Про що кричали пугачі: початок "нового порядку" - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Про що кричали пугачі: початок "нового порядку"
   

Про що кричали пугачі: початок "нового порядку"

Спогади про часи окупації
Володимир Сеник (1924-2010). Був учителем історії та директором декількох (у різні часи) шкіл Глинського (тепер Роменський) району Сумської області. Останні 45 років жив у селі Глинську

Війна  не війна, а жити потрібно, поки живий. Окремі солдати поверталися з полону додому. Німці нікого не займали.

В полі стояли скирти жита та так частково й залишилися на зиму. Розвелася величезна кількість мишей. До весни скирти перетворилися в купи січки, а миші від якоїсь чуми враз передохли.

Залишились в полі на зиму і буряки, частково викопані й присипані землею. Ніхто не перешкоджав брати ті буряки, і люди восени й зимою масово гнали горілку, іноді відкрито, посеред двора.

Але безвладдя тривало недовго. В Андріяшівці з’явилися представники німецької окупаційної адміністрації. Розміщалися вони в різних місцях села. Комендант і перекладач Ганс – в центрі села, ті, що обслуговували станцію – в приміщенні станції, наглядачі за залізницею – десь за півтора кілометра в бік Лохвиці, в казармі.

Комендант і Ганс завели постійних коханок, які у них і жили. Ними стали дві мої однокласниці до 7 класу.

Створювалися органи влади на зразок тієї, що була. В районі був призначений бургомістр. Ним став учитель німецької мови Глинської школи Кирило Гусениця. Були збережені колгоспи, тільки тепер вони називалися «загальними дворами». Була створена й поліція, в яку поступили переважно колишні розкуркулені та вислані з села антирадянські елементи, що поверталися до рідних місць. Так повернувся з Луганська Федір Показанчук з дорослими синами та двома дочками. Він був призначений заступником старости «загального двора».

Добровільно пішли служити в поліцію мій колишній однокласник Ганза Микола, мій сусід Шевченко Григорій, Баранік Іван, який служив недовго. За якусь провину він був покараний 25 ударами різкою з наступним звільненням зі служби.

Почалися арешти і страти радянських активістів. Так був арештований мій класний керівник до 7 класу Данік Сергій Денисович – людина по натурі добра і незлобива. Він був редактором районної газети «Більшовик». Казали, що забирав його Ганза, його колишній учень, а тоді поліцай. Жив Ганза в колгоспному дитячому будинку з часів голодомору. Батьки його були репресовані і померли з голоду.

Перший секретар Глинського райкому КП(б)У Іван Кузьменко, колишній голова гудимівського колгоспу Лука Кашуба перейшли на нелегальне становище. Інші ж комуністи, наприклад, Маруня, Діброва, Співак і деякі інші керівники району були взяті новою владою на облік. Кожного тижня вони зобов’язані були ходити на реєстрацію. Так і ходили з понурими головами, включаючи всю весну 1942 року.

Нам, молодим, боляче було дивитися на новоявлених хамелеонів, готових за дароване їм життя поступитися своїми ідеалами. А після такого падіння ще мати пізніше нахабство робити винуватими тих, хто забезпечив їм перемогу, далі безкарно мордувати свій народ. Не дивно, що така система себе, зрештою, зжила.

 

Фото starovina.livejournal.com

Викликали на реєстрацію в с.Перекопівку і всіх комсомольців. Ходив і я. Мордаті здоровані відбирали комсомольські квитки, записували особливі прикмети. У менe шрам на великому пальці правої руки лишився непоміченим, тому я зробив висновок, що виконували вони свою роботу формально.

На реєстрацію комсомольців більше не викликали, а комуністи все ходили, аж поки в Ромнах не згорів млин Рубінчика.

Пригадую невизначеність і страх, які опанували людей в перші дні окупації. З часом страх потроху розвіювався. Солдати-окупанти поводилися коректно, за курми не ганялися, що потрібно – просили продати, тикаючи якісь гроші. Ми швидко зрозуміли (війна вчила кмітливості), що вони такі ж люди, як і ми. І їм теж неохота вмирати. Однак в душі у кожного з нас наростав гнів і мучило одне питання:

-               Навіщо ви прийшли? Ми вас не кликали.

Та їм, особливо солдатам, було не до нас.

 

Нова влада обіцяла якийсь примарний рай, що означало:

- Дайте нам шию і ми надінемо ярмо.

 

Про що кричали пугачі: Півроку перед війною

Про що кричали пугачі: Завтра була війна

Про що кричали пугачі: Перші дні війни

Про що кричали пугачі: початок "нового порядку"

Теги:
2014-04-01 13:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар