Про що кричали пугачі: Німці вже не ті - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Про що кричали пугачі: Німці вже не ті
   

Про що кричали пугачі: Німці вже не ті

Спогади про часи окупації
Володимир Сеник (1924-2010). Був учителем історії та директором декількох (у різні часи) шкіл Глинського (тепер Роменський) району Сумської області. Останні 45 років жив у селі Глинську

Одним  із найкритичніших періодів всієї Вітчизняної війни були бої за Сталінград. Від їхніх результатів залежало майбутнє всієї країни. Для людей же це був період повної відсутності правдивої інформації з фронтів. Тому основним завданням нашої організації було проведення роз'яснювальної роботи – розповідати про справжній стан справ на фронтах, а також не допускати молоді гарячі голови до непродуманих вчинків, які могли мати трагічні наслідки. 

Про що кричали пугачі: Півроку перед війною

Про що кричали пугачі: Завтра була війна

Про що кричали пугачі: Перші дні війни

Про що кричали пугачі: перші дні окупації - німецька сила повзе на Москву

Про що кричали пугачі: початок "нового порядку"

Про що кричали пугачі: доля комуністів та активістів

Про що кричали пугачі: Проти німців були не всі

Про що кричали пугачі: Нас привчають до німецького порядку

Однак були й серйозні прорахунки. Досить було когось випустити з поля зору, як відбувалося непоправне. Німецькі емісари, діючи в своїх інтересах, скрізь по селах обіцяли пільги на землю. Спокусившись цим, пішов у РОА Шевченко Яків. Кодаків Іван та Володимир, прізвища якого не пам’ятаю,  -  в залізничну поліцію. 

Але все ж таки більшість не втратила патріотичної свідомості, не впала у відчай і вірила в перемогу. З небувалою радістю люди зустріли повідомлення про перемогу нашої армії над німецькою в боях за Сталінград.

В березні 1943 рокупередові частини Червоної армії, розвиваючи наступ від Сталінграда, дійшли до Липової Долини. Німці так тікали, що біля приміщення вокзалу залишили обсмаленого кабана – ніби вітром їх здуло. Рух на дорозі припинився, перестали ходити потяги. Шлях спустів. 

Невдовзі проїхали три танки, пофарбовані в білий колір. Людей не займали. Ті танки зникли, як і з’явилися. Знов настала тиша, як перед бурею, але буря так і не розверзлась. Частини Червоної армії в результаті поразки під Харковом швидко відкотилися далеко на схід, аж в Росію.

Скорим часом непомітно, як граки, повернулися німці і зайняли втрачені позиції. Ті з поліцаїв, які перейшли було на бік Червоної армії, були схоплені і страчені. Так загинув мій однокласник, силач Мирний Іван.

На залізниці відновилися ремонтні роботи. До цієї роботи приступили бригади в тому ж складі.

І тепер шляхом з заходу на схід безупинно рухалися німецькі війська. Солдати їхали на велосипедах, верхи на високих гладких конях, на мотоциклах. Все, що йшло і їхало, різко відрізнялося від того, що було в перші місяці війни. 

А залізниця стугоніла від ешелонів, навантажених гарматами, танками, автомашинами. Вся попередня німецька бравада безслідно зникла. Настав час, коли стало видно: ніхто не хоче вмирати. Підтвердженням цього була типова картина:

Машиністами паровозів були німці, а помічниками і кочегарами служили полонені радянські солдати. Мабуть вони й навчили німців добувати в дорозі «шнапс». Можна було спостерігать, як на повній швидкості ешелон, навантажений технікою і солдатами, зупиняється і різко здає назад. Це машиніст, який до того пильно дивився за дорогою, побачив будочника з пляшкою в руці. Після зупинки поїзда з тендера скидається на землю визначена кількість вугілля (норма була сталою), а взамін забирається пляшка. Закінчується цей обмін дружнім помахом рук і поїзд рушає далі.

На платформах біля танків  сиділи солдати, хтось грав на губній гармошці, не реагуючи на те, що відбувається навколо. Видно було, що війна їм набридла – різко стала відчуватися її безперспективність для Німеччини.

Ще один випадок став відомим навіть за межами Андріяшівки і Перекопівки. В німецькій частині, що обслуговувала андріяшівську станцію, все йшло добре, аж поки на зміну здоровим стали прибувати з госпіталів поранені солдати, в основному обморожені. Через якийсь час роботи їх направляли у діючі військові частини до Франції. На західний фронт їхали, як на відпочинок і попити вина. А потім стали замість Франції повертати на східний фронт. Очевидці розповідали, як солдати плакали, а проводи на фронт оголосили похоронами.

УРОКИ ЛІДЕРСТВА

Якої треба було сили, щоб подолати такого страшного ворога!

Мені інколи уявлялося, що десь там, на сході, у нетрях російськихлісів живе страшне чудовисько, яке зубами небаченої твердості і сили перемелює ешелони броні, літаків, незчисленних людських мас. Жує і жує, а ешелони все йдуть і йдуть, зникаючи в пащі того чудовиська.

З'являлась гордість за свій народ богатирський, який, забувши неймовірні знущання над ним, сподіваючись на краще майбутнє, не роздумуючи, кидав себе в вогонь війни.

А мене, який випадково став лідером молодіжної організації лише тому, що іншого не було, команди якого беззаперечно виконувалися і який себе і інших міг послати на смерть, гризла думка: «- Як бути далі?». Порадитися не було з ким, і трапився випадок, на перший погляд зовсім незначний.

Працівники залізниці були зараховані до категорії не знаю якої, але, як видно, важливої для окупантів. Окрім зарплати грішми нам давали продуктові пайки, до яких входили: печений хліб, м'ясо, масло, сіль, мука (переважно ячна, але доброго помелу). І що характерно, якщо робітник мав дітей на своєму утриманні, то такі ж пайки видавалися й на дітей. 

Одного разу мені здалося, що пайок роздають з обманом. Я висловив незадоволення. Закінчилося це тим, що мене обрали головним з роздачі. 

Разом з групою поїхав у Ромни, одержали потрібне, а м'ясо окремо, на бойні. Привезли і стали розподіляти по справедливості. Правду сказати, все закінчилося тим, що декому чогось не вистачило, та й сам залишився без пайка. Нічого особливого не відбулося – поговорили, посміялися, а для мене це стало ще однієї наукою на все життя: перш ніж що робити – подумай про наслідки. Після цього став ще обережнішим, приймаючи важливі рішення.

 

В скорому часі відбувся випадок, який показав, наскільки мої думки відповідають моїм вчинкам. 

Якось під лісом ми з групою однодумців підбойками підбивали шпали. Шпали лежали на піску й періодично осідали, створюючи ями, особливо на замках.

На велосипеді до нас під’їхав німець Йоган - залізничник, літній вже чоловік. Він був великим оригіналом. За що він відповідав на службі – не знаю, але цілим днями Йоган пропадав на болоті з рушницею, причому сам-один, не боячись нікого і нічого. Всі його зустрічали з усмішкою, і він зі всіма вітався. Такий собі був мирний чоловік, який, до речі, міг говорити по-російськи. 

 Розговорилися з Йоганом про те, чиї велосипеди кращі. Я переконував, що наші. Потім перейшли на танки, літаки. Скоро мирна суперечка набрала агресивного характеру – Йоган буквально збісився. І в цей момент, як на лихо, появилася дрезина з високими чинами і охороною – вони перевіряли стан дороги. 

Йоган схопився, щоб зупинити дрезину, а ми подумали, що це буде розправа над бунтівником. Хлопці стояли позаду Йогана і тут же підняли підбойки. Достатньо було мені кивнути і німець був би під відкосом. Я зробив знак, що цього робити не слід. Дрезина зупинилася і ми приготувалися до гіршого. Йоган щось емоційно крикливо розказував. Дрезина постояла і поїхала далі. Німець ще попихтів невдоволено і пішов, а ми з полегкістю зітхнули.

Після цього випадку хлопці ще більше мене заповажали – так мені здалося. Я, який завів небезпечну розмову, а потім, злякавшись за своє життя, міг підставити хлопців, не зробив цього. Історія закінчилася благополучно, а фінал її я розцінив для себе як позитивний.

Невдовзі після цього випадку я став свідком цікавого явища. Рано-вранці, вийшовши за поріг хати, побачив, що за клунею (принаймні, так мені здалося) спускається на землю стратостат (повітряна куля). Було видно, що в її кошику стоять три особи. Я був такий схвильований побаченим, що тут же на весь голос став кликати матір, що була в хаті. Не знаю, можливо від мого крику, але повітряна куля стала підійматися і взяла напрямок на південний схід.

Теги:
2014-05-06 09:32:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар