Про мистецтво бути тираном: відкриття Нікколо Макіавеллі - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Про мистецтво бути тираном: відкриття Нікколо Макіавеллі

Про мистецтво бути тираном: відкриття Нікколо Макіавеллі

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Та був один мудрець, який жив 500 років тому в Італії і один з перших у світі прозрів сценарій тієї страшної п’єси під назвою «Неподільна влада», в якій головні ролі грають самотні актори (інколи — криваві!). Цей філософ, історик, драматург і поет мав ім’я Нікколо Макіавеллі. Погляньмо йому у вічі: перед нами обличчя людини, яка багато, дуже багато знала про світ, про людей і про тиранів. Диво на ті часи, що він помер у віці 58 років своєю смертю (1527 року). Але — стоп... Чи не здається вам, читачу, що він хоче щось сказати, хоче поділитися своїми думками і відкриттями, важливими саме для нас із вами? Великий італієць явно не вважає, що його давні прозріння — надбання тільки ветхого минулого і до XXI століття не мають ніякого відношення. Може, послухаємо його?

— Вітаю вас, вельмишановні синьйори, ви, що живете року 2001-го від Різдва Христова! Вважаю своїм обов’язком насамперед заявити: я не макіавелліст — якщо мати на увазі під зазначеним словом людину підступну, віроломну, жорстоку та хитру (яких і я в моєму XVI столітті знав чимало, чого вартий один тільки Чезаре Борджiа, вбивця, отруйник і нечестивий кровозмісник, син Папи Римського Александра VI!).

Але зовсім не заради самовиправдання, мети жалюгідної й нікчемної, постав я зараз перед вами, високоповажні синьйори! Бо моє ім’я ось уже 500 років саме промовляє за себе, і виправдовуватися мені нема в чому. Проте інша потреба, більш висока і нагальна, спонукає мене до розмови з вами, а саме: потреба застерегти вас. Я, що бачив за роки свого життя безліч правителів лютісних та кривавих, з невимовним болем мушу зізнатися вам: ХХ століття, яке щойно завершилося, жахає численністю таких чудовиськ навіть мене, і це при тому, що я так добре знаю людей...

Особливо ж хочу відзначити незрівнянного в своїх злочинах синьйора Сталіна. Коли я в праці «Володар» описував, яким повинен бути сильний і справедливий правитель, — а також i наводив приклади злісних, огидних звірств, — чи міг я уявити собі, що в ХХ столітті постане тиран такий геніально артистичний, такий натхненно жорстокий, здатний і дитину приголубити, і великого письменника своїм телефонним дзвінком «надихнути», і «просту людину», що дуже скромно живе десь собі, зобразити, і багатотисячний розстрільний список смертників за одну мить без будь-яких вагань підписати... Він, синьйори, ніби прочитав мої слова: «Владарюй над підданими, прагни їх зрозуміти, не будучи ними обдуреним, а сам їх обманюючи».

Потрібно, синьйори, прояснити одну вельми важливу істину, знання якої необхідне правителю в усіх його справах і починах. А саме: політикові, на відміну від простої людини, знання людей необхідне не саме по собі, а як найправильніший засіб знайти дорогу до влади. В основі ж людської вдачі — і я писав про це в безлічі своїх праць — спільна риса: люди не знають межі своїм бажанням або апетитам. А серед цих апетитів, синьйори, апетит влади — щонайперший. І ось, уявляючи собі все сказане досить ясно й чітко, я виклав суть «науки влади» в таких відвертих словах: «Людей слід або пестити, або знищувати; бо за мале зло людина може помститися, а за велике — ні. Отже, образу, що завдається людині, потрібно розраховувати таким чином, аби потім не боятися помсти» . Цю думку можна було б сформулювати й дещо інакше: найсильніше почуття з усіх, на які людина здатна, — це, на жаль, страх, і тому володар повинен всіляко прагнути того, щоб його не стільки любили, скільки боялися. Головне ж, чого він повинен побоюватися, — це зневаги.

Під час усього мого життя я невпинно замислювався над питанням: як може володар, якщо він і сильний, і мудрий, викликати в народі довіру до себе? І, як мені здавалося, скромність (уявна чи справжня — це особлива розмова) — кращий засіб досягнути цього. Бо, як я писав в «Історії Флоренції», «розкоші можновладців, які постійно виставляються напоказ, породжують у людях більше заздрощів, аніж справжнє багатство, якому завжди можна надати благовидності». Другий же засіб, який веде до зазначеної мети, — спільна з народом ненависть до спільного ворога. Я казав про це так: «Той, хто бореться за управління народом і не турбується про те, що існують вороги нового ладу, утворить державу вельми недовговічну».

А втім, є ще один засіб, який може привести володаря до такої омріяної ним влади: потрібно переконати людей у тому, що не влада сама по собі — понад усе для нього, але інтереси та ідеї, куди більш високі. За найяскравіший приклад може служити Батьківщина, заради якої правитель і живе, і дихає. Я вважав (і ось мої справжні слова), що

«позаяк ідеться про інтереси Батьківщини, не випадає розмірковувати над тим, чи справедливе те або інше рішення чи несправедливе, чи милосердне чи жорстоке, чи заслуговує на схвалення чи на догану; треба залишити осторонь усілякі міркування і прийняти таке рішення, що сприяло б порятунку її життя і збереженню свободи». Тож ось, гадається мені, в чому полягало джерело сили синьйора Сталіна: він зумів ототожнити себе з Великою Батьківщиною! І діяло це куди сильніше, аніж усі його геніальні театральні прийоми, про які також, певна річ, забувати не можна. Ще скажу таке: історія триває, відбувається зісковзування (моє слово) різноманітних форм держави у свою протилежність, і хтозна, може, такі можновладці, яких я описую, ще постануть або вже діють і на вашій Батьківщині, синьйори читачі, тобто в Україні...

Аби спростувати підлий наклеп, що ось уже майже протягом п’яти століть чорнить моє ім’я: мовляв, я, Макіавеллі — улюблений наставник тиранів, духовний годувальник лютих, підступних деспотів, — не буду багатослівним. Нагадаю лише власні ж слова: «Не можна назвати доблестю вбивство співгромадян, зраду, віроломство, жорстокість і нечестивість; усім цим можна здобути владу, але не славу». Так, тернистий і важкий шлях вождя, багато перешкод чекають на нього, і я попереджав про це італійських можновладців, коли писав: «Тим, хто стає володарем милістю долі, а не завдяки доблесті, легко здобути владу, але втримати її важко. Немовби пролетівши весь шлях до мети, вони стикаються з безліччю труднощів згодом». І ще одне додав я: в жодному разі не треба допускати до влади того, хто був скривджений володарем у минулому або міг би боятися його в майбутньому. Та, при всьому сказаному, головне не в цьому. Головне — підтримка й віра народу.

Я знаю також, що у вашу добу, на зламi тисячоліть, у людей учених стало модно говорити про свій народ гордовито і зверхньо (доводилося зустрічати мені й слiвце «електорат», у мою епоху невідоме). Та я писав 1512 року зовсім інакше: «Народ у сукупності сильний, а нарізно слабкий. Якщо порівнювати володаря і народ, пов’язаних законами, видно, що народ кращий; буває й таке, що проти володаря немає ніяких засобів, окрім заліза». І ще, 8 років по тому я твердив наступне: «Володар — це форма, народ — матерія, а форма, подібна до матерії, не може бути абсолютно протилежною їй». Я не вживав слова «демократія», яким у вас присягаються всі без винятку державні мужі; але я, маючи досвід у справах управління, будучи протягом 14 років державним секретарем у рідній Флоренції, знаючи й бачачи лютих тиранів, засвоїв одне: неповага до свого народу зазвичай породжує сумнi плоди. І наостанку скажу ще: « Добрі порядки породжують щасливу долю, а вона є запорукою успіху в усіх починаннях». Але зауважте, синьйори в Україні: я можу тільки дати пораду і застерегти, вирішувати доведеться вам! Прощавайте!

* * *

Звичайно, цей монолог великого італійця — вигадка автора. Та головні відкриття Макіавеллі, біль його гірких роздумів збережені. Замислимося, читачу?

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2001-08-11 10:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар