Століття ХІV. Данте Аліґ’єрі . Подорож до пекла - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Століття ХІV. Данте Аліґ’єрі . Подорож до пекла

Століття ХІV. Данте Аліґ’єрі . Подорож до пекла

Ігор СЮНДЮКОВ

Коли він вигнанцем проходив вулицями італійських міст, куди його закидала доля, то перехожі, з побожним жахом оглядаючись на нього, шепотіли: «Погляньте на його обличчя! Адже воно явно обпалене пекельним полум’ям: він був у пеклі!». Не варто пояснювати цей страх середньовічним марновірством; все набагато складніше. Найвидатніший поет і громадянин Італії, батько всієї нової європейської культури Данте Аліґ’єрі дійсно побував у пеклі. Вірніше, усі безодні пекла і всю невичерпність зла людського осягла його душа. Але Данте, як i генії прийдешніх століть, знайшов у собі сили вийти з цього пекла, очиститися і ввійти у світ Божественної Любові (Рай). Саме цю Людину, поета, політика, філософа, дипломата італійці, а потім і більшість європейців, визнали еталоном особистості далекого майбутнього. Для Італії ж він уже майже 700 років — національний пророк. Перша половина ХIV століття — це воістину «Епоха Данте». Історики, філософи, журналісти Америки і Європи в опитуванні журналу «Тайм» (див. «День», №177) назвали його людиною століття.

Данте Аліґ’єрі народився наприкінці травня 1265 року у Флоренції в родині потомственого інтелігента середнього статку Аліґ’єро Аліґ’єрі . Сам поет, кажучи про родину, якось визнав: «Убога шляхетність нашої крові», але згодом, кілька разів навіть зводив історію свого роду до Давнього Риму. Зараз, мабуть, вже неможливо точно встановити істину; та справа і не в цьому. Флоренція, де народився Данте, була відома в Італії як місто банкірів і лихварів; поняття «ринкова економіка» було знайоме флорентійцям чудово — це були заповзятливі, пролазливі і всюдисущі люди, настільки всюдисущі, що папа Боніфацій VIII сказав про них: «Світ складається не з чотирьох, а з п’яти елементів: вода, земля, повітря, вогонь... і флорентійці». Додамо, що саме у Флоренції була прийнята одна з найстарших демократичних конституцій Європи — «Установлення справедливості» (1293 р.).

Але Данте ніколи не був типовим флорентійцем. Усе життя він люто ненавидів жадібність, корисливість і користь, але безумно любив рідне місто, яке вигнало його зі своїх стін і жорстоко з ним обійшлося. Він називав земляків «сліпим», «заздрим», «гордовитим» і «жадібним» людом, але зізнався все-таки друзям, що все, що він робить на землі, — це на славу Флоренції.

І на славу ще однієї, головної володарки його серця. Її ім’я Беатриче. Данте зустрів її, свою однолітку, 9-рiчним хлопчиком — і «Дух Життя затріпотів у моєму серці» (так сам Данте згадує головну подію своєї долі на сторінках «Нового Життя», першого європейського психологічного роману, написаного в 1291 році, вже після смерті коханої). Це було кохання надзвичайно щире й сильне — хоча ми майже нічого не знаємо про нього в подробицях: оповідаючи про нього, Данте вдається до прийомів алегорії та символіки. Кохана — зразок шляхетності, лагідності, скромності, достоїнства і внутрішньої краси (про що, за Данте, свідчить і «шляхетний червоний колір» її одягу). Коли вони, 16-рiчнi, знову зустрічаються в церкві після довгої перерви, то досить ласкавого кивка голови Беатриче, щоб захоплений юнак Данте одразу ж побіг додому і написав свій перший сонет.

Зворушливо і наївно? Так. Але ця любов не згасла і з плином часу — ані коли через обмови злих людей Беатриче тимчасово охолонула до нього, ані коли вона була змушена вийти замiж за іншого, багатія на прізвище Барді, ані коли вона померла в 25 років, будучи вже матір’ю 3 дітей. Ця любов узагалі ніколи вже не буде забута: після смерті Беатриче Данте дав слово «сказати про неї те, чого ще ніколи не говорили про жодну смертну жінку». І дотримав його: уся геніальна «Божественна комедія» — це, по суті, нетлінний пам’ятник Беатриче, саме вона просить Вергілія бути провідником коханого через безодні пекла...

Данте цілком слушно вважають родоначальником нового ставлення до жінки в європейській культурі: він iз небаченою ясністю побачив у ній вищу істоту, «джерело небесної чистоти» (інше питання, наскільки нинішні спадкоємиці Беатриче відповідають цьому ідеалу!). Дивовижно, що про свою «законну» дружину, Джемму Донаті (шлюб відбувся через 3 роки після смерті Беатриче), матір двох його синів — Якопо та П’єтро, і дочки, Данте жодного разу не згадує у своїх творах, тоді як образ Беатриче буквально пронизує їх!

Юнаком Данте одержав хоч і непогану, але не дуже ґрунтовну освіту в Болонському університеті (1285 — 1287 рр.; своєю ерудицією, яка буквально лякала сучасників, Данте цілком завдячував собі самому); довелося йому ходити й у військові походи проти сусідів флорентійців — аретинців. А приблизно в 30 років Данте потрапляє до «пекла політики», яку він на схилі років вважав причиною всіх своїх нещасть: його обирають одним зі старійшин флорентійського району Сан-П’єр-Маджоре, а потім — до «Ради ста», органу міської влади.

Данте вже багато століть визнаний «батьком Італії», він — автор концепції єдиної італійської держави і родоначальник італійської літературної мови. Чому ж він, не лякаючись звинувачень у тому, що навмисно «ганьбить імідж Італії» (кажучи сучасними категоріями), написав своїм гнівним пером рядки, наведені в епіграфі? Була ображена і принижена його любов до Батьківщини. Італія за часів Данте була, на нещастя, поняттям досить умовним. Політично розділена (північ — під владою німецьких імператорів, Рим — під владою жадібних і честолюбних пап; дивовижно, що правовірний католик Данте трьох первосвящеників, Настасія, Нiколая III і — свого сучасника! — Боніфація VIII поміщає у своїй «Комедії» у пекло!), Італія, здавалося, була країною без майбутнього. У рідній Флоренції дві партії, гвельфи (вони стояли за об’єднання Італії під владою папи; до них за сімейною традицією відносив себе Данте) та гібеліни (прихильники німецького імператора) гризлися між собою, робили перевороти, вимовляли гучні промови... Але ніхто не думав про долю багатостраждальної країни.

Данте здавалося, що причетність до влади допоможе йому служити Італії та рідному місту. Вийшло інакше. Коли поет у 1301 р. був послом у Римі від своєї партії «білих гвельфів», його політичні вороги, гібеліни, об’єдналися з фракцією «чорних гвельфів» і за допомогою військ брата короля Франції, Карла Валуа, захопили владу у Флоренції. Данте був звинувачений у розкраданні грошей iз міської скарбниці, «внесенні розладу до партії гвельфів», наклепі на папу. Поета в січні 1302 р. засудили до вічного вигнання з міста, а в березні того ж року неправий суд доповнив вердикт: «Якщо ж Данте повернеться до Флоренції, то палити його вогнем, поки не вмре».

ІЛЮСТРАЦІЯ ДО «БОЖЕСТВЕННОЇ КОМЕДІЇ». ГРАВЮРА ГЮСТАВА ДОРЕ

ІЛЮСТРАЦІЯ ДО «БОЖЕСТВЕННОЇ КОМЕДІЇ». ГРАВЮРА ГЮСТАВА ДОРЕ Душа Данте була глибоко ображена наклепом і невдячністю співвітчизників. Він став блукачем — і так 19 років, до самої смерті. Дружина залишилася у Флоренції. Поет побував у десятках міст Італії і навіть у Парижі, розпач штовхнув його до підтримки італійського походу німецького імператора Генріха VII: Данте сподівався, що хоча б він об’єднає зганьблену Італію. Але Генріх VII раптово помер (1313 р.), а з ним і всі політичні розрахунки великого флорентійця.

Однак саме тепер, коли життя, здавалося, прийшло до краху, Аліґ’єрі здійснює безприкладний творчий подвиг. Він зачиняється в гірському монастирі Авелано, проклявши всі партії, створює «партію із самого себе» і починає писати «Божественну комедію» — її першу частину — «Пекло». Сам поет називав свій твір просто — «Комедією», розуміючи його як твір, який завершується щасливою і радісною розв’язкою (сходження у фіналі до сфери Раю); епітет «Божественна» додали поемі захоплені нащадки (мабуть, першим — Джованні Боккаччо, автор «Декамерону»). «Комедія», яка понад 200 років ходила у рукописних списках, у закінченому вигляді була видана лише в 1555 р.

Важко визначити, що більше вражає в створеному Данте шедеврі: найсуворіша, найточніша продуманість задуму (автор не даремно називав себе «геометром»), чи ж лютий запал суду над всесвітнім злом. У поета виважене все: співвідношення кожної з трьох частин поеми («Пекло», «Чистилище», «Рай») і всіх пісень усередині цих частин приблизно однакове: сума пісень усієї «Комедії» 99 (кратно магічному числу 3); плюс вступна пісня — це рівно 100. Найважливіша для Данте поява Беатриче відбувається у самій середині «Чистилища», пуповині поеми (причому все підраховано арифметично — до єдиного рядка).

Проте перед нами не холодний конструктор віршів, нехай найвищого класу. Перед Данте постають одвічні питання добра і зла, життя і смерті, долі і свободної волі, а, крім того, і дуже злободенні проблеми єдності Батьківщини, чистоти і чесності володарів, морального занепаду Флоренції. Поет жив у страшний час, коли смерть завжди була поруч, коли людей закопували за провину живцем в землю вниз головою (часта страта у самій Флоренції) чи спалювали живцем на розпеченій жаровні (так карав непокору йому імператор Фрідріх II; його, а також маркіза Адзо д’Есте, що задушив подушкою рідного батька, і безліч інших нелюдів Данте відправив до сьомого кола пекла, у вічно киплячі криваві води ріки Флегетон). Душа геніального італійця волала до милосердя і справедливості, до людяності і свободи. А що він бачив у Пеклi разом iз великим Вергілієм?

От вбогі труси, що бояться зробити вибір поміж добром і злом, богом і дияволом (позиція «скраю»). Їх карають біля входу до Пекла, у Лімбі: їх кусають ґедзі й оси, гнані страшним вітром, вони назавжди приречені доганяти прапор, залишений ними, знаючи, що не наздоженуть ніколи... От підлесники (їх Данте помістив до одного iз найглибших кіл пекла, восьме: вони навіки «загрузли» у калі, криючись в нього назавжди. От хабарники («ті, хто бере криючись»), лицеміри, підлесники, торговці посадами, ошуканці. Про них поет пише:

      Обман, що честь гидує
                        ним, як злом,
      Можливий і до тих, хто
                        йме нам віру,
      Й до тих, які не вірять
                        нам цілком.

За Данте це гріх ще більш тяжкий, ніж насильство. Звідники і звабники, злодії, лукаві порадники, пiдробники людей, грошей і слів (цікавий ряд!), ще і ще грішники... Для всіх є кара: кого мучать чудовиська, кого обпалюють вогнем; зрадників — найтяжчий гріх із усіх! — Данте кинув до останнього, дев’ятого кола пекла, до вiчного льоду озера Коцит: вони вмерзнули туди з головою.

Але навіть не ці жахи — головне. Вражає шляхетне презирство до земних владик, до всіх цих пап, імператорів та королів, які ллють кров і зневажають закони людські й небесні. Бачачи смердюче болото в пеклі, де караються правителі в минулому житті, ліричний герой Данте зітхає:

      А скільки ще царів та
                        панства того,
      Що тут залізуть свиньми
                        у багно
      І не залишать спогаду
                        малого!

Головний же урок життя, за Данте — горда хоробрість. Тому що:

      Страх обсипа людину,
                        мов той жар,
      Примушуючи подвигу
                        зректися,
      Як мур уявлений спиняє
                        твар.

Мимоволі замислишся: чи тільки Італії ХIV століття адресовані ці слова? Данте, котрий гордо відмовився повернутися до Флоренції за амністією на принизливих умовах, помер у 1321 р. у м. Равенні, оточений турботами правителя цього міста Гвідо да Полента. Його прах залишився у Равенні назавжди, хоча батьківщина поета не раз домагалася перепоховання в тому місті, яке він так любив і одночасно ненавидів. Про приголомшливу силу Данте — судді і викривача — блискуче написав великий німець Генріх Гейне:

      Чи чув ти про Дантове
                        пекло колись,
      Про грізні його терцини?
      Кого засудить туди поет,
      Той вже там і загине

(Терцини — це віршований розмір у Данте.) І все-таки сама суть життя для поета — це любов. І останні рядки «Комедії» — про неї. Данте, знесилівши, досягає вищих сфер раю.

      Уяву сила зрадила була,
      Та мов колеса, ясні і веселі,
      Жадобу й волю долі повела
      Любов, що водить сонце й зорні стелі.

Статтю російською мовою чиатйте в газеті "День"

2000-11-21 18:58:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар