Пришестя пануючого хама - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Пришестя пануючого хама

Пришестя пануючого хама

Ігор Сюндюков

Наприкінці ХVІІІ століття, якраз тоді, коли цариця Катерина ІІ наполегливо і систематично розпочала урівнювати в правах українську козацьку верхівку та російське дворянство, служив у Глухові, колишній гетьманській столиці Кирила Розумовського, маючи ранг військового старшини, «козак, син і онук козака» (так, за деякими джерелами, він сам розповідав про свій родовід) Федір Мережко. Тисячі й тисячі обдарованих, честолюбних, безпринципних, цинічних і хоробрих представників української старшини, здобувши, подібно Федору Мережку, статус дворянина, рушили до Петербурга — робити кар’єру (багато з них, і це важливо, не зрікалися України, не забували про неї. Інші вірою й правдою заходилися служити імперській державі).

Ось і син Федора Мережка, Іван, перебравшись на зламі ХVІІІ та ХІХ століть, за часів Павла І, до імперської столиці, вже як російський дворянин вступив до елітного Ізмайлівського полку — і, що цілком зрозуміло в тих умовах, змінив родове прізвище Мережко на Мережковський. Іван Федорович брав участь у війні з Наполеоном 1812 року, згодом вийшов у відставку, одружився. А син його, Сергій Іванович, батько героя нашої оповіді, здобув доволі високе становище при «Міністерстві двору» царя Олександра ІІ, ставши поважним сановником Імперії.

Але ось чого точно не було, навіть у мінімальній пропорції, у свідомості та творчості його сина Дмитра Сергійовича (01.08.1865 — 07.12.1941), колись не без підстав названого «першим у Росії письменником-європейцем» (його історичні романи з трилогії «Христос та Антихрист» — «Загибель богів. Юліан Відступник»; «Боги, що воскресли. Леонардо да Вінчі»; «Петро та Олексій» — Петро І у цьому романі відтворений в образі Антихриста! — негайно після публікації в Росії перекладалися французькою та німецькою) — точно не було у Мережковського-письменника та філософа залежності від імперських догм «самодержавства, православ’я та народності». Більше за це — він піддав цю «уварівську» тріаду нищівній критиці. Самодержавство Мережковський сприймав як деспотичну, згубну для Росії систему влади; про його нещадну ідейну розправу над офіційною імперською православною церквою, створеною спільними зусиллями Петра І та Феофана Прокоповича, можна писати цілі томи (висновок Мережковського: ця церква взагалі не має нічого спільного з Христом, вона є рабом влади і підтримує державне насилля); дуже й дуже далеким був Дмитро Сергійович від ідеалізації російського народу — про що йтиметься далі.

Письменник, як і його дружина Зінаїда Гіппіус, ненавиділи більшовизм (його формула 1917 року: «Більшовики нічого не можуть створити, але все можуть зруйнувати». Зрозуміло, що еміграція була для нього неминучою). Але це, знову наголосимо, не перетворювало його на монархіста-ретрограда. Сам Мережковський не раз — і до революцій 1905 та 1917 років, і після — підкреслював, що важливою для нього «є немовля, що народжується, — істинно світла нова Христова церква», а не політичні дискусії та двобої. Опоненти мислителя заявляли, що Мережковський взагалі — «містик», «релігійний фантазер», чиї духовні пошуки є безмежно далекими від «злоби дня» і насущних потреб життя.

Зараз ми, через сто з лишком років, можемо пересвідчитися, що це абсолютно не так. Нагадаємо лише про два твори Мережковського-публіциста, обидва — 1905 року (а його публіцистика нараховує шість томів). Це — «Звернення до народу», де, зокрема, проголошується таке: «Народе російський! Пам’ятай, що по милості Божій, а не по заслугах твоїх Господь нагородив тебе великою вітчизною, і не забувай, як багато племен зібрано під твоїм державним кровом. Як можеш ти, якщо носиш в серці твоєму любов Христову, гнітити їх насиллям, озлоблювати образами? Нема тобі за це ніякого виправдання! Нема на те волі Господа, щоб ти творив над ними насилля».

ДЕЯКІ ПЕРЕДБАЧЕННЯ МЕРЕЖКОВСЬКОГО, ЯКОГО СУЧАСНИКИ ВВАЖАЛИ МІСТИКОМ, ФАНТАЗЕРОМ, НАВІТЬ РЕАКЦІОНЕРОМ  — ВИЯВИЛИСЯ ПРОРОЧИМИ  / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

І другий твір — знаменита тоді, 1905 року (втім, за галасом й «резонансом» сама суть пророцтва письменника залишилась геть незрозумілою, а з часом все було забуте), стаття Мережковського «Грядущий Хам». Ось на ній варто й треба зупинитися докладніше. Бо тут вражає соціологічна, історична точність прогнозу цього «містика», «похмурого шукача Бога» (насправді для Мережковського якраз світле, навіть «дитяче» сприйняття світу є найближчим до Христа).

Отже, про що пише автор «Грядущего Хама»? Він насамперед встановлює якнайтісніший причинно-наслідковий зв’язок між «міщанством» та «хамством» (для Мережковського це — не політичні, а насамперед духовні, світоглядні категорії; але ми через 115 років, очевидно, маємо тут і страшний політичний досвід також — що означає панування Хама, вже не грядущого, а реального переможця!).

Хамство, за Мережковським, — це «міщанство, яке досягло своєї крайньої межі й зацарювало». І як «культурне хамство», вважав мислитель, «де людська особистість взагалі зникає, перетворюється на ніщо», так і «дике рабство» (по суті, «людський мурашник», на думку письменника, результат боротьби ревних соціалістів, хай і несвідомий результат, — тут Мережковський певною мірою перегукується зі знаменитою статтею Івана Франка «Що таке поступ?») — і те, й друге є страшним Злом. «Печаткою Звіра», як пише автор. Хамство, на думку Мережковського, виникає в будь-якій культурі — і саме там, де виникає ослаблення, втрата чіткої орієнтації в духовному світі. А джерелом хамства є міщанство, за словами Герцена, на якого посилається Мережковський, «той самодержавний натовп згуртованої посередності, який всім володіє, — натовп без невігластва, але й без освіти». Для цього натовпу, за Мережковським, «усе просто, все пласко. Незламний «здоровий глузд», незламна позитивність». Є те, що є, і нічого більше немає. Цей світ — усе, і немає іншого світу, окрім цього. Земля — все, і немає нічого, окрім землі».

А до чого призводить, на думку Дмитра Сергійовича, панування хамського міщанства? Або ж до рабського плазування перед тиранічною владою (що є дуже характерним для тоталітарних режимів ХХ століття, додамо ми), або до анархічного бунту розлюченого натовпу, який руйнує все на своєму шляху. І перше, і друге для автора «Грядущего Хама» — це поклоніння «Звіру», «Антихристу», а не Христу. Що ж до соціалістичних доктрин, то, за словами Мережковського, «сила і слабкість соціалізму як релігії у тому, що він наперед визначає майбутню соціальну творчість і тим самим мимоволі включає в себе дух «вічної середини», міщанства, неминучий метафізичний наслідок позитивізму як релігії, на якій і сам соціалізм збудований».

Є й цілком конкретні політичні висновки автора. «Плід внутрішнього, духовного міщанства — зовнішнє міжнародне звірство — мілітаризм, шовінізм, — пише Мережковський. — Адже зовнішня політика є лише цинічним оголенням внутрішньої. За плодами пізнаєте їх». Через дев’ять років почалася Перша світова війна, через 34 роки — Друга, Мережковський був свідком реалізації своїх пророцтв...

Ще цілком точна оцінка письменника: «Немає жодного сумніву, що наші марксисти — чудові люди. І народ люблять вони, звичайно, щиро. Але коли говорять про «залізний закон економічної необхідності», то є лютими, жорстокими жерцями Маркса — Молоха, котрому готові принести у жертву весь російський народ. І дійшли зі своїми розмовами до «бісиків» — не лише іншим, але й самим собі огидними стали. І, нарешті, взявши свого Маркса, свого боженьку за ніженьку — та й об підлогу вдарили щосили! Тому що тягнулась, тягнулась мотузочка марксистська, а потім почалась уже босяцька!» (страшне, дивовижно точне пророцтво).

«Хай не лякає, бо не страшно», — так зустріла інтелігентська Росія застереження Мережковського: «Не бійтесь жодних звабливих речей, жодних принад, жодної свободи, не лише зовнішньої, громадської, але й внутрішньої, особистої, тому що без другої є неможливою і перша. Тільки одного бійтеся — рабства, й найгіршого з усіх рабств — міщанства, і найгіршого з усіх міщанств — хамства, бо раб, що зацарював, — і є хам, а хам, що зацарював, і є чорт — вже не старий, фантастичний, а новий, реальний чорт, справді страшний, страшніший, аніж його малюють — грядущий Князь світу цього, Грядущий Хам». Читач, сподіваємося, сам може розібратися — чи це містика, чи точне передбачення 1914, 1917, 1932 — 1933, 1939, 1941 — 1945 та безлічі інших страшних років ХХ століття... А сьогоденне хамське мародерство, розграбування держави?

***

Українське коріння Мережків у письменника Мережковського, іноді підсвідомо, а, бувало, і цілком свідомо, давалося таки взнаки. Ось його слова: «Якщо бути росіянином означає бути рабом, то я не хочу бути росіянином». Або ж (відповідь «державнику» Петру Струве): «Будемо горіти у вогняній печі, але Великій Росії в образі звіриному — не поклонимось!» Особливо цікаво прочитати, як письменник аналізував духовний досвід Гоголя (стаття «Гоголь і чорт»). Є відчуття, часом обґрунтоване, що це — українець пише про українця! Про це — в другій частині нашого допису на цю тему.

Продовження

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар