмою. Це — парадокс,  але як подано.

Я побачив на Фотовиставці «Дня» Україну без лідерів, поводирів, творчої інтелігенції, державних діячів. 1991 року нас до активних дій стимулювала творча інтелігенція. А зараз фотографу вона не потрапляє на очі, бо її або немає, або її дії  дуже непомітні. «Вожді», «члени політбюро» трохи є, і їх подано в саркастичному стилі. Наприклад, робота «Фінансисти» та «Лідери нації». Саме ці роботи відображають сучасне життя країни: ми не знаємо, хто і куди нас веде. Дуже сподобалася робота «Ступки, син  і онук». Також  цікава — «Майдан  Незалежності, діалог із країною»,  яка показує, що цей діалог наче із-за екрана. Перегородка  — це символ нашого часу.

Феноменальною за своєю суттю  і наповненням є робота «Брати». На ній показано Філарета та Володимира, які тиснуть один одному руки. Раніше я не  уявляв, що таке може бути.  Адже тривалий час вони навіть не віталися. Але дане фото свідчить про  їхню мудрість,  і, мабуть,  вони вже подумали про  вічне  та про долю  України.  Я приємно  збентежений  і дай Боже, аби так було.  Тому фотографією «Брати» треба мільярдним тиражем засипати Росію, весь слов’янський  світ та Україну.

Передусім я просто вражений газетою «День» як своєрідним комплексом, який передбачає цілу систему взаємодії з читачем, крім самої газети і її публікацій. Я був на першій Фотовиставці «Дня» і тоді навіть не передбачав, наскільки цей процес далі розвиватиметься і поширюватиметься. Я вже не говоритиму про так звані «пересувні» виставки, які відбуваються по всій країні. Але найкраще враження в цих фотогалереях справив на мене і тоді, і сьогодні живий дух України. Здебільшого ці роботи не просто статичні фотографії, ми бачимо дуже багато жанрових сцен, які відображають певний сегмент українського життя. Адже я бачу дуже позитивну тенденцію, яка простежується з року в рік: головне — вкладений зміст. Ясна річ, важлива майстерність, але немає абсолютизації ефектності. Такий акцент на смисловій наповненості мене приємно вражає. В більшості фотографій, які я бачу, є життя і надія. Навіть на світлинах драматичного змісту, де зображені безхатченки чи люди з особливими потребами, все одно є віра і надія, є відчуття: «Ми живі, ми активні й віримо у майбутнє». Я люблю ці виставки. Ось, наприклад, гляньте на це фото (світлина «Червоне і чорне — нитки життя...» Петра Кочубея із смт Оратів Вінницької області. — Ред.): тут зображена літня жінка, але яке тепло і яку живу надію вона випромінює!

Фотовиставку газети «День» я ціную за те, що в ній ми бачимо життя таким, яким воно є насправді. Кожен кадр — образок справжньої України. Щороку я відвідую цю експозицію і завжди відкриваю для себе нові грані фотомайстерності, невичерпності людського таланту і працелюбності. Ці світлини підказують, що треба бути пильнішим до всього, що нас оточує, цінувати кожну мить і не боятися мріяти. Саме тому я аплодую пані Ларисі Івшиній і її творчій команді за величезну роботу, яка допомагає українцям зазирнути у свою душу без масок. Особисто мені найбільше сподобалися знімки з тваринами, з людьми похилого віку, а також прекрасні краєвиди. В них я бачу живе поєднання з природою, яке надихає на життєствердні думки. І навіть вогкою осінню хочеться злітати думками у теплу весну. Крім того, відвідини Фотовиставки «Дня» — чудовий привід зустрітися з друзями, яких нечасто бачиш, і просто талановитими, цікавими людьми. Тут видно, хто завжди лишиться твоїм однодумцем.


   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар