Про цікаву скульптурну пам’ятку, що має безпосередній стосунок до української історії - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Про цікаву скульптурну пам’ятку, що має безпосередній стосунок до української історії

Про цікаву скульптурну пам’ятку, що має безпосередній стосунок до української історії

Михайло СТЕПАНЕНКО, професор, народний артист України

На ілюстрації - польський король Ян-Казимир

У 1700 році в Кельні було опубліковано «Мемуари месьє Шарля де Баатца сеньйора Д’Артаньяна, капітан-лейтенанта першої роти мушкетерів короля», які стали документальною основою для всесвітньо відомого роману Олександра Дюма «Три мушкетери».

Серед багатьох зафіксованих в «Мемуарах» подій (до речі, значно відмінних від подій, описаних у романі) є досить цікава новела про перебування в Парижу однієї з головних дійових осіб українсько-польської війни середини ХVII ст., а саме Короля Польщі Яна ІІ Казимира (1609 — 1672).

Почнемо цитатою з мемуарів: «Казимир, король Польщі з дому Палатин, зрікся корони так само, як і королева Швеції. Вони до цього були примушені, хоча й намагалися зробити собі честь цим зреченням... Перед тим як стати королем він був єзуїтом, потім кардиналом, а ці дві іпостасі не такі вже й протилежні сану короля, тому що бути єзуїтом або кардиналом означає, звичайно, бути переповненим пихою, а часто й схильністю до різноманітних інтриг... Казимир, увірувавши, що Дім Конде йому зобов’язаний за його попередні послуги цьому Дому, звернувся до месьє принца з проханням надати йому захисток у Франції. Принц де Конде ... домігся від короля не тільки того, що просив його Казимир, але ще й два значних абатства для нього, зокрема й таке, як Сен-Жермен-де-Пре, що давало не менше 80 тисяч ліврів ренти на рік».

Після зречення від польської корони Казимир 1668 року переїхав до Парижа, де й помер на початку 1672 року. Похований він був в абатстві Сен-Жермен-де-Пре в самому центрі французької столиці. Саме це поховання й буде однією з тем пропонованого дослідження.

ІІ

Після смерті Казимира в каплиці абатства, де відбулося його поховання, було зведено надгробок у вигляді скульптурної композиції, яка складалася з пам’ятника королю та металевого барельєфа із зображенням моменту битви між козаками і поляками під Берестечком. По обидві сторони барельєфа знаходяться мармурові стели з текстом панегіричної епітафії, присвяченої життю Казимира.

Наводимо цей текст у перекладі з латини:

«Дарунок божественним тіням.

Вічній пам’яті короля Казимира.

Після всіх щаблів слави і здійснених героїчних звершень нехай навіки спочине тут шляхетний Йоган-Казимир — король Полонії та Швеції.

Наймолодший із родини Вазатенсів могутньої династії Ягелонів, він був високоосвіченим, хоробрим, благочесним. Знав мови багатьох народів, у битвах перемагав, доля була до нього прихильною.

У сімнадцяти боях і сутичках із ворогами отримував перемоги: підкорив московітів, шведів, бранденбурзців, татар, козаків та інших заколотників.

Всі двадцять років свого правління був милостивим і поблажливим батьком для підданих і всі двадцять років був творцем своєї долі.

Він відзначався хоробрістю і щирим благочестям, більш завзято служив Небу ніж Землі.

Був покровителем і захисником монастирів і лікарень Варшави. Його діти народжувалися в законному шлюбі. На жаль, всі вони померли. Сам ще не був великим, коли помер старший син, без молодшого його славетний рід скінчився.

Щоб його не вважали королем, який не шанує Бога Христа, він Литві зруйнував святині кальвініанців, а їхніх спільників вигнав.

Сенат Полонії повернув до католицької віри аварійські секти, упорядкував церковні общини, щоб вони дотримувалися законів, які король проголосив «правом народів».

За його благочесні дії Папа Олександр VII надав Казимиру священне ім’я «Правовірний».

Своїми подвигами він досяг найвищої слави, але після всіх звершень 1668 року вирішив відмовитися ві д престолу.

Сльози прощання текли по обличчю короля. Він оплакував долю свого батька, який в кінці життя був відсторонений від влади. Таким віщим було почуте пророцтво.

Він залишився в пам’яті живих не так своїми перемогами в битвах, як повагою та любов’ю до Вітчизни.

Як абат він правив службу з натхненням, його королівське серце стало для ченців святинею.

Помер король від ран на 17-й день січневих календ 1672 року. В заповіті сказано, що могильний притулок йому збудують Мойри»

Автором цієї надзвичайно цікавої латиномовної епітафії був чернець абатства Дельфо. Щодо творців скульптури короля та барельєфа, то це були скульптори Сієр де Марсі та Жан Тібо — фахівці найвищого класу. Фінансування робіт забезпечували найближчі родичі Яна-Казимира Анна Гонзаго та герцог д’Енгієн.

ІІІ

А тепер повернімося на 24 роки назад у незабутній 1648 рік. Незабутній для Яна-Казимира, тому що саме цього року його було обрано королем Польщі. Але цей рік незабутній також і для України. 1648 року почалось козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького за визволення України від польсько-шляхетського панування.

Слід зазначити, що попередником Яна ІІ Казимира на польському престолі був його рідний брат Владислав IV Ваза (1595 — 1648), який намагався залагоджувати конфлікти між православними й католиками, уникати загострення міжнаціональних протиріч у Речі Посполитій.

В зв’язку з цим цікавою сторінкою історії є його взаємини з Богданом Хмельницьким. Саме за сприяння Владислава 1644 року відбулися перемовини Богдана Хмельницького з французьким послом при варшавському дворі графом де-Брежі щодо запрошення запорозьких козаків на французьку службу. У вересні 1644 року граф сповістив першого міністра Франції кардинала Мазаріні, що «у запорожців є нині дуже здібний полководець Хмельницький, його тут при дворі поважають, я буду бачитися з ним». Ще через місяць де-Брежі повідомляє: «Цими днями був у Варшаві один із старшин козацької нації, полковник Хмельницький, про якого я писав Вашій емінеції. Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, розумна, сильна в латинській мові. Що стосується служби козаків у його величності¹, то якщо війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі».

У квітні 1645 року Богдан Хмельницький прибув до Франції, де вів перемовини з місцевим командуванням щодо запрошення на французьку службу 2500 запорозьких козаків. Як окремий підрозділ козаки брали участь в облозі та штурмі Дюнкерка під керівництвом герцога д’Енгієна (який після смерті батька 1646 року отримав титул принца Конде). Тому недивно, що 1655 року під час зустрічі з французьким агентом, який приїхав до України, Хмельницький із приємністю згадував дні, які провів у Франції, розпитував про принца Конде як про «свого старого вождя».

На відміну від Короля Владислава ІV, який вважався мудрим політиком, Ян-Казимир мав погану репутацію «як чоловік безголовий, ні до чого не здатний, в учинках своїх необчислений, по теперішньому кажучи — справжній психопат».² Але серед багатьох польських магнатів була надія, що іменем такого нездатного короля можна буде правити набагато легше, «ніж іменем його серйозного, ділового брата, який мав репутацію чоловіка дуже ощадного, рахункового і доброго господаря».³

ІV

Незважаючи на те, що запорозьке козацтво 1648 року на виборах короля Польщі підтримало кандидатуру Яна ІІ Казимира, покладаючись на його обіцянки рахуватись як із соціальними, так і з релігійними прагненнями українського суспільства, сподівання ці виявилися марними.4

Подальші події показали, що справжньою метою польської влади в особі Яна ІІ Казимира та його оточення (в першу чергу впливових магнатів та верхівки католицького духовенства) було знищення козацтва, ліквідація православ’я і нещадне поневолення українського народу.

Тому наступна польсько-українська війна була неминучою, а битва під Берестечком стала однією з найзапекліших і найграндіозніших баталій як цієї війни, так і всієї європейської історії ХVІІ століття.

Дійсно, в битві під Берестечком у червні 1651 року зійшлись дві величезні армії (українсько-татарське військо налічувало понад 160 тисяч, польське біля 200 тисяч воїнів), і, незважаючи на поразку і відступ українських військ (обумовлені втечею татар), подальше просування поляків на українські землі було призупинено й боротьба за незалежність продовжувалася ще з більшим завзяттям.

V

У ХХ столітті на честь полеглих на берестецькому полі козаків було побудовано меморіальний комплекс «Козацькі могили».5

Головною частиною цього меморіального комплексу стала Георгіївська церква, збудована як храм-мавзолей. Тут у саркофазі та в нішах стінах підземної частини церкви знайшли свій останній спочинок сотні полеглих в битві козаків.

Розписані на біблійні теми інтер’єри церкви (художник Іван Їжакевич (1864 — 1962) та живописці Києво-лаврської художньої майстерні) викликають естетичне захоплення. На жаль, не збереглись картини І. Їжакевича, присвячені самій битві.

На відміну від меморіалу «Козацькі могили» меморіал Яна ІІ Казимира в абатстві Сен-Жермен-де-Пре в Парижу присвячений лише одній особі — самому монарху. В той же час барельєф, на якому реалістично зображено битву під Берестечком, є не тільки твором образотворчого мистецтва, а й унікальним історичним документом ХVІІ століття, свідоцтвом боротьби українського народу за свободу і незалежність. Документом, який майже невідомий як в історичній, так і в мистецтвознавчій українській літературі.

Тепер про сам твір.

Складна, багатофігурна композиція барельєфа була виконана автором із професійною ретельністю й відмінним смаком. Ж.Тібо органічно поєднав масштабність панорами бою з увагою до найдрібніших художніх деталей (реалістичних зображень людських тіл, зброї, коней, одягу, порохового диму, прапорів, музичних інструментів). Драматичний контраст між пафосом польської кавалерії, що наступає, і непохитним протистоянням цьому наступу козацької піхоти, втеча татарського війська і трагізм людей і коней, які гинуть, — весь цей комплекс подій майстерно переданий автором барельєфа й об’єднаний ним в єдине гармонійне ціле. Фахова досконалість і реалістичне відображення героїки і трагедії битви ставить цей барельєф у один ряд із найкращими творами європейського образотворчого мистецтва ХVІІ століття.


¹ Йдеться про короля Франції Людовика XIV.

² Михайло Грушевський. Історія України-Руси, Т.VIII, с.102.

³ Там само.

4 Симптоматично, що в українських православних літургіях 50-х років ХVІІ століття обов’язково співали «здравицю» королю Казимиру: «Утверди, Боже православную християнськую віру, соблюдай, Господи, во здравії Великого короля Казимира». (На ці «Літургії» звернула мою увагу музикознавець Олена Шевчук.)

5 У червні 1991 року на відзначення 340-річчя Берестецької битви на цьому полі вперше зібралися сотні тисяч українців для вшанування козацьких героїв.

2013-10-11 13:39:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар