Він мав мужність пізнати і розповісти правду про український голодомор - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Він мав мужність пізнати і розповісти правду про український голодомор

Він мав мужність пізнати і розповісти правду про український голодомор

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України

У житті людей бувають зоряні часи. Трапляється, що людина, яка вже підготовлена до дії попереднім життям, зустрічається з об’єктивними обставинами, в яких цієї дії чекають від неї. Моя розповідь — про випускника Гарвардського університету, спеціаліста з історії радянської України Джеймса Мейса. Розпочну з об’єктивних обставин.

Втягнувшись з грудня 1979 року у війну в Афганістані, радянське керівництво покінчило з політикою розрядки. Американсько-радянське протистояння загострилося. Президент США Р.Рейган посилив увагу до громадських і політичних організацій майже мільйонної української діаспори, намагаючись використати її у пропагандистській кампанії проти «імперії зла». Один з провідних політичних діячів діаспори, професор Джорджтаунського університету Лев Добрянський став радником президента США з питань зовнішньої політики. У Конгресі США була утворена Українсько-Балтійська комісія, до складу якої увійшло близько 80 сенаторів і конгресменів. Конгрес ухвалив резолюцію з обіцянкою підтримки неросійських народів СРСР.

Тим часом українська діаспора в США почала розгортати заходи по відзначенню 50-ї річниці голодомору 1933 року. Громадські організації діаспори вирішили в цю річницю пробити, нарешті, стіну мовчання, майстерно зведену Сталіним навіть за межами СРСР. У Північній Америці вже існували українознавчі центри, які провадили науково- дослідну роботу на світовому рівні: Канадський інститут українознавчих студій при Університеті Альберта в Едмонтоні і Український дослідний інститут Гарвардського університету (Бостон, США). Університет Квебека (Монреаль, Канада) організував наукову конференцію, присвячену ключовим проблемам голодомору. З найбільш грунтовними доповідями виступили Б.Кравченко, С.Максудов (А. Бабьонишев), Дж.Мейс, Р.Сербин.

Після цього журналісти з усього світу почали звертатися до українських дипломатів в ООН із запитаннями про голод 1932 — 1933 рр. в Україні. Ті або ухилялися від відповіді, або заперечували «вигадки буржуазних націоналістів». Врешті-решт, вони були змушені звернутися в Київ за інструкціями. Політбюро ЦК КПУ доручило вивчити питання секретарю ЦК з ідеології та голові КДБ УРСР. Перший секретар ЦК В.Щербицький одержав від них 11 лютого 1983 року доповідну записку, суть якої відображена в назві: «Про пропагандистські і контрпропагандистські заходи щодо протидії розв’язаній реакційними центрами української еміграції антирадянській кампанії у зв’язку з продовольчими труднощами на Україні, що мали місце на початку 30-х років».

Утворений в США громадський комітет організував у жовтні 1983 року у Вашингтоні демонстрацію ДЖЕЙМС ЕРНЕСТ МЕЙС, ДОКТОР ІСТОРІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ПРИ МІЧИГАНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ (США), ПРОФЕСОР ПОЛІТОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ "КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ" І МІЖНАРОДНОГО ХРИСТИЯНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, ЧЛЕН ТЕЛЬ-АВІВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ДОСЛІДЖЕНЬ ГОЛОКОСТУ І ГЕНОЦИДУ, НАУКОВИЙ КОНСУЛЬТАНТ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» на пошану пам’яті мільйонів українських селян, полеглих від терору голодом. Одночасно конгресмен Джеймс Флоріо вніс законопроект про створення в Конгресі комісії для вивчення обставин і наслідків сталінського голодомору. Цей безпрецедентний крок члени Конгресу спочатку зустріли із здивуванням. Розслідування злочину п’ятдесятирічної давності, який було вчинено в чужій країні, ніколи раніше не зустрічалося в парламентській практиці. Однак незаперечні докази існування самого злочину (в тому числі в архівах спецслужб США), піввікове мовчання з цього приводу в СРСР і категоричне заперечення звинувачень української діаспори офіційними особами МЗС УРСР і Постійного представництва УРСР при ООН зробили свою справу. Вже у жовтні 1984 року пройшли слухання по внесеному законопроекту спочатку в палаті представників, а потім в сенаті. Конгрес прийняв закон про утворення комісії з розслідування голоду 1933 року в Україні. 12 жовтня 1984 року Р.Рейган затвердив закон.

Функції лобістської організації під час «проштовхування» законопроекту виконувала громадська організація «Американці в обороні прав людини в Україні», створена і очолена Ігорем Ольшанівським. З її участю формувався персональний склад комісії. Вона складалася з чотирьох конгресменів, двох сенаторів, трьох представників від уряду і шести представників від громадськості. Членство в комісії означало для цих людей тільки одне: зібратися у певний день, щоб вислухати і затвердити доповідь людини, яка виконувала передбачені законом функції дослідника і директора цієї комісії.

В середині 80-х років можна було полічити на пальцях однієї руки випускників Гарварда (інші американські університети не готували україністів), які захистили свій докторський ступінь з української історії ХХ століття. Серед них був тільки один американець неукраїнського походження — Джеймс Мейс. Його Конгрес і затвердив на посаді дослідника і директора комісії по українському голоду 1932 — 1933 рр.

Перед затвердженням Дж.Мейс в рамках проекту «Усна історія» записав на плівку близько 60-ти розповідей очевидців голоду і вже мав досвід такої роботи. На допомогу йому була сформована дослідницька група з трьох українознавців — Ольги Саміленко, Сюзанни Вебер і Уолтера Печенюка, яка збирала бібліографічні матеріали і здійснювала опитування очевидців за методикою, розробленою Дж.Мейсом. Застосована методика була своєрідним соціологічним опитуванням, оберненим у минуле. Накладаючись одне на інше, свідчення корегували властивий конкретним спогадам суб’єктивізм. Завдяки цьому вони ставали повноцінним історичним джерелом. Це було тим більше важливо, що дослідники не мали можливості користуватися радянськими архівами. Їм були доступні тільки матеріали архіву Смоленського обкому ВКП(б), Криничанського державного архіву Дніпропетровської області й архіву НКВС райцентру Чорнухи Полтавської області, захоплені гітлерівцями і у повоєнні часи вивезені до США. Конгрес виділив на роботу комісії 400 тис. доларів, починаючи з 1985 бюджетного року. Деякі кошти на дослідження надходили також і від організацій української діаспори та приватних осіб.

Історія людства знає не так багато випадків геноциду з мільйонними жертвами. У першій половині ХХ століття це — геноцид вірмен в Османський імперії у 1915 році, геноцид селян в Україні і на Кубані у 1932 — 1933 рр. і голокост євреїв в окупованій Гітлером Європі. Документальну історію єврейського голокосту створювали тисячі дослідників впродовж багатьох років. Бібліографія українського голодомору була зовсім невеликою. Комісія повинна була цілком переконливо обгрунтувати факт голодомору, показати його масштаби, а по можливості — виявити причини затятої мовчанки керівників СРСР із приводу цієї сталінської акції. Адже факт масового терору 1937 — 1938 рр. ці керівники визнали ще в часи М.Хрущова.

Термін роботи комісії Конгресу США з українського голоду 1932 — 1933 рр. закінчувався, як підрахували в ЦК КПУ, влітку 1987 р. Звідси зробили висновок, що результати її роботи використовуватимуться для розгортання широкомасштабної акції напередодні 70 річчя Жовтневої революції. Тому восени 1986 року ДВАДЦЯТИДЕВ’ЯТИРІЧНИЙ ДЖЕЙМС МЕЙС ПІД ЧАС УРОЧИСТОГО ВРУЧЕННЯ ДИПЛОМА ДОКТОРА ІСТОРИЧНИХ НАУК У МІЧИГАНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ЦК створив власну комісію. Від учених, які увійшли до неї, чекали грунтовних досліджень, пов’язаних з «викриттям фальсифікацій українських буржуазних націоналістів». Я спілкувався з людьми в ЦК, які створювали «антикомісію», брав участь в її роботі з першого дня. Скажу зараз те, що мені раніше не спадало на думку. Сталін залишив немало «кістяків у шафі» для наступного покоління компартійно- радянської олігархії. Варто порівняти голодомор 1932 — 1933 рр. із іншими сталінськими справами, скоєними у пітьмі, щоб зрозуміти: він «випадає з ряду».

Візьмемо, наприклад, секретний протокол до радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 року, більш відомий як пакт Ріббентропа-Молотова. У березні 1985 р. нового генсека ЦК КПРС М.Горбачова привели у певне приміщення, показали оригінал секретного протоколу і попросили поставити підпис у листі використання. На ньому вже були підписи його попередників. А через п’ять років, на II му з’їзді народних депутатів СРСР Горбачов сидів у президії і слухав доповідь О.Яковлєва; разом з делегатами з’їзду її слухали у прямому ефіри мільйони людей. Спираючись на опублікований після війни німецький оригінал секретного протоколу (фальшивку, за радянською версією), О.Яковлєв переконливо обгрунтовував реальність існування радянського оригіналу протоколу подіями, що сталися пізніше. Події відбувалися в суворій відповідності з німецько- радянськими домовленостями. М.Горбачов не перебивав доповідача, не казав: годі вже, радянський оригінал знаходиться за кілька сотень метрів від Палацу з’їздів... Адже публікація цього вибухового документа зобов’язувала негайно дати «відпускну» республікам Балтії.

Можна згадати й «катинську справу». Холоднокровне рішення за підписом членів політбюро ЦК ВКП(б) про знищення багатьох тисяч військовополонених польських офіцерів — це цинічний злочин. Керівники КПРС розуміли, що визнання його несумісне з подальшим існуванням компартійної диктатури в будь-якій формі. Відкрив ці документи вже Б.Єльцин.

Але на голодоморі нема печаті державної таємниці. І не тільки тому, що про голод усі знали. Просто це явище іншого ряду. Сталінська печать була поставлена не на документ, який внаслідок цього ставав таємним, а на душу народу. Є тільки одне, вкрай шокуюче пояснення створенню «антикомісії» на противагу американській. Ті, хто створював її, щиро сподівалися на позитивний результат. Ніхто у 1986 році не знав цілком точно, що трапилося в українському селі в 1932 — 1933 рр. Розмови емігрантів про терор голодом розглядалися як злісна фальсифікація. Свідки ж голоду в кожному українському селі мовчали. А мовчали тому, що боялися навіть своїм дітям розповісти про пережите: не дай, Боже, проговоряться і занапастять собі життя. Зрештою, мовчали не тільки свідки голоду. Мовчав i той мільйон в’язнів, який був звільнений М.Хрущовим з ГУЛАГу. Мовчав, бо дав підписку про нерозголошення після звільнення...

Комісія Дж. Мейса у 1988 році ще не закінчила своєї роботи. Але висновки, зроблені на основі свідчень очевидців, були вагомі. Попередні інформаційні повідомлення про роботу комісії стали відомі в ЦК КПУ. 2 листопада 1987 року М.Горбачов виступив в Кремлі з доповіддю, присвяченою 70-ій річниці Жовтневої революції. Історія суцільної колективізації селянства викладалася за сталінською схемою. Горбачов не згадав про голод 1932 — 1933 рр.

В.Щербицький не міг наслідувати приклад свого патрона, адже голод лютував саме в Україні. Результати роботи комісії Конгресу США були переконливі, «антикомісія» тільки підтвердила їх. 25 грудня 1987 року, коли святкували 70- річчя встановлення радянської влади в республіці, перший секретар ЦК КПУ виступив з довгою ювілейною промовою. В ній знайшлося місце шести-семи рядкам про голод. Уперше за 55 років член Політбюро ЦК КПУ порушив сталінське табу і вимовив це слово — голод. Відтоді історики отримали можливість вивчати і публікувати документи.

У квітні 1989 року комісія по українському голоду 1932 — 1933 рр. зібралася в останній раз, щоб вислухати і затвердити остаточний текст свого звіту Конгресу. Незабаром Дж. Мейс опублікував підготовлений ним звіт. У серпні того ж року Мейс відвідав посольство СРСР у Вашингтоні, подарував кілька примірників звіту і попросив дозволу відвідати Україну.

У мене є ця книга з супровідним листом за підписом першого секретаря посольства СРСР в США О.Дьяченка. Тональність листа спокійна, до Дж. Мейса радянське посольство не мало жодних претензій. В ЦК КПУ претензій теж не було; дозвіл відвідати республіку він одержав. Мабуть, слід пояснити, звідки ж у мене ця книга і лист iз посольства з червоними печатками загального відділу ЦК КПУ. Восени 1991 року довелося бути експертом при передачі документації ліквідованого ЦК КПУ на державне зберігання. Мої функції полягали у перегляді матеріалів ЦК, віднесених до макулатури. Відбір робили кваліфіковані архівісти, і експерти майже завжди погоджувалися з ними. Звіт комісії Конгресу США не відносився до матеріалів ЦК, а червона печатка не дозволяла передати його в бібліотеку. Знаючи мою причетність до теми голодомору, керівники цієї акції закрили очі на правила і передали книгу мені. Думаю, що тепер у цьому можна признатися.

У 1990 році Дж. Мейс приїхав у Київ і привіз мені комп’ютерний набір підготовленого ним тритомника свідчень колишніх громадян СРСР про голодомор. У кінці того ж року тритомник вийшов друком у Вашингтоні. В грудні 1990 року я надрукував у журналі «Під прапором ленінізму» статтю «Як це було» — огляд тритомника. Тепер цю статтю вже можна розглядати як документ. Дозволю собі зацитувати уривок з неї: «Під час прослуховування свідків Дж. Мейс та його співробітники постаралися виявити реальну картину голоду. Це їм вдалося, і тому читання стенограми підряд, сторінка за сторінкою, приголомшує і жахає. Неможливо було б вигадати описувані апокаліптичні сцени, що розігрувалися у конаючому українському селі. Фізичний стан і зовнішній вигляд голодуючих, страждання батьків, на очах у яких мучилися без їжі діти, трагедія знятих з постачання дитячих будинків, спроби селян урятуватися вживанням різноманітних сурогатів їжі, безнадійне простоювання в багатокілометрових чергах у містах за безкартковим, комерційним хлібом, виготовленим з конфіскованого у них же зерна, страхітливі сцени, коли люди їли собі подібних, — розповіді про все це перенесено на папір так, як вони звучали перед мікрофоном, з усіма зупинками, обмовками, стилістичними помилками».

Звіт комісії і тритомник свідчень мають в сумі 2 258 сторінок дрібного типографського шрифту. Застосована методика фіксації спогадів залишається й досі неперевершеною. Тому вклад американського вченого у дослідження голодомору важко переоцінити. На жаль, перевидати чотири томи Дж. Мейса в Україні виявилося справою нездійсненною. Коштів для цього не знайшлося, хоч пропозиції висловлювалися ще під час відзначення 60 річниці голодомору у 1993 році.

У підручниках з історії України для старшокласників тема голодомору висвітлюється двічі. Перший раз — у розповіді про суцільну колективізацію сільського господарства. Другий раз тема звучить у розповіді про перетворення горбачовської «перебудови» з бюрократичної кампанії в народний рух революційного характеру. У 1988 — 1991 рр. тема голодомору пробуджувала суспільство від політичної летаргії, впливала на розгортання національно-визвольного руху. Безумовно, що вона перетворила багатьох керівних комуністів на суверен-комуністів, які заборонили цю партію в 1991 році. Переконаний, що наше суспільство належним чином відзначить той вклад, який зробив громадянин США, професор Джеймс Мейс у становлення незалежної України.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2002-02-19 15:29:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар