«Процес 59-ти» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Процес 59-ти»

«Процес 59-ти»

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ, історик, журналіст

Фото з сайта http://newzz.in.uahttp://www.istpravda.com.ua

Арешти і каральні суди над українськими студентами у вітчизняній історії є справою досить традиційною, проте рідко коли вони були настільки жорстокими, як «процес 59-ти» щодо львівського студентства. На ньому 70 років тому 42 підсудних одержали смертний вирок.

РЕТРОСПЕКТИВА «ПРАВОСУДДЯ»

Галичина, яка у ХХ столітті перебувала у складі кількох імперій, пережила неодноразові акти переслідувань за національною ознакою. Чи не найбільше фігурантів у численних судових процесах складали представники українського студентства. 1910 року відбулися перші з великих арештів. Саме цього року внаслідок сутичок між поляками та українцями у Львівському університеті загинув український студент Адам Коцко. Після низки арештів справу було доведено до суду, і на лаві підсудних опинилися 101 український студент.

«Процес 101», як його прозвали журналісти та громадськість, тривав п’ять місяців — із лютого до липня 1911 року. Його результатом стало визнання українців винними не лише в заворушенні, а й в убивстві Коцка. Таким чином, підсудні отримали невеликі терміни ув’язнення — від двох тижнів до трьох місяців.

У той період датується також перший «політичний» смертний вирок стосовно українця. Його австрійська влада присудила студентові Мирославу Січинському, який 1908 року вбив львівського воєводу графа Анджея Потоцького. Щоправда, цей вирок так і не було виконано. Завдяки коштам, зібраним українцями, та хисту майбутнього провідника УСС Дмитра Вітовського Січинському вдалося втекти з в’язниці й емігрувати за кордон.

У роки панування Польської держави кількість політичних процесів збільшилася в десятки разів, що безпосередньо було пов’язано з діяльністю націоналістичних організацій, а терміни, які присуджувалися українцям, були куди більші й жорсткіші, аніж у попередню добу.

Люба Комар (1919 р.н.) - зв’язкова ОУН, на слідстві так і не зізналася у членстві в ОУН. Засуджена до розстрілу, згодом вирок змінено на 10 років ІТЛ. Під час депортації втекла з тюрми у Бердичеві. Видала спогади „Процес 59-ти"

Найбільші суди над українцями, здебільшого студентством, відбулися в 1935—1936 роках. На процесах проти «Бандери і товаришів» було обвинувачено 29 осіб, які належали до Крайового проводу ОУН. Вироком стали чотири довічних ув’язнення і три страти, які також було замінено на довічні терміни. Інші підсудні отримали різні терміни ув’язнення, які в сумі склали 214 років тюрми.

У «польський період» було присуджено й ряд смертних вироків, але більшість із них замінено на довічні ув’язнення. Проте з 1922-го до 1938 року через розстріл або повішення було страчено семеро українців, які були членами УВО-ОУН і безпосередньо пов’язані з політичними атентатами. Очевидно, це й близько не могло зрівнятися з тим, що пережила Західна Україна лише за неповні два перших роки радянської влади.

«ПЕРШІ СОВІТИ» Й АРЕШТИ СТУДЕНТІВ

У галицькі землі Червона армія вступила 17 вересня 1939 року. Попри декларації, в яких було засуджено «панську Польщу», більшовики передусім зацікавилися українцями, які були в опозиції до польської влади. За чотири дні, 21 вересня, було розпущено найбільші політичні легальні партії. Менш ніж за два роки панування більшовицького режиму до червня 1941 року було депортовано з колишніх Волинського, Львівського, Тернопільського і Станіславівського воєводств майже 550 000 осіб.

Жертвами «перших совітів», як їх назвали галичани, став майже кожен 10-й житель Західної України. При цьому слід мати на увазі, що більшовики захопили вдвічі меншу територію колишньої Польщі, аніж нацисти, але за той самий час репресували в три-чотири рази більше людей, аніж німці на своїй території.

Найбільш цинічним та жорстоким із судових процесів, які провели більшовики за цей період, можна вважати «процес 59», що відбувався над українськими студентами й гімназистами. Самі арешти були проведені у вересні 1940 року. Тоді було заарештовано 13 студентів Львівського університету, шестеро — медичного інституту, троє — політехнічного, 12 гімназистів і ще 11 випускників гімназій та вищих шкіл. Разом було заарештовано 59 молодих українців, які були пов’язані з Організацією українських націоналістів. Усі обвинувачені, а це 37 чоловіків та 22 жінки, були віком від 15 до 30 років.

Дмитро Клячківський (1911-1945), керівник Юнацтва ОУН у Станіславівскій області. Засуджений Процесом до розстрілу, згодом вирок змінено на 10 років ІТЛ. Втік з бердичівської тюрми. Згодом полковник УПА. Загинув у бою з віділом НКВД

Протягом майже чотирьох місяців тривало слідство, яке мало за мету в будь-який спосіб отримати розкаяння студентів та відповідні свідчення під час судового процесу. Незважаючи на тогочасну практику закритих процесів, у цьому разі йшлося про показовий процес проти молодих націоналістів. Хоч, як засвідчили офіційні документи, «більшість засуджених як на попередньому слідстві, так і на судовому засіданні не визнавали себе винними і не покаялись, а навпаки — заявляли в суді, що вони були і залишаються непримиренними ворогами радянської влади й у майбутньому, якщо буде можливість, за будь-яких умов вестимуть боротьбу проти радянської влади...»

«ПРОЦЕС 59-ТИ»

Процес над студентами й гімназистами, частина з яких були лише прихильниками ОУН або членами Юнацтва, став абсолютно не подібним до традиційних радянських розправ. Студентство, яке пережило кілька місяців допитів і тортур, виявило поведінку зовсім нетипову для приречених радянських в’язнів. Тут ще витав дух політичних процесів, які в Польщі проводилися над націоналістами. Останні вважали, що й лава підсудних є важливим місцем для пропаганди своїх ідей та цінностей.

І хоча процес тривав лише три дні, з 17-го до 19 січня 1941 року, сам по собі він залишив яскраву низку прикладів мужності молодих студентів. Зокрема, коли прокурор поставив провокаційне запитання одній із наймолодших підсудних — Марійці Наконечній, якій було не більше 15 років і яка, найімовірніше, була лише членом Юнацтва, що вона зробила б, якби ОУН доручила їй убити «батька Сталіна», то у відповідь почув: «Я виконала б наказ Організації».

Другий день процесу відбувався у Щедрий вечір, і, навіть перебуваючи на лаві підсудних, юні націоналісти спромоглися відзначити це велике релігійне свято: «Моя сусідка легко штовхнула мене й, обережно всунувши мені в руку скибку білого калача, шепнула святочний привіт і додала: «Скубни трішки і передай далі». Я здогадалася, що то було надвечір’я Йордану, і, скубнувши дрібочку, подала калач сусідці з другого боку. І так він ішов із рук до рук, об’єднуючи нас усіх наче за спільним столом на Щедрий вечір...» — згадувала пізніше одна з учасниць процесу — Люба Комар.

Не привчений до радянської судової практики, адвокат із Галичини Роман Криштальский, захищаючи молодь, незчувся й у своїй промові, вказуючи на підсудних, вигукнув: «Та це ж цвіт української молоді!».

Наталя Шухевич (1922-2010), зв’язкова ОУН, сестра Романа Шухевича. Засуджена Процесом до 10 років ІТЛ, згодом вирок змінено на 5. Повернулася із заслання лише в 1956 р.

А в спогадах Люби Комар читаємо: «Це були мужні й зворушливі слова. Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони прозвучали чудовою музикою в наших вухах і сповняли гордістю наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але водночас ми усвідомлювали, де ми, і наше душевне піднесення затьмарювала тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?»

Львівський окружний суд засудив усіх 59 обвинувачених. А 42 з них, у тому числі й 11 жінок і дівчат, на найвищу міру покарання — розстріл. Решта 17 осіб отримали десятирічний термін та п’ятирічне «ураження в правах» і конфіскацію майна.

У березні колегія Верховного суду СРСР переглянула вироки, і до розстрілу було присуджено 22 із 42 смертників. Іншим смертний вирок було замінено на тривалі строки ув’язнення. А одній із засуджених, Ірині Пик, як громадянці США, вдалося емігрувати. 5 липня 1941 року багато із засуджених у «процесі 59-ти» здійснили втечу з підпаленої більшовиками в’язниці в Бердичеві.

Серед арештантів-смертників був і Дмитро Клячківський, пізніше крайовий провідник ОУН на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ), організатор та перший командир УПА.

2011-01-19 09:16:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар