Зворотній зв'язок - Україна Incognita
Україна Incognita » Зворотній зв'язок

Зворотній зв'язок

«День» має дуже багато змістовних проектів, з яких я б для себе виділила «Маршрут №1». Мені дуже подобається краса цього глянцевого додатку та його дуже не попсове наповнення, це явно не «Отдохни!». Добре, що є і такі видання, які привертають увагу своїм оформленням і залишають добре враження завдяки своєму змісту. Зараз я дуже хочу поїхати в Суми при першій нагоді завдяки вашому журналу.  Цікаво, що «Маршрут № 1» - це також і рубрика сайта «Україна Incognita», яка зовсім інша тут, але не менш цікава і так само добре проілюстрована фотографіями. Крім того, тут же ще й відео є! Взагалі дуже сучасний сайт.

Ларисо Олексіївно, захоплюємося об’ємом і якістю проектів «Дня». Але зізнайтеся, які плани маєте на майбутнє — про кого ще хочете розповісти, чиї книги перевидати в Бібліотеці «Дня»?

Першочерговість проектів залежить від гострої потреби суспільства. Є такі тексти, які можна десять разів надрукувати і доведеться робити це ще раз. Їх треба розтлумачувати. Країна така, що в кожну аудиторію треба йти, брати людей за руку і пояснювати — чому так, а як могло бути...

Ми підіймали планку далі, до таких висот, що в нас взагалі може залишитися три читачі. А може, варто піти від зворотного — видавати комікси? Світ ускладнюється, а люди спрощуються. Треба шукати адекватні прийоми, щоб людей не відлякувати. Ми робили товсті книги, типу «Сили м’якого знака» зараз — серії тонких «Підривна література» та «Бронебійна публіцистика». Перестануть читати тонкі книги — почнемо видавати комікси (посміхається).

У мене є ще одна ідея — написати книгу «Новітня історія для «чайників». Українці не знають своєї історії, не знають того, що відбувалося буквально вчора, наприклад, за яких обставин ми вступали в Раду Європи.

Також я давно хотіла зробити книгу, яка б замкнула наш цикл про сусідні країни. У нашій Бібліотеці вийшла «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир, або «Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...». Але в нас є ще важливий сусід — Туреччина. І книгу про нашу спільну непросту історію треба ще написати.

 

Після зустрічі мені стало зрозуміло, що таке справжня конвергентність. Тут є і газета, і інтернет-видання, і глянцевий додаток... Я знала, що «День» — всеукраїнська газета, читала її, але не мала чіткої уяви про те, наскільки це розвинута та міцна медіа-платформа. Це — не просто газета, а величезне ЗМІ, що якісно відрізняється на фоні інших видань, займає серйозну частину в українському інформаційному просторі. Весь майстер-клас постійно запитувала у Вадима Лубчака про те, скільки ж журналістів працює в газеті, як вони встигають вчасно здавати свої матеріали, та які вимоги стають перед працівниками. Мабуть, специфіка регіональних ЗМІ, де часто не вистачає «рук», впливає на неправильний висновок: у  «Дні» мабуть пишуть цілодобово та зовсім не сплять.

Дуже цікаво слухати своїх київських колег, цікаво дізнаватися про устрій роботи, про розподілення обов’язків у середині команди, про безліч проектів, які виконують у редакції. На жаль, реалії журналістики маленьких міст такі, що більшість газет, сайтів тримаються буквально на одній людині, тому великим масштабам роботи та кількості проектів київських ЗМІ можна лише порадіти. Познайомившись ближче з «Днем», зрозуміла, що в своїх тексах потрібно досягати максимальної глибини, бо просте, «легке» інформування вже залишається за сайтами. Намагатимемося хоча б наслідувати приклад цієї газети.

Сьогоднішні події на Євромайдані - свідчення того, що громадянське суспільтво в Україні таки формується. Українці вже не стільки етнічна, стільки політична нація. Важливу роль в цьому відіграють, безперечно, історичні знання. "Спільну" історію для обох берегів Дніпра написати малореально, оскільки в кожного свої герої. У когось Щорс, в інших - Бандера, для когось Петро І - цар і визволитель, для інших - уособлення суті безпрецедентного свавілля і наруги над всім українським. Це складні питання, а тому нелегко тим, хто береться за нелегку справу дослідження і головне пропагування здорового і якнайбільш об'єктивного історичного знання. У цьому сенсі, безперечно, газета "День" - лідер. І, шкода, що таких проектів як "Україна Incognita" та історичних шпальт газети сьогодні в Україні дуже мало. Серед іншого, ефективність "вільного" і незашореного міністерськими шкільними підручниками знання - потужний аргумент проти великоімперських амбіцій держав-сусідів. На превеликий жаль, історія сьогодні не в топ-5 чарту "найцікавіше" для пересічного українця. Справді якісне і "своє" просто повинне бути трендом у сучасному інтелектуальному дискурсі. Інакше - втратити набуте набагато легше, аніж досягнути вершини. Тому обов'язком думаючих є доносити такі знання через всі можливі інформаційні канали.

Важливо, аби цікаве, якісне і головне своє ставало популярним. Особливо коли воно стосується національної пам'яті та ідентичності українців. Останні події на Бесарабці в Києві сприйняли неоднозначно: мовляв, пам'ятник Леніну треба було зносити іншими методами, зараз ці дії можуть зіграти проти мітингувальників тощо. У будь-якому випадку це - сигнал. Наслідуючи деякі з постсоціалістичних країн, ми позбуваємось рудиментів совковості в головах. Ленін - це символ часу, який приніс українцям повно трагедій, але, будьмо чесні з собою, також і доступ до нехай не найкращої, проте освіти, часи Хрущова дали можливість українцям жити у власних квартирах і т. д. Факт того, що Леніна в Києві вже немає - свідчення висновків внаслідок уроків. Одночасно, це й свідчення того, що незаангажовані кон'юнктурно знання у часи незалежної України самими ж українцями засвоюються. Мені здається, цей момент неабияк важливий. Люди оцінили епоху і сказали, що "з такими цінностями нам не по дорозі...".

Завдяки джерелам якісної, а головне вчасної історичної інформації відбувається важливий процес самоосвіти населення країни, якій в цьому сенсі особливо важко. Зважаючи на тоталітарну спадщину і потужну репресивну й пропагандистську машини, українці, себто ми з вами, не втрачаємо ключового - ідентичності. Очевидно, що це один з мотивів, який вплинув на Євромайдан і події, які зараз без перебільшення, змінюють Україну.

Газета «День» — це видання для людей, які поважають себе і готові відстоювати свою думку. Це зразок якісної проєвропейської інтелектуальної преси. Тут часто з’являються статті, над якими можна думати не один день: насичені фактажем, експертними думками, цікавими темами. Тож не дивно, що з часом «День» почав збирати найкращі тексти у книжках. Раніше я познайомився з «Бронебійною публіцистикою», «Силою м’якого знака», а тепер і з «Підривною літературою». Навіть у самих назвах цих книжок закладено важливий код — руйнувати стереотипи мислення. А це — найважче для людини. Якщо нас завести в річку, більшість попливе за течією, і лише одиниці — проти. Але ті, хто здолають цей шлях, — це особистості, які могли сформуватися лише завдяки вмінню мислити і аналізувати інформацію. Цього нас вчить і «День». Крім того, кожен із представлених авторів у «Підривній літературі» не втратив актуальності й нині. Візьмімо хоча б одкровення Тараса Шевченка. Як Кобзар говорить про маніпулювання церкви людьми, їхньою вірою. Хіба це не про наш час?

Мені згадалася книжка Олеся Бузини про Шевченка, в якій пігмей «обплював» генія. Я подумав: чи могло б таке бути у Росії щодо Пушкіна чи в Англії щодо Шекспіра? Звичайно, ні. А в нас є. І все тому, що ми вчасно не засвоїли уроків історії, погано вчили свою літературу і захищали культуру. Щоб подібне не повторювалося, нам варто повертатися до таких книжок, які представлені в «Бібліотеці «Дня». Особливу насолоду я мав під час ознайомлення з «Силою м’якого знака». Видання апелює до нашої національної історичної пам’яті. Ми бачимо, як невмінням стверджувати свою історію для розбудови нації користуються інші народи, попросту крадуть і переписують цю історію під себе.

Атмосфера нещодавньої зустрічі з головним редактором "Дня" вразила мене. Підкупало те, що Лариса Олексіївна, попри напружену політичну ситуацію в країні, не закликала приєднатися до якоїсь політичної сили, як це зазвичай роблять інші. У її словах відчувалися знання, досвід і любов до України. Учасники зустрічі мали змогу звернутися до Лариси Івшиної з будь-яким запитанням і почути змістовну, глибоку відповідь, тому спілкування було жвавим та невимушеним.

Після зустрічі я ще довго роздумувала над тим, що почула. Зацікавилась виданнями, які були представлені на події. Найбільше запам’яталися міркування про «світло і темряву», коли головний редактор «Дня» сказала: «...попри всі соціальні та культурні проблеми цього континенту, історія європейської цивілізації — теж своєрідна перемога «світлого» над «темним», результатом якої стала можливість самовдосконалення, захисту, впевненості і спокою для кожної людини, а також утворення певних базових правил, що їх повинне дотримуватись суспільство».

Лариса Івшина — неймовірно енергетична особистість. Коли слухаєш її, виникає бажання стати справді активним громадянином своєї країни. І зробити активний початок цього. Наприклад, прочитати ті книжки, з якими ми познайомилися завдяки «Дню».

Завдяки нещодавній зустрічі з головним редактором "Дня" отримала безцінний досвід. Сподобалось, що вона відбувалася у формі цікавого за своєю суттю живого діалогу, сповненого доброзичливої й дружньої атмосфери. Спілкування з Ларисою Івшиною, з якою ми були досі знайомі лише «заочно», через шпальти газети, збагатило інтелектуально. У відвертій розмові учасники спілкування отримали можливість розповісти про власні погляди на гострі й протягом багатьох років заборонені для обговорення історичні події, посперечатися стосовно актуальних питань сьогодення. Вразило, що газета «День» на основі журналістських матеріалів заснувала власну потужну бібліотеку.

Мені, як історику, особливо цікаво було більше дізнатись про публіцистичну збірку «Підривна література» й такі видання як «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир», «Джеймс Мейс: ваші мертві вибрали мене».

Хотілося б подякувати всій команді «Дня» за щоденну копітку працю розуму і серця, за активну позицію, суспільні ініціативи та оптимізм.

Кожен день нашого життя особливий та неповторний! Щодня з нами відбуваються нові події, ми переживаємо нові емоції, щось дізнаємося, спілкуємося, з кимось знайомимось. Але часто все це сприймається як сіра буденність. Можливо, через наш повсякденний поспіх, невміння зупинитися, роззирнутися навкруги і зрозуміти, що все в наших руках, думках та рішучості діяти. Все залежить від нашого вибору: мчати стрімголов і бачити тільки сірий асфальт під ногами чи підняти голову — і зробити щось для того, щоб наша дійсність стала іншою.

Кроком у цьому напрямку видалась мені зустріч із головним редактором газети «День». Ми дізналися про заснування газети, про її історію. Проекти, які реалізує «День», — це не лише титанічна праця, а й громадянська позиція. Вважаю, що подібні зустрічі сприяють розширенню світогляду молодих людей, а головне — дарують упевненість у тому, що ми у своїй країні можемо щось змінити на краще.


   
  • Останні коментарі

    Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар