Політичний терор в Україні - 20-ті - 50-ті роки XX століття - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Політичний терор в Україні - 20-ті - 50-ті роки XX століття

Політичний терор в Україні - 20-ті - 50-ті роки XX століття

Важкий тягар тоталітаризму - пошуки істини тривають
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук

Упродовж багатьох років центр критичних досліджень історії і реалій комунізованої України знаходився за межами самої України. Однак із проголошенням у 1991 році незалежності України ситуація почала поволі змінюватися. В Україні спостерігалися дві тенденції: перевидання емігрантської української літератури і поступова трансформація колишньої совєтської історіографії.

Враховуючи, що Україна до 1989 року фактично залишалася «заповідником комунізму», це була тема, до якої підходили надто обережно. Лише з кінця 80-х років і в Україні стали можливими публікації про злочини комунізму. Публікації останніх 10 років в Україні дозволяють говорити про нову парадигму української історичної науки у справі дослідження «репресивної» проблематики.

Геноцид в Україні - «доведено!..»

Серед праць узагальнюючого характеру, що вийшли друком у останні роки, варто назвати дослідження Богдана Яроша «Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-ті—50-ті роки XX століття. Історико-політологічний аспект», Станіслава Кульчицького «Комунізм в Україні: перше десятиріччя, 1919— 1928», Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного правління в СРСР (1917—1941 рр.). Джерелознавче дослідження» та інші. Поповнилися новими виданнями теми голоду в Україні початку 20-х і 30-х років, 1946—1947 років, депортацій із України, політики і репресивних акцій щодо національних меншин, культурного життя Західної України у 1939—1953 роках, діяльності Інституту історії України за умов тоталітаризму. Триває видання науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» про репресії в різних областях України, що дає можливість панорамного бачення дій комуністичного режиму, підкреслити специфіку цих дій в різних регіонах. Продовжується розробка проблем, пов’язаних із діяльністю Організації Українських Націоналістів (ОУН) і діями Української Повстанської Армії (УПА). Нещодавно надруковано кілька збірників, у яких вміщено документи про цю діяльність. Цікаво те, що тепер читачеві надається можливість порівняти совєтські, нацистські і, власне, документи ОУН і УПА.

Органічний реаліст

Все ще занадто мало відомо про комуністичні концтабори в Україні і про місця масових поховань. Нині і в цьому питанні є зрушення. Зокрема, видано збірник документів і свідчень про масові розстріли у Вінниці у 1937—1938 роках, з’явилась книжка про ще одне місце масових розстрілів і поховань — селище Биківня під Києвом. У минулі роки було видано чимало цікавих спогадів. Ці видання разом із такими класичними працями української мемуаристики, як «Історія мого покоління» Івана Майстренка і «Зустрічі і прощання» Григорія Костюка (видані КІУсом) складають важливе джерело для досліджень подій 20-х—40-х років.

Життєвий простір підпілля

Одне з найприкметніших явищ в українській історіографії — це початок публікації недоступних раніше оригінальних документів ЧК-ГПУ-НКВД. Блок таких документів було вміщено в журналі «Наше минуле». З 1994 року на базі Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ) почав видаватися журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», в якому друкуються закриті раніше матеріали. Почалося видання документів і матеріалів регіональних відділень колишніх комуністичних спецслужб.

Остання справа Сталіна

В Україні не існує спеціальної установи або якогось центру, які б займалися винятково історією терору, історією тоталітаризму, послідовним виданням документів з цієї тематики (скажімо, так, як це робить у Москві Міжнародний Фонд «Демократія»). Такого роду дослідження здійснюються передусім фахівцями, які працюють в Інституті історії України НАН України, в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, у Національному Київському університеті, в інших дослідницьких й учбових закладах України. Одначе питання, сказати б, інституалізації досліджень тоталітарної проблематики залишається гострим і нагальним. По суті це є питання організації установи, яка б професійно і цілеспрямовано займалася неупередженими дослідженнями тоталітарної доби в Україні, створила б відповідний архів, реалізувала відповідні проекти, в першу чергу видання фундаментальної документальної серії і спогадів свідків подій.

Народний митрополит

Значну публікаторську роль — і це по суті є своєрідним сучасним українським феноменом — після 1991 року почав відігравати (звісно, у межах своєї відомчої приналежності) Державний архів СБУ. З 1996 року ДА СБУ разом із Центральним архівом Міністерства внутрішніх справ і Адміністрації Республіки Польщі, а також з Центром історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України розпочато роботу над багатотомною видавничою серією «Україна і Польща у 30-х—40-х роках XX століття. Невідомі документи з архівів спецслужб», перший том якого, присвячений польському підпіллю у Західній Україні в 1939—1941 роках вийшов друком у 1998 році. Другий том під назвою «Польсько- українські переселення 1944—1946 років» побачив світ у 2000 році.

Розплата за поразку

Разом із Українським науковим інститутом Гарвардського університету (США) та історичним факультетом цього університету розпочато дослідницький проект «Суспільство очима чекістів. Інформаційна діяльність ЧК-ГПУ-НКВД в Україні у 1920—1941 роках». Останній проект, зокрема, має винятково важливе значення для наукового розуміння специфіки комуністичної суспільно-політичної системи, де каральні органи виконували не лише правоохоронні функції, а й грали одну з ключових ролей у політичній боротьбі і в здійсненні глобальних соціально-економічних перетворень.

Нині розпочато ще один спільний українсько-ізраїльський проект «Євреї України у добу комуністичного панування, який хронологічно охоплює 20-ті—50-ті роки XX століття. Сподіваємося на успішну співпрацю з нашими колегами-дослідниками з Ізраїлю.

40 літрів повстанських документів

Як засвідчують документи, основною особливістю терористичних акцій в Україні у 20-50-ті роки є те, що вони завжди мали «антинаціоналістичне» забарвлення. Більшовицькі органи безпеки розглядали українців як потенційно небезпечну масу, завжди, незалежно від декларованої партією політичної лінії, ретельно збирали компрометуючий матеріал проти тих, хто виявляв симпатії чи співчуття до ідеї української самостійності або навіть просто ідентифікував себе українцем чи українкою. Збереглися численні спеціальні доповіді ЧК-ГПУ-НКВД про настрої серед різних категорій населення України, а окремо по особливо уважно відстежуваній чекістами категорії української контрреволюції» або «українській шовіністично настроєній інтелігенції». Цей матеріал на сьогоднішній день вивчено ще дуже погано. Тим часом він має неабияке значення, оскільки переконливо засвідчує, що чекісти — і цей феномен це належить проаналізувати — ніколи не ідентифікували (і навіть не прагнули) себе з місцевим населенням. Вони завжди відчували себе якоюсь «третьою силою», що спостерігала і «обслуговувала» націоналістично налаштованих «тубільців».

З ясним поглядом на світ

Хто саме був у цьому «обслуговуючому персоналі»? У пошуках відповіді на це також зроблено новий крок. У 1997 році вийшла друком книжка «ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи» (Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. — Київ, 1997). Крім іншого, вона містить також біографічні нариси про кількох впливових чекістів, які працювали в Україні, і майже 200 коротких довідок про чекістів різного рівня. Невдовзі виходить друком книжка «Всеволод Балицький: Особа, час, оточення»; підготовлена мною у співавторстві з харківським дослідником Вадимом Золотарьовим. Це перша повна біографія колишнього могутнього шефа ЧК-ГПУ- НКВД в Україні, написана за матеріалами, які ми збирали упродовж майже 10 років.

Господи, провадь мене правдою Твоєю...

Про підгрунтя багатьох терористичних акцій початку 30-х років тепер стало відомо значно більше, ніж раніше, завдяки розшуканим нещодавно матеріалам про українців-в’язнів Соловків, одного з найсуворіших таборів доби комуністичного панування. Сталося так, що 1997 року, коли виповнилася 60-та річниця з часу масових соловецьких розстрілів, працівники ДА СБУ, Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і ентузіасти з Санкт-Петербурзького науково-інформаційоного центру «Мемориал» об’єднали свої зусилля у з’ясуванні нових обставин загибелі в’язнів із України. Відряджена СБУ пошукова група привезла з Архангельська та Соловків цікаві й цінні матеріали, які увійшли до тритомного науково-документального видання (Остання адреса. До 60- річчя соловецької трагедії. К., 1997— 1999. — Т. 1-3). Ця унікальна публікація, в підготовці якої я брав участь, містить подробиці, що стосуються розстрілів в’язнів в урочищі Сандармох під Мєдвеж’єгорськом (Карелія), а також «розстрільні»протоколи засідання особливої трійки Управління НКВД по Ленінградський області, на підставі яких, власне, і відбулася каральна акція.

Сила соборної нації

Насильницькі акції і масові вбивства з початком війни досліджені відносно добре. Недостатньо дослідженими залишаються проблеми політичного терору проти України у повоєнний час, хоча тут також були свої закономірності. Розгорнуті під час «ждановщини» пошуки «українського буржуазного націоналізму» у творах науковців, літераторів, митців наприкінці 40-х років переросли у відверто антисемітську кампанію, пошуки «єврейського націоналістичного підпілля».

Докладно нерозробленою залишається та проблема, яку невдовзі після смерті диктатора «українську карту» у боротьбі за владу намагався розіграти Лаврентій Берія. 16 травня 1953 року він підготував спеціальну записку про недоліки в роботі колишніх органів МГБ УРСР по боротьбі з націоналістичним підпіллям, у якій ішлося про ситуацію у Західній Україні. Завдяки цій записці (яку деякі дослідники помилково кваліфікували виключно як провокативну) і подій навколо неї стають ще більш зрозумілими негативні наслідки жорстокої політики режиму на західних теренах України. 26 травня 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС було ухвалено постанову «Питання західних областей Української РСР». Це цікавий документ, в якому, зокрема, наводились такі цифри: з 1944 до 1952 року в західних областях України різними формам репресій було піддано близько 500 тисяч осіб, у тому числі заарештовано понад 134 тисячі, вбито понад 153 тис., вислано довічно за межі УРСР понад 203 тис осіб, близько 8000 молоді перейшло на нелегальний стан. До речі, записку на таку саму тему Л. Берія 8 травня 1953 року підготував і по діяльності органів МГБ Литовської РСР. Після його поразки у боротьбі за владу і арешту 2 липня 1953 року Президія ЦК КПРС ухвалила рішення про вилучення обох записок із протоколів Президії, а затверджені по них рішення скасувала як такі, що сприяють «активізації буржуазно-націоналістичних елементів».

Очевидно, що багато ще належить зробити, щоб написати повноцінну історію політичного терору в Україні. Зрозуміло, що цього неможливо досягнути без серйозної наукової дискусії і навіть полеміки, у першу чергу концептуальної і методичної дискусії щодо історії України за доби комуністичного панування.

2001-09-01 10:18:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар