Подолання муру - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Подолання муру

Подолання муру

Об’єднання Німеччини тривало роками
Юрій РАЙХЕЛЬ

Серед усіх країн, які 1950—1980 роками називали країнами народної демократії, а пізніше — соціалістичними, Німецька Демократична Республіка посідала особливе місце. Радянські туристи ходили, роззявивши рота, крамницями Лейпцига, Дрездена чи Східного Берліна, в яких «було все». Потрапити на службу до Групи радянських військ у Німеччині часто було верхом мрій не лише офіцерів Радянської армії, але й їхніх дружин і найближчих родичів. У відомому радянському кінофільмі початку доби Брежнєва «Твій сучасник» героїня хвалилася, що в неї є сукня з НДР, яку вона одягала з особливої нагоди. Рівень життя в східній частині Німеччини був набагато вищим, аніж у сусідній Польщі і навіть Чехословаччині, і лише Угорщина наприкінці 1960-х рр. досягла чогось подібного.

Але все це блякло в очах простих громадян першої на німецькій землі держави робітників і селян порівняно з тим, як жили такі ж німці в сусідній ФРН. Це напівголодним радянським людям здавалося, що на Одері й Ельбі все добре, а насправді все було геть погано. Насправді соціалістичне господарювання перетворилося на звичайну безгосподарність. Підприємства стояли незавантаженими, робочий день скорочувався, відповідно, зменшувалася платня. При цьому норми виробітку зростали. Незадоволеність вилилася в повстання берлінських робітників у червні 1953 року, придушене радянськими танками.

У доповіді Комітету інформації при МЗС СРСР, надісланій до ЦК КПРС 28 грудня 1955 року, було зауважено: «НДР зазнає серйозних економічних труднощів. Перебої з постачанням промисловості бурим вугіллям, електроенергією, сталлю, різними видами сировини й матеріалів, а також серйозні недоліки в організації виробництва викликають простої та незавантаженість підприємств, що інколи призводить до звільнень робітників... Є чимало підприємств, на яких робітники зайняті неповний робочий день; висококваліфікованих робітників частенько використовують на підсобних роботах; це призводить до зниження їхніх заробітків... Трапляються окремі короткочасні страйки через запровадження нових норм виробітку».

Навіть у середині 1950-х рр. у НДР зберігалася карткова система на основні продукти харчування, а у ФРН її було скасовано 1949 року, і там про неї почали забувати. «Продаж населенню м’яса, масла, цукру, кави та інших продовольчих товарів помітно зменшився (1955 року. — Авт.). З кінця 1954 року в НДР майже повністю припинилася комерційна торгівля цукром. Для забезпечення постачання населення за картками вилучалися з комерційної торгівлі і деякі інші продукти».

У тій же доповіді було зазначено: «Економіка Західної Німеччини переживає період відносно високої кон’юнктури. 1955 року зростання промислового виробництва набуло характеру промислового буму. За дев’ять місяців 1955 року випуск промислової продукції збільшився на 16,3% порівняно з відповідним періодом 1954 року, перевищивши майже вдвічі рівень 1936 року. Швидке зростання промислового виробництва супроводжується збільшенням зайнятості населення, причому в деяких галузях західнонімецької промисловості відчувається брак кваліфікованої робочої сили... За розвитком техніки виробництва і якості виробленої продукції Західна Німеччина набагато випередила НДР. У Західній Німеччині вже давно скасовано карткову систему, товари для населення виробляють в більшій кількості і в ширшому асортименті, ніж у НДР. На 1000 мешканців у Західній Німеччині припадає автомобілів у 4,5 разу і мотоциклів у 2,7 разу більше, ніж у НДР. У Західній Німеччині є в 41 раз більше телевізорів, ніж у НДР». Зауважимо, що східнонімецькі Trabant і Wartburg, мрія дуже багатьох у НДР, неможливо було порівняти з Opel чи Volkswagen, про BMW і Mercedes узагалі говорити не випадає.

Якщо відкрито виступати проти режиму не можна, то застосовують пасивну форму, у нашому випадкові — голосування ногами. За кращим життям, вищою платнею і багатим асортиментом у крамницях народ потягнувся до західної частини країни. Ще одна цитата з доповіді: «Відхід частини населення Німецької Демократичної Республіки до Західної Німеччини продовжує залишатися однією зі складних проблем для німецьких друзів (так у ЦК КПРС називали східнонімецьке керівництво. — Авт.). З вересня 1950 р. до жовтня 1955 р. з НДР пішло до Західної Німеччини 1219 тис. осіб. Треба зазначити, що останнім часом набагато збільшився відхід робітників, молоді й інтелігенції. Так, за десять місяців 1955 року до Західної Німеччини пішло 78 тис. робітників і близько 5 тис. інженерів, конструкторів, лікарів, учителів та інших категорій інтелігенції. Із загального числа тих, хто перейшов, — 62 тис. людей у віці 18-25 років».

Ситуація стала просто катастрофічною до літа 1961 року. З 1945 до 1961 року на захід пішло 3,6 млн. осіб, причому за 7 місяців 1961 року — 360 тисяч. У деяких районах НДР майже не залишилося лікарів, а в багатьох містах спостерігався настільки гострий дефіцит інженерних кадрів і кваліфікованих робітників, що не лише цехи, але й цілі підприємства зупинялися.

ПІСЛЯ СПОРУДЖЕННЯ МУРУ ПРИБЛИЗНО П’ЯТЬ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ СПРОБУВАЛИ ВТЕКТИ. У РЕЗУЛЬТАТІ ЗАГИНУЛО ВІД 98 ДО 200 ОСІБ. НА ЦЬОМУ ФОТО УМИРАЮЧОГО ПІТЕРА ФЕХТЕРА ЗАБИРАЮТЬ СОЛДАТИ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ СХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ, ЯКІ СТРІЛЯЛИ В НЬОГО, КОЛИ ТОЙ НАМАГАВСЯ ВТЕКТИ НА ЗАХІД 17 СЕРПНЯ 1962 РОКУ. ДВОХ КОЛИШНІХ СОЛДАТІВ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ ЗВИНУВАТИЛИ У ВБИВСТВІ. ФЕХТЕР 50 ХВИЛИН ПРОЛЕЖАВ НА НЕЙТРАЛЬНІЙ ТЕРИТОРІЇ, ПІСЛЯ ЧОГО ЙОГО ЗАБРАЛИ В ЛІКАРНЮ, ДЕ ВІН І ПОМЕРЗа таких умов керівництво НДР буквально вирвало в радянських товаришів згоду на встановлення повноцінного кордону з ФРН і Західним Берліном. Що й було здійснено вночі 13 серпня 1961 року. Вибухнула чергова, украй небезпечна, берлінська криза. Уважають, що світ опинився на межі ядерної війни восени 1962 року під час Карибської кризи. Ні, насправді така загроза була явною влітку — восени 1961 року. Радянські й американські танки стояли один проти одного на Фрідріхштрасе, біля контрольно-перепускного пункту Чарлі, який потім став знаменитим. У декількох кімнатах там зараз невеличкий музей, у ньому є експозиція, присвячена визвольним рухам в Україні. Узагалі берлінські кризи — це захоплююча детективна історія, часто цілком у дусі Джеймса Бонда.

З берлінською кризою 1961 року й муром пов’язано легендарну подію. Зі сходинок Шенеберзької ратуші, поблизу Берлінського муру, 26 червня 1963 року президент США Джон Кеннеді виголосив свою промову. У ній він висловив свою підтримку берлінцям, двічі вимовивши фразу Ich bin ein Berliner, тобто «Я — берлінець» (дослівно «Я — один із берлінців»). З того часу цей вираз увійшов до політичного лексикону. 2008 року кандидат на посаду президента США Джон Маккейн виголосив у Тбілісі після кавказької війни схожу фразу Today, we are all Georgians, що означає «Сьогодні ми всі — грузини». Цікаво, що з висловом Кеннеді пов’язана ще одна легенда нашого часу. Газетяр Вільям Міллер писав у New York Times 30 квітня 1988 року, що ця фраза американського президента викликала в публіки сміх, оскільки начебто президент пропустив артикль і вийшло «Я — берлінський пончик». Насправді журналіста зрадило незнання німецьких реалій. Злощасні пончики з начинкою з полуничного чи сливового варення німецькою мовою називають Berliner Pfannkuchen, а не Berliner, як в англомовних країнах. Кеннеді сказав усе граматично правильно. Публіку розвеселило те, що перекладач за інерцією переклав це речення з німецької на німецьку, за що президент Кеннеді йому під загальний сміх і подякував. Але в англосаксонській пресі, здебільшого в американській, ця легенда гуляє й досі.

Дуже скоро владі НДР стало ясно, що одним колючим дротом, розритими бруківками вулиць і контрольною смугою обійтися неможливо. Люди використовували, особливо спочатку, сусідні будинки, стрибали з балконів і дахів, щоб опинитися у вільному Берліні. Тому було вирішено звести мур. Упродовж декількох років його перебудовували й зміцнювали капітальними елементами, 1965 року він став бетонним. Загальна довжина становила 155 км, а у межах Берліна — 43,1 км. І якщо із західного боку до нього можна було вільно підійти, то зі східного — від міста цей мур відокремлював порожній простір, контрольований прикордонниками. Уздовж стіни були мінні поля, також встановили самострільні автомати, які відкривали вогонь, якщо будь-який предмет перетинав невидимий інфрачервоний промінь. Під час спроб перебратися через мур загинуло близько двох тис. осіб, але цей список вважають неповним. Приблизно 200 тис. людей удалося всякими способами з 1961 до 1989 рр. утекти з соціалістичного раю під назвою НДР.

Зараз в єдиному Берліні про мур нагадує музей просто неба. Збережено трохи більше ніж один кілометр муру, розписаного графіті. Інша частина муру є в берлінському музеї «Топографія терору»: її зберігають у такому вигляді, який вона мала за часів НДР. Ці та інші музеї Берліна автор відвідав завдяки освітній програмі Фонду Конрада Аденауера для українських журналістів. Головною метою цієї програми було ознайомлення з процесом переосмислення минулого в Німеччині та участі в конференції, яку провели, щоб відзначити початок Другої світової війни.

Коли 1989-1990 рр. минула ейфорія від руйнування муру й об’єднання Німеччини, виявилося, що зруйнувати матеріальні символи тоталітарного минулого легше, ніж здолати роки поділу країни.

Нам довелося побувати в Берліні 10 років тому. Тоді різниця між двома частинами міста була разючою. Понурі й потріскані ульбрихтівки (у нас це — хрущівки), запльовані, похмурі й брудні підземні переходи. На головній площі Східного Берліна — Александр-плац — у будівлі колишнього східнонімецького міністерства нам показували план забудови міста. Цю будівлю, за радянськими уявленнями доволі пристойну, мали зруйнувати. На запитання «чому?» відповідь була такою: у ній працювати, навіть перебувати, неможливо. Система вентиляції не працює, решта комунікацій зіпсувалася й лагодити їх дуже дорого. Легше побудувати нову будівлю відповідно до сучасних вимог.

Нині доволі складно визначити, де який Берлін. Передусім у східній частині було розв’язано проблему комунікацій. Там її довелося фактично зробити заново. Потім взялися за житлові будинки. Частину реконструювали, інші знесли й побудували нові. І ще одне. Столиця великої європейської країни — дуже зелене місто. Майже 40% його площ — це ліси (!), парки, озера, річки й канали. Звичайно, такі зміни потребували величезних коштів. З 1994 року в будівництво вкладено 15,4 млрд. євро. Велика частина — це приватний капітал.

Як виявилося, матеріальні проблеми так чи так розв’язують. Складніше — з психологічними негараздами. Відмінності між німецькими регіонами були завжди. Недаремно ж країну побудовано на федеральних принципах. Але за роки існування двох німецьких держав на перший план вийшли ментальні проблеми, які є між двома частинами возз’єднаної країни. Характерна риса соціалізму. Люди дуже швидко звикають, що за них усе вирішує начальство, а їм залишається тільки очікувати, щоб раз або двічі на місяць платили. Хай мало, але гарантовано. Ті, кого це не влаштовувало, тікали на захід, решта міняла більш сите життя на державну подачку. Нам дивно, але в східній частині Німеччини тих, хто ностальгує за державним патерналізмом, доволі багато. Саме вони становлять виборчий резерв спадкоємиці СЄПП — партії Die Linke — Ліві. Берлінський мур пройшов не лише через серця, а й через уми людей.

Потрібно віддати належне німецькій державі. Вона докладає величезних зусиль, щоб допомогти людям упоратися з цією проблемою. Але найголовніше, і в цьому докорінна різниця з Україною, природні регіональні відмінності, які дісталися від нелегкого минулого, не стають частиною політичних ігор. Розпалювати протистояння між регіонами вважають поганим тоном, на цьому далеко не заїдеш.

Подолання ран минулого — складний процес, але Німеччина пішла правильним шляхом і досягнула великих успіхів. І це добрий приклад для нас.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2011-08-12 16:44:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар