Полювання на Полковника - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Ігор Дерев’яний » Полювання на Полковника
Ігор Дерев'яний

Cтарший науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»

Полювання на Полковника

Судоплатов згадує, що приводом до початку операції з ліквідації Коновальця стало вбивство Олександра Майлова. Але при співставлення дат напрошується інший висновок: операція готувалася задовго до 1933 року і не була пов’язана з подіями у Львові.

Судоплатов згадує, що приводом до початку операції з ліквідації Коновальця стало вбивство Олександра Майлова. Але при співставлення дат напрошується інший висновок: операція готувалася задовго до 1933 року і не була пов’язана з подіями у Львові. 

В умовах посилення репресивного тиску польської окупаційної влади на західноукраїнських землях в 30-х рр. посилювала свої позиції в суспільстві Організація українських націоналістів. Оунівці робили спроби створення організаційної сітки на т.зв. Великій Україні. Це не могло не привернути увагу керівництва ОҐПУ СССР, котре вбачало в ліквідації керівника ОУН Євгена Коновальця вагомий чинник послаблення визвольного руху.

Спроби замаху на життя полковника здійснювали в 1920-х роках різні агенти. В 1933 р. розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника. Розроблена у Москві під особистим керівництвом Сталіна, вона отримала кодову назву «Ставка».

Безпосередня реалізація операції почалася близько 5 серпня 1933 р., коли до Бельгії прибув Василь Хом’як, біженець з радянської України. Його завданням було при успішному проникненні до ОУН ввести туди “знаряддя убивства” радянських спецслужб – Павла Судоплатова.

Роттердам – місце загибелі Євгена Коновальця. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

Згідно з спогадами останнього, приводом до початку операції з ліквідації Є. Коновальця стало вбивство 22 жовтня 1933 року працівника радянського консульства і співробітника ОҐПУ Олександра Майлова. Але при співставлення дат атентата у Львові та появи В. Хом’яка у Бельгії напрошується інший висновок: операція готувалася задовго до 1933 року і не була пов’язана з подіями у Львові.

У Бельгії В. Хом’як контактує з Дмитром Андрієвським та за його підтримкою живе у Брюсселі (під прізвищами ’Пригоди’ та ’Найденка’). Довіру членів ПУН він здобув досить швидко: родом з Галичини, колишній вояк Легіону УСС, згодом – корпусу Січових стрільців у Києві (його впізнали на двох світлинах, опублікованих у книзі «Золоті Ворота. Історія Корпусу Січових Стрільців»), пізніше – вояк ЧУГА; відбував ув’язнення у Соловецькому концтаборі. Служив під командуванням Романа Сушка (він підтвердив цю інформацію) та Івана Андруха. Скаржився на реалії радянського режиму в Україні та підтверджував ряд фактів про репресії, колективізацію, Голодомор (його спогади були опубліковані). Проживав В. Хом’як у Брюсселі нелегально до липня 1935 р. на гроші, що їх привіз з України та продані коштовності. Коли гроші скінчилися, контактував з братом в Галичині, що вів дрібний бізнес, і отримував від нього кошти (в 1937 р. польська поліція заарештувала його).

Хом'як проник в організацію не тільки завдяки минулому та важливій інформації про реалії радянської політики в Україні, але й завдяки вмінню побудувати приязні емоційні стосунки з різними людьми. «Його поводження з знайомими приємне, – писав Дм. Андрієвський. – Його любили та шанували українці, рівно, як і чужинці, з якими він стикався при праці».

Одне з останніх прижиттєвих фото Євгена Коновальця, зроблене у Відні навесні 1938 р. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

В липні 1934 року Хом’як відбув до СССР під приводом, що родині через його відсутність загрожує ув’язнення. Повернувся він за рік. На цей час у осередку ОУН у Гельсінки відбулися зміни: в квітні 1935 р. у Буенос-Айресі загинув керівник осередку ОУН у Фінляндії Василь Баранецький (ймовірно, вбивство було ініційоване ОҐПУ). Його місце зайняв Кіндрат Полуведько – ’Тогобічний’ (справжнє ім’я не встановлено) – колишній в’язень Соловецького концтабору, а в дійсності – агент ОҐПУ. Це стало результатом роботи радянської розвідки, котра прагнула встановити контроль за зоною переходу радяно-фінського кордону (тоді саме ця ділянка дозволяла найбезпечніше потрапити до СССР).

Разом з Хом’яком приїхав молодий чоловік, що мав документи на ім’я Павла Грищенка (він же Павло Судоплатов; в ОУН користувався псевдами ’Приймак’, ’Павлусь’, ’Вельмут’, ’Норберт’ та ’Валюх’), про якого ще в травні 1934 р. Хом’як повідомляв як про людину, що може бути корисною для ОУН. «Колишній комсомолець, що розчарувався в большевизмі, особа здібна, по освіті – народний учитель.» – так характеризував Судоплатова Андрієвський.

Члени ПУН вважали, що можуть використати молодого чоловіка для створення підпільної сітки ОУН на території радянської України. Для цього вони були готові організувати навчання у двох напрямках: ідеологічному та практичному. Найкращим способом для ознайомлення з роботою Організації була поїздка у закордонні представництва ОУН (окрім Гельсінки, Судоплатов відвідав Берлін, Відень та Париж). Проживав П. Судоплатов у Гельсінки до 22 січня 1936 року. «Приймак [П. Судоплатов – І. Д.] евентуально міг би залишитись за кордоном, щоб розглянутись, повчитись і проінформуватись про український націоналізм, – писав Андрієвський, – а по повороті на Україну використати набуті знання для національної праці».

Павло Судоплатов (1907–1996) уродженець Мелітополя, у 1920-х працював в органах ҐПУ УРСР. У 1930-х переведений до Москви у відділ зовнішньої розвідки. Був введений до ОУН з метою убивстава Євгена Коновальця. Виконавець замаху.

Завдяки успіху цієї операції П. Судоплатов уникнув репресій кінця 1930-х рр. У час Другої світової війни та після її завершення очолював відділи НКВД з контррозвідки, а також створив відділ, що займався індивідуальним терором та диверсіями. Цей відділ діяв проти мирного населення Західної України, що підтримувало Українську Повстанську Армію.

Фото зроблене в Берліні в 1930-х рр. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

Особу П. Судоплатова не було піддано ретельній перевірці. По-перше, за нього ручився Хом’як, що мав авторитет в ОУН; по-друге, не було відповідного структурного підрозділу ОУН для проведення такої роботи; по-третє, не було можливостей верифікації інформації через відсутність структури ОУН в Радянській Україні. Не було і відповідних звернень про потребу перевірки до Крайової Екзекутиви ОУН.

Проте спроби вивчити Судоплатова були: він довгий час перебував у Гельсінки (7 місяців) і не міг виїхати до іншого міста. «Офіційною» причиною цього була відсутність можливості виготовити паспорт для виїзду до Берліну. Беручи до уваги, що пізніше П. Судоплатов виїхав з допомогою паспорта одного з членів ОУН, припускаємо, що його навмисне затримали у місті для здійснення перевірки даних, адже скористатися чужим паспортом можна було і раніше. Для перевірки особи Судоплатова з листопада 1935 до січня 1936 рр. перебував у Гельсінки Михайло Селешко – ’Ешкіс’.

Вдова Ольга Коновалець (Федак) із сином Юрієм. Рим, 1943 р. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

У Берліні П. Судоплатов зустрічався з Омеляном Сеником, Орестом Чемеринським, Іваном Ґабрусевичем, Ріко (Ріхардом) Ярим, Михайлом Селешком, Богданом Кордюком, Володимиром Стахівим. Тут він вперше зустрівся з Євгеном  Коновальцем. Якщо у Гельсінки він провадив індивідуальні розмови, то у Берліні на них були присутні більше людей і відбувалися довгі бесіди, які називали семінарами, і де головно обговорювали ситуацію на Великій Україні.

«Змальовуючи ситуацію на СУЗ [Східних українських землях – І. Д.], проводив Норберт [Псевдонім П. Судоплатова у Берліні – І. Д.] для нас нову, але скоро сприйнятну, як більш-менш слушну, тенденцію: підкреслював державницькі моменти в теперішній дійсності УССР, національну надійність українських комуністів, боронив колгоспний лад і твердив одночасно, що режим все ж розпоряджає дуже поважними силами, які будуть боротися до загину. Ненавидів німців, за всяку ціну хотів довідатися, яке їх правдиве становище до України, заступав погляд, що в ніякому разі неможна допустити військової помочі від Німеччини на території України, бо це й непотрібне – місцеві сили настільки дужі, що не треба їм помочі. УССР відірветься від СССР і проголосить свою незалежність», – згадував О. Чемеринський.

Місце загибелі Євгена Коновальця на вул. Колсінґель. За свідченнями очевидців, бомба була завбільшки з коробку для взуття, вона розірвала тіло Провідника на шматки, поранивши при цьому двох перехожих, один з котрих перебував на відстані 5 м від жертви. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

Саме в Берліні Судоплатов розповідає ПУН про неіснуючу ініціативну групу українських патріотів, метою яких є проголошення незалежності УССР від СССР. Він каже, що входить у цю структуру і прибув за кордон, щоб набратися досвіду ведення підпільної діяльності. Побачивши в цьому сприятливі обставини для розбудови власної сітки на Великій Україні, оунівці повірили і намагалися привернути на свій бік ’Норберта’ з його «структурою».

Сам Судоплатов створив про себе двозначне враження: серед членів про нього ПУН були позитивні відгуки (Р. Сушко, О. Чемеринський, М. Селешко, Дм. Андрієвський), але й були негативні (Я. Барановський, О. Сеник, К. Полуведько), які насамперед стосувалися ідейних переконань.

Посмертний портрет Євгена Коновальця. Автор К. Зібергер. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

«Я не захоплююсь Вами – писав Судоплатову Євген Коновалець. – Провірюйте себе, чи нема диспропорцій у Вас самих між словом і чином… Коли серед тамошніх умовин життя й буття виростають такі, як Ви, є доказ, що ми не тільки мусимо виграти, але що побіда не за горами. ... через Вас не тільки я, але через мене й через усіх, що Вас бачили й говорили з Вами, весь наш актив закріпив себе у вірі, що там, у Вас, у цьому найважливішому секторі нашої дійсності, люди живуть, боряться, стремлять до тієї самої цілі [у тексті листа підкреслено – І. Д.]. Через зустрічі з Вами в кожному з нас почуття Соборности не тільки скріпилося, але ця зустріч дає імпульс до нових успіхів.»

Наступний осередок ОУН, що його відвідав П. Судоплатов, був у Відні. Тут з березня до травня 1936 р. він зустрічався з Романом Сушком, Олегом Кандибою, Ярославом Барановським та Євгеном Коновальцем, ведучи активні перемовини про можливість налагодження співпраці з підпільними групами в радянській Україні. Олег Кандиба – ’Ольжич’ розпитував про можливість проведення «прямих акцій» на Україні, які П. Судоплатов заперечував як такі, що не досягнуть мети через потужність репресивних структур. Він не був прихильником терористичної діяльності, натомість відстоював досягнення радянської влади у виробництві та шкільництві. Обговорення методів діяльності уникав. Загалом Судоплатов лише надавав інформацію про стан речей в УССР, на основі якої члени ПУН робили висновки, потрібні їм.

Тимчасовий пам’ятник на могилі Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк, виконаний у формі традиційного хреста на могилах січових стрільців. Роттердам. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

Кандиба та Барановський дивувалися з приводу нерішучості ’Норберта’, але стосунки не розривали. Судоплатов, за спогадами Барановського, у дискусіях відстоював власні переконання, але за деякий час кардинально їх змінював та погоджувався з твердженнями членів ОУН. Судоплатов намагався ж пояснити таку поведінку результатом роботи ідеологічної машини СССР, що нав’язує людині штампи без їх розуміння. Таким чином, ніхто не запідозрив його у роботі на ОҐПУ: агент створив образ людини, що пережила кризу ідеології та вагається серед різних тверджень, але намагається віднайти правду та ствердити свою позицію.

Відтак, Судоплатову вдалося переконати керівництво Організації, що він є вкрай необхідним для розбудови оунівської мережі в УССР. Вони рекомендували йому  взяти на озброєння для підпільної групи, що начебто існувала на СУЗ, методику діяльності ОУН.

У власних спогадах ’Норберт’ описує єдину зустріч у Парижі з Євгеном Коновальцем та Олексою Бойківим та відвідини могили Симона Петлюри. Саме тут трапилася подія, яка за словами агента, зміцнила його стосунки з Провідником: Коновальця розчулив той факт, що Судоплатов взяв з могили грудку землі і хотів її перевезти до України. Натомість Олекса Бойків (секретар Є. Коновальця) згадував, що, перебуваючи на цвинтарі П’єр Ляшез, Судоплатов не поцікавився могилою Петлюри і йому ніхто не радив її оглянути.

Могила Євгена Коновальця. Роттердам, 1939 р. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

В липні 1936 р. П. Судоплатов прибув до Берліну звідки вирушив до Фінляндії та перетнув кордон з СССР. Він обіцяв членам ПУН провадити агітацію незалежності України, використовуючи набутий досвід ОУН. Реально ж розпочалася підготовка операції з безпосередньої ліквідації Коновальця, наказ до виконання якої дав особисто Сталін.

Переписка між Судоплатовим та  Коновальцем й іншими членами ПУН тривала. В 1937 р. Провідник доручив Я. Барановському організувати підготовку до приїзду двох осіб з УССР, при чому одному із них планувалося надати можливість здобути досвід підпільної роботи. Відправляючи ще двох агентів, Судоплатов хотів переконати ПУН в успішній діяльності на Східній Україні і ще більше зміцнити свої зв’язки із керівництвом націоналістів. 

Після від’їзду до СССР Судоплатов робив короткотривалі виїзди закордон та бачився з Коновальцем всього тричі. Це була продумана методика термінових, незапланованих зустрічей, на яких агент передавав начебто таємні відомості (звітував про діяльність) для Провідника. Можливість зустрічатися Судоплатов пояснював тим, що в Радянському Союзі йому вдалося влаштуватися радистом на торговий корабель «Шилка», що заходив часто у порти Нідерландів (у кінці 30-х рр. Нідерланди та СССР підтримували тісні торгівельні стосунки) та інших західноєвропейських країн. Але заздалегідь він не міг запланувати подорож та попередити про неї.

Перший приїзд відбувся у Ґент в кінці вересня 1937 р. Судоплатов запросив на зустріч Є. Коновальця, Я. Барановського та Дм. Андрієвського. Він повідомив, що має важливу інформацію для провідника, але оскільки останній не прибув – вони розійшлися.

Жалобна процесія українців з причини загибелі Євгена Коновальця. Содбур (Канада), 29 травня 1938 р. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

Друга зустріч з членами ОУН відбулася у Роттердамі на початку лютого 1938 р. На ній були присутні Є. Коновалець в супроводі Я. Барановського. Судоплатов вкотре обнадійливо  розповідав про готовність антирадянських організацій до приєднання до ОУН. Тоді йому навіть вдалося наполягти на розмові з полковником віч-на-віч, і вони до пізнього вечора гуляли містом. Агент розповів про підготовку заколоту проти Коновальця берлінською групою (І. Ґабрусевич, Р. Ярий, О. Чемеринський), які начебто пропонували Судоплатову стати на їх сторону та змістити Провідника, замінивши його Ярим. Барановськоий потім згадував, що ця розмова дуже збентежила Коновальця. Подібні розбурхування внутрішніх конфліктів в ОУН – звична практика спецслужб СССР, яка потім проявиться і в 1950-х рр.: у вбивстві Лева Ребета ОУН(м) звинуватили ОУН(б), а вбивство Степана Бандери ОУН(б) представляли як помсту ОУН(м).

Ця розмова посилила довіру до Судоплатова, адже провів з полковником три години і маючи вдосталь часу для вбивства, цього не зробив. На згадку про себе він подарував полковнику коропку цукерок.

Про останню, третю, зустріч було повідомлено за дна дні до приїзду агента до Роттердаму 21 травня 1938 р. Є. Коновалець, котрий перебував у Берліні, про це дізнався наступного дня і вирішив зустрітися 23 травня ополудні в ресторані «Атланта». Обставини склалися так, що Коновалець та Судоплатов опинилися сам-на-сам, оскільки найближче до Роттердаму був лише Барановський, котрий прибув літаком з Відня щойно о 16-й год. Можливо, на це і розраховувала радянська спецслужба, адже в ОУН діяли чимало агентів, котрі могли координувати свої дії в середині організації.

На цей час пакунок, переданий агентом Коновальцю вибухнув, вбивши лідера українських націоналістів. 

Хронометраж останніх годин життя Є. Коновальця в той весняний день виглядав так:

11 год. 24 хв. – прибуття до Роттердаму;

11 год. 35 хв. – прибуття до готелю;

від 12 год. 05 хв. до 12 год. 13 хв. – розмова із П. Судоплатовим;

12 год. 16 хв. – вибух бомби.

Існують кілька версій, якою ж була бомба. Те, що в ній був годинниковий механізм немає жодних сумнівів. Проте є сумніви щодо її розмірів. Сам Судоплатов запевняє у спогадах, що бомбу було вмонтовано у коробку цукерок. Механізм спрацьовував при перевертанні коробки з вертикального в горизонтальне положення через 30 хв. Далі він говорить, що перед врученням коробки він тримав її у внутрішній кишені свого піджака, тобто ця коробка була дуже малих розмірів (приблизно з чоловіче портмоне).

Можливо, це не були цукерки, а пачка цигарок, оскільки Є. Коновалець полюбляв курити. Але тоді вибух не був би настільки сильним, щоб поранити оточуючих за кілька метрів від полковника.

Провідні діячі ОУН під час відзначення 20-х роковин загибелі Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. Зліва праворуч: 1-а – Дарія Ребет, 4-й – Степан Ленкавський, 5-й – Дмитро Андрієвський, 6-й – Степан Бандера, 7-й – Андрій Мельник, 8-й – Микола Капустянський. 23 травня 1958 р. Архів Центру досліджень визвольного руху. 

Є й інша версія, що ґрунтується на протоколах допиту кельнера ресторану «Анланта», котрий обслуговував жертву та вбивцю. За його свідченнями, коробка, що її було передано Є. Коновальцеві, була подібна до коробки для взуття. Так стає зрозуміло, чому вибух був настільки потужним. Адже очевидець (голандець Г. де Йонґ, мешканець Роттердаму) повідомляв, що вибух розірвав тіло Є. Коновальця на шматки, поранивши двох перехожих, один з яких перебував від убитого на відстані 5 метрів (!).

Розглядаючи фото, зроблене поліцією на місці загибелі Є. Коновальця, видно забризканий кров’ю тротуар. Криваві плями утворюють коло радіусом  4-5 м, що прямо доводить, велику потужність бомби. У маленьку коробку, розміром з пачку від цигарок чи цукерок, не помістилися би вибухових пристрій та годинниковий механізм. А коли б це було так, то вибух був би невеликим та зміг би пошкодити життєво важливі органи лише за умови, що полковник тримав би вибухівку близько до тіла, а на такий ризик НКВД не могли піти.

Після загибелі Є. Коновальця, литовське посольство в Італії забезпечило прибуття родини до Роттердаму, а литовське консульство у Нідерландах покрило фінансові видатки на похорон. В останню путь Провідника провів і Генеральний консул Литви П. Пенн.

Загибель Євгена Коновальця пришвидшила оформлення розколу в ОУН між представниками Організації в діаспорі та тими, що діяли на Україні, котрий відбувся в 1940 р. Організована ворожою спецслужбою смерть керівника стимулювала також створення в ОУН(б) власної спецслужби – Служби безпеки ОУН.

2012-06-22 09:00:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар