Путін - про «самовизначення російського народу» - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Путін - про «самовизначення російського народу»

Путін - про «самовизначення російського народу»

Микола СІРУК, «День»

Учора прем’єр-міністр і кандидат у президенти Росії Володимир Путін надрукував у «Независимой газете» чергову програмну статтю, під назвою «Росія: національне питання. Самовизначення російського народу — це поліетнічна цивілізація, скріплена російським культурним ядром». Схоже, російському прем’єрові Володимиру Путіну не дають спокою лаври відомих на пострадянському просторі «експертів» з вирішення національного питання Леніна й Сталіна. Як відомо, перший написав статтю «Робітничий клас і національне питання», а другий — «Національне питання й соціал-демократія». Усі добре пам’ятають про результати цієї національної політики, наслідки якої відчувають усі країни, яких загнали до «в’язниці народів».

Як і його попередники, Путін вважає, що національне питання «має фундаментальний характер для країни». Він визнає, що національне питання є в Росії болючою темою, і в першу чергу через «витрати, пов’язані з масовою міграцією». У характерному для нього стилі російський прем’єр починає статтю з критики «мультикультурного проекту» на Заході. «По суті, пропонується вести мову про примус до асиміляції», — попереджає він і переходить до обговорення Росії, передуючи своїм міркуванням заявою про те, що «за всієї зовнішньої схожості ситуація в нас — принципово інша».

Путін пише, що Росія не має бути моноетнічною державою, але зауважує при цьому, що «сьогодні громадян серйозно хвилюють, скажемо прямо — дратують, чималі витрати, пов’язані з масовою міграцією — як зовнішньою, так і внутріросійською».

Далі він переходить до однієї зі своїх улюблених тем — катастрофічних наслідків розпаду Радянського Союзу. «Наші національні й міграційні проблеми безпосередньо пов’язані з руйнуванням СРСР, а по суті, історично — великої Росії, що склалася у своїй основі ще у XVIII столітті», — так формулює Путін фактично відправну тезу своєї статті.

Російський прем’єр вважає, що «стрижнем, скріплювальною тканиною цієї унікальної цивілізації» мають стати російський народ, російська культура. «От саме цей стрижень різного роду провокатори й наші противники всіма силами намагатимуться вирвати з Росії — під наскрізь фальшиві розмови про право росіян на самовизначення, про «расову чистоту», про необхідність «закінчити справу 1991 року й остаточно зруйнувати імперію, що сидить на шиї у російського народу». Аби кінець кінцем — змусити людей своїми руками знищувати власну Батьківщину», — зазначає Путін.

«День» звернувся до українських і російських експертів з проханням прокоментувати статтю російського президента, чи дійсно вона пропонує вирішення національного питання.


У російські вибори внесуть «п’яту графу»?

Олександр ПАЛІЙ, політолог, кандидат політичних наук:

— Перше, що впадає в очі, — наголос на особливому («історичному») статусі російського народу: «Самовизначення російського народу — це поліетнічна цивілізація, скріплена російським культурним ядром. І цей вибір російський народ підтверджував раз за разом — і не на плебісцитах і референдумах, а кров’ю. Всією своєю тисячолітньою історією... Російський народ є державотворчим — за фактом існування Росії. Велика місія росіян — об’єднувати, скріплювати цивілізацію... Розуміємо, що в нас є історичний досвід, якого немає ні в кого. У нас є потужна опора в менталітеті, в культурі, в ідентичності, якої немає в інших».

Стаття фактично виправдовує асиміляцію, яку в іншому місці нібито засуджує: «Принцип розпізнання «свій-чужий» визначається спільною культурою і спільними цінностями... Стрижень, що скріплює тканину цієї унікальної цивілізації, — російський народ, російська культура... Така цивілізаційна ідентичність заснована на збереженні російської культурної домінанти, носієм якої виступають не лише етнічні росіяни, а й усі носії такої ідентичності незалежно від національності»

У статті є натяк на розуміння російською владою того факту, що не тільки досвід минулого допомагає єдності Росії, але й тягар минулих злочинів їй шкодить: «У нашій країні в багатьох головах ще не закінчилася громадянська війна... Культурна політика на всіх рівнях — від шкільних посібників до історичної документалістики — мала б формувати таке розуміння єдності історичного процесу, в якому представник кожного етносу, так само, як і нащадок «червоного комісара» або «білого офіцера», бачив би своє місце. Відчував би себе спадкоємцем «однією для всіх» — суперечливої, трагічної, але великої історії Росії».

Путін наводить досить цікаве спостереження, яке, до речі, ще адекватно не пояснено суспільствознавцями: «Етнічні росіяни ніде й ніколи, в жодній еміграції не становили стійких національних діаспор, хоча й кількісно, й якісно були представлені досить значно. Тому що в нашій ідентичності — інший культурний код».

Водночас у густому цитуванні авторитетів Володимир Путін не втримується, щоб не процитувати російського філософа Івана Ільїна: «Саме про цей особливий характер російської державності писав Іван Ільїн: «Не викорінити, не придушити, не поневолити чужу кров, не задушити іноплемінне та інославне життя, а дати всім дихання і велику Батьківщину... всіх утримати, всіх примирити, всім дати молитися по-своєму, трудитися по-своєму, і кращих звідусіль залучити в державне та культурне будівництво». Очевидно, реальність валуєвських указів, цілої низки зниклих або зведених то кількох тисяч народів, доля УАПЦ і УГКЦ, і ще тисячі фактів суперечать цій цитаті Ільїна. Але, як казав Гегель: «Якщо факти суперечать моїй теорії, тим гірше для фактів.

Путін процитував того самого Ільїна, який свого часу був апологетом німецького націонал-соціалізму і фашизму. Приміром, Ільїну належать такі слова: «Що зробив Гітлер? Він зупинив процес більшовизації в Німеччині й надав цим найбільшу послугу всій Європі... Скинуто ліберально-демократичний гіпноз непротивлення. Поки Муссоліні веде Італію, а Гітлер — Німеччину, європейській культурі дається відстрочка. Дух націонал-соціалізму не зводиться до «расизму». Він висуває позитивні й творчі завдання».

Чи не дивно: прем’єр Росії, влада якої постійно виступає проти «спроб відбілення фашизму», цитує такого філософа, як Ільїн, ще й де — у статті про національне питання?

Наскрізне твердження статті — про необхідність формування громадянської нації. Для підтвердження своєї тези російський прем’єр цитує «Повісті времінних літ»: «Ось тільки хто по-слов’янськи говорить на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани ... А от інші народи: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, корсь, нарова, ліб — ці говорять своїми мовами...».

Із погляду національних інтересів Росії, мета створити політичну націю, безумовно, доцільна.

КАРИКАТУРА МИХАЙЛА ЗЛАТКОВСЬКОГО

Але парадоксальним чином після цієї мети стаття приводить до, здається, протилежних практичних висновків: «Мова йде про посилення права, введення кримінальної відповідальності за порушення міграційних правил і норм реєстрації», — пише головний кандидат у президенти. На його думку, «слід піти на жорсткість правил реєстрації та санкцій за їхнє порушення», а, крім того, «з наступного року необхідно зробити обов’язковим для придбання або продовження міграційного статусу іспит з російської мови, з історії Росії та російської літератури, з основ нашої держави та права» .

Кримінальна відповідальність для іногородніх за те, що вчасно не стали на облік у бюрократів власної країни, — чи не занадто круто як для «єдиної політичної нації»?

Схоже, справжня мета статті — не слова про громадянську націю, яким у Росії з її побутовим націоналізмом мало хто вірить, а підняти перед виборами в інтересах власної виборчої кампанії національне питання, яке справді турбує дуже багатьох росіян.

Протилежні демографічні тренди росіян і кавказьких народів, очевидне збільшення кількості кавказької молоді в російських містах загострюють серед росіян відчуття страху втрати звичного соціального середовища. Родова, етнічна та релігійна консолідованість кавказьких народів лякає росіян. Цю консолідованість не змогли зруйнувати ні СРСР, ні депоратції кількох народів, ні останні війни на Кавказі. Консолідованість, міцність зв’язків кавказців ставить їх у виграшне становище в боротьбі за «місце під сонцем» у порівнянні навіть з етнічними росіянами. Навіть незважаючи на велику кількісну перевагу росіян та «кавказофобію» у всесильних силових органах Росії. Усе це доповнюється суттєво відмінними звичаями етносів. Росіяни бурхливо протестують проти кавказьких танців та традицій публічного жертвоприношення тварин на мусульманські свята. «По танцях... Ми припинятимемо ці дії. При зустрічі з керівниками діаспор ми звернули їхню увагу на те, щоб вони провели роз’яснювальну роботу зі своїми хлопцями», — повідомив начальник міліції Ростовської області Олексій Лапін. Кавказці масово демонструють серйозне ставлення до релігії, що в Росії роблять переважно бабусі. Між тим природа не терпить порожнечі. Як сказав один письменник, хто не хоче молитися своєму Богові, молитиметься чужим. Примітно, що ніхто з етнічних росіян у відповідь на лезгінку й зікр у Москві не пропонує танцювати «Яблочко» чи «Калінку» в Махачкалі чи Грозному. Їх і в Москві особливо не танцюють. Парадокс історії: Росія пролила дуже багато чужої та своєї крові в намаганні завоювати Кавказ (як писав Тарас Шевченко ще в ХІХ столітті, «напоїть всіх імператорів би стало»). А нині чимало росіян бажають «відокремлення» Росії від Кавказу.

Пропозиції прем’єра щодо кримінальної відповідальності за порушення правил реєстрації доречні саме з погляду російської народної реакції.

Російський прем’єр ратує за «підвищення в освітньому процесі ролі таких предметів, як російська мова, російська література, вітчизняна історія, — природно, в контексті всього багатства національних традицій і культур».

При цьому він підкреслює, що «не можна допустити можливостей для створення регіональних партій, у тому числі — в національних республіках». «Це — прямий шлях до сепаратизму. Така вимога, безумовно, має пред’являтися і до виборів голів регіонів: той, хто спробує спиратися на націоналістичні, сепаратистські й тому подібні сили й кола, повинен бути негайно, в рамках демократичних і судових процедур, виключений з виборчого процесу «.

Між тим, чи не свідчить стаття та й політика Росії про те, що сама російська влада спирається на «націоналістичні сили та кола»? І саме на націоналістичні настрої (щоправда, під іншою назвою) робиться ставка на наступних виборах?

Кілька тверджень статті російського прем’єра стосуються й українців.

«Слово про закон і благодать» Київського митрополита Іларіона в статті названо «однією з найбільш ранніх російських («русских») філософсько-релігійних праць». Хоча, по правді, навіть мінімальної російської державності на середину ХІ століття не існувало, бо київські князі тоді відсилали керувати нинішніми російськими землями (за винятком Новгорода) навіть не князів, а простих намісників.

«Освоєння величезних територій наповнювало всю історію Росії, було спільною справою багатьох народів. Досить сказати, що етнічні українці живуть на просторі від Карпат до Камчатки», — пише російський прем’єр. Щоправда, не додавши, чи завжди добровільно українці залишали свою сонячну Батьківщину заради Сибіру.

Не сформульовано загальнонаціональні цінності...

Ігор ЧУБАЙС, директор Центру з вивчення Росії Російського університету дружби народів, Москва:

— Якщо говорити коротко, то я бачу помилки в початковому формулюванні проблеми. Я думаю, що він так cамо блискуче говорить, як блискуче пише в лапках. Путін говорить, що Росія тисячу років була країною багатонаціональною. Саме поняття нації з’явилося лише наприкінці ХІХ століття. І Росія була країною багатоконфесійною.

Коли Путін говорить, що націоналісти загрожують розірвати країну, як це було 1991 року, то постає питання, чим він займався весь цей час, перебуваючи при владі. А зараз говорить, що загроза розпаду постає з новою силою. Цією заявою він показує безглуздя й абсолютну неефективність нинішньої влади. Я б сказав більше, дії влади свідчать, що нинішню систему не можна реформувати: її не можна виправити, поліпшити. Вона дивом після 1917 року збереглася, її неодноразово намагалися відкинути — білий рух або громадянська війна під час Великої Вітчизняної війни, опір в ГУЛАГу, дисиденти.

1991 року здавалося, що цей режим звалився, але він уцілів. І зараз настав час поставити остаточну крапку на номенклатурно-бюрократичній владі й повернути росіянам Росію.

Національні проблеми існують тому, що не сформульовані загальнонаціональні цінності. Немає загальнонаціональної, загальноросійської ідеї. І в будинку, в якому немає даху, кожен намагається врятувати свої коморки в своїй кімнаті. А Путін заявив, що пошук національної ідеї — це нібито народна забава. Він узагалі відмовився від пошуку загальнонаціональних цінностей. Лише коли ці цінності будуть виявлені й декларовані, коли вони будуть прийняті — вони не можуть бути нав’язані — під час демократичної дискусії, тоді всі етноси й групи відчують себе в спільному будинку.

Почасти існування міжнаціональних проблем на руку нинішній владі. Як відомо, за сталінських часів відбувалися депортації цілих народів. Депортували чеченцеві, інгушів, кримських татар, калмиків. До речі, найбільше було депортовано українців із Західної України. У чисельному відношенні вони постраждали найбільше. А от зараз йде політика антидепортації, коли до Москви заманюються етнічні групи з Центральної Азії. І сам вигляд Москви змінюється. Але в результаті того, що в Москві з’явилося непропорційно багато вимушених приїжджати з Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану, між цими етнічними групами й корінним населенням міста виникають певні тертя. Чимало людей забувають, що причина всіх бід у неефективному управлінні й що міняти треба федеральну владу, а зганяють гнів один на одному. Такий підхід дозволяє владі відволікти суспільство від реальних проблем. Не дуже просунуті люди думають, що в усьому винні киргизи, грузини, таджики. Насправді в усьому винен Кремль.

Якщо проаналізувати тезу «російський народ — державоутворюючий», то значною мірою це було так. Російська стала мовою всіх народів. Проте насправді сьогодні й після 1917 року російський народ не може бути державоутворюючим, бо в нього немає таких важелів і механізмів. Влада перебуває в руках номенклатури, а не в руках нації, народу. І коли людина потрапляє в номенклатуру, в правлячий прошарок, вона втрачає свою національність, бо діє не в національних інтересах, а на користь цього вузького прошарку, який робить Росію вже 90 років. Дійсно, роль російського народу величезна, але ви не почуєте на московському радіо або російському телебаченні російських пісень, не побачите народних танців, народного фольклору, немає музеїв народної творчості. Нинішній владі все це не потрібно.

Є номенклатура, зненаціоналювання, культура без підгрунтя. Якщо дивитися телебачення, то там скрізь попса, абсолютно невкорінена. Пісні, які співають наші естрадні співаки, якщо перекласти англійською, можна співати в Австралії, Канаді, Ліберії, Ірландії. Це не російські пісні. Цей міжнародний стиль, глобалізація дуже активно використовується владою, а національна культура зникає. Наприклад, у нас зникло понад 30 тисяч сіл, а народна культура, народна мова йде з села, від грунту, коріння, глибин. І сама база для формування народної культури знищується. Тому в нас є глибока національно-етнічна проблема.

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар