Леонід КРАВЧУК, перший Президент України - Україна Incognita

Леонід КРАВЧУК, перший Президент України

«Ми, українське суспільство, повинні навчитися тримати в голові історичні факти»

— Тема Голокосту і вибачення перед єврейським народом знову виникла в ЗМІ у зв’язку із трагічною датою — 29 — 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру розпочалися масові розстріли євреїв, — коментує Леонід КРАВЧУК. — Зрозуміло, що ця тема просто не могла бути непоміченою в засобах масової інформації. А оскільки історія цього питання в Україні досліджена ще не досить глибоко, й політики, й не політики ставляться до цієї події по-різному. За всю історію цивілізації у світі було близько шістдесяти геноцидів. Серед них Голокост має свою специфіку, можливо, тому ця тема завжди виглядає такою гострою. Ми знаємо, що чимало країн світу не визнали українського Голодомору геноцидом тільки для того, щоб, скажімо, не розширювати цю проблематику до якоїсь історичної межі. Тому, на мою думку, проблеми в тому, що ця тема була порушена, немає. Є проблема в тому, як вона була порушена. Очевидно, треба було тим, хто запланував обговорення, напередодні поцікавитися історичними фактами, як це питання розгорталося в Україні зокрема, які були кроки української влади.

Ми одними з перших в Європі — я не перебільшую — як країна, яка стала на шлях незалежності, прийняли дуже багато законів, що засвідчили гуманітарну місію України. 1991 року, в річницю подій у Бабиному Яру, я як голова Верховної Ради УРСР відвідав пам’ятні заходи, де зібралося дуже багато людей (був, до речі, посол Ізраїлю; з Москви приїхав секретар ЦК КПРС Олександр Яковлєв). Треба сказати, що Радянський Союз (а тоді, хоч Україна й прийняла Декларацію про Незалежність, але формально СРСР ще існував) надав цій події неабиякого значення, й Москва підтримала мої пропозиції щодо вибачення за дії тих українців, які були причетні до нищення євреїв як нації. Вбивство людини не за злочини, не у воєнних діях, а за національною приналежністю є неприйнятним для жодної цивілізації, для жодної нації, для жодної людини. Розуміючи це, я вважав за необхідне принести вибачення за те, що на нашій землі були такі люди, які сповідували фашизм або стали на службу фашистів і нищили євреїв тільки тому, що вони євреї. Хоча я наголосив, що в Бабиному Яру були вбиті й українці, росіяни, поляки, представники інших національностей. Але нині ми говоримо про Голокост. Так я тоді тлумачив своє вибачення. Багато різних подій відбулося з того часу. Чомусь не зафіксували саме цього факту.

Історія народів дуже складна, можна знайти сотні прикладів історичних подій, які не вписуються в гуманітарну діяльність людини. Це зовсім не означає, що всі зобов’язані одне в одного просити вибачення. Для цього повинна бути внутрішня потреба, викликана фундаментальними принципами. Ми це зробили тому, що, хоч історія відносин українців і євреїв дуже непроста, в нас багато спільних світлих сторінок, українська культура неможлива без єврейських традицій, внеску єврейських класиків. Чимало українських міст не були б такими, як вони є, без єврейського колориту, без внеску євреїв у розвиток інфраструктури, підприємництва.

Уже сьогодні не потрібно акцентувати увагу на тому, що було. Питання каяття українського народу перед єврейським вичерпане. Ніхто не може звинуватити Україну в тому, що вона проводить антиєврейську політику.

— Власне, тому ми й ще раз звернули на це увагу, щоб акцентувати на необхідності закарбування фактів у пам’яті журналістів, істориків, які поверхово знають цю ситуацію. Якщо цього не робити, пройде ще кілька років і комусь заманеться сказати, що українці ще не покаялися перед поляками... Чиєсь незнання новітньої історії стане черговою спробою вплинути на репутацію України.

— Президенти Кваснєвський і Кучма від імені своїх націй принесли вибачення. Це питання теж розв’язане. Але, розумієте, це українсько-польське вибачення не має всеохоплюючого історичного значення. Ворожнеча між поляками та українцями була посіяна у вирі Другої світової війни. Це були міжетнічні непорозуміння внаслідок умисного нацьковування. Це потрібно знати, щоб справді через десять років не вимагати вибачень одне від одного. Ці події оцінено. Так, згодом хтось може ініціювати таке обговорення — журналіст чи історик. Це його право. Але тут питання до нас. Ми, українське суспільство, повинні навчитися тримати в голові історичні факти. Ми повинні вміти визначати пріоритети. І в такому разі сказати: сьогодні не ця тема головна — сьогодні важливо, як розвивати партнерські відносини України та Польщі; як долати цивілізації розбіжності, що склалися внаслідок певних історичних обставин; як правильно дати оцінку польській підтримці України з євроінтеграції... Не може історія весь час висіти над нами як дамоклів меч. Історичні факти треба оцінити, зробити висновки й не повторювати помилок.

— Складається враження, що такі дражливі питання вчорашнього дня навмисно час від часу закидаються в інформаційний простір.

— Комусь дуже важливо наголосити на тому, що Україна не може сама впоратись зі своїми проблемами. Мої друзі з Москви прочитали мені уривок з російського підручника з історії для студентів і учнів старших класів. У розділі, присвяченому Київській Русі, написано, що Україна є неприроднім державним утворенням. Коли людей вчать на таких засадах, то, коли вони приходять в політику, проводять відповідні практичні кроки. Українців хочуть привчити до того, що вони неповноварті. Це робиться ззовні. Але й в Україні є чимало людей, охочих підіграти цим намаганням. Ми просто повинні пам’ятати про це. Потрібно шукати майстрів слова, фактів, професіональних істориків, інтелектуалів, які не дадуть перекрутити дійсність. Наприклад, Україна відзначала 1000 років Софії Київській. Але не всі ЗМІ показали цю подію в ракурсі історичної ваги. Наступного року 1160 років встановлення державності на нашій землі й 1100 років перших дипломатичних відносин. Ці дати надзвичайно важливі для того, щоб ні в кого не виникало думки, що Україні 20 років. Україна відновила свою державність. Її історія велика, повчальна не тільки для слов’ян, для Східної Європи, а й для цілого світу. Про це треба говорити. А для того, щоб це говорити, історію потрібно, як мінімум, знати.

2011-11-17 21:21:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар