Поема у камені - згадка про золоту добу Чернігова - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Поема у камені - згадка про золоту добу Чернігова

Поема у камені - згадка про золоту добу Чернігова

Сергій КОЛЕСНИК, Чернігів

В історії і культурі Східної Європи Чернігів посідає унікальне місце. Лише тут збереглася ціла низка пам’ятників домонгольської доби, що послідовно репрезентують всі етапи понад 200-літнього періоду розвитку архітектури Київської Русі.

Це чудове намисто зразків будівничого мистецтва розпочинається Спасо-Преображенським собором, що був закладений князем Мстиславом Володимировичем у 1030 році як головна споруда столиці могутнього Чернігівського князівства, землі якого досягали річок Оки, Дону та Азовського моря. Розташований на території колишнього дитинця, Спаський собор протягом багатьох століть був головним святилищем краю, містив чудотворні ікони, останки святих і князів. Планувально-просторове рішення собору не має аналогів серед храмів Київської Русі. Будівля є комбінацією візантійського хрестово-купольного храму з елементами романської базиліки — всередині споруда має чотири пари колон, одна з яких розташована в алтарній частині. Цілком можливо, що Мстислав запросив на спорудження храму архітекторів з Тмутараканського князівства, де він княжив до тріумфального повернення в Чернігів. Цим майстрам були знайомі конструкції, яким є чимало аналогів в Малій Азії та на Закавказзі.

Внутрішня висота споруди у найвищій точці купола сягала 30 метрів і свого часу собор без жодного перебільшення був чимось надзвичайним, фантастичним і неймовірним. Камінь на Русі використовувався для будівництва не так широко, як в Західній Європі; прості люди тулилися в маленьких житлах напівземлянкового типу, а храм у той час не тільки домінував над усім містом, але й був помітним із зовнішнього боку міських мурів.

Собор було збудовано з природного каменю (піщаника) і плінфи (великої цегли). Така комбінація будівельних матеріалів дістала назву «змішаної» техніки — opus mixtum. Товчена кераміка — цем’янка — додавалася до вапняного розчину, і все мурування мало рожеве забарвлення. Фасади прикрашалися цегляними орнаментами: меандрами, стрічками і хрестами. Спочатку стіни собору не були відтиньковані і завдяки цим прикрасам мали дуже ошатний і вишуканий вигляд (зараз вони захищені тиньком від вологи). Протягом століть храм кілька разів перебудовували, наприкінці ХVIII століття були добудовані два конічні шпилі, котрі додають будівлі схожості з польськими костьолами.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СОБОР — ГОЛОВНЕ СВЯТИЛИЩЕ МОГУТНЬОГО ЧЕРНІГІВСЬКОГО КНЯЗІВСТВАВнутрішні стіни собору були прикрашені фресками, які, на жаль, не збереглися до нашого часу. З первісного оздоблення інтер’єру залишилися лише шиферні парапети, що прикрашають другий ярус будівлі. Вартий уваги іконостас храму, виготовлений у кінці ХVIII століття в барочному стилі з елементами класицизму зі ста липових колод. Його деталі позолочені. Цей витвір мистецтва зберігся майже неушкодженим, а оскільки старих іконостасів в українських церквах збереглося дуже мало, сьогодні він являє собою значну художню і культурну цінність.

Принципово інше інженерне рішення — також унікальне для споруд Київської Русі — було використано в будівництві (у першій чверті ХII століття) Іллінської церкви, що притулилася до схилу Болдиної гори. На відміну від Спасо-Преображенського собору, в якому для підтримки верхньої частини будівлі використовувалися колони, Іллінська церква свого часу була єдиним безстовпним храмом Наддніпрянщини. Барабан її єдиного (на той час) куполу спирався безпосередньо на паруси, склепіння трикутної форми, які передавали його вагу стінам. Така конструкція храму зумовила його дуже малий внутрішній простір. Ось чому іконостас, виготовлений у 1774 році в стилі пізнього бароко — рококо — має ламаний план: це дало змогу розмістити на ньому максимальну кількість ікон.

Поруч із Спаським собором стоїть Борисоглібський собор, що був закладений 1120 року князем Давидом як княжа усипальниця. Синів великого київського князя Володимира Бориса і Гліба було вбито під час міжусобиці за наказом їхнього брата Святополка Окаянного; пізніше вони були зачислені до лику святих Руською православною церквою як мученики. Борисоглібський собор є типовим хрестово-купольним храмом. Це означає, що купол і барабан, на який він спирається, передають вагу на чотири колони, що знаходяться всередині будівлі. Саме ці чотири колони визначають організацію внутрішнього простору споруди — віртуально в її план вписується хрест.

Висота споруди в найвищому, середньому, нефі до склепіння бані — 25 метрів. Храм побудовано виключно з давньоруської плінфи, природний камінь тут не використовувався. Плінфа виготовлялася з білої каолінової глини; на відміну від кладки Спасо-Преображенського собору, мурування Борисоглібського собору цілком сучасне — порядове: один ряд плінфи клався на інший. В той час князівства постійно вели міжусобні війни і церкви часто ставали останньою надією і фортецею городян; тому стіни будівлі були завтовшки 1,5 — 2 м. Для оборонних цілей робилися й вікна-бійниці. В плані Борисоглібський собор близький до романського стилю — він вражає своєю фундаментальністю, спокоєм, міццю.

Собор часто перебудовували, він сильно постраждав від бомбардувань під час Другої світової війни. Сьогодні цей храм являє найтиповішу культову будівлю особливого чернігівського архітектурного стилю того часу і є однією з небагатьох споруд, які були відбудовані майже до їхнього первісного вигляду.

Найцікавішою рисою і найважливішим елементом будівлі є різьблені капітелі, що завершують його зовнішні напівколони. Тільки в трьох князівствах Київської Русі використовували різьблений камінь; чернігівські барельєфи — найкращі й мають велику художню цінність. На капітелях зображені фантастичні тварини і рослини, що вплетені у складний орнамент. Такі образи нагадують про язичницький період. Йдеться про так званий звіриний стиль у мистецтві, що широко використовувався при виготовленні ювелірних прикрас для скіфських царів. Сьогодні зразки звіриного стилю можна побачити в оздобленні будівель XII століття в Південній Франції.

1701 року під час земляних робіт неподалік від собору було знайдено срібного язичницького ідола. Історичну цінність цієї знахідки важко збагнути. Адже до нашого часу дійшов лише один язичницький ідол, котрий був виготовлений із каменю. Його знайшли 1848 року в Західній Україні на річці Збруч. Зараз Збручанський ідол зберігається у Краківському музеї, але є вагомі підстави вважати його підробкою. На превеликий жаль, Чернігівський ідол назавжди втрачений: з його срібла для Борисоглібського собору були виготовлені царські ворота, іконостас яких не зберігся.

Ворота, що важать 50 кг, були відлиті в Південній Німеччині в місті Аугсбурзі за ескізом невідомого чернігівського художника. В центральній частині кожної стулки зображення, відповідно, святих Бориса і Гліба, вище і нижче — образи чотирьох євангелістів. Унизу зображені пророк Ісаiя та цар Давид, у верхній частині — Богоматір та архангел Гавриїл, на самісінькій верхівці — Христос, що благословляє, а по центральній осі зверху донизу розташовані зображення десяти царів Іудеї. Найнижчу ж частину воріт прикрашає герб гетьмана України Івана Мазепи. Царські ворота є безцінним шедевром мистецтва, що дійшов до нас майже непошкодженим.

В інтер’єрі Борисоглібського собору зберігається найцікавіша пам’ятка Чернігова, його символ і талісман — білокам’яний рельєф, що оригінально прикрашав західний портал споруди. Він зображує Чернігівського Звіра — фантастичну істоту з головою собаки, парою лап, пташиними крилами і оповитим лозою лускатим тулубом, що закінчується зміїним хвостом.

Логічно завершує серію пам’яток києворуського будівництва, його найцінніша перлина — церква Параскеви П’ятниці, що була зведена на зламі XII і XIII століть поряд із міською ринковою площею і названа на честь святої покровительки торгівлі.

Історія церкви незвичайна. До значного пошкодження авіабомбою під час Другої світової війни вона була «одягнена» у барочні форми і виглядала на перший погляд як храм XVII століття. Відразу ж після того як місто визволили від німців, почалося ретельне вивчення її залишків з метою подальшої відбудови. Результат розвідок був сенсаційним — дослідники-археологи знайшли храм, що втілив найвищі досягнення давньоруської архітектури домонгольської доби. Тривалий час вважалося, що власне руська архітектура почала розвиватися тільки в XIV столітті після монголо-татарської навали, коли наші будівничі відійшли від візантійських традицій. Та вивчення ровесниці «Слова о полку Ігоревім» — П’ятницької церкви — показало, що процеси становлення національної архітектури відбувалися на півтора століття раніше. Церкву, таким чином, було відновлено в її первісному вигляді.

Візантійський стиль, що домінував у перших руських культових спорудах, грунтувався на багатому і вражаючому інтер’єрі, завданням якого було переконати людей у перевагах християнської віри. Пізніше ситуація змінилася: віруючі йшли до церкви, щоб бути ближче до Бога, щоб поспілкуватися з ним. Храми набували близькі до людського тіла пропорції. В той же час будівничі стали приділяти значно більше уваги екстер’єрам споруд. У Європі ця тенденція відобразилася у переході від романського стилю до готики. Храми втратили схожість із оборонними вежами, вони потяглися у височінь, їх висота почала у півтора-два рази перевищувати горизонтальні виміри. Зовнішні стіни втратили романську монументальність і завдяки пропорційності стали створювати радісний, вишуканий і піднесений образ.

Церква Параскеви П’ятниці є хрестово-купольним храмом, що стрімко тягнеться у височінь. Її розміри в плані відносно малі — 12 х 10,5 м, з абсидою — 15 х 10, 5 м, проте внутрішня висота від підлоги до найвищої точки купола становить 27 м. Вона на два метри більша за висоту Борисоглібського собору. Потяг будівлі у височінь посилюється трьома ярусами.

Архітектурні риси, що з’явилися вперше у П’ятницькій церкві, одержали подальший розвиток в російському, українському, румунському храмовому будівництві. П’ятницька церква зведена набагато раніше, ніж усі московські шатрові церкви XVI століття. На неї дуже схожа московська церква Вознесіння, побудована 1532 р. в селі Коломенському, яка є першою шатровою мурованою спорудою Московії. В російській архітектурі закомари перетворилися на кокошники. Закомара — це конструктивний архітектурний елемент, зовнішня дуга склепіння. Кокошник тим часом є елементом суто декоративним, це плоска пластина, що за формою нагадує пелюсток квітки або головне вбрання російських жінок (звідси й назва).

І ще одна цікава і важлива риса. У будівництві споруди чудово використані декоративні можливості цегли, орнаментальне мурування П’ятницької церкви є раннім прикладом декору, що пізніше був розвинутий у Новгороді та Пскові.

На жаль, цікавий процес розвитку давньоруської архітектури перервався через татаро-монгольську навалу. 1239 року Чернігів узяв штурмом хан Менгу, двоюрідний брат хана Батия. Місто було настільки пограбоване і спустошене, що лише через чотири століття «виросло» до території, яку воно займало на початку ХIII століття.

Політичне, культурне та економічне відродження колишнього княжого граду, як і всієї Лівобережної України, почалося лише за доби Гетьманщини — обмеженої української автономії у складі Російської імперії. Але відновити колишню славу ані Чернігову, ані всьому Сіверському краю не судилося.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"


Переглянути Україна Incognita на карті більшого розміру

2003-08-15 16:37:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар