Про що кричали пугачі: Нас привчають до німецького порядку - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Про що кричали пугачі: Нас привчають до німецького порядку
   

Про що кричали пугачі: Нас привчають до німецького порядку

Спогади про часи окупації
Володимир Сеник (1924-2010). Був учителем історії та директором декількох (у різні часи) шкіл Глинського (тепер Роменський) району Сумської області. Останні 45 років жив у селі Глинську

В Андріяшівці і Перекопівці пройшов набір молоді на ремонтні роботи на залізниці. На ці дві дільниці були необхідні десь 75 працівників. Майстром ділянки Лохвиця-Ромни  був інженер Пальчик Михайло, чоловік рідної сестри мого батька. Він повідомив, що тим, хто працюватиме на залізниці, буде надана бронь від відправки до Німеччини. Того ж дня я повідомив про це членів організації. Майже 90% з них, хлопці й дівчата, пішли  працювати на залізницю. Те ж сталося і в Перекопівці.

Про що кричали пугачі: Півроку перед війною

Про що кричали пугачі: Завтра була війна

Про що кричали пугачі: Перші дні війни

Про що кричали пугачі: перші дні окупації - німецька сила повзе на Москву

Про що кричали пугачі: початок "нового порядку"

Про що кричали пугачі: доля комуністів та активістів

Про що кричали пугачі: Проти німців були не всі

Я ж до кінця літа 1942 року продовжував працювати на різних роботах на загальному дворі. Землю орали волами, а сіяли сівалками і вручну. В основному, сіяли жито по стерні торішнього поля. Врожай був відмінний. Жита стояли стіною.

В тому ж 1942 році я завів бджіл. Медозбір був небаченим.

Наступили жнива. Я працював на косарці, а дівчата скошене в’язали і складали в копи. Потім копи завозили до молотарки.

Періодично на лінійці[1] наїжджав Ганс, перекладач андріяшівського коменданта, в руках він завжди тримав нагайку.

Якось на бригадному дворі ми копали яму для силосу. Поряд сиділи конюхи і від безділля розхвалювали німецький порядок. Як тут у двір вскакує Ганс і прямо в конюшню.

- Хто конюхи?! - запитує.

Ті зірвалися на ноги і по-військовому відрапортували. Не давши договорить, перекладач пройшовся нагайкою по одному й другому конюху і сказав, щоб до його наступного приїзду були засипані ями, відремонтовані жолоби, скрізь посипано піском, збруя змащена і підвішена на стовпах біля кожного коня.

Ганс поїхав, а ми посміялися досхочу, в тім числі й потерпілі, яким Ганс продемонстрував, що на ділі означає щойно хвалений ними німецький порядок. Зате в кінці наступного дня конюшню було не пізнати – кругом все блищало.

А невдовзі трапилася подібна пригода й зі мною. Привезли снопи до молотарки, але молоти ще не почали, коли з’явився Ганс. Я вже не пам’ятаю, кому за що, а мені дісталося за те, що коні були запряжені без штельваги[2], якого я не знайшов на бригаді і приїхав на барках. Добре, що стояв у гарбі[3] з високими полудрабками[4]: поки Ганс силкувався дістать мене нагайкою, я вдарив коней батогом і втік. Він посварився нагайкою вслід, а доганяти не став.

Після того уроку я без штельвача з бригадного двору не виїжджав. Так привчали нас до «славетного німецького порядку».

В ЗАЛІЗНИЧНІЙ БРИГАДІ

Наприкінці літа 1942 року я також пішов працювати на залізницю в перeкопівську бригаду. Керував бригадою Даниленко, а старшим серед нас був Босий. Невдовзі я став там своїм, а ще через деякий час непомітно став лідером серед хлопців, які, переважно, були моїми однодумцями і патріотами.

Диверсій ми не робили і не готували – місцевість для цього була несприятливою. Для диверсій потрібна була вибухівка, спеціалісти, а ми могли хіба що колію розібрать і пустити поїзд під укіс. Але поїзди ходили на малих швидкостях і це не дало б належного ефекту, не причинило б матеріальної шкоди німцям, а для села наслідки могли бути жахливими.

На одній дільниці був невеликий місток, що називався Зелений міст. Він охоронявся залізничною поліцією, а потім узбецькою частиною[5]. Ті узбеки були у німців на особливому становищі, їх краще годували, вони були добре зодягнені, носили високі хутряні шапки. Я познайомився з їхнім офіцером. Він закінчив Ленінградську військову академію, але потрапив у полон і був вимушений погодитися служити окупантам. Хотів перейти до своїх і запитував, чи ми не маємо зв’язку з партизанами. Із свого старенького «вальтера» він вчив мене стріляти в ціль.

Поступово сформувався великий загін молоді з двох бригад, налаштований на боротьбу з фашистами. Дівчат в загоні не було, я категорично був проти, хоч бажаючі й були. Як і раніше, активних дій ми не проводили, а робота наша зводилася до поширення правдивої інформації серед населення про події на фронтах. Це було моральною підтримкою людей, зміцнювало їх віру в неминучу перемогу над фашистською Німеччиною. Крім того, ми відзначали всі революційні свята[6].

Слабким місцем організації була відсутність в ній досвідченого лідера з числа людей старшого покоління. Комуністи та активісти, які залишились, були повністю морально деградованими. Само собою вийшло так, що лідером став я, але мені не вистачало досвіду. Характерно, що ще в школі організатором хороших, а частіше поганих справ також був я. «Наша мама» Неоніла Денисівна Король часто говорила: «- Ти – як бандит». На підтвердження того я й чуб носив з напуском на лоба.

Самому собі дивувався, що в організації були мої вчителі, які мене недавно вчили – Гудименко Іван Михайлович, Сава Іванович Циган, Литовка, але ніхто з них на себе відповідальності не брав, прислухаючись до моєї думки і беззаперечно виконуючи розпорядження. Щоб я цим пишався – так ні, скоріше боявся зробити непродуманий крок і погубити себе та інших, а також завдати непоправної шкоди населенню Андріяшівки та Перекопівки.

Члени перекопівської частини нашої організації були переважно поміркованими, зате андріяшівчани – радикальними. Особливо активним був мій близький товариш Якименко Василь Іванович, який наполегливо готував залізничну аварію потягу. Разом з товаришами викрав лапу для висмикування костилів з шпал, дістав ключі для розмикання замків рейок. Планувалося на перегоні між станціями Андріяшівка та Юсківці розібрати залізничну колію і пустити поїзд під укіс. Все було підготовлено, чекали тільки на мою згоду. Я, вважай, в останню хвилину заборонив операцію, викликавши велике незадоволення її ініціаторів.

Мотивом заборони було, по-перше, те, що я сумнівався в правильності наших дій, а по-друге не знав, що робити після здійснення диверсії. До таких рішень і таких дій ми були абсолютно не підготовлені. Окрім зброї, якої ми мали вдосталь, потрібні були ще засоби існування в лісі. Адже після акції всім її виконавцям і причетним слід було переходити на нелегальне становище. Повернувшись до першої причини моїх вагань, пояснюю: страшно було залишати незахищених мирних жителів, адже німецькі карателі у відповідь могли стерти з лиця землі і Перекопівку, і Андріяшівку, як вони робили скрізь, де діяли партизани.

Так що акція не відбулася, а андріяшівці, хто з них це пам’ятає, і досі вдячні мені, що не стали жертвами молодецької безрозсудливості.



[1] Лінійка – кінний екіпаж на декілька місць, у якому сиділи боком до напряму руху, звісивши ноги на підніжку.

[2] Штельвач – вірна назва «штельвага» або «штельваг» - важкий залізний предмет, який клався на воза (чи чіплявся до нього), щоб надати возові належної стійкості при русі без вантажу.

[3] Гарба – віз з високими бортами-полудрабками, призначений для перевезення сіна, тощо.

[4] Полудрабок – борт гарби, зроблений з двох поздовжніх і декількох поперечних жердин на зразок драбини.

[5] Німці створили з полонених радянських солдатів національні легіони. Зокрема, з  представників середньоазійських народів був створений Туркестанський легіон. Навчальний центр цього легіону з вишкільним табором базувався в Ромнах. Напевне, про вояків цього легіону і згадує тут автор.

[6] Революційні свята – напередодні і під час війни такими вважалися «День міжнародної солідарності трудящих», що відзначався 1 і 2 травня, 7 листопада – чергова річниця «Великої жовтневої соціалістичної революції», а також День Конституції СРСР 5 грудня. 

Теги:
2014-05-06 09:32:34
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар